Відгук на звернення поетки-патріота
до совісті поетів

Пригадую часописи дитинства,
пори шкільної і таємних мрій,
навіяних учителькою з міста, –
освоїти професію танкіста
у армії і славі бойовій.

Ми бігали дивитися «маньоври».
Дорога-телеграма аж гула.
Ходили танки вгору і під гору.
Здригалося і кам’яніло горе
заляканого силою села.

У небі пролітали «самольоти».
Не дивина, що юному мені
тоді хотілось бути ще й пілотом –
героєм у бою і на війні.

І жаль, що серце стало на заваді,
і жаль, що безнадійно постарів.
Я був би кулеметником у Наді,
щоб не у мріях, а таки насправді
винищувати лютих ворогів.

І не її ви судите – невинну,
а наше небо – чисте і ясне.
І ворога покара не мине.

Я ненави́джу війни і руїну,
але за нашу вільну Україну
судіть, рашисти путінські, мене.

                              13.02.2015