Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.03
07:12
То замру, неначе тиша,
То, як вітер, засвищу, -
То писати геть полишу,
То щодня беру й пишу.
То бажаю розказати
Ким я є та звідкіля, -
То змовкаю винувато,
Мов повільна течія.
То, як вітер, засвищу, -
То писати геть полишу,
То щодня беру й пишу.
То бажаю розказати
Ким я є та звідкіля, -
То змовкаю винувато,
Мов повільна течія.
2026.05.02
23:45
Я, як Антоніо Бандерас
Хотів тебе іще й іще раз.
Та ти сказала: скільки можна?
Сьогодні ж піст іще, безбожник!
Хотів тебе іще й іще раз.
Та ти сказала: скільки можна?
Сьогодні ж піст іще, безбожник!
2026.05.02
20:57
я дійсно знаю
про сніги
про відчуття відлиги
подячний сонцю
що колись
зринає з-поза криги
у цім нема фальшивих нот
мій пульс ритмічний рівний
про сніги
про відчуття відлиги
подячний сонцю
що колись
зринає з-поза криги
у цім нема фальшивих нот
мій пульс ритмічний рівний
2026.05.02
16:50
назбирав доріг
осінній день
у торбину виткану
зірками
не забрав мене
туди лишень
де міняють
серця стук
осінній день
у торбину виткану
зірками
не забрав мене
туди лишень
де міняють
серця стук
2026.05.02
15:48
Каравул! Знову цей поет Куриловський помирає у своєму вірші! Скільки можна це терпіти? А можливо, цього разу і справді помре? Якщо так, то я вже написав рекомендацію до Вищого Суду, після якої цей вторинний поет НАВРЯД ЧИ потрапить до Раю! Я вважаю, що та
2026.05.02
15:36
Явдохи де?...
Кругом самі Ельвіри!
Вони вже скрізь в прозорих гніздах Акви,
Ховають згенеровані клавіри
Під пильним гострим оком Бодгісаттви.
А Тростянець? А Рахів? А трембіти?
Яку хустинку загубили в горах?
Хто віднайде її під проводом освіти ,
Кругом самі Ельвіри!
Вони вже скрізь в прозорих гніздах Акви,
Ховають згенеровані клавіри
Під пильним гострим оком Бодгісаттви.
А Тростянець? А Рахів? А трембіти?
Яку хустинку загубили в горах?
Хто віднайде її під проводом освіти ,
2026.05.02
14:23
Я повітряні замки будую,
У ілюзію кутаю біль,
Поминаю Всевишнього всує,
Із минулого злизую сіль.
Над папірусом сліпну щоночі,
З лабузиння зерно дістаю
Відганяю видіння пророчі,
Що штовхають з небес в течію.
У ілюзію кутаю біль,
Поминаю Всевишнього всує,
Із минулого злизую сіль.
Над папірусом сліпну щоночі,
З лабузиння зерно дістаю
Відганяю видіння пророчі,
Що штовхають з небес в течію.
2026.05.02
11:35
Славетний французький актор Жан Рено випустив роман «Втеча», в якому порушує тему депортації українських дітей.
Гранд європейського кіно неодноразово публічно висловлювався щодо російської агресії проти України та засуджував дії Кремля. У новому творі ві
Гранд європейського кіно неодноразово публічно висловлювався щодо російської агресії проти України та засуджував дії Кремля. У новому творі ві
2026.05.02
06:09
Просвітлий настрій, невичерпність мрій,
Коли душа палає від кохання, -
Коли тобі весняно-молодій
Радію неутомно, безнастанно.
Утілення бажань, блаженства відчуття,
Коли звучать взаємності мотиви, -
Коли украй вдоволений життям,
Як споконвік закохан
Коли душа палає від кохання, -
Коли тобі весняно-молодій
Радію неутомно, безнастанно.
Утілення бажань, блаженства відчуття,
Коли звучать взаємності мотиви, -
Коли украй вдоволений життям,
Як споконвік закохан
2026.05.02
02:53
Застигла думка. Слово з кришталю.
Я руки відігрію. Відмолю
Свої гріхи, маленькі та великі.
Покликала безмежна височінь,
Глибока поглинає душу синь,
Барвистий сон безкрилого каліки.
Хоча й навколо згубні холоди,
Я руки відігрію. Відмолю
Свої гріхи, маленькі та великі.
Покликала безмежна височінь,
Глибока поглинає душу синь,
Барвистий сон безкрилого каліки.
Хоча й навколо згубні холоди,
2026.05.01
21:38
Не шукай мене у високості —
де на мотузці крутиться земля,
дірявлячи порожній нескінчений простір,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
У цей час немилосердний, ставши на коліна,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
То сила гравітації, важка і неупинн
де на мотузці крутиться земля,
дірявлячи порожній нескінчений простір,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
У цей час немилосердний, ставши на коліна,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
То сила гравітації, важка і неупинн
2026.05.01
20:19
Життя, як зебра, в смугах чорно-білих
Біжить, а не стоїть буття на місці.
І випускає ненароком стріли,
Буває біль надмірно в серці містить.
Як важко не було б, живе надія.
Життя, як зебра, в смугах чорно-білих.
Проходиш гартування, й знову досвід
Біжить, а не стоїть буття на місці.
І випускає ненароком стріли,
Буває біль надмірно в серці містить.
Як важко не було б, живе надія.
Життя, як зебра, в смугах чорно-білих.
Проходиш гартування, й знову досвід
2026.05.01
20:18
ван гог · картинка · черевики
убиті майже але втім
художник ловить кожну тінь
ці черевики небезликі
за тими тінями роки
як є схололі і бездарні
таке життя · немає правди
надій нема для бідняків
убиті майже але втім
художник ловить кожну тінь
ці черевики небезликі
за тими тінями роки
як є схололі і бездарні
таке життя · немає правди
надій нема для бідняків
2026.05.01
19:08
Не пам'ятаю, на якому році життя застрелився мій друг, видатний поет Владімір Маяковський. Але перед тим, як застрелитися, він мені сказав: "Жоро, я тебе прошу: будь у поезії другим новатором після мене!" Я мовчки кивнув головою. А коли він уже застрел
2026.05.01
16:42
Ніколи їй не схибити
(ду ду ду ду ду ду, ужеж)
Обізнана із оксамитовим дотиком
Ящіркою оце, на склі вікна
Тип, що у натовпі, чоботи з люстерками
Всіх кольорів
Бреше очима, наднормово руками
Опрацьовує
(ду ду ду ду ду ду, ужеж)
Обізнана із оксамитовим дотиком
Ящіркою оце, на склі вікна
Тип, що у натовпі, чоботи з люстерками
Всіх кольорів
Бреше очима, наднормово руками
Опрацьовує
2026.05.01
12:51
Покинутий дім залишається в серці.
Оселя любові, оселя розлук.
У битві життєвій, в розпаленім герці
Ми б'ємося в центрі надії та мук.
Покинутий дім, як маяк безпричальний.
У ньому лишились страждання земні.
І прийде філософ самітний, печальний
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Оселя любові, оселя розлук.
У битві життєвій, в розпаленім герці
Ми б'ємося в центрі надії та мук.
Покинутий дім, як маяк безпричальний.
У ньому лишились страждання земні.
І прийде філософ самітний, печальний
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Вірші
Дві долі дівочі
1.Скілла
(за «Метаморфозами» Овідія)
Краще б уже не дивились у той бік мої карі очі...
Може б, тоді не збаламутився мій розум дівочий.
Вийшла якось просто так на батьківську вежу,
Побачила красеня тай сказала: «Лиш йому належу!»
Найсильніший він і найгарніший поміж ворогами.
Двоє лук несуть йому. Мов пір’їну, бере він руками.
Надаремне все ж у вежу вправно милий цілить.
Мов комахи, одскакують од стін його стріли.
Відки ж знати вождеві Міносу: так буде, допоки
Не зроблю я негадані батьком несусвітні кроки.
Зріжу, як спатиме, з голови золоту одну волосину:
Попри вмілість нападників дали боги йому силу.
Зріжу, хоч і знаю, що батька і край віддам на поталу...
Та як зробить, щоб перемога коханцю дісталась?..
...Ось та волосина нарешті у мене. Як надію останню
Потай несу Міносові. Отепер-то заслужила одвітне кохання.
Простягую. Кажу, що й без бою край мій в нього тепер під ногами.
Та що це? Одсахнувся красень Мінос, немов од змії якоїсь:
«Щезни, негіднице! Підлоти такої неспроможна донька скоїть!»
І голосом дужим вождя наказує суднам напинать вітрила.
«А я?.. Як житиму без тебе?» - плачем гірким-заходиться Скілла.
Та Мінос далеко. Од суден проворних позаду лиш піна.
Стриба Скілла в море, щоб судно догнати. Простягує руку,
Та прожогом з вежі зліта батько круком.
Запроданку-доньку розтерзать наміривсь.
Тої ж миті боги роблять пташиною й Скіллу.
2.Бондарівна
У містечку Богуславку, Каньовського пана ,
Там гуляла Бондарівна, як пишная пава.
Українська народна пісня
Якже її звали, діву Бондарівну?
Ту, що честь тримала цілої Вкраїни.
Ту, що, мов царівна, у колі дівочім
Можновладцю кинула в безсоромні очі:
«Ой не згоден пан Каньовський мене цілувати,
Тільки згоден пан Каньовський мене розбувати!
Ой волю ж я, пан Каньовський, в сирій землі гнити,
Ніж з тобою по неволі на цім світі жити!»
А чи ж знала Бондарівна, що в шляхтича-ката
За відмову від покори готова й розплата?
Прицілився пан Каньовський з срібної рушниці
Та й вистрілив Бондарівні в гордії зіниці.
Прицілився пан Каньовський і вже спересердя
Влучив кралі Бондарівні в самісіньке серце...
...Ударила Україна в усі дзвони тужно, –
Захлинеться в своїй крові шляхта осоружна.
--------------------------------------------
Пан Каньовський – польський магнат Микола Потоцький, котрий був канівським старостою в першій половині 18-го ст.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дві долі дівочі
1.Скілла
(за «Метаморфозами» Овідія)
Краще б уже не дивились у той бік мої карі очі...
Може б, тоді не збаламутився мій розум дівочий.
Вийшла якось просто так на батьківську вежу,
Побачила красеня тай сказала: «Лиш йому належу!»
Найсильніший він і найгарніший поміж ворогами.
Двоє лук несуть йому. Мов пір’їну, бере він руками.
Надаремне все ж у вежу вправно милий цілить.
Мов комахи, одскакують од стін його стріли.
Відки ж знати вождеві Міносу: так буде, допоки
Не зроблю я негадані батьком несусвітні кроки.
Зріжу, як спатиме, з голови золоту одну волосину:
Попри вмілість нападників дали боги йому силу.
Зріжу, хоч і знаю, що батька і край віддам на поталу...
Та як зробить, щоб перемога коханцю дісталась?..
...Ось та волосина нарешті у мене. Як надію останню
Потай несу Міносові. Отепер-то заслужила одвітне кохання.
Простягую. Кажу, що й без бою край мій в нього тепер під ногами.
Та що це? Одсахнувся красень Мінос, немов од змії якоїсь:
«Щезни, негіднице! Підлоти такої неспроможна донька скоїть!»
І голосом дужим вождя наказує суднам напинать вітрила.
«А я?.. Як житиму без тебе?» - плачем гірким-заходиться Скілла.
Та Мінос далеко. Од суден проворних позаду лиш піна.
Стриба Скілла в море, щоб судно догнати. Простягує руку,
Та прожогом з вежі зліта батько круком.
Запроданку-доньку розтерзать наміривсь.
Тої ж миті боги роблять пташиною й Скіллу.
2.Бондарівна
У містечку Богуславку, Каньовського пана ,
Там гуляла Бондарівна, як пишная пава.
Українська народна пісня
Якже її звали, діву Бондарівну?
Ту, що честь тримала цілої Вкраїни.
Ту, що, мов царівна, у колі дівочім
Можновладцю кинула в безсоромні очі:
«Ой не згоден пан Каньовський мене цілувати,
Тільки згоден пан Каньовський мене розбувати!
Ой волю ж я, пан Каньовський, в сирій землі гнити,
Ніж з тобою по неволі на цім світі жити!»
А чи ж знала Бондарівна, що в шляхтича-ката
За відмову від покори готова й розплата?
Прицілився пан Каньовський з срібної рушниці
Та й вистрілив Бондарівні в гордії зіниці.
Прицілився пан Каньовський і вже спересердя
Влучив кралі Бондарівні в самісіньке серце...
...Ударила Україна в усі дзвони тужно, –
Захлинеться в своїй крові шляхта осоружна.
--------------------------------------------
Пан Каньовський – польський магнат Микола Потоцький, котрий був канівським старостою в першій половині 18-го ст.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
