Із усіх стихій мені чомусь найжахливішою здається водна стихія . Для цього є вагома причина . Коли ще був дітваком ми пасли корів поблизу річки Латориця в урочищі Лепка . В обід заганяли корів до річки щоб напоїти їх , а за одно і самим покупатися . Чи є ще щось радісніше , веселіше для дітваків як купання . Ми скакали , дурачилися до самозабуття . У цьому урочищі було декілька хат . Для мешканців цього хутора річка Латориця була і годувальницею , вона їх і зігрівала , і була транспортною водною артерією . Коли в горах проходили сильні зливи або швидко танув сніг , то повноводна Латориця несла на своїх хвилях не мало різної деревини , букові , березові , смерекові колоди , поліна різних розмірів , тощо . Мешканці хутора виловлювали все це і мали чим зимою грітися , а решту навіть продавали . Одного разу , тамтешній дідо Стегний Ілько упіймав величезну , десь довжиною дванадцять метрів , колоду і пришвартував її до берега . Вільний кінець колоди телімбався у воді , чи не до самої середини . Нам було це дуже доречно . Ми мов мурашки забиралися на колоду і звідки плигали , хто в низ головою , хто в низ животом . І що мені , шибенику, дурне прийшло в голову. Я задумав пірнути і пропливти попід колодою . Тільки-но опинився під колодою , як діти нічого не підозрюючи позалазили на неї . Мене притиснуло до намулистого дна . Я карабкався , карабкався , але даремно . В очах потемніло , потім засвітилось , відчуваю , що приходить смерть . Як раптом діти черговий раз поскакали у воду і колода піднялася . Мені вдалося винирнути , але тут же знову впав . На щастя старші діти помітили , що зі мною щось не гаразд . Мене потягли на пісок напів мертвого бо таки добряча сьорбнув води з намулом . Хлопці не розгубилися . Мене взяли за ступні ніг , підняли вниз головою , гупали п’ястками по спині , трясли і приспівували :
Сауле , Павле , вилий воду
На білу колоду
Кедь не виллєш
Сам її випєш .
Так у нас завжди приспівували , якщо хтось під час купання набрав у вуха ,або випадкова наковтався води . Мене таким чином врятували , але до захід сонця пролежав безсилий . Вечером ледве приплентався до дому , але батькам ні гу-гу .
Другий випадок був у Казахстані на початку шістдесятих років у місті металургів Теміртау . Це місто розбудовано на березі Нуринського водосховищя . Одного недільного літнього дня ми надумали покупатися і провести вихідний на пляжі в мікрорайоні Соцгородок . На пляж ми прийшли майже всім гуртожитком , прихопивши із собою повні сумки Іршавської ізабели , та інших напитків і заїдків . Там до нас підсіли двоє хлопців із Казметалзаводу .Вони проходили біля нашої компанії наспівуючи свої протяжні казахські жартівливі пісні .
Де-е-е-нгу да-а-ай
Денги нету
Орден дай
Були це майстер цеху Нурсултан Назарбаєв ( так, так , саме той Назарбаєв котрий через тридцять років став президентом Казахстану) і його товариш Марат . Марат акомпонував на казахському струнному музикальному інструменті , який чомусь мені нагадував великий кухонний черпак з довжелезним держаком до якого були напнуті дві струни . Одна дівчина з нашої компанії, жартуючи , каже до казахів : « Одна палка , два струна , пойот хазяїн страна». Назарбаєв не розгубився і теж жартуючи відповів : « Девушка , ти ошибаєшся , здесь две палка», натякаючи , що їх двоє .
Було серед нас і декілька дівчат . Порядно розігрівшись Ізабелою , у нас , як це в таких випадках часто буває , розвязались язики . Коло дівчат ми стали «героїтися» .
Та що жартувала з казахами , встала і пішла виляючи задом, щоб ще докупити вина . Марат викликаюче дивився їй в слід і зауважив : « Ти дивись , не ходить , а восьмйорки задом виписує» . Дівчина почула і теж не розгубившись відповіла: « А дурень сидить і читає» Так ,що жартами вони розквиталися . Нурсултан Назарбаєв , котрого ми закарпатці звали по закарпатські Золтаном , або просто Золієм запропонував позмагатися . Змагання зводилося до того , хто першим перепливе водосховище і повернеться назад . Ширина водосховища в тому місці була в декілька кілометрів . Ніхто не хотів «осрамитися» перед дівчатами . Навіть я , що ледве міг триматися на воді . І ось ми попливли на правий берег . Через якийсь час ми розпливлися в різні сторони так , що я не бачив нікого з наших хлопців . Та й бачити з води крім неба не можна було нічого . Хвилі гнані вітром захлюпували мене одна за одною . Я втратив відчуття орієнтировки як у просторі , так у напрямку і навіть у часі . Здавалося що пливу вже кілька годин . Хоча хвилі були і не дуже високі , але вони дуже виснажували мої сили ,як не досвідченого плавця . Відчув , що слабішаю і слабішаю , до того що пливти далі не можу . Рішив відкласти ганьбу в сторону і пливти назад на пляж поки не пізно . По скільки з води не бачив нічого крім неба , то й не міг зорієнтуватись куди треба пливти . Врешті зорієнтувався по сонцю і поплив на південь . Відчув , що вже зовсім не можу ворушити ні пальцями ні руками . Почав що було сили кричати ,бо неодноразово недалеко від мене пропливали катери станції рятувальної служби . Скоріше всього вони мене не бачили і не чули . Потопаю ! Та ось прийшло мені на думку лягти на спину і так пливти . На перших порах мені здалося , що так легше , менше витрачаю сил. Лежачи на спині мене ще більше захлюпували хвилі , бо голова майже цілком була занурена у воді . Мусів закрити очі і рот . Раптом на мене трохи не наїхав катер , що рухався на великій швидкості . Мене знову не помітили . Не виключено , що рятувальники теж були підігріті ізабелою . Через якийсь час я відкрив очі , подивився на сонце і з жахом побачив , що знову пливу на північ , тобто подалі від пляжу . Отак то нерозсудливі люди , особливо юнаки , за дурно гинуть приносячи страждання не тільки собі а й родичам . Все , думаю , прийшов мені кінець . В останню мить , мені напівживому , прийшла в дурну голову думка набрати повні груди повітря , опуститися на дно , відштовхнутися в бік пляжу і в такий спосіб раз за разом , наближаючись до берега трохи відпочинуть руки . Точнісінько , як в тій приказці : « Не тратьте куме сили , опускайтеся на дно». Я так і зробив . І тут виявилося , що вода всього на всього мені по коліна . Хто знає , якби вода була глибокою , чи міг би я такий знесилений винирнути .
Метрів за десять від себе побачив якусь металоконструкцію що стирчала з води . Ледве доплентавшись до неї , руками і ногами вчепився за якісь скоби і міцно тримався боячись впасти і втратити свідомість . Вода мене колихала як плавину (водоросль). Відпочиваючи біля цієї конструкції пробув до захід сонця , спостерігаючи , як за 200-300 метрів від мене на пляжі наші хлопці допивають ізабелу , навіть не помічаючи , що один з них відсутній . Їх підібрали кого рятувальники , а хтось і сам повернувся не відпливши і декількох метрів .
Був я свідком ще декількох трагічних випадків , що сталися на цьому водосховищі . Одного чудового квітневого дня на берегу водосховища проводили техогляд автомашин. Народу було багато. Коли це бачимо, на водній гладині пливе човен, а в човні повно народу . Як виявилося потім , це була група спортсменів із товариства Будівельник . Вони тренувалися перед всесоюзним змаганням , що мали проходити в спроткомплексі Ісиккуль біля Алмаати . Коли човен доплив десь до середини , раптом знявся сильний вітер , на який в Середній Азії кажуть –Буран. Пінисті гребені хвиль досягали кількох метрів . Човен то зникав за хвилями , то зявлявся , то зникав і знову зявлявся , намагаючись чим швидше допливти до нашого берега . А був він десь за півтора кілометри від нас . Біда усугубилася ще і тим . що з протилежного скелястого берега почали одна за одною відламуватися великі крижини льоду , що хвилями і вітром почали розноситися по всьому водосховищу . Ці величезні криги почали наздоганяти човен . Я побіг до найближчого телефону і зателефонував на рятувальну станцію . Мені відповіли . що вони вже в курсі справи і на пошуки відправили два катери . І ось коли човен був на такій віддалі від берега , що можна було розрізняти обличчя , він раптом перекинувся . На березі враз стало тихо , всі завмерли від очікування чогось страшного . Човен не потонув , а перевернувся вверх дном . Нещасні руками вхопилися за дно човна . А було там дванадцять хлопців і одна дівчина , котра сіла в човен просто щоб покататися . Вона була сестрою одного із спортсменів . Ми радісно з надією побачили , як із-за обрію швидко , у напрямку потопаючих пливе катер . Але що це ! Який жах , катер за декілька десятків метрів проплив біля перевернутого човна і нічого не помітив . А ми з берега все бачили . Кричимо , махаємо шапками , хтось навіть заліз на якусь будку і звідти розмахуючи знятою з себе сорочкою старався привернути увагу катера . Дарма . В нас була ще якась надія , що нещасні врятуються , бо вітром і хвилями зносило їх до нашого берега . Ось вона надія ! Мчиться другий катер . Ні , теж не помітив нічого , проплив далі . Нарешті перший катер повернув на зворотній курс . Знову мимо . О, якби був радіозв’язок , ми б могли корегувати дії катера з берега . І ось хвиля води накрила перевернутий човен . Коли хвиля відійшла ми з жахом побачили , що дівчини вже нема . Навік зникла у холодній крижаній воді . Боже, а берег так близько , за сотню метрів . Ще одна хвиля і ще одного не стало . В якому ми були розпачі , в якому розпачі . Все бачимо , а зробити нічого не можемо . Ще хвиля і ще одне молоде життя пішло з цього світу . За декілька хвилин одинадцять душ пропало навіки . Двох таки прибило до берега . Санітарна машина була на поготові . На жаль, по дорозі до лікарні один з двох врятованих помер . Хлопець котрий врятувався був братом тієї дівчини що потонула першою . Він був на човні рульовим , тому менше за інших веслярів втратив сил і енергії , це його і врятувало .
А третій випадок що стався зі мною був такий . На той час я вже кілька років проживав у рідному селі і працював на Закарпатті . З Магадану до Червеньова , до батьків приїхав у відпустку хлопець з нашої вулиці , Василь Майса . Він запропонував мені піти разом з ним на річку Латориця половити рибу . Я відмовлявся , кажучи , що не вмію ловити рибу , та й знаряддя для цього ніякого не маю . Василь став мене переконувати , що нічого не треба вміти . Він привіз із собою з Магадану шістдесят метрову сітку-путанку , яку варто тільки протягнути з берега на берег , закріпити , а риба сама буде ловитися запутуючись в ній . А ми в цей час будемо сидіти на бережку попивкуючи в холодочку винце . Навіть ноги не потрібно буде замочити . Ну , якщо так , то я погодився , але без особливого ентузіазму . Ми прихватили з собою редьки , цибулі , сала , вина і спакували в рюкзак . В другий рюкзак спакували сітку і надувного гумового човна . По дорозі завербували ще одного хлопця із села Домбоки , Стеблака Василя . Заздалегіть ми визначили місце свого промислу . Це мало бути урочище Мартон Керт , піщаний пляж не подалік від хати Корлат Марішки . Туди ми відправилися на велосипедах . Прибувши на місце , почали розпаковувати рюкзаки . І таки скоро я переконався , що сітку- путанку не дурний придумав . В цю сітку запутався наш топірець , та так , що прийшлося потратити добру півгодину , поки його розпутали . Як тільки розмотали топірець , виявилося , що замоталися мої сандали, на які потратили ще півгодини . Потім ще щось замоталося , вже й не пам’ятаю що саме , мабуть що весло . І що найцікавіше , так це те , що ніхто з нас не вмів сіткою користуватися , бо й сам господар бачив її всього двічі .
Перший раз коли купував , а оце другий раз . Нарешті приготування закінчилися , треба було перетягувати сітку через річку . Як виявилося , вода в Латориці піднялася на декілька метрів від сталого рівня . Мабуть в горах пройшла сильна злива . Я почав відмовляти хлопців від задуманого , переконуючи їх , що вода занадто глибока і все прибуває , течія сильна , вода несе багато гілок , трісок , всякого сміття . Сітка не витримає такого напору . Але цих двох Василів на жаль переконати мені не вдалося . Вони обзивали мене панікером , боягузом , за що по їхньому на війні за таке розстрілювали .
Подальші дії наші мали бути такі . Один з нас залишається на берегу і тримає кінець сітки . Двоє сідають в надувний гумовий човен , один з них веслує до протилежного берега , а другий розмотує сітку . Перепливши до протилежного берега ,сітку закріплюють до забитого в землю кола і повертаються на цей берег . Тоді всі разом натягуємо сітку , закріплюємо до другого кола і вся процедура . Постало питання , кому залишатися на цьому берегу і тримати кінець сітки , а кому плисти на протилежний берег. Я кажу до хлопців : « Якщо втоплюся , то залишу дітей сиріт і молоду жінку вдовицею . Ви холостяки , вам все одно чи втопитися чи оженитися , плакати за вами ніхто не буде . ( Жарти , звичайно) . Так от , хлопці , ви пливіть на той берег , а я на цьому буду тримати кінець сітки . Вони заматюкалися , щось на мотив того , що з мене толку мало , плюнули та й кажуть : «Ну добре , тримай кінець міцно». Посідали в човен і …виявилося , що ні веслувати ніхто не вміє , а ні сітку розмотувати нема кому . Поки сварилися міняючись по черзі ролями , швидка течія підхопила човен і понесла . Вони зблідли і з жахом на обличчі почали кричати , благаючи , щоб тягнув сітку на себе . Я , звичайно намагався їх рятувати , щосили тягнучи сітку до себе , але течія була такою стрімкою , що і мене потягло до води. Упираючись в розмоклий берег , ноги застряли в намул , та так , що вода досягала вище пояса . Натягнута сітка своїми тоненькими капроновими нитками вїдалася мені в пальці , а ноги все глибше і глибше застрявали . Чергова хвиля , що нахлинула , так рвонула човен , що я змушений був випустити з рук сітку . На смерть переляканих хлопців разом з човном понесло вниз по течії . За ними тягнувся довгий хвіст сітки . Човен був не керований . Мені ще були жарти на думці , в наздогін їм крикнув : «Нічого хлопці , в Чопі прикордонники вас виловлять».
Човен зник за крутим поворотом річки . Я пробував вибратися , та дарма . Трохи витягну з намулу праву ногу , як ліва глибше засяде , витягну ліву , права засяде . Мучився , мучився , але нічого не виходило . Занурився у воду , намагався руками відгребти намул від ніг , але теж не виходило , бо довго бути під водою не міг , а поки винирнув щоб подихати , ноги знову засмоктувало . А вода холодна , холодна . Зубами цокочу , замерз , тремчу як холодець . Мабуть , що в горах проходила сильна злива з градом . Вода все прибуває і прибуває . Вона мені вже сягає по під руки . Розуміючи , що сам не виберусь , почав кричати , кликати на допомогу . Ніхто не одзивався , не йшов рятувати , бо саме була така пора , що в полі робити було нічого , людей там не було . Я це розумів , але надіявся на щасливий випадок . На мене напав жах , бо усвідомив яка страшна смерть на мене чекає . Вода підбирається все вище і вище , та ще й страшно холодно . Уже закрило мені плечі . Почав витягувати шию як гусак . З того часу здається , що вона і зараз довша ніж у нормальних людей . Це мені не допомогло . Вже і кричати не міг , бо захрип . Тим часом вода почала заливати мені рота . Перед моїми очима пройшло все моє , на той час коротке життя . Подумки прощався з рідними , всіма знайомими . Просив від них пробачення , якщо зробив їм щось погане . Помолився «Отче наш» , «Богородице Діво». ( Така людська сутність , згадують Бога коли смерть за вухом ). Рішив присісти і на повні груди ковтнути води , щоб скоріше збутися страху і втопитися .
Дай , думаю ще раз в останню мить крикну , покличу на допомогу . Зібрав решту покидаючи мене сил і закричав - ге-ге-ге-гей . Коли це чую , десь далеко , далеко ніби обізвався хтось - ге-е-ей. Думаю , це мабуть відлуння . Тоді ще раз закричав – ге-ге-ге-гей . Знову чую неначе вже ближче – ге-е-е-ей . Ні, не відлуння . Відлуння кричало би моїм голосом , а це кричить не моїм . Знову – ге-ге-ге-гей . Здається неначе вже ближче - ге-е-ей . Може це від великого страху та переживання мені причувається? Став прислухатися і чую ніби хтось іде говорячи . Прислухався , придивлявся і радісно побачив, як із-за кущів вийшли мої друзі , Василі. Вони зразу не зрозуміли , що я роблю по вуха уводі . Я закричав : «Хлопці рятуйте» . Вони подали мені кінець сітки ,самі стали де сухо і за командою : « раз , два , взяли!» сантиметр за сантиметром почали висмикувати мене із смертельної пастки . І таки висмикнули . Василь Майса , витерши спітнілого лоба рукавом каже : « Угу !Легше теля з первістки витягнути , як тебе з води» . А мені все здається , що з того часу руки і ноги у мене набагато довші , не як у нормальних людей .
Во істинно християнська мудрість гласить : «Не лізь у воду – не втопишся».
Коли вечером прийшов до дому , то жінка влаштувала « розбори» , як виявилось , збирається на дощ , а на ниві сухе сіно не зібране .

2013