Це було на початку сімдесятих років . В той час я працював помічником лісничого Велико Доброньського лісництва . На базі лісництва був створений так званий зоологічний заказник .Крім території лісництва до заказнику були включені землі сусідніх колгоспів площею понад п’ять тисяч гектарів . Тільки хай не складається в когось враження , що заказник створили для комфортного існування звірини . Його створили для комфортного полювання на цю дичину . Причому полювали на звірину не прості смертні , нехай навіть чесні члени товариства мисливців та рибалок . Стріляли дичину творячи беззаконня ті , котрі б мали бути на сторожі законності , а саме секретарі обкому компартії , деякі члени бюро обкому , інколи навіть члени центрального комітету .Для цього до мисливських угідь за рахунок держбюджету були прокладені дороги з твердим покриттям , по всій області у кожному лісництві для комфортного полювання для «товаришів» за рахунок держбюджету були спорудженні мисливські будинки .
У вечері зателефонували до лісництва , що завтра у нас намічається «царське» полювання . Дурдом . За ніч треба все приготувати , закупити . Треба ще якось хитро дізнатися , хто з «дорогих товаришів» буде на полюванні аби трафити на їх апетит . Ми вже досить добре вивчили панські смаки . Одному давай курятину , курячу поливку , інший на курятину та на курячу поливку носом крутить . Це ті що казали : «Мнє би рибки пару кусочков». Ще іншим давай борщ із старим салом , та вареників побільше . Декому давай рублену ковбасу та червоної ікри побільше .Декотрим обов’язково мусіла бути бринза .Інколи , після п’ятої чарки можна було почути навіть таке : « Хлопці , Бога вам , та дайте миску олієної капусти з бочки». Для перестраховки ми готували все , від капусти до апельсинів , від бринзи до ікри , не кажучи вже паро різні блюда із дичини та риби . Але це тоді коли нас повідомляли заздалегіть . А тут вечером зателефонували , а на ранок кров з носа , а має бути все в «ажурі». Раби є раби . Для нас – чим слово , тим готово! Попробуй не догодити . Боже , скільки це нервів нам псувало , скільки здоровя відбирало. Прийшло отаке недоросле , ледве сто п’ятдесят сантиметрів досягло , чорне , з одною суцільною бровою поперек чола . Їй-бо , таких у селянські сани лежачи три клітки накладеш . Але ж вся область перед ним тремтіла , і не один рік . Воно з рушницею стане на «номер» , а ти йди гавкай по собачому , ганяй на нього звірину . І таки гавкали всі , від директора лісокомбінату і до рядового лісника . Щоб я так жив , якщо брешу. На мою грішну душу вам кажу .
За ніч якось таки приготувалися . Почалося полювання .Трофеї складали в сани. До обіду наскладали таки файну купу фазанів , зайців , куріпок . Та що тоді було полювати , куди не стрілиш ,обов’язково у щось попадеш . Заказник же . Почали збиратися на обід . Іван Петрович Шепа , керуючий трестом «Закарпатліс» каже мені : «Ану , Курта , іди перелічи всі трофеї і сядь та сиди на санях , бо я цих добронців уже знаю . Тільки відвернешся , як тут же не дорахуєшся кількох зайців . А нам потім віддуватися перед «товаришами» . Я пішов до саней і почав рахувати зайців перекладаючи їх з купи на купу . Один , два , три…десять , двадцять . Раптом один заєць як скочить на ноги , як кинеться із саней навтіки та в кущі . Мабуть був злегка шокований , а потім був прикиданий тушками інших вбитих зайців . Як тільки його звільнили він і втік . А сам собі думаю : «Молодець зайчику , тікай , від тебе партквиток не відберуть . Тікай , тобі і стоп сигнал не потрібен». Побачивши це , Іван Петрович Шепа каже : « Що , втік? Нічого , другий раз від нас не втече».

2013