Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.03
07:01
Великий Віз
Вночі привіз
Яскраве світло, -
Його вогні,
Неначе в сні,
Горіли й квітли.
Зникала ніч
Побіля віч
Вночі привіз
Яскраве світло, -
Його вогні,
Неначе в сні,
Горіли й квітли.
Зникала ніч
Побіля віч
2026.03.02
20:05
І бабця на лавці…
І вікна в цеглині…
Зустрінуться вранці
В своїй порожнині…
А подруги вийдуть
І всядуться поруч,
Торкаєшся, з виду
І вікна в цеглині…
Зустрінуться вранці
В своїй порожнині…
А подруги вийдуть
І всядуться поруч,
Торкаєшся, з виду
2026.03.02
18:06
Дозвольте мені представитися
Маю смак володію грішми
І я прожив довге-довге життя
Викрадаючи душі грішників
Був я там де Ісус Христос
Обертався до сумніву й болю
Зробив усе щоби Пилатус
Вимив руки звершивши долю
Маю смак володію грішми
І я прожив довге-довге життя
Викрадаючи душі грішників
Був я там де Ісус Христос
Обертався до сумніву й болю
Зробив усе щоби Пилатус
Вимив руки звершивши долю
2026.03.02
14:30
Що ти таке вчинила там, царице,
Що лютістю Ахашвероша скинута з трону?
Такою, що переважила і змови недругів,
І зненависть підкорених держав...
Ти, найвродливіша з усіх жінок!
***
По третім році, як засів на троні в Сузах,
Що лютістю Ахашвероша скинута з трону?
Такою, що переважила і змови недругів,
І зненависть підкорених держав...
Ти, найвродливіша з усіх жінок!
***
По третім році, як засів на троні в Сузах,
2026.03.02
10:26
Так не хочеться спати лягати.
Ти з важливого щось не здійснив.
Ти прорвеш огорожі та ґрати,
Проповзеш крізь поля з усіх сил.
Щось назавжди потоне в намулі
І осяде на дно небуття.
Так воскресне в майбутнім минуле,
Ти з важливого щось не здійснив.
Ти прорвеш огорожі та ґрати,
Проповзеш крізь поля з усіх сил.
Щось назавжди потоне в намулі
І осяде на дно небуття.
Так воскресне в майбутнім минуле,
2026.03.02
05:59
Коли лоза цвіла на схилах
І не минали гожі дні,
Мені шалено пощастило -
Тебе зустріти навесні.
І стерти відстань поміж нами,
І розбудити почуття, -
І говорити тільки прямо
Про рух вперед без вороття.
І не минали гожі дні,
Мені шалено пощастило -
Тебе зустріти навесні.
І стерти відстань поміж нами,
І розбудити почуття, -
І говорити тільки прямо
Про рух вперед без вороття.
2026.03.01
23:47
Повернемось до дрібниць,
До її глибин - дрібничок…
Відсторонимо лисиць
І братів, і їх сестричок…
А ще кума і куму.
Хресних діток позашлюбних,
І ага… і те — угу,
Що відклеїлось з розумних.
До її глибин - дрібничок…
Відсторонимо лисиць
І братів, і їх сестричок…
А ще кума і куму.
Хресних діток позашлюбних,
І ага… і те — угу,
Що відклеїлось з розумних.
2026.03.01
23:35
Горить камін. Давно замовкли грози.
Новий ноктюрн виконує рояль.
О, зимо! Всі мої гарячі сльози
Чи зможуть розтопити твій кришталь?
Безмежний білий колір в синій тиші.
Підходжу вранці знову до вікна.
Тут візерунками поему пише
Новий ноктюрн виконує рояль.
О, зимо! Всі мої гарячі сльози
Чи зможуть розтопити твій кришталь?
Безмежний білий колір в синій тиші.
Підходжу вранці знову до вікна.
Тут візерунками поему пише
2026.03.01
22:54
А ми повиростали на гірчиці,
пили цикуту, їли полини,
тому і злиться
те, що нас боїться
не між людей, а поміж очмани.
***
А словники міняти не на часі,
пили цикуту, їли полини,
тому і злиться
те, що нас боїться
не між людей, а поміж очмани.
***
А словники міняти не на часі,
2026.03.01
20:58
зайшов на сторінку Сонце-Місяця... перечитав кілька разів. Підтримую. Незабаром і я залишу ПМ. Давно предавно тут було затишнно і цікаво. Нині тут гниє і попахує...
2026.03.01
18:01
Колише ранок траву шовкову,
в долині блякло мигтить ромен
і гонить вітер імлу ранкову,
і сходить сонце уже ген-ген.
Палає обрій вогнем мосяжним*,
стікає сяйва густе вино.
Здається небо таким досяжним,
в долині блякло мигтить ромен
і гонить вітер імлу ранкову,
і сходить сонце уже ген-ген.
Палає обрій вогнем мосяжним*,
стікає сяйва густе вино.
Здається небо таким досяжним,
2026.03.01
16:06
У корчмі, що біля Січі нині велелюдно,
Зібралося за столами козаків багато,
Усі вдягнуті розкішно, адже нині свято.
Корчмареві за шинквасом сьогодні не нудно.
То тут, то там: «Іще налий!» - кожен раз лунає,
Наймити ледве встигають розносити кухлі.
Л
Зібралося за столами козаків багато,
Усі вдягнуті розкішно, адже нині свято.
Корчмареві за шинквасом сьогодні не нудно.
То тут, то там: «Іще налий!» - кожен раз лунає,
Наймити ледве встигають розносити кухлі.
Л
2026.03.01
15:33
«Русскіє» - нація-фальсифікація.
Культ вождя – споконвічна і невід’ємна частина московської культури.
Категорія ворогів набагато стабільніша, ніж категорія друзів.
Велика політика починається там, де закінчується правда.
Кожна персональна мая
2026.03.01
13:26
Вже до нас летять лелекі,
а у нас – війна і в вЕсну
долі нам несе не легкі
від убивців і інвесторів.
Ті інвестори, як рани:
знову ділять Україну,
і в долЯх орди-орави
кожен прагне половину.
а у нас – війна і в вЕсну
долі нам несе не легкі
від убивців і інвесторів.
Ті інвестори, як рани:
знову ділять Україну,
і в долЯх орди-орави
кожен прагне половину.
2026.03.01
11:40
Я вклонюся вечірній траві.
І на небі з'являються зорі,
Миготливі і ледве живі,
Ніби замисли Бога прозорі.
Бог дає тріпотливим стежкам
Дар натхнення, наснаги і волі.
Так спочинок похилим вікам
І на небі з'являються зорі,
Миготливі і ледве живі,
Ніби замисли Бога прозорі.
Бог дає тріпотливим стежкам
Дар натхнення, наснаги і волі.
Так спочинок похилим вікам
2026.03.01
10:51
Немитої болотної глибинки…
Абстрактно викорчоване з могил,
Розмножує воно свої личинки
З усіх запропонованих мірил…
Отримують по смерті (сміх) автівку
Дай боже, своєрідний інтелект…
І тут не обійтися без горілки —
У цьому й світостворення, й секре
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Абстрактно викорчоване з могил,
Розмножує воно свої личинки
З усіх запропонованих мірил…
Отримують по смерті (сміх) автівку
Дай боже, своєрідний інтелект…
І тут не обійтися без горілки —
У цьому й світостворення, й секре
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Богдан Сливчук (1966) /
Поеми
І світить досі кольорами предків…
І.
Зростав Іван і пив ранкові роси.
Четвертим був серед миколайчат.
Вмів органічно обнімать дівчат,
В його часи вони носили коси.
А перший крок, як перша роль – в селі.
Зробив із Чорториї* перші кроки.
Любив вклонятись небесам високим,
Мурашці і дитині, і землі.
Ніколи не стидався бути учнем,
Більш діло поважав, ніж слово влучне,
Розпізнавав, де фальш, де голоси
І звуки ті, що вигравав Черемош.
Як гриб в дощі доріс він до Сан-Ремо…
Росла трава, і він її косив.
*Рідне село І.Миколайчука;
ІІ.
Росла трава, і він її косив,
Полов «Бур’ян», ставало чистим поле,
Був ніжним і суровим щодо Олі*,
А в «Повісті…» пробачення просив.
Десь «помилки були, як і в Бальзака»,
Але висока проба – кожен кадр.
Натхнення чи любов – з народних надр,
Як «білий птах», то біла і ознака.
У мріях він літав до забуття,
На «двох» було єдине почуття
Й червоні маки між густим колоссям…
Хліби… хліби, як мамина любов…
Іван «Наперекір усьому» йшов,
Не тільки в «Сні» ходив він часто босий.
*Легенда про княгиню Ольгу, фільм;
ІІІ.
Не тільки в «Сні» ходив він часто босий.
(Бо так ще ближче людям до землі).
Без дідових стареньких постолів,
Нехай то «пізня…», але тепла осінь.
… «Спокутував і за чужі гріхи»,
Збирав плоди, що на «троянді дикій»,
В кіно не просто бути многоликим.
І люди без ознак, бо не птахи.
Селянський син з великої родини.
Любили люди – Йван любив Людину
І на весь світ про це не голосив.
Солдат Іван, музика і філософ.
Збирав ячмінь, овес, не раз і просо,
На жаль, найбільший клин недокосив*.
*Помер у віці 46 років;
ІV.
На жаль, найбільший клин недокосив…
Якби то лиш один «Тривожний місяць…».
Хліби без молитов давно не місять,
«Ключів*…» ще грають вічні голоси;
Їх мило називав Іван «дівками»,
Вони йому співали в Чорториї,
А він зібрався й полетів уві рій,
Так швидко, так зненацька…і без камер.
Залишив на землі усю красу.
Той білий птах недозбирав росу.
І запізнилась осінь з тепло листям.
До рідного тягнувся, до свого,
«Напружена цікавість до всього**»,
«Під зорями Близнят» шукав він щастя.
*Тріо «Золоті ключі»;
** Слова М.Слабошпицького;
V.
«Під зорями Близнят» шукав він щастя.
Поет в душі і у кіно – поет.
Перегравав він прозу на сонет.
А «На поклонах» не хотілось впасти.
Згорала кров «На вістрі всіх мечів».
(Промовить цензор десь: не поетично).
Він знав, де до землі лежить дотична,
Князів й поетів грав – не палачів.
У славі не купався і у злоті,
«Проплив «Каналом», відслужив в піхоті
І знав де совість, завжди поруч – честь.
На відстані сльозини із народом,
Він був його і кровію, і плодом,
І ніс Іван, як міг, «Камінний хрест».
VІ.
І ніс Іван, як міг, «Камінний хрест».
І, навіть, із «…країни Берендеїв»
Вернувся він, не залишився Реєм*.
Він – вічний буковинець, врешті-решт.
І волелюб, як той Захар, той Беркут,
Що зрадити не смів і у думках.
Носив кохану Мавку на руках
Під зорями, що з вічністю не меркнуть.
А як він посміхався до людини,
До бджілки, до травиці, до пташини.
(Людина посміхається від щастя).
Він жив і мріяв, мріяв він і жив,
«Фантазував» про кольори жоржин,
Вперед дивився, щоби не упасти.
*Роль у фільмі «Лада з країни Берендеїв»;
VІІ.
Вперед дивився, щоби не упасти,
Крізь «хвилі моря…» ніс « гріхи чужі».
І промінь світла бив десь із душі,
І вірив, що «спокутувати» вдасться.
Була робота святом ще…І нині,
Коли він відлетів за небокрай,
Неначе кажуть Сили: догравай,
Вклонися ще раз небу і людині.
«А як натхненно вмів він і не грати*»,
Просто косив «Бур’ян» по біля хати,
Неначе піднімавсь на Еверест.
І мав ще мрію: написати книжку.
Лише на мить робив він передишку,
Бо ж будував свій Вавілон – не Брест.
*За Ліною Костенко;
VІІІ.
Бо ж будував свій Вавілон – не Брест.
У світі ще не бачили такого.
Йому аплодували (і без нього)
Москва…Париж…Варшава… Бухарест.
І десь під звуки «Київських мелодій»
Вертався з «Комісарів» до життя –
Недочекались недруги ниття.
Він – буковинець гордий і не «злодій*».
Хоч «грамота пропала», є талант.
Мав силу волі й вроду, мов атлант,
Співав душею в будні, як в неділю.
А для людей неначе смолоскип,
Що сам собі створив свій логотип,
Як «Білий птах…», що мав ознаку білу.
*Почали звинувачувати у націоналізмі;
ІХ.
Як «Білий птах…», що мав ознаку білу
Чи то на серці, чи то під крилом,
З дитинства виніс задум: «Вавілон».
Боготворив голубку посивілу.
З-поміж трави дивився на Людину,
З травою розмовляв з поміж трави.
Ось слава з ним «на ти», Іван – «на ви».
Й у світ злітала «Зграя лебедина*».
Десь перший його вчитель то театр,
Про Вавілон він мріяв біля ватр,
Ходив у гори, як араб до Нілу.
Черемошу вклонявся й споришам:
Душа митця – не «Камінна душа».
…Перелітав «По той бік ночі» вміло.
*За романом «Лебедина зграя» написав сценарій до фільму «Вавілон ХХ»;
Х.
Перелітав «По той бік ночі» вміло.
І, як солдат, теж визволяв* свій край,
І думав про вкраїнський вільний рай.
Про це уголос промовляв він сміло**…
І кожен кадр, як неповторний кадр,
А кожна роль, мов дихання – потреба.
Він навіть прагнув підпирати небо,
Щоб блискавиці не спалили сад,
Щоб захистить від громовиці хату.
Та як людську байдужість подолати?
Хоча Судьба повторювала: вір…
Десь вірив в добру казку, мов дитина,
В житті актор, у кадрі – як людина,
Як беркут-волелюб, як птах із гір.
*Акторська робота у фільмі «Визволення»;
**Іван пояснював різницю між «націоналізмом» і «патріотизмом»;
ХІ.
Як беркут-волелюб, як птах із гір.
Не кожному сподобалась ознака.
Митець-людина він по Зодіаку.
Йшов поза часом і «наперекір».
Господь йому послав його Марічку,
З поміж «Анничок*» вибрав чи «Марин*».
І вже їх «Двоє*», він вже не один.
Вони – два береги одної річки.
Поєднано їх там: поміж зірок.
Хоч в нього в кадрі тисяча жінок:
Панянок і отих, що полять грядки.
Під голос його скрипок і трембіт
Він білим птахом, облетівши світ,
З екранів «прилітає» до нащадків.
*Фільми з участю І.Миколайчука;
ХІІ.
З екранів «прилітає» до нащадків…
Стежками до праотчих все ж криниць.
Жаль, «не поставив» власних «Небилиць…».
Чимало на короткий вік випадків.
І совість все ж була перед людьми,
«За пазухою мав маленьку тему*».
Земля й народ як ціле, не окреме,
Народ й земля – не я, не ти, а – ми.
Їх прославляв і ставив воєдино,
І розкривав всю душу для людини.
Ходив за Сонцем в пошуках планетки.
У кадрах й поза ними – Прометей,
Що спалахнув свічею для людей
І світить досі кольорами предків.
* «Тема совісті. Совість перед землею, совість перед людьми…» - вислів актора;
ХІІІ.
І світить досі кольорами предків,
Десь звуки додає у кольори.
Хоч цензор все ж шипітиме: з г о р и,
Й на мить не стань відомішим за греків.
Та грав Іван…І ніс Судьби тягар.
Бо юність ще лягла в його свідомість,
Не нарікав, що тут Судьба , там Доля.
Він – «вавілонець», але він – косар.
Умів зробить поезію із прози,
Шкода: на буйний хліб накликав грози,
Пройшовши найсуворіший відбір.
Нести вогонь! – то аж ніяк не хоббі,
Світив усім, чим мав лиш у сОбі,
Зібравши світло «Тіней…*» з-поміж зір.
* Фільм «Тіні забутих предків», акторська робота Івана, здобув 39міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них – 24 Гран-прі) у 21 країні й увійшов до Книги рекордів Гіннеса;
ХIV.
Зібравши світло тіней з-поміж зір,
Розігрівав, як міг, «Камінні душі».
І відчував, що так лиш грати мусить,
Що промінь світла впав до верхогір.
Із Чорториї находивсь світами,
Збирав думки докупи, як Жменяк.
Десь доля йому вибілила знак,
Який не зачорнити із роками.
Він грав як відчував, творив як жив,
Моливсь (і в кадрі): небо, поможи,
А сам із тих, хто віддає – не просить.
Свою і предків ношу несучи,
Душевну щедрість всім віддаючи,
Зростав Іван і пив ранкові роси.
ХV.
Зростав Іван і пив ранкові роси,
Росла трава, і він її косив,
Не тільки в «Сні» ходив він часто босий,
На жаль, найбільший клин недокосив.
«Під зорями Близнят» шукав він щастя.
І ніс Іван, як міг, «Камінний хрест».
Вперед дивився, щоби не упасти,
Бо ж будував свій «Вавілон» – не Брест.
Як «Білий птах», що мав ознаку білу,
Перелітав «По той бік ночі» вміло.
Як беркут-волелюб, як птах із гір.
З екранів «прилітає» до нащадків…
І світить досі кольорами предків,
Зібравши світло тіней з-поміж зір.
27.03.2013 – 21.12.2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
І світить досі кольорами предків…
На плечі стрибне слава, як пір’їна, –
Він не помітив, бо косив траву.
Ліна Костенко
Вінок сонетів за кіно роботами ІВАНА МИКОЛАЙЧУКАІ.
Зростав Іван і пив ранкові роси.
Четвертим був серед миколайчат.
Вмів органічно обнімать дівчат,
В його часи вони носили коси.
А перший крок, як перша роль – в селі.
Зробив із Чорториї* перші кроки.
Любив вклонятись небесам високим,
Мурашці і дитині, і землі.
Ніколи не стидався бути учнем,
Більш діло поважав, ніж слово влучне,
Розпізнавав, де фальш, де голоси
І звуки ті, що вигравав Черемош.
Як гриб в дощі доріс він до Сан-Ремо…
Росла трава, і він її косив.
*Рідне село І.Миколайчука;
ІІ.
Росла трава, і він її косив,
Полов «Бур’ян», ставало чистим поле,
Був ніжним і суровим щодо Олі*,
А в «Повісті…» пробачення просив.
Десь «помилки були, як і в Бальзака»,
Але висока проба – кожен кадр.
Натхнення чи любов – з народних надр,
Як «білий птах», то біла і ознака.
У мріях він літав до забуття,
На «двох» було єдине почуття
Й червоні маки між густим колоссям…
Хліби… хліби, як мамина любов…
Іван «Наперекір усьому» йшов,
Не тільки в «Сні» ходив він часто босий.
*Легенда про княгиню Ольгу, фільм;
ІІІ.
Не тільки в «Сні» ходив він часто босий.
(Бо так ще ближче людям до землі).
Без дідових стареньких постолів,
Нехай то «пізня…», але тепла осінь.
… «Спокутував і за чужі гріхи»,
Збирав плоди, що на «троянді дикій»,
В кіно не просто бути многоликим.
І люди без ознак, бо не птахи.
Селянський син з великої родини.
Любили люди – Йван любив Людину
І на весь світ про це не голосив.
Солдат Іван, музика і філософ.
Збирав ячмінь, овес, не раз і просо,
На жаль, найбільший клин недокосив*.
*Помер у віці 46 років;
ІV.
На жаль, найбільший клин недокосив…
Якби то лиш один «Тривожний місяць…».
Хліби без молитов давно не місять,
«Ключів*…» ще грають вічні голоси;
Їх мило називав Іван «дівками»,
Вони йому співали в Чорториї,
А він зібрався й полетів уві рій,
Так швидко, так зненацька…і без камер.
Залишив на землі усю красу.
Той білий птах недозбирав росу.
І запізнилась осінь з тепло листям.
До рідного тягнувся, до свого,
«Напружена цікавість до всього**»,
«Під зорями Близнят» шукав він щастя.
*Тріо «Золоті ключі»;
** Слова М.Слабошпицького;
V.
«Під зорями Близнят» шукав він щастя.
Поет в душі і у кіно – поет.
Перегравав він прозу на сонет.
А «На поклонах» не хотілось впасти.
Згорала кров «На вістрі всіх мечів».
(Промовить цензор десь: не поетично).
Він знав, де до землі лежить дотична,
Князів й поетів грав – не палачів.
У славі не купався і у злоті,
«Проплив «Каналом», відслужив в піхоті
І знав де совість, завжди поруч – честь.
На відстані сльозини із народом,
Він був його і кровію, і плодом,
І ніс Іван, як міг, «Камінний хрест».
VІ.
І ніс Іван, як міг, «Камінний хрест».
І, навіть, із «…країни Берендеїв»
Вернувся він, не залишився Реєм*.
Він – вічний буковинець, врешті-решт.
І волелюб, як той Захар, той Беркут,
Що зрадити не смів і у думках.
Носив кохану Мавку на руках
Під зорями, що з вічністю не меркнуть.
А як він посміхався до людини,
До бджілки, до травиці, до пташини.
(Людина посміхається від щастя).
Він жив і мріяв, мріяв він і жив,
«Фантазував» про кольори жоржин,
Вперед дивився, щоби не упасти.
*Роль у фільмі «Лада з країни Берендеїв»;
VІІ.
Вперед дивився, щоби не упасти,
Крізь «хвилі моря…» ніс « гріхи чужі».
І промінь світла бив десь із душі,
І вірив, що «спокутувати» вдасться.
Була робота святом ще…І нині,
Коли він відлетів за небокрай,
Неначе кажуть Сили: догравай,
Вклонися ще раз небу і людині.
«А як натхненно вмів він і не грати*»,
Просто косив «Бур’ян» по біля хати,
Неначе піднімавсь на Еверест.
І мав ще мрію: написати книжку.
Лише на мить робив він передишку,
Бо ж будував свій Вавілон – не Брест.
*За Ліною Костенко;
VІІІ.
Бо ж будував свій Вавілон – не Брест.
У світі ще не бачили такого.
Йому аплодували (і без нього)
Москва…Париж…Варшава… Бухарест.
І десь під звуки «Київських мелодій»
Вертався з «Комісарів» до життя –
Недочекались недруги ниття.
Він – буковинець гордий і не «злодій*».
Хоч «грамота пропала», є талант.
Мав силу волі й вроду, мов атлант,
Співав душею в будні, як в неділю.
А для людей неначе смолоскип,
Що сам собі створив свій логотип,
Як «Білий птах…», що мав ознаку білу.
*Почали звинувачувати у націоналізмі;
ІХ.
Як «Білий птах…», що мав ознаку білу
Чи то на серці, чи то під крилом,
З дитинства виніс задум: «Вавілон».
Боготворив голубку посивілу.
З-поміж трави дивився на Людину,
З травою розмовляв з поміж трави.
Ось слава з ним «на ти», Іван – «на ви».
Й у світ злітала «Зграя лебедина*».
Десь перший його вчитель то театр,
Про Вавілон він мріяв біля ватр,
Ходив у гори, як араб до Нілу.
Черемошу вклонявся й споришам:
Душа митця – не «Камінна душа».
…Перелітав «По той бік ночі» вміло.
*За романом «Лебедина зграя» написав сценарій до фільму «Вавілон ХХ»;
Х.
Перелітав «По той бік ночі» вміло.
І, як солдат, теж визволяв* свій край,
І думав про вкраїнський вільний рай.
Про це уголос промовляв він сміло**…
І кожен кадр, як неповторний кадр,
А кожна роль, мов дихання – потреба.
Він навіть прагнув підпирати небо,
Щоб блискавиці не спалили сад,
Щоб захистить від громовиці хату.
Та як людську байдужість подолати?
Хоча Судьба повторювала: вір…
Десь вірив в добру казку, мов дитина,
В житті актор, у кадрі – як людина,
Як беркут-волелюб, як птах із гір.
*Акторська робота у фільмі «Визволення»;
**Іван пояснював різницю між «націоналізмом» і «патріотизмом»;
ХІ.
Як беркут-волелюб, як птах із гір.
Не кожному сподобалась ознака.
Митець-людина він по Зодіаку.
Йшов поза часом і «наперекір».
Господь йому послав його Марічку,
З поміж «Анничок*» вибрав чи «Марин*».
І вже їх «Двоє*», він вже не один.
Вони – два береги одної річки.
Поєднано їх там: поміж зірок.
Хоч в нього в кадрі тисяча жінок:
Панянок і отих, що полять грядки.
Під голос його скрипок і трембіт
Він білим птахом, облетівши світ,
З екранів «прилітає» до нащадків.
*Фільми з участю І.Миколайчука;
ХІІ.
З екранів «прилітає» до нащадків…
Стежками до праотчих все ж криниць.
Жаль, «не поставив» власних «Небилиць…».
Чимало на короткий вік випадків.
І совість все ж була перед людьми,
«За пазухою мав маленьку тему*».
Земля й народ як ціле, не окреме,
Народ й земля – не я, не ти, а – ми.
Їх прославляв і ставив воєдино,
І розкривав всю душу для людини.
Ходив за Сонцем в пошуках планетки.
У кадрах й поза ними – Прометей,
Що спалахнув свічею для людей
І світить досі кольорами предків.
* «Тема совісті. Совість перед землею, совість перед людьми…» - вислів актора;
ХІІІ.
І світить досі кольорами предків,
Десь звуки додає у кольори.
Хоч цензор все ж шипітиме: з г о р и,
Й на мить не стань відомішим за греків.
Та грав Іван…І ніс Судьби тягар.
Бо юність ще лягла в його свідомість,
Не нарікав, що тут Судьба , там Доля.
Він – «вавілонець», але він – косар.
Умів зробить поезію із прози,
Шкода: на буйний хліб накликав грози,
Пройшовши найсуворіший відбір.
Нести вогонь! – то аж ніяк не хоббі,
Світив усім, чим мав лиш у сОбі,
Зібравши світло «Тіней…*» з-поміж зір.
* Фільм «Тіні забутих предків», акторська робота Івана, здобув 39міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них – 24 Гран-прі) у 21 країні й увійшов до Книги рекордів Гіннеса;
ХIV.
Зібравши світло тіней з-поміж зір,
Розігрівав, як міг, «Камінні душі».
І відчував, що так лиш грати мусить,
Що промінь світла впав до верхогір.
Із Чорториї находивсь світами,
Збирав думки докупи, як Жменяк.
Десь доля йому вибілила знак,
Який не зачорнити із роками.
Він грав як відчував, творив як жив,
Моливсь (і в кадрі): небо, поможи,
А сам із тих, хто віддає – не просить.
Свою і предків ношу несучи,
Душевну щедрість всім віддаючи,
Зростав Іван і пив ранкові роси.
ХV.
Зростав Іван і пив ранкові роси,
Росла трава, і він її косив,
Не тільки в «Сні» ходив він часто босий,
На жаль, найбільший клин недокосив.
«Під зорями Близнят» шукав він щастя.
І ніс Іван, як міг, «Камінний хрест».
Вперед дивився, щоби не упасти,
Бо ж будував свій «Вавілон» – не Брест.
Як «Білий птах», що мав ознаку білу,
Перелітав «По той бік ночі» вміло.
Як беркут-волелюб, як птах із гір.
З екранів «прилітає» до нащадків…
І світить досі кольорами предків,
Зібравши світло тіней з-поміж зір.
27.03.2013 – 21.12.2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
