Помішалися ночі, світанки, бажання, ідеї.
Хитавиця думок і надіслані бісом безсоння.
Прозвучить на бандурі, застигне у лірі Орфея
І в думках заіскриться, що ми проминули безодню.

Напророчити хочу, мені це вдавалося змалку.
Ні, не золото наше мовчання – бліде, половіє…
Як те жало зміїне , виймаємо скалку – скакалку,
А як тільки примружаться очі – попаляться вії.

І нічого нового, суттєвого не відбулося.
Як життя неповторно любити – немає рецептів.
Чи то впасти у жито, у гул суголосся колосся,
Чи поперти у напрямку вищих партійних концепцій?

Та найкращі бувають потішні майданні підказки.
Прокричиш українно, і сам побіжиш за луною.
По дорозі – і рідних забудеш, і навіть любаску.
Упадеш – то дивись, як ідуть по тобі бороною.

Бо про себе сказав і впівока прицілився тупо
В пожовтілі світлини, й вони – ось, як листя осіннє.
Це ознака: ти – вижив і в добру забрався шкарлупу.
Головне отоді – не лякатися власної тіні.

2014 рік.