1.Скілла
(за «Метаморфозами» Овідія)

Краще б уже не дивились у той бік мої карі очі...
Може б, тоді не збаламутився мій розум дівочий.
Вийшла якось просто так на батьківську вежу,
Побачила красеня тай сказала: «Лиш йому належу!»
Найсильніший він і найгарніший поміж ворогами.
Двоє лук несуть йому. Мов пір’їну, бере він руками.
Надаремне все ж у вежу вправно милий цілить.
Мов комахи, одскакують од стін його стріли.
Відки ж знати вождеві Міносу: так буде, допоки
Не зроблю я негадані батьком несусвітні кроки.
Зріжу, як спатиме, з голови золоту одну волосину:
Попри вмілість нападників дали боги йому силу.
Зріжу, хоч і знаю, що батька і край віддам на поталу...
Та як зробить, щоб перемога коханцю дісталась?..
...Ось та волосина нарешті у мене. Як надію останню
Потай несу Міносові. Отепер-то заслужила одвітне кохання.
Простягую. Кажу, що й без бою край мій в нього тепер під ногами.
Та що це? Одсахнувся красень Мінос, немов од змії якоїсь:
«Щезни, негіднице! Підлоти такої неспроможна донька скоїть!»
І голосом дужим вождя наказує суднам напинать вітрила.
«А я?.. Як житиму без тебе?» - плачем гірким-заходиться Скілла.
Та Мінос далеко. Од суден проворних позаду лиш піна.
Стриба Скілла в море, щоб судно догнати. Простягує руку,
Та прожогом з вежі зліта батько круком.
Запроданку-доньку розтерзать наміривсь.
Тої ж миті боги роблять пташиною й Скіллу.

2.Бондарівна
У містечку Богуславку, Каньовського пана ,
Там гуляла Бондарівна, як пишная пава.
Українська народна пісня

Якже її звали, діву Бондарівну?
Ту, що честь тримала цілої Вкраїни.
Ту, що, мов царівна, у колі дівочім
Можновладцю кинула в безсоромні очі:
«Ой не згоден пан Каньовський мене цілувати,
Тільки згоден пан Каньовський мене розбувати!
Ой волю ж я, пан Каньовський, в сирій землі гнити,
Ніж з тобою по неволі на цім світі жити!»
А чи ж знала Бондарівна, що в шляхтича-ката
За відмову від покори готова й розплата?
Прицілився пан Каньовський з срібної рушниці
Та й вистрілив Бондарівні в гордії зіниці.
Прицілився пан Каньовський і вже спересердя
Влучив кралі Бондарівні в самісіньке серце...
...Ударила Україна в усі дзвони тужно, –
Захлинеться в своїй крові шляхта осоружна.
--------------------------------------------
Пан Каньовський – польський магнат Микола Потоцький, котрий був канівським старостою в першій половині 18-го ст.