Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Шоха (1947) /
Поеми
Епопея безглуздя
НАРАЦІЯ
Немає миру – буде тризна,
нема війни – моя Вітчизна
і є, і буде на віки.
Все починається весною...
Та кожне слово гіркотою
наповнює мої рядки.
Яріють сльози калинові.
І туга силою любові
не урятує від біди.
Заговорили зуби мові.
Язик ворожої орди
вилизує потоки крові.
І у окропленій ропі
самі себе не упізнають
філософи із хати скраю...
...німі, оглухлі і сліпі
на завойованій тропі
від Волго-Дону до Дунаю.
I
Улесливі брати по вірі
віками не вгамують лють,
з якою й найлютіші звірі
охлялу здобич не женуть.
І нині ця нечиста сила
руйнує ветхий отчий дім.
То як же опустити крила
і здатись ворогам своїм?
Дивитися на пожари́ще,
яке роздмухали гуртом
і думати, що це не ближче,
аніж Гоморра і Содом.
Чекати, поки опа-опа
зіграє ще собачий вальс,
а коронована Європа
продасться за дешевий газ.
І шаленіти од любові
до ненависних ворогів,
себе кусаючи до крові
в пекельнім скреготі зубів.
..............................................
Забули Боже одкровення
і віру у надійний тил.
О, Боже, дай душі натхнення
збудити гнів небесних сил
і до воскреслого знамення
уже не опускати крил.
II
Перший рік за Путіанським стилем
кожен відмічає, де прийшлось.
У окопах і біля могили
другий рік стрічає «новорос».
Ну, а за статтею еСеСеРу
у окремо взятої РеФе
почалася азізійська ера
єзуїтів аутодафе.
Яничари-фундаменталісти
і уся корида на Дону
уявили, що вони ґебісти
зібрані в Ічкерію одну.
– Ги-ги-ги! – вони не терористи...
– Ла-ла-ла! – прийме і їх земля...
Я їх намагаюсь зрозуміти –
укра, «казака» і москаля.
Що не їде, то таке й здибає:
зеки і злодії – на війні...,
юна снайпериха, що вбиває...,
«наші й німці» – у однім човні.
І немає їх куди подіти.
Оголтіло лізе сарана.
На́що нам убивці і бандити?
Нащо ця «єдыная страна»?
І на що́ вони пакують бомби?
Кум на кума... Зять на свояка...
Вся Росія – марсіанські зомбі?
Вся земля – пустеля дончака?
Тиражує кримінальні клони
ще «не убієнний» депутат.
Яничари п’ятої колони
рухають історію назад.
Патріоти ситого корита
уповають знову на совка.
І у кулуарах шито-крито
доїдають касу общака.
Є ідея мудреців бездумних
об’єднати турків і розумних...
Свастику і хижого орла...
Витязів і коників приблудних...
Біснуватих і сугестій зла.
Прихожан окурює кадило
брехнями московського попа.
І нема отрути на клопа.
І на шило поміняли мило,
і чергове прокурорське рило
пнеться до ганебного стовпа.
III
Але суспільне хочеться собі.
Затісується між людей лисиця.
Без неї і вода не освятиться,
але ґаздує на чужім горбі.
«Нове» обличчя і лукаві лиця
які «не переношує на дух».
І на словах у вічній боротьбі
готується до бою як годиться
і... хлопавкою убиває мух.
Феміда каже, – це герой. Дивіться,
малює журавля, а не синицю...
Шалена воля! Явно – не лопух.
І як годиться плюне у криницю,
і мужньо оприлюднює дурниці,
і наставляє лоба під обух...
IV
І паралель напрошується звісно.
У Раші, як один, усі такі –
завжди готові, тлусті, говіркі...
А особливо Вовочка залізний,
найперший лицар на такому тлі
у всьому царстві, тобто – у Кремлі.
І не дарма богема умліває.
Воно – мале, а пнеться до висот,
і подивіться, на роялі грає.
Байдуже, що в минулому – сексот.
Байдуже, щo на вигляд – ідіот.
Але зате імперія конає.
І скільки є ще звихнутих таких
на рівні п’ятикласників крутих!
Але керує армією Вошка.
Воно ще не награлось у матрьошки.
І як не раз було, усі віки
Росія сходить з розуму потрошку.
У неї є і гої, і ізгої,
і інколи – герої параної,
і тільки геям нібито хана.
Але немає Рашії такої,
якою як скаженою юрбою,
керує педофіл і сатана.
І роздувають щоки і пащеки,
наближені до тіла урки, й зеки,
і радіо, і теле, і попса.
І відео, і захалявна преса
і інші гіпнотичні чудеса,
що захищають єйні інтереси.
А нація жирує!.. І живе!..
І дивлячись у дзеркало криве,
диявола вона не помічає.
Росію непокоїть курултай.
І їй уже не застує Китай.
На заході Бандера наступає.
V
Були аге́нти есесеру
під пильним поглядом Сосо,
які убили і Бандеру,
і нищили УНА-УНСО.
Нічого дивного у тому,
що нагноїлось за віки
у серпентарії німому
злодійним генам завдяки.
Погибель нації триває.
Орел лютує і скубе.
Якщо і партії немає,
то є агенти КГБ.
Немає злішого бандита,
як Ліліпутя у Кремлі.
Воно загроза всьому світу.
Куди піратам Сомалі?!
Немає на Хелло обуха.
І єйній нації – гаплик.
Воно усюди має вуха.
Воно освоїло язик.
Воно Єсеніна куплети
завчило, нібито свої.
...............................................
– Не наступай на тінь поета,
якого вішали твої.
І начувайся, супостате,
як у смертельному бою
в тобі не упізнають брата.
Ти шкуру не спасеш свою.
Тремти, лакований бандите,
і із короною, і без.
Тебе не зможуть захистити
Хазанов і Задорний пес.
У них так само як у тебе
по сім дірок у голові,
але ім’я твоє ганебне
потоне і у їх крові.
І будеш карлою і далі,
аж поки всохне куций ум.
Ні ордени, ані медалі
«не повышают» ні на дюйм.
І смерть тебе дістане, кате,
і кара Божої руки,
і оніміє на віки
єхидна фізія пихата.
VI
Якби воно було таке одно...
Якби не підлі генії науки,
кіно, мистецтва і дрібної штуки –
хіба воняло б на землі воно?
І класики були угодні владі,
яка і нині не угодна там,
де й біс не знає, що чекає далі,
але уже немає у астралі
покою феодалам і царям.
І хоч ментальне трохи заважає,
а ми таки досягнемо висот.
І поки революція триває,
у нас чудовий буде генофонд.
І поки завоюємо свободу,
ходитимемо на одній нозі,
а президентів – «обранців народу»
Росія складуватиме в тайзі.
І знову Раша буде нам сестрою,
і мавзолей накриється звіздою.
І оживе совкове дежавю...
І радіо німецьке у раю
у Вови й Віті візьме інтерв’ю:
– А що воно за овоч – шуте й люте
у вигляді клопа і чудака
на букву еМ?
І доведеться чути:
– О, йєс, «Хелло!»
І «йолкой» довбануте
у ролі колорадського жука.
Уточнюємо:
– Де ВеВе й ВеФе?
– У пеклі упираються рогами, –
відповідають,
– за законом карми
іуді світить аутодафе.
Аж ось вони – оба у галіфе.
– Скажіть, яке «отлічіє» між вами?
– Э… Это што?
– Звичайне інтерв’ю…
– Вован, чекай, я зараз їх осьвітю…– Нє надо.
Я за русских постою.
Мы с Янычем – одно…
...и с Яныком, и с Витей...
Э... Э... да-да... так вот
...мерси – адью.
.............................................
Ой, що завгодно можна уявити
у тому світі, де ніщо не є.
І біса, уникаючого мита,
і ангела у злодія-бандита,
який мамоні руку подає.
Буяють гени буйного народу
і у астралі, наче наяву,
їм вік уже не бачити свободи,
але глаголить Яник:
– я за Вову,
за родіну і бабу чорноброву,
за що угодно пасть її порву.
Невиліковні і сини, і дочки
у батюшок і матушок Русі.
І не поможе гамівна сорочка
цій бестії у всій її красі.
VII
А на Україні
поки-що дива –
милостиню злидні
подає Москва.
Їдуть гумконвої
на передову.
Сипляться набої.
Хочуть «Булаву»!
Кров не висихає.
Раша упила́сь.
Їдуть самураї
грабувати нас.
Є тут і туземці,
і свої братки.
Скаляться чеченці
і бойовики.
Падають снаряди
на жилий квартал.
Падають під «гради»
вбиті наповал.
Є і протидія.
Мало ще крові.
І нема надії,
поки ще живі.
«Кіборги» терплячі.
Це їм до снаги.
Тільки мати плаче.
Люди – не боги.
І москалик хоче
дози каяття.
А за що ти, хлопче,
продавав життя?
Виповзають гади
з кожної нори.
Боже, дай розраду,
Рашу забери.
А вона у Мінську
бає про ніщо.
І упала низько.
Путі – «хоч-би-що».
Миру захотіли?
Буде вам і мир.
Мало солі й мила?
То зате є тир.
Накачали м’язи.
Танки і КАМАЗи,
і уся зараза
завдає удар.
Не пройде проказа,
поки цього разу
не зламає вязи
Рашії «Айдар».
VIII
Осоловіли наші миротворці,
задовбані рашистом за добу.
Даремно воювали добровольці
і марно умирали наші хлопці.
І Путя закопилює губу́.
Усі усьому світу показали,
якого чорта нібито жили,
чого усього їм не вистачало,
коли і їли, і топили сало
у нації дебіли і осли.
Як осоружно руку потискати
у ворога, убивці, маніяка...
Та що поробиш? Місія така –
за Батьківщину нібито стояти.
Але така позиція ніяка,
якщо немає гетьмана Сірка.
ЕПІЛОГ
Нема кінця театрові абсурду
на сцені блуду, бруду і огуди
до клоунів арени епопей.
Любов до ненажерного народу
і до тиранів їхньої свободи
нічому не навчила ще людей.
02.2015
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Епопея безглуздя
(Трагікомедія)
Немає миру – буде тризна,
нема війни – моя Вітчизна
і є, і буде на віки.
Все починається весною...
Та кожне слово гіркотою
наповнює мої рядки.
Яріють сльози калинові.
І туга силою любові
не урятує від біди.
Заговорили зуби мові.
Язик ворожої орди
вилизує потоки крові.
І у окропленій ропі
самі себе не упізнають
філософи із хати скраю...
...німі, оглухлі і сліпі
на завойованій тропі
від Волго-Дону до Дунаю.
Улесливі брати по вірі
віками не вгамують лють,
з якою й найлютіші звірі
охлялу здобич не женуть.
І нині ця нечиста сила
руйнує ветхий отчий дім.
То як же опустити крила
і здатись ворогам своїм?
Дивитися на пожари́ще,
яке роздмухали гуртом
і думати, що це не ближче,
аніж Гоморра і Содом.
Чекати, поки опа-опа
зіграє ще собачий вальс,
а коронована Європа
продасться за дешевий газ.
І шаленіти од любові
до ненависних ворогів,
себе кусаючи до крові
в пекельнім скреготі зубів.
..............................................
Забули Боже одкровення
і віру у надійний тил.
О, Боже, дай душі натхнення
збудити гнів небесних сил
і до воскреслого знамення
уже не опускати крил.
Перший рік за Путіанським стилем
кожен відмічає, де прийшлось.
У окопах і біля могили
другий рік стрічає «новорос».
Ну, а за статтею еСеСеРу
у окремо взятої РеФе
почалася азізійська ера
єзуїтів аутодафе.
Яничари-фундаменталісти
і уся корида на Дону
уявили, що вони ґебісти
зібрані в Ічкерію одну.
– Ги-ги-ги! – вони не терористи...
– Ла-ла-ла! – прийме і їх земля...
Я їх намагаюсь зрозуміти –
укра, «казака» і москаля.
Що не їде, то таке й здибає:
зеки і злодії – на війні...,
юна снайпериха, що вбиває...,
«наші й німці» – у однім човні.
І немає їх куди подіти.
Оголтіло лізе сарана.
На́що нам убивці і бандити?
Нащо ця «єдыная страна»?
І на що́ вони пакують бомби?
Кум на кума... Зять на свояка...
Вся Росія – марсіанські зомбі?
Вся земля – пустеля дончака?
Тиражує кримінальні клони
ще «не убієнний» депутат.
Яничари п’ятої колони
рухають історію назад.
Патріоти ситого корита
уповають знову на совка.
І у кулуарах шито-крито
доїдають касу общака.
Є ідея мудреців бездумних
об’єднати турків і розумних...
Свастику і хижого орла...
Витязів і коників приблудних...
Біснуватих і сугестій зла.
Прихожан окурює кадило
брехнями московського попа.
І нема отрути на клопа.
І на шило поміняли мило,
і чергове прокурорське рило
пнеться до ганебного стовпа.
Але суспільне хочеться собі.
Затісується між людей лисиця.
Без неї і вода не освятиться,
але ґаздує на чужім горбі.
«Нове» обличчя і лукаві лиця
які «не переношує на дух».
І на словах у вічній боротьбі
готується до бою як годиться
і... хлопавкою убиває мух.
Феміда каже, – це герой. Дивіться,
малює журавля, а не синицю...
Шалена воля! Явно – не лопух.
І як годиться плюне у криницю,
і мужньо оприлюднює дурниці,
і наставляє лоба під обух...
І паралель напрошується звісно.
У Раші, як один, усі такі –
завжди готові, тлусті, говіркі...
А особливо Вовочка залізний,
найперший лицар на такому тлі
у всьому царстві, тобто – у Кремлі.
І не дарма богема умліває.
Воно – мале, а пнеться до висот,
і подивіться, на роялі грає.
Байдуже, що в минулому – сексот.
Байдуже, щo на вигляд – ідіот.
Але зате імперія конає.
І скільки є ще звихнутих таких
на рівні п’ятикласників крутих!
Але керує армією Вошка.
Воно ще не награлось у матрьошки.
І як не раз було, усі віки
Росія сходить з розуму потрошку.
У неї є і гої, і ізгої,
і інколи – герої параної,
і тільки геям нібито хана.
Але немає Рашії такої,
якою як скаженою юрбою,
керує педофіл і сатана.
І роздувають щоки і пащеки,
наближені до тіла урки, й зеки,
і радіо, і теле, і попса.
І відео, і захалявна преса
і інші гіпнотичні чудеса,
що захищають єйні інтереси.
А нація жирує!.. І живе!..
І дивлячись у дзеркало криве,
диявола вона не помічає.
Росію непокоїть курултай.
І їй уже не застує Китай.
На заході Бандера наступає.
Були аге́нти есесеру
під пильним поглядом Сосо,
які убили і Бандеру,
і нищили УНА-УНСО.
Нічого дивного у тому,
що нагноїлось за віки
у серпентарії німому
злодійним генам завдяки.
Погибель нації триває.
Орел лютує і скубе.
Якщо і партії немає,
то є агенти КГБ.
Немає злішого бандита,
як Ліліпутя у Кремлі.
Воно загроза всьому світу.
Куди піратам Сомалі?!
Немає на Хелло обуха.
І єйній нації – гаплик.
Воно усюди має вуха.
Воно освоїло язик.
Воно Єсеніна куплети
завчило, нібито свої.
...............................................
– Не наступай на тінь поета,
якого вішали твої.
І начувайся, супостате,
як у смертельному бою
в тобі не упізнають брата.
Ти шкуру не спасеш свою.
Тремти, лакований бандите,
і із короною, і без.
Тебе не зможуть захистити
Хазанов і Задорний пес.
У них так само як у тебе
по сім дірок у голові,
але ім’я твоє ганебне
потоне і у їх крові.
І будеш карлою і далі,
аж поки всохне куций ум.
Ні ордени, ані медалі
«не повышают» ні на дюйм.
І смерть тебе дістане, кате,
і кара Божої руки,
і оніміє на віки
єхидна фізія пихата.
Якби воно було таке одно...
Якби не підлі генії науки,
кіно, мистецтва і дрібної штуки –
хіба воняло б на землі воно?
І класики були угодні владі,
яка і нині не угодна там,
де й біс не знає, що чекає далі,
але уже немає у астралі
покою феодалам і царям.
І хоч ментальне трохи заважає,
а ми таки досягнемо висот.
І поки революція триває,
у нас чудовий буде генофонд.
І поки завоюємо свободу,
ходитимемо на одній нозі,
а президентів – «обранців народу»
Росія складуватиме в тайзі.
І знову Раша буде нам сестрою,
і мавзолей накриється звіздою.
І оживе совкове дежавю...
І радіо німецьке у раю
у Вови й Віті візьме інтерв’ю:
– А що воно за овоч – шуте й люте
у вигляді клопа і чудака
на букву еМ?
І доведеться чути:
– О, йєс, «Хелло!»
І «йолкой» довбануте
у ролі колорадського жука.
Уточнюємо:
– Де ВеВе й ВеФе?
– У пеклі упираються рогами, –
відповідають,
– за законом карми
іуді світить аутодафе.
Аж ось вони – оба у галіфе.
– Скажіть, яке «отлічіє» між вами?
– Э… Это што?
– Звичайне інтерв’ю…
– Вован, чекай, я зараз їх осьвітю…– Нє надо.
Я за русских постою.
Мы с Янычем – одно…
...и с Яныком, и с Витей...
Э... Э... да-да... так вот
...мерси – адью.
.............................................
Ой, що завгодно можна уявити
у тому світі, де ніщо не є.
І біса, уникаючого мита,
і ангела у злодія-бандита,
який мамоні руку подає.
Буяють гени буйного народу
і у астралі, наче наяву,
їм вік уже не бачити свободи,
але глаголить Яник:
– я за Вову,
за родіну і бабу чорноброву,
за що угодно пасть її порву.
Невиліковні і сини, і дочки
у батюшок і матушок Русі.
І не поможе гамівна сорочка
цій бестії у всій її красі.
А на Україні
поки-що дива –
милостиню злидні
подає Москва.
Їдуть гумконвої
на передову.
Сипляться набої.
Хочуть «Булаву»!
Кров не висихає.
Раша упила́сь.
Їдуть самураї
грабувати нас.
Є тут і туземці,
і свої братки.
Скаляться чеченці
і бойовики.
Падають снаряди
на жилий квартал.
Падають під «гради»
вбиті наповал.
Є і протидія.
Мало ще крові.
І нема надії,
поки ще живі.
«Кіборги» терплячі.
Це їм до снаги.
Тільки мати плаче.
Люди – не боги.
І москалик хоче
дози каяття.
А за що ти, хлопче,
продавав життя?
Виповзають гади
з кожної нори.
Боже, дай розраду,
Рашу забери.
А вона у Мінську
бає про ніщо.
І упала низько.
Путі – «хоч-би-що».
Миру захотіли?
Буде вам і мир.
Мало солі й мила?
То зате є тир.
Накачали м’язи.
Танки і КАМАЗи,
і уся зараза
завдає удар.
Не пройде проказа,
поки цього разу
не зламає вязи
Рашії «Айдар».
Осоловіли наші миротворці,
задовбані рашистом за добу.
Даремно воювали добровольці
і марно умирали наші хлопці.
І Путя закопилює губу́.
Усі усьому світу показали,
якого чорта нібито жили,
чого усього їм не вистачало,
коли і їли, і топили сало
у нації дебіли і осли.
Як осоружно руку потискати
у ворога, убивці, маніяка...
Та що поробиш? Місія така –
за Батьківщину нібито стояти.
Але така позиція ніяка,
якщо немає гетьмана Сірка.
Нема кінця театрові абсурду
на сцені блуду, бруду і огуди
до клоунів арени епопей.
Любов до ненажерного народу
і до тиранів їхньої свободи
нічому не навчила ще людей.
02.2015
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
