Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.30
16:17
Доводити - немає часу,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
2026.01.30
15:28
Згораю я у пломені жаги,
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
2026.01.30
13:38
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
2026.01.30
10:48
О часе, не спіши, не мчи удаль стрілою,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
2026.01.29
21:59
Скляне повітря, тиша нежива.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
2026.01.29
19:57
МАГІСТРАЛ
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
2026.01.29
18:05
о так я відьмача
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
2026.01.29
18:01
Шукаю на Святій Землі пейзажі,
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
2026.01.29
17:20
Нас поєднало. Правда, не навіки.
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
2026.01.29
16:03
Цікаво, як же вміють москалі
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
2026.01.29
11:43
То він мене ніколи не кохав.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів невисловлених рими
під небесами бурштинових слив.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів невисловлених рими
під небесами бурштинових слив.
2026.01.29
11:26
Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
2026.01.29
11:12
Поліфонія – лебедине звучання
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
2026.01.29
10:42
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
і є душа – іще не скорена,
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
і є душа – іще не скорена,
2026.01.29
05:37
То в жар мене, то в холод кине,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
2026.01.28
23:03
У цьому будинку зникають душі....
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
2026.01.16
2026.01.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Вірші
Дві долі дівочі
1.Скілла
(за «Метаморфозами» Овідія)
Краще б уже не дивились у той бік мої карі очі...
Може б, тоді не збаламутився мій розум дівочий.
Вийшла якось просто так на батьківську вежу,
Побачила красеня тай сказала: «Лиш йому належу!»
Найсильніший він і найгарніший поміж ворогами.
Двоє лук несуть йому. Мов пір’їну, бере він руками.
Надаремне все ж у вежу вправно милий цілить.
Мов комахи, одскакують од стін його стріли.
Відки ж знати вождеві Міносу: так буде, допоки
Не зроблю я негадані батьком несусвітні кроки.
Зріжу, як спатиме, з голови золоту одну волосину:
Попри вмілість нападників дали боги йому силу.
Зріжу, хоч і знаю, що батька і край віддам на поталу...
Та як зробить, щоб перемога коханцю дісталась?..
...Ось та волосина нарешті у мене. Як надію останню
Потай несу Міносові. Отепер-то заслужила одвітне кохання.
Простягую. Кажу, що й без бою край мій в нього тепер під ногами.
Та що це? Одсахнувся красень Мінос, немов од змії якоїсь:
«Щезни, негіднице! Підлоти такої неспроможна донька скоїть!»
І голосом дужим вождя наказує суднам напинать вітрила.
«А я?.. Як житиму без тебе?» - плачем гірким-заходиться Скілла.
Та Мінос далеко. Од суден проворних позаду лиш піна.
Стриба Скілла в море, щоб судно догнати. Простягує руку,
Та прожогом з вежі зліта батько круком.
Запроданку-доньку розтерзать наміривсь.
Тої ж миті боги роблять пташиною й Скіллу.
2.Бондарівна
У містечку Богуславку, Каньовського пана ,
Там гуляла Бондарівна, як пишная пава.
Українська народна пісня
Якже її звали, діву Бондарівну?
Ту, що честь тримала цілої Вкраїни.
Ту, що, мов царівна, у колі дівочім
Можновладцю кинула в безсоромні очі:
«Ой не згоден пан Каньовський мене цілувати,
Тільки згоден пан Каньовський мене розбувати!
Ой волю ж я, пан Каньовський, в сирій землі гнити,
Ніж з тобою по неволі на цім світі жити!»
А чи ж знала Бондарівна, що в шляхтича-ката
За відмову від покори готова й розплата?
Прицілився пан Каньовський з срібної рушниці
Та й вистрілив Бондарівні в гордії зіниці.
Прицілився пан Каньовський і вже спересердя
Влучив кралі Бондарівні в самісіньке серце...
...Ударила Україна в усі дзвони тужно, –
Захлинеться в своїй крові шляхта осоружна.
--------------------------------------------
Пан Каньовський – польський магнат Микола Потоцький, котрий був канівським старостою в першій половині 18-го ст.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дві долі дівочі
1.Скілла
(за «Метаморфозами» Овідія)
Краще б уже не дивились у той бік мої карі очі...
Може б, тоді не збаламутився мій розум дівочий.
Вийшла якось просто так на батьківську вежу,
Побачила красеня тай сказала: «Лиш йому належу!»
Найсильніший він і найгарніший поміж ворогами.
Двоє лук несуть йому. Мов пір’їну, бере він руками.
Надаремне все ж у вежу вправно милий цілить.
Мов комахи, одскакують од стін його стріли.
Відки ж знати вождеві Міносу: так буде, допоки
Не зроблю я негадані батьком несусвітні кроки.
Зріжу, як спатиме, з голови золоту одну волосину:
Попри вмілість нападників дали боги йому силу.
Зріжу, хоч і знаю, що батька і край віддам на поталу...
Та як зробить, щоб перемога коханцю дісталась?..
...Ось та волосина нарешті у мене. Як надію останню
Потай несу Міносові. Отепер-то заслужила одвітне кохання.
Простягую. Кажу, що й без бою край мій в нього тепер під ногами.
Та що це? Одсахнувся красень Мінос, немов од змії якоїсь:
«Щезни, негіднице! Підлоти такої неспроможна донька скоїть!»
І голосом дужим вождя наказує суднам напинать вітрила.
«А я?.. Як житиму без тебе?» - плачем гірким-заходиться Скілла.
Та Мінос далеко. Од суден проворних позаду лиш піна.
Стриба Скілла в море, щоб судно догнати. Простягує руку,
Та прожогом з вежі зліта батько круком.
Запроданку-доньку розтерзать наміривсь.
Тої ж миті боги роблять пташиною й Скіллу.
2.Бондарівна
У містечку Богуславку, Каньовського пана ,
Там гуляла Бондарівна, як пишная пава.
Українська народна пісня
Якже її звали, діву Бондарівну?
Ту, що честь тримала цілої Вкраїни.
Ту, що, мов царівна, у колі дівочім
Можновладцю кинула в безсоромні очі:
«Ой не згоден пан Каньовський мене цілувати,
Тільки згоден пан Каньовський мене розбувати!
Ой волю ж я, пан Каньовський, в сирій землі гнити,
Ніж з тобою по неволі на цім світі жити!»
А чи ж знала Бондарівна, що в шляхтича-ката
За відмову від покори готова й розплата?
Прицілився пан Каньовський з срібної рушниці
Та й вистрілив Бондарівні в гордії зіниці.
Прицілився пан Каньовський і вже спересердя
Влучив кралі Бондарівні в самісіньке серце...
...Ударила Україна в усі дзвони тужно, –
Захлинеться в своїй крові шляхта осоружна.
--------------------------------------------
Пан Каньовський – польський магнат Микола Потоцький, котрий був канівським старостою в першій половині 18-го ст.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
