Уже десятиліттями думки бідують у голові і не тільки у моїй, а у кожного думаючого громадянина нашої країни. Раніше у важкі 90-ті минулого століття вони не давали спокою ні вдень , ні вночі з одних причин, бо на наших очах влада і її приспішники безсовісно розкрадала, спільно усім народом надбане, багатство країни. Наші батьки у ті роки були приречені на жебракування, хоч пережили війну і страшні повоєнні руйнування, працювали за копійки, а у колгоспах довгі роки за безоплатні трудодні, але гідної старості не мали, державі було не до них. Для нашої держави старість – це відпрацьований непотріб. А найгірше було ще і те , що діти в основній своїй масі не могли утримувати батьків, бо ледве самі виживали на мізерну зарплатню, а потрібно було ще і діток своїх ростити, давати освіту, бо державі до них також не було ніякого діла. Я добре пам’ятаю, як інколи суп доводилося варити з бульйонних кубиків, і якою великою була радість у мене і дітей, коли молодший син на зупинці знайшов гаманець у якому було шістдесят сім гривень і це був наш порятунок, бо не було за що навіть хліба купити. Ми знайшли у гаманці якісь записи, телефони і могли зателефонувати і віддати гаманець власникові, але не зробили цього, бо дійсно у хаті були на той час злидні і я сказала дітям, що мабуть це Бог нам послав гаманець, щоб ми могли хоч якось протриматись доки батько не приїде із заробітків. Я розумію, що не усі жили так погано у ті роки і багато хто мене не зрозуміє, але я працювала майже усе життя на будівництві, а при кризах у країні будівельникам найважче виживати. Було, що по півроку не виплачували навіть мізерну заробітну плату. У 2004 році пішла працювати завідуючою відділом адресної допомоги у Дніпропетровський районний територіальний центр – потрібно було випросити гроші у багатих і
розділити найбіднішим і нужденним. Не соромилася просити у багатих, бо не для себе просила, боляче було, коли розвозила цю допомогу. Я за той рік набачилася такої «щасливої старості», що не доведи Господи, гірких спогадів вистачить до кінця життя. З цими обездоленими людьми і їх проблемами лягала спати і прокидалася вранці, а вночі гірко плакала від усієї несправедливості і власної безпорадності. Були випадки, коли у них не було за що купити банального аспірину, не було за що свічку купити, щоб поставити за упокій своїх померлих рідних у провідну неділю. Яку нужду і злидні переживали старенькі і немічні у ті часи на околицях великого мегаполісу, якому до їх проблем не було ніякого діла. Надворі був 2004рік і ось, ось мала грянути Помаранчева революція . В нашому маленькому колективі кипіли пристрасті але мої погляди поважали і терпіли. Я роздруковувала свої проти владні вірші і бігала вечорами клеїла на стовпах у людних місцях. Як нам хотілося змін і покращення життя для обездолених і як ми мріяли і надіялися, що ці зміни відбудуться і ми заживемо у цивілізованій, справедливій країні. Наївні романтики…
Що вийшло з нашої мрії, усім нам добре відомо. Були окремі позитивні зрушення, але кардинальних змін не відбулося. Відсутність цих кардинальних змін і привела на трон чудовисько, яке кинуло країну у морок безправ’я, корупції , злиднів і страху. Здавалося, що уже все украдено до нього, але схеми корумпованих поборів відшліфовувалися і були доведені до такого рівня, що у них, практично, була втягнута уся країна. Яскравий приклад тому наша «безоплатна» медицина і отримання права власності на житло і землю. З народу знімали останню одежину, принижуючи його багаторазовим ходінням по муках в усі державні установи і стоянням у багатогодинних чергах. Брехня поганяла брехню і кожна людина, яка не втратила здоровий глузд, хотіла перемін. Свідомі, патріотично-налаштовані українці розуміли, що це знущання продовжуватися безкінечно не може, але і чудовиськом керувало ще страшніше чудовисько і воно робило моніторинг рівня вибухонебезпечності у нашій країні, і коли цей рівень наближався до критичної позначки, час від часу ішло вприскування якихось ідей по рятуванню ситуації, щоб відволікти народ від насущних проблем. Так чудовисько їздило безкінечно, нібито домовлятися за зниження ціни на газ, так виникла ідея вступу України у Євросоюз, щоб знову відтягти час, бо ніхто, і приблизно, не мав наміру туди вступати і це ми тепер добре розуміємо. Але тоді ми про це могли тільки здогадуватися .І коли знову потух останній промінчик надії і усі зрозуміли, що нікуди ми не йдемо і попереду знову непроглядний морок, ми вийшли на площі. Так це була Революція Гідності і це підтвердить кожен її учасник, бо ми вийшли, щоб змінити країну, щоб повернути її окраденому і безправному народу. Ми розуміли, що перемога не буде легкою і влада корумпована і наскрізь просякнута усіма пороками буде чинити відчайдушний опір, але ми навіть у поганому сні не могли побачити те, що відбувається зараз. Зрозумівши, яких масштабів набуває наша революція, олігархічно – владний спрут, почав відкладати яйця у різні гнізда, щоб ніяким чином чужаки, тобто революційно налаштовані на зміни громадяни-патріоти не змогли розбавити їх «елітні тусовки».
А тут війна на порозі, і майданівці, а вони і патріоти , і свідомі громадяни кинулися захищати країну з усіх сторін, хто на фронт, а хто волонтером , і життя своє не жаліють і викладаються на повну, аби лиш врятувати країну від агресора . Начебто і незручно піднімати питання зміни влади на місцях, бо багато хто це сприймає, як розхитування корабля у нинішній ситуації. Але усе більше відчуття, що корабель може затонути, так і не взявши вірного курсу. І замовчувати усі прорахунки влади у нинішній ситуації це уже злочин і великий сором перед усіма героями, хто віддав своє життя на Майдані і поліг на полі битви захищаючи нашу землю від сусіда-агресора.
Найбільшим завоюванням нашого народу за роки незалежності є те, що кинутий владою у ці роки напризволяще, він учився виживати і ця постійна боротьба за виживання зробила його набагато вищим і розумнішим від ситої, ледачої, злодійкуватої і у своїй більшості недалекої провладної «еліти» усіх рівнів.
Він без неї може, бо така антинародна влада йому тільки заважає жити і розвиватися, а вона без нього ні, бо нічого путнього не уміє, і не може йому запропонувати тільки обдирає його. А ще влада розуміє, що обездолений, доведений до відчаю люд може в одну єдину мить змести її і гідно замінити, бо там достатньо високоосвічених, талановитих, чесних і працьовитих і тому страх перед народом у неї патологічний, вона навіть думки не допускає, щоб якийсь простолюдин виборював право на владу. У виборчій тусовці беруть участь одні і ті ж, тільки вони кожний раз перелицьовуються під нову політичну силу. Не виключенням з правил були і ці вибори, коли у кожну політичну силу для приманки завели по декілька патріотів , і тих, кому ми під час революційних подій повірили, а усі інші – це незнищенні «бувші». З огляду на сьогоднішню бездіяльність влади на місцевому рівні, можна уже прогнозувати, якими будуть вибори у місцеві ради. Сьогодні кожна нормальна людина у країні відчуває усю складність і незвичайність ситуації.
Збитки від внутрішньої контрреволюції нічим не поступаються збиткам від зовнішнього ворога.
Верховною радою керують олігархи, які завели туди своїх і надійних у кожній політичній силі і у достатній кількості, щоб захистити себе від прийняття небажаних, і не на їх користь законів.
Зате Рада проголосувала за закони, які багатьох українців поставили на грань виживання і це не слова, на собі уже відчуваю, чого варта моя пенсія у 1500грн. сьогодні. Я з жахом поглядаю кожний день на нові ціни і хоч уже давно купую тільки вкрай необхідні продукти, віднині і від деяких з них прийдеться відмовитися. І все ж, думаю, я зможу вижити, бо у мене є сад і город, і хоч прийдеться важко працювати, але хоч якимись продуктами харчування я себе забезпечу. А що робити городянину у якого немає саду, городу – мені важко уявити. І чому затягувати паски доводиться знову найбіднішим. Можливо МВФ не розуміє у якій небаченій бідності живе подавляючи більшість моїх співвітчизників. І проста процедура оформлення субсидії на оплату комунальних послуг при подачі двох необхідних документів – заяви і довідки про доходи - це казочки, бо таке буде можливе, тільки при наявності усіх лічильників, а чи усіх у квартирах є лічильники на газ? До цього часу установка цього лічильника була задоволенням не з дешевих. Я не песиміст і розумію, що нинішня влада отримала вкрай важкий спадок, а тут ще і війна, але давайте усі рятувати країну - і найбагатші, і найбідніші, а у нас далеко не так. Подивіться хто рятує армію, добровольчі батальйони, хто ділиться ? Як волонтер знаю і бачу – найбідніші. І теплими речами поділяться і грошима на придбання необхідного і в погребах усе переділять, і спечуть, і наварять. Буває, що і заможні люди допомагають, але це дуже нетипове явище.
Хто винен у ситуації, яка склалася нині в країні – розібратися простому громадянину вкрай непросто. Відчуваємо, що єдності між гілками влади немає і це дуже непокоїть , тому що зовнішній ворог знову нарощує свій бойовий потенціал і схоже, що у спокої нас не залишить.
Шукати внутрішні резерви за рахунок економії на пенсіонерах - це злочин перед Богом і людьми.
Країна важко хвора і влада у цій ситуації сьогодні повинна бути гранично чесною і прозорою по відношенню до своїх громадян. Ми повинні бачити на що ідуть кредити від МВФ, і якщо вони будуть іти на відбудову економіки,і створення робочих місць, то ми будемо терпіти, бо попереду буде майбутнє. Ми хочемо бачити звіт перед народом від Міністерства оборони – скільки виділено на придбання військового обмундирування і скільки закуплено, і по якій ціні, і скільки . І по харчуванню так. Якщо ми будемо бачити, що нічого не розкрадається, а коштів не вистачає, то ми і надалі будемо допомагати у цей надважкий для країни період і ділитися останнім, бо понад усе хочемо Перемоги і миру. А ще дуже хочеться, щоб нинішні усі крутії і перевертні, які і досі шастають у владних коридорах зрозуміли, що народ український змінився безповоротно і назад у стійло його загнати уже ніхто не зможе. І чим раніше до них це дійде, тим менше страждань і болю буде на нашій землі.

06.03.2015р. Надія Таршин