Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Й сумувати рідня,
Що замало для свята
Їй зимового дня.
Що немає утоми
Від застільних промов
У гостинному домі,
Де панують любов
Поминальна, як метеор,
Як примхлива і ніжна панна
Від землі, а не від Діор.
Як же часто краса миттєва,
Швидкоплинна і нетривка,
Ніби первісна епістема,
Заплутавшись в ботфортах у Петра,
Назвавши його «подвиги» великими,
Учадівши од них .Близорукі й безликі,
Так і не спромоглись гортати сторінки,
Де був, він, мов, мишенятко, тихий
І до нестями понужений і ниций.
Твоя краса, жадана і холодна.
Не тане під гарячими слізьми
Душі твоєї крижана безодня.
Застигли в ній обидва полюси,
І хто б не намагався їх зігріти –
Усе дарма. Зі свіжої роси
Дійові особи:
• Коментатор Микола Миколайович Озеров
• Тренер збірної СРСР Віктор Васильович Тихонов
• Нападник збірної СРСР Борис Михайлов
• Захисник збірної СРСР Валерій Васильєв
епштейни, білли, трампи... отже, всі
помішані на сексі, як на хобі,
помазаники, вдарені по лобі,
без аятол і маоїста сі,
що поки-що зациклені на бомбі.
ІІ
З думками про острів, схожий на вікінга
Їде в темно-жовтому зледенілому автобусі,
Що має чотири чорні гумові колеса,
Їде по крижаній дорозі міста пафосу
Назустріч блідому Сонцю
(Бо зима – біла краля).
Борода
Що звалилось на голову нам,
Невтоленне, гаряче, прекрасне,
Нагорода за вічний бедлам.
Передчасні ця спека неждана
І це сонце пекуче, жорстке.
Передчасні, як перше кохання,
Заморозилося… слизько.
Йдеш. Не хочеш, а йти треба.
Ти звертаєшся до себе
Повернутися б, забути…
Відпочити би, роззутись
І пірнуть під одіяло.
Майже… майже ідеально.
Та все ж Всевишнього благаю:
Щоб зберігати справедливість на Землі,
Тільки злочинців слід по-справжньому карати:
Брать поза чергою на той світ, а не саджать за грати.
Зрештою як і тих, хто не знає, що робить,
І наш стадіон, той, що родом з дитинства.
Кружляє пожовкле і втомлене листя...
Далеко від мене скорботні шторми.
Ворота відчинені. Треба зайти,
Бо як же давно не було туди входу!
Повільно заходжу. Вдихаю свободу,
вслухаються у тишу,
а безгомінь не та —
не ніжна,
як колись…
День під пахвою сну
журу свою колише,
а ніч поміж сирен
У гущині, у дивних снах.
Співає птах крізь ночі терем.
Співають і любов, і крах.
Ледь чутно долинає стогін,
Любовний шепіт, шал палкий.
А в когось залишився спомин
На поїзд би успів
Немає сподівань щодо
Повтору часів о цих
Був багатієм я
Нині я жебрак
Й ніколи в лагіднім житті
ген за обрій, за небокрай,
де любов заливає глеками
росянистий карпатський плай,
щоб слова оселились птицями-
емігрантами в далині
і віддали тепла сторицею
тим, хто дав колись крил мені.
Оченята - сонечка,
Усміхається мені
Моя люба донечка.
Зупинилася й сміється,
Втішене серденько,
Бо вітає її зранку
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Два абсолютно разных взгляда
Ветер нежно ласкал волну -
В колыбели чувств её купаясь.
Души без Света тянет ко дну ...
Любя, они вместе Жизнью наслаждались.
Два абсолютно разных взгляда -
Жизнь бурная волны и сила ветра,
Меняем часто мы души наряды ...
И лишь в любви искомая награда.
Смотри на жизнь, душой и верою,
Сними запрет, сорви печать ...
Пусть будет краска чёрно - белою
Научи себя Любить - Творить - Мечтать!
Стоя на берегу моря испытывай благодарность за общение с ним, и сердцем чувствуй взаимность любви, с которой оно разговаривает рокотом волн, и ветер.улыбкой белой пены, ласкает песчаный берег.
Сказала однажды гордая волна ветру: Милый мой друг, я и без тебя так сильна. В ответ ветер мило улыбнулся, не стал спорить с волной, просто успокоил тишиной свою душу, погрузившись в себя. Волна совсем немного волновалась, наслаждаясь своим могуществом и силой, вдруг стихла. Поверхность её изумрудных, глубоких вод превратилась в зеркальную гладь.
Стала волна задумываться, почему ей так одиноко и тоскливо на сердце, ведь в небе как всегда светит солнце, плывут облака расправив парус и парят в танце жизни чайки над морем. Не потому ли, что ей не хватает дуновение ветра!?
Неужели он так её любил, что готов был отдать всю свою силу, чтобы видеть как она счастлива и игрива, иногда выражала свой характер бурей готовой смести всё до камешка на спокойном дне...
Неужели, это всё недалеко от истины!? Только любовь мужчины делает женщину сильной! Время помогает это понять, а Жизнь расставляет всё по местам.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
