Був у мене добрий знайомий – Петро Сорока. Жив він із сімєю по сусідству , у сімейному гуртожитку . Хлопці його дразнили , що який такий він Сорока , коли він соловей . А це через те , що він був уродженець Курської області . По давній традиції всіх курян прозивали курськими соловями . Була в Петра одна мрія . Він дуже хотів стати мисливцем .Сорока спав і у вісні бачив себе з мисливською рушницею в руках . Він навіть марив полюванням . А скільки наплатився могоричів , аби його прийняли в мисливський колектив , це тільки одному Богу відомо . Якби за витрачені гроші купив ковбаси , то її б вистачило для всієї родини на цілий рік . Чи то йому подобалося бути власником рушниці ,чи йому подобалось оте ба-бахканя , це тільки він один знає . Нарешті його прийняли в мисливці з видачею всіх необхідних дозволів та документів . Скільки то було радості , скільки , розмов . Він уже і свою жінку Улю заразив своїми розмовами . Прийду , бувало , до них вечером посидіти , як вони обоє тут – же починають розмову про полювання . І все цікавляться , яка рушниця най ліпша , яка сильніше стріляє , яка дальше бє . Одним словом – фанатики . Ми звичайно , брали його на полювання і до того як став членом колективу . Деколи і постріляти дали , бо було за що . Адже він ніколи не йшов з дому з порожнім рюкзаком . І ось нарешті , завтра його перше полювання , як справжнього члена мисливського колективу . На завтра було вирішено посвячення Петра в мисливці . Ця процедура мала відбутися в мисливських угіддях у полі . За здалегідь було все обдумано . Все напечено і наварено , все спаковано у три великі рюкзаки . Сорока постійно бігав до мене через вулицю питати чи до сить буде напоїв яких він купив , чи досить буде закуски . Жінка разів десять нагадувала йому : « Петре , не забудь покласти стакани , аби не вийшло , як у тому гнидоті .» Скільки разів Петро їй казав : « Уля ,то не гнидоти , то анекдоти» . А Уля кожного разу своє –гнидоти .
До світанку було ще далеко коли Петро зайшов за мною . Були з ним і два міхоноші , його сини - восьмикласник Петро і шестикласник Сергійко . Ми пішли в поле на сопку Кохання , де мали зустрітися з іншими мисливцями . Як на зло , погода в той ранок була такою , що гіршої і не придумаєш . Туман , мряка , вночі була відлига , а на ранок морозець . Під ногами храпустеніло , зайці схоплювалися із своїх лежанок за межами нашої видимості . Та й видимість була не більше 8-10 метрів перед носом . Ми ще надіялися , що сонце підніметься і розсіє туман . Та де там! Скоро обід , а туман ще густішає . Раптом з під самих моїх ніг вискочив якийсь зайчисько . Петро був недалеко . Я не став стріляти , а по товариські дав йому шанс відзначитися . Та ще й заєць з просоння побіг прямо на нього . Дивлюсь , Петро цілиться . Чекаю , зараз має пролунати – ба-бах . Ні не пролунало . Зате чую – цок . Чую другий раз – цок . Ну , думаю , осічка , напевно порох вогкий . Та виявилося Петро забув зарядити набої до рушниці . Я порадив Петрові , коло хлопців не проговоритися , бо цілий вік будуть сміятися . Він правда послухав мене . Того дня ми так більше нічого із звірини і не побачили . Хлопці , як могли так втішали новачка , на зразок того , що ще на своєму віку настріляється . Ми вибрали місце під розлогим кущем караганника , розстелили клейонку і виклали все що було в наших та Петрових рюкзаках . Наповнили стакани . Той що був най старший та найповажніший серед нас , почав проголошувати тост , бажаючи Петрові всіх благ і в майбутньому вдалого полювання . Не забув згадати і Петрову Улю , котра наготувала для всіх нас так багато і головне таких смачних заїдків . Я приготував для Петра сюрприз . Подарував йому мисливський ніж чеського виробництва . Це був дуже гарний , красивий ніж , на широкому лезі якого була надпись чеською мовою виконана шляхом травлення : « Здар на ловах» . Ці слова переводилися як – вдалого полювання . Ніж переходив з рук в руки , всі розглядали йог , прицмокували язиками , просили аби і їм дістав такого .
Після чергової випивки Петро дістав з рюкзака пляшку шампанського аби «обмочити» подарок . Почав відкорковувати . Ну думаю зараз таки ба-бахне . Чую тільки пс-с-с-с-с.Не бахнуло . Почав наливати , а вино не тече . Як виявилося , у в’язках пляшки застряла миша . Мабуть на винзаводі перед розливом не промили і не провірили склотару . Це хлопців не знітило , а навпаки , розвеселило .
- Оце Петре твоя перша здобич . Ну й звірище , ну й трофеї !
- Нічого це добра прикмета .
А хтось пожартував : «Хто шампанське не п’є , той не ризикує отруїтися .»