Ще будучи дітваком , я часто ламав собі голову над тим , чому те чи інше село має саме таку назву , чому те поле чи урочище зветься саме так . Чому на ужгородців кажуть герінгоші ( герінги-оселедці), а на мукачівців-годьмоші ( з угорської годьмо – цибуля). Чому на мешканців Радванки кажуть –капустяники , а на дубрівчан - морокваші . Чому на червенівців кажуть – лозяники , а на мешканців Чабанівки – довбні . Чому на клячанівців кажуть – пацалоші , а на лучан – волохи . Чому наше село – Червеньово , чому річка – Латориця , чому замок – Паланок . Чому , Чому, Чому ? … Цих «чому» у моїй дитячій голові було тисячі . На довгих зимових посиденьках , які у ті далекі часи у нашій хаті були чи не щовечора , я ці «чому» задавав дідам , старожилам села . Іноді чув цікаву , логічну розповідь , іноді смішну ,інколи розповідь , як на мене , була не логічно обґрунтована і я це геть відкидав . Згодом прийшов до того висновку , що навіть у самій , здавалось би не логічній розповіді є щось правдиве , яке мало історичне підґрунтя , тому його не варто відкидати . Просто оповідач не зумів його переконливо донести до слухача .
Почувши , прочитавши , чи якимось іншим способом отримавши відповідь на свої «чому» з багатьох різних джерел , я їх співставляв шукаючи найраціональніше зерно , трактував по своєму , надаючи їм більш ґрунтовний , більш переконливий зміст . Виявляється , що ужгородців прозвали герінгошами через їх надмірну любов до такої холодної закуски , як «руслики» , яку готували з герінгів-оселедців . Поскільки в Мукачеві до війни жило багато євреїв , то до русликів додавали чимало цибулі(угорське- годьмо) . До речі , казали , що цибуля , це єврейська солонина . (Жарти , звичайно) . Ось тому мукачівців прозвали годьмошами .
Інколи доходило до смішного . Уже в радянську добу , коли таке Кавказьке блюдо , як шашлик стало популярним і на Закарпатті , в деяких закладах громадського харчування Ужгорода , до шашлику демонстративно , зовсім не додавали цибулі , аби не уподобитися годьмашам-мукачівцям , котрі додавали її туди багато.
На те чому мешканців Радванки прозвали капустянками , є цікава поетична відповідь .
Мила моя з Радванки
Не хце їсти різанки
Лем би їла капусту
Же би мала ріц товсту * ( ріц - сідниці)
Не менш поетична відповідь на те , чому клячанівців прозвали пацалашами , а лучан волохами. Ось послухайте .
Клячанівські дівочки
Не хотіли грибочки
Лем би їли пацали
Аби їх хлопці мацали .
А ось про лучан .
Червенівська бірувка
Не мала подулка ,
Лучанський волох
Купив їй подолок . *(бірувка – старостиха)
Розповідь про Чабанівську «довбню» більш прозаїчний . В давні часи на теренах Чабанівки блукав якийсь здоровило , валягув( волоцюга) . Ховаючись по кущах та виноградниках він чекав коли якась жінка буде нести обід в поле чоловікові , котрий трудився від зорі до зорі . Вискакуючи зненацька , він хапав жінку , обід поїдав , а газдиню ґвалтував . Жінки боялися казати про скоїне чоловікам аби не викликати їхню неприязнь до себе .
Але в кінці кінців найшлася одна молодиця , котра розповіла про напад своєму ревнивому чоловікові . Той підмовив і інших чоловіків Чабанівки , організував облаву і спіймали таки злочинця . Хотів було його вбити , але старі люди застерегли його від самосуду . Тоді розсудили так . Валягова прив’язали до верби в центрі села і поставили коло нього довбню .Кожен хто біля нього проходив , повинен був брати довбню і по одному разу вдарити злочинця . Забитого злочинця закопали на диктері ( скотомогильнику) , а судити не було кого . Від того часу винахідливих чабанівців прозвали довбнями .
Відгадка чому дубрівчани – морокваші , а червенівці – лозяники , простіша простого . Колись на полях довкола Дубрівки були одні морокви ( мочари , болота). Червенівців прозвали лозниками тому , що там колись було широко розвинуте лозо , та очеретоплетіння . Зараз цим займаються хіба що у двох ромських таборах . А ось Червеньово отримало свою назву від маленької річки Червенівки яка бере початок у північній частині Мукачева із самої Червоної Гірки і протікає через Клячаново , Іванівці, Руське , Ракошино , Кайданово , Домбоки . В свою чергу річка отримала таку назву від того , як сказано вище , що витікає з Червоної Гірки . А гора називається – Червоною , бо в її грунтах міститься багато залізної руди , що і дає їй червонуватого відтінку . Мені здається , що все сказане вище є логічно обґрунтованим і переконливим . А чи логічно обґрунтованим і переконливим буде те що сказано нижче , судіть самі .
Латориця , Лоторца , Ляторіца . Це назва одної і тої ж річки . Так її називали у різні часи , різні люди , що проживали у її долині по обох берегах . Що за назва? Від кого, чи від чого вона походить ? На цей рахунок у мене є декілька версій . Версія перша – Ляторіца . Ця назва є дуже , дуже давньою і складається із двох старослов’янських слів – лято , тобто – літо і ріца, тобто- ріка . Виходить – літня ріка . Але мушу зауважити , що «лято» тут вжито не для визначення пори року , а радше для визначення температурного режиму . Літня ріка тут може означати , як тепла ріка . Ще і зараз на теплу воду на Закарпатті часто кажуть- літня вода . В деяких селах на холодну воду кажуть – зимна вода. Отже , Ляторіца , а в сучасній вимові – Латориця , це не що інше , як тепла ріка . На підтвердження цього може бути і те , що саме температурний режим дав назву не одній водоймі нашого краю . Згадаймо – Студений Потік , Сирий Потік , Тепле Багно , Теплі Криниці , та інші . Колись давно , давно , коли вся територія Закарпаття була покрита густими , непрохідними пралісами , Латориця круглий рік була повноводною , швидкоплинною, через що не перемерзала навіть в люті морози . Можливо , що це дало повід нашим предкам назвати ріку теплою .
Друга версія . Річку називали – Лоторца. Ця назва є теж дуже давньою , яку до речі уподобали мадяри , та так на неї кажуть ще і зараз . Старословянське слово «лотр» , не що інше , як грабіжник , розбійник . Ще і зараз можна почути таке : «У мене за ніч полотрували весь сад». Латориця простягалася на соляному шляху з північної Європи до південно західної . Ходило по ній багато купців з дорогим крамом . Обабіч таких шляхів завжди чатували розбійники-лотри . Отже , Лоторца – розбійницька ріка . А чи не можна ще якось обґрунтувати назву річки Лоторца? . Спробуємо. Заслуговує на увагу і така версія . Лоторца не річка розбійників , а власне сама є розбійниця . Навіть зараз , коли вона через масове знищення лісів стала набагато мілководнішою , з обох боків від Мукачова і аж до самого Словацького кордону затиснута дамбами , щороку в нижній своїй течії не менше сім разів виходить з берегів , змиваючи , грабуючи , все на своєму шляху . Забирає з полів врожай , роблячи на них прірви водомиї , або як в наших селах кажуть на них – чургови. А уявімо , як було тисячу років тому , коли вона була повноводною і не було дамб . Отже , Лоторца не що інше , як річка розбійниця .
Замок «Паланок» . Чому така назва ? Десь двадцять п’ять років тому , я завітав було до замку . Там якраз був гурт туристів із Прибалтики . Гід , з виразно угорським акцентом розповідав туристам , що «Паланок» це чисто мадярське слово , навіть доводив що воно означає в перекладі . Я правда уже забув ,що воно означає за словами гіда . Але мені імпонував патріотизм угорця по відношенню до своєї етнічної батьківщини . В душі я посміхнувся , бо знав , що це не так . На той час у мене була своя , чітка версія відносно назви замку . Паланок – русинсько –українське слово і означає воно – огорожа . Якось , шістдесят п’ять років тому , коли я ходив у перший клас , на перерві ми , шибеники повилазили на огорожу . Вчитель , Людвіг Павлович Довжан застерігав нас : « Дітки , не вилізайте на паланок , бо ручатка поламаєте» . Можна звичайно припустити , що за тисячолітнє добросусідське співіснування русинів і мадярів , одні від одних запозичили ті чи інші слова . Можна би було припустити , якби не «би». Але як тоді зрозуміти , що в далеких причорноморських та приазовських степах козаки свої укріплення називали «паланками» ? тоді треба би погодитися , що «Паланок» , це українсько- русинсько- мадярська назва . Так навіть краще .
Наші пращури були великими фахівцями з будівництва деревяних споруд . Вони знали і застосовували багато технологічних прийомів скріплення деревяних конструкцій . Наприклад , найпоширеніший вид скріплення – « струб», це коли бруси чи колоди накладанням навхрест кінцями скріплювалися одна з одною . Струбили тоді , коли споруда мала замкнутий контур . Наприклад – хата , вежа , дзвіниця , та інше . Але , якщо споруда мала мати стрічковий контур , наприклад огорожа , то струб тут не підходив . Найпримітивнішою стрічковою спорудою при будівництві огорожі був так-званий частокіл , коли колоди шторцом , в притул одна до одної закопувалися в землю . Цей прийом на скелі чи горі , де шар грунту був тонким , не підходив . Тут приходилося стрічкову укріплювану споруду «паланчити». Паланчити – це коли колоди через певну відстань , наприклад через чотири метри , забивалися в землю , або видовбані в скелі ями , або , якщо цього не вдавалося зробити , то шторцом у видовбані гнізда підвалини . На цих стовпах-колодах з двох боків робилися пази . В ці вертикальні пази , горизонтально вставлялися бруски , або дошки чи форшти утворюючи стіну – паланок . Майстрів , котрі застосовували такий метод називали паланчиками , або палінчиками . Російський аналог – плотники . Люди з прізвищем Паланчик , або Палінчак і зараз живуть в Зняцьові , Червеньові , Глибокому , на Тячівщині , в Сербії .
Отже роблю висновок – огорожа- паланок , це укріплювано оборонна споруда , тобто фортеця , замок . Але ж гоп , сам собі думаю , якщо паланок це і є власне замок , то чи логічно казати : « Замок Паланок» . Це все одно , що казати цукор цукровий . Але, якщо людям подобається так казати , то як кажуть на Хустщині : « Най ме шчо хочше». Тим паче , що хустини назвали свою ріку Рікою. Не слід забувати , що замок Паланок має ще одну гарну назву – Город . Назву Город не слід розуміти , як населений пункт , місто .Назву город треба розуміти , як фортеця , замок , в решті-решт як паланок . Походить вона від слова – «городити». Назву город вживало в основному русинське населення краю .Але на відміну від сучасників , наші предки ніколи не казали – «замок Город» (цукор цукровий) , а казали Мукачівський Город . Отже , як бачимо , функціональна назва паланку дала власну назву фортеці – «Паланок» , а також селу що розбудувалося навколо нього – теж Паланок .
Зараз погляньмо , чи є аналог в нашому краї , коли функціональна назва давала власну назву якомусь населеному пункту . Будь ласка вам , - Берегвар . Село на Мукачівщині біля санаторію Карпати . Берег , всюди берег , а ось друга частина назви «вар» - слово угорське і означає воно – замок ,фортеця , якщо хочете – паланок . Отже – Берегвар – ніщо інше , як паланок на березі .
Або ще , Ужгород . Стародавня угорська його назва – Унгвар . Як бачимо і в русинській назві друга частина слова –город , і в угорській друга частина – вар , означає одне і те саме , фортеця , замок , або як що хочете паланок .З цього випливає , що Ужгород ніщо інше, як Паланок на Ужу .
Панове «Годьмоші» та «Герінгоші» не гризіться , бо у вас спільне не тільки те що в такій чудовій закусці , як руслики наявні герінги та цибуля . У вас у кожного є свій Паланок . Як казав мій знайомий класик з Марамороша : « Най ме , шчо ме , а Паланок такой файна назва». О ! Це так кайфортно , так кайфортно !.

П . С . Цікава така деталь . На мешканців світової столиці русинів – Руський Керестур , що в Сербії , кажуть «пуйдоші». Справа в тім , що це містечко 260 років тому заснували переселенці з Червеньова Мукачівського району , котрі замість « піду» кажуть «пуйду».
Ось так .

2013