Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.16
21:52
Дорогу бавлять ліхтарі
Тікають тіні вслід за снігом
Ніч розчиняється в вині
Чуття ховаються під кригу
Віддай таємне самоті
На зберігання безстрокове
Гріхів лічильник - в каятті
Тікають тіні вслід за снігом
Ніч розчиняється в вині
Чуття ховаються під кригу
Віддай таємне самоті
На зберігання безстрокове
Гріхів лічильник - в каятті
2026.01.16
17:14
Із Леоніда Сергєєва
Навколо калюжечки спирту сирого
сидять таргани В’ячеслав та Серьога,
і перший, відомий між друзів як Слава,
кумпана по вусиках гладить ласкаво:
– Ну що ти, Серього! Не бачу причини!
Навколо калюжечки спирту сирого
сидять таргани В’ячеслав та Серьога,
і перший, відомий між друзів як Слава,
кумпана по вусиках гладить ласкаво:
– Ну що ти, Серього! Не бачу причини!
2026.01.16
15:52
пригрій мене
Боже
у серці зболілім
хоч я
твої прикрощі
а ти
мої крила
Боже
у серці зболілім
хоч я
твої прикрощі
а ти
мої крила
2026.01.16
11:53
Як я люблю оці простори ночі,
Коли усе навколо затихає,
І сняться сни небачені, пророчі,
І марить поле вільне і безкрає.
Від марноти, від торгу і базару
Ти утечеш у ніч, святі пенати,
У ній зустрінеш звістку чи примару,
Коли усе навколо затихає,
І сняться сни небачені, пророчі,
І марить поле вільне і безкрає.
Від марноти, від торгу і базару
Ти утечеш у ніч, святі пенати,
У ній зустрінеш звістку чи примару,
2026.01.15
21:29
Стільки народ мій мудрості втілив у прислів’я,
що лишатися в дурнях якось вже й незручно:
«Дозволь собаці лапу покласти на стіл, то вона увесь готова захопити».
«Добре говорить, а зле робить».
Чи, може, ми й справді «мудрі потім»?
«Шукаємо мудрість
що лишатися в дурнях якось вже й незручно:
«Дозволь собаці лапу покласти на стіл, то вона увесь готова захопити».
«Добре говорить, а зле робить».
Чи, може, ми й справді «мудрі потім»?
«Шукаємо мудрість
2026.01.15
21:12
війна закінчиться вже скоро
хай ми зістарились обоє
невідомий воїне
снідають – новини днесь
телек діти поруч десь
ще в утробі – скоро мрець
куля й шолом нанівець
хай ми зістарились обоє
невідомий воїне
снідають – новини днесь
телек діти поруч десь
ще в утробі – скоро мрець
куля й шолом нанівець
2026.01.15
20:08
Зима, зима, снігами вкрила все --
Краса природня і холодна сила.
Але для нас біду вона несе,
Вкраїна мов од горя посивіла.
Не сміх дітей, а горе матерів.
Землі здригання від ракет, шахедів.
Ну хто б тебе, Вкраїнонько, зігрів?
Краса природня і холодна сила.
Але для нас біду вона несе,
Вкраїна мов од горя посивіла.
Не сміх дітей, а горе матерів.
Землі здригання від ракет, шахедів.
Ну хто б тебе, Вкраїнонько, зігрів?
2026.01.15
19:55
Ходять чутки, що колись люди могли знати
Коли саме, в який день будуть помирати.
Ото якось Бог спустивсь, взяв людську подобу,
Подивитись захотів, що ж рід людський робить.
Іде, бачить дід старий тин собі ладнає,
Патики лиш де-не-де в землю устромляє
Коли саме, в який день будуть помирати.
Ото якось Бог спустивсь, взяв людську подобу,
Подивитись захотів, що ж рід людський робить.
Іде, бачить дід старий тин собі ладнає,
Патики лиш де-не-де в землю устромляє
2026.01.15
13:17
А час цей моральність затер
в догоду занепаду плину.
Та я, от дивак, дотепер
нас поміж шукаю Людину.
Шукаю, і мрію знайти
подій серед, надто розхожих.
Та мрії спливають, із тим
в догоду занепаду плину.
Та я, от дивак, дотепер
нас поміж шукаю Людину.
Шукаю, і мрію знайти
подій серед, надто розхожих.
Та мрії спливають, із тим
2026.01.15
11:41
Сядемо, запалимо свічки.
Руки складені у форму для молитви.
Та слова, що виринають звідкись,
мають смак прогірклий та бридкий.
Хочеться картати – нам за що?
Скільки можна? Скільки ще? Де брати
сили відмовлятись помирати
Руки складені у форму для молитви.
Та слова, що виринають звідкись,
мають смак прогірклий та бридкий.
Хочеться картати – нам за що?
Скільки можна? Скільки ще? Де брати
сили відмовлятись помирати
2026.01.15
10:37
Я все чекаю дива з невідомості,
Немовби пароксизми випадковості.
Впаду у сніг чи в зелень-мураву,
Впаду в надію ледь іще живу.
І стану крапкою у дивній повісті,
Немов непогасимий спалах совісті.
Я дива жду в задушливій буденності.
Немовби пароксизми випадковості.
Впаду у сніг чи в зелень-мураву,
Впаду в надію ледь іще живу.
І стану крапкою у дивній повісті,
Немов непогасимий спалах совісті.
Я дива жду в задушливій буденності.
2026.01.15
07:44
Уже добре утоптаний сніг
Під ногами порипує в тих,
Кого холод злякати не зміг
І не змусив гуляти не йти.
А надворі - сама білизна
Проти сонця блищить, наче скло, -
Тішить очі мої дотемна
Вкрите снігом промерзле село...
Під ногами порипує в тих,
Кого холод злякати не зміг
І не змусив гуляти не йти.
А надворі - сама білизна
Проти сонця блищить, наче скло, -
Тішить очі мої дотемна
Вкрите снігом промерзле село...
2026.01.14
19:17
Мільйонами світять у небі зірки,
Освітлюють і умирають.
Кохання всевишнє пройде крізь віки -
Без нього життя немає.
У небі яріє там зірка твоя -
Дощ, хмари, туман пробиває.
Вона мені денно і нощно сія -
Освітлюють і умирають.
Кохання всевишнє пройде крізь віки -
Без нього життя немає.
У небі яріє там зірка твоя -
Дощ, хмари, туман пробиває.
Вона мені денно і нощно сія -
2026.01.14
18:23
Моє варення їсть оса,
Допоки їм я суп.
Варення буду їсти сам,
Я прожену осу.
Осу я миттю зачавлю,
Вона поганий гість
Чого осу я не люблю?
Допоки їм я суп.
Варення буду їсти сам,
Я прожену осу.
Осу я миттю зачавлю,
Вона поганий гість
Чого осу я не люблю?
2026.01.14
12:07
І буде все гаразд.
Надіюсь, вірю… також
Відклеїться маразм —
Принаймні з аміаку…
Гаразди, зазвичай,
Без усмішки не ходять
Маразм з маразмом, хай…
Надіюсь, вірю… також
Відклеїться маразм —
Принаймні з аміаку…
Гаразди, зазвичай,
Без усмішки не ходять
Маразм з маразмом, хай…
2026.01.14
10:52
Не можу я зібратися докупи.
Увага розлітається, мов дим,
Розшарпаний, розбитий і закутий
В розряди вибухів, як пілігрим.
Я думкою літаю поверхово,
Не здатний осягнути глибину.
Вона бреде, немов бідак, по колу,
Не в змозі усвідомити вину.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Увага розлітається, мов дим,
Розшарпаний, розбитий і закутий
В розряди вибухів, як пілігрим.
Я думкою літаю поверхово,
Не здатний осягнути глибину.
Вона бреде, немов бідак, по колу,
Не в змозі усвідомити вину.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Богдан Сливчук (1966) /
Поеми
І світить досі кольорами предків…
І.
Зростав Іван і пив ранкові роси.
Четвертим був серед миколайчат.
Вмів органічно обнімать дівчат,
В його часи вони носили коси.
А перший крок, як перша роль – в селі.
Зробив із Чорториї* перші кроки.
Любив вклонятись небесам високим,
Мурашці і дитині, і землі.
Ніколи не стидався бути учнем,
Більш діло поважав, ніж слово влучне,
Розпізнавав, де фальш, де голоси
І звуки ті, що вигравав Черемош.
Як гриб в дощі доріс він до Сан-Ремо…
Росла трава, і він її косив.
*Рідне село І.Миколайчука;
ІІ.
Росла трава, і він її косив,
Полов «Бур’ян», ставало чистим поле,
Був ніжним і суровим щодо Олі*,
А в «Повісті…» пробачення просив.
Десь «помилки були, як і в Бальзака»,
Але висока проба – кожен кадр.
Натхнення чи любов – з народних надр,
Як «білий птах», то біла і ознака.
У мріях він літав до забуття,
На «двох» було єдине почуття
Й червоні маки між густим колоссям…
Хліби… хліби, як мамина любов…
Іван «Наперекір усьому» йшов,
Не тільки в «Сні» ходив він часто босий.
*Легенда про княгиню Ольгу, фільм;
ІІІ.
Не тільки в «Сні» ходив він часто босий.
(Бо так ще ближче людям до землі).
Без дідових стареньких постолів,
Нехай то «пізня…», але тепла осінь.
… «Спокутував і за чужі гріхи»,
Збирав плоди, що на «троянді дикій»,
В кіно не просто бути многоликим.
І люди без ознак, бо не птахи.
Селянський син з великої родини.
Любили люди – Йван любив Людину
І на весь світ про це не голосив.
Солдат Іван, музика і філософ.
Збирав ячмінь, овес, не раз і просо,
На жаль, найбільший клин недокосив*.
*Помер у віці 46 років;
ІV.
На жаль, найбільший клин недокосив…
Якби то лиш один «Тривожний місяць…».
Хліби без молитов давно не місять,
«Ключів*…» ще грають вічні голоси;
Їх мило називав Іван «дівками»,
Вони йому співали в Чорториї,
А він зібрався й полетів уві рій,
Так швидко, так зненацька…і без камер.
Залишив на землі усю красу.
Той білий птах недозбирав росу.
І запізнилась осінь з тепло листям.
До рідного тягнувся, до свого,
«Напружена цікавість до всього**»,
«Під зорями Близнят» шукав він щастя.
*Тріо «Золоті ключі»;
** Слова М.Слабошпицького;
V.
«Під зорями Близнят» шукав він щастя.
Поет в душі і у кіно – поет.
Перегравав він прозу на сонет.
А «На поклонах» не хотілось впасти.
Згорала кров «На вістрі всіх мечів».
(Промовить цензор десь: не поетично).
Він знав, де до землі лежить дотична,
Князів й поетів грав – не палачів.
У славі не купався і у злоті,
«Проплив «Каналом», відслужив в піхоті
І знав де совість, завжди поруч – честь.
На відстані сльозини із народом,
Він був його і кровію, і плодом,
І ніс Іван, як міг, «Камінний хрест».
VІ.
І ніс Іван, як міг, «Камінний хрест».
І, навіть, із «…країни Берендеїв»
Вернувся він, не залишився Реєм*.
Він – вічний буковинець, врешті-решт.
І волелюб, як той Захар, той Беркут,
Що зрадити не смів і у думках.
Носив кохану Мавку на руках
Під зорями, що з вічністю не меркнуть.
А як він посміхався до людини,
До бджілки, до травиці, до пташини.
(Людина посміхається від щастя).
Він жив і мріяв, мріяв він і жив,
«Фантазував» про кольори жоржин,
Вперед дивився, щоби не упасти.
*Роль у фільмі «Лада з країни Берендеїв»;
VІІ.
Вперед дивився, щоби не упасти,
Крізь «хвилі моря…» ніс « гріхи чужі».
І промінь світла бив десь із душі,
І вірив, що «спокутувати» вдасться.
Була робота святом ще…І нині,
Коли він відлетів за небокрай,
Неначе кажуть Сили: догравай,
Вклонися ще раз небу і людині.
«А як натхненно вмів він і не грати*»,
Просто косив «Бур’ян» по біля хати,
Неначе піднімавсь на Еверест.
І мав ще мрію: написати книжку.
Лише на мить робив він передишку,
Бо ж будував свій Вавілон – не Брест.
*За Ліною Костенко;
VІІІ.
Бо ж будував свій Вавілон – не Брест.
У світі ще не бачили такого.
Йому аплодували (і без нього)
Москва…Париж…Варшава… Бухарест.
І десь під звуки «Київських мелодій»
Вертався з «Комісарів» до життя –
Недочекались недруги ниття.
Він – буковинець гордий і не «злодій*».
Хоч «грамота пропала», є талант.
Мав силу волі й вроду, мов атлант,
Співав душею в будні, як в неділю.
А для людей неначе смолоскип,
Що сам собі створив свій логотип,
Як «Білий птах…», що мав ознаку білу.
*Почали звинувачувати у націоналізмі;
ІХ.
Як «Білий птах…», що мав ознаку білу
Чи то на серці, чи то під крилом,
З дитинства виніс задум: «Вавілон».
Боготворив голубку посивілу.
З-поміж трави дивився на Людину,
З травою розмовляв з поміж трави.
Ось слава з ним «на ти», Іван – «на ви».
Й у світ злітала «Зграя лебедина*».
Десь перший його вчитель то театр,
Про Вавілон він мріяв біля ватр,
Ходив у гори, як араб до Нілу.
Черемошу вклонявся й споришам:
Душа митця – не «Камінна душа».
…Перелітав «По той бік ночі» вміло.
*За романом «Лебедина зграя» написав сценарій до фільму «Вавілон ХХ»;
Х.
Перелітав «По той бік ночі» вміло.
І, як солдат, теж визволяв* свій край,
І думав про вкраїнський вільний рай.
Про це уголос промовляв він сміло**…
І кожен кадр, як неповторний кадр,
А кожна роль, мов дихання – потреба.
Він навіть прагнув підпирати небо,
Щоб блискавиці не спалили сад,
Щоб захистить від громовиці хату.
Та як людську байдужість подолати?
Хоча Судьба повторювала: вір…
Десь вірив в добру казку, мов дитина,
В житті актор, у кадрі – як людина,
Як беркут-волелюб, як птах із гір.
*Акторська робота у фільмі «Визволення»;
**Іван пояснював різницю між «націоналізмом» і «патріотизмом»;
ХІ.
Як беркут-волелюб, як птах із гір.
Не кожному сподобалась ознака.
Митець-людина він по Зодіаку.
Йшов поза часом і «наперекір».
Господь йому послав його Марічку,
З поміж «Анничок*» вибрав чи «Марин*».
І вже їх «Двоє*», він вже не один.
Вони – два береги одної річки.
Поєднано їх там: поміж зірок.
Хоч в нього в кадрі тисяча жінок:
Панянок і отих, що полять грядки.
Під голос його скрипок і трембіт
Він білим птахом, облетівши світ,
З екранів «прилітає» до нащадків.
*Фільми з участю І.Миколайчука;
ХІІ.
З екранів «прилітає» до нащадків…
Стежками до праотчих все ж криниць.
Жаль, «не поставив» власних «Небилиць…».
Чимало на короткий вік випадків.
І совість все ж була перед людьми,
«За пазухою мав маленьку тему*».
Земля й народ як ціле, не окреме,
Народ й земля – не я, не ти, а – ми.
Їх прославляв і ставив воєдино,
І розкривав всю душу для людини.
Ходив за Сонцем в пошуках планетки.
У кадрах й поза ними – Прометей,
Що спалахнув свічею для людей
І світить досі кольорами предків.
* «Тема совісті. Совість перед землею, совість перед людьми…» - вислів актора;
ХІІІ.
І світить досі кольорами предків,
Десь звуки додає у кольори.
Хоч цензор все ж шипітиме: з г о р и,
Й на мить не стань відомішим за греків.
Та грав Іван…І ніс Судьби тягар.
Бо юність ще лягла в його свідомість,
Не нарікав, що тут Судьба , там Доля.
Він – «вавілонець», але він – косар.
Умів зробить поезію із прози,
Шкода: на буйний хліб накликав грози,
Пройшовши найсуворіший відбір.
Нести вогонь! – то аж ніяк не хоббі,
Світив усім, чим мав лиш у сОбі,
Зібравши світло «Тіней…*» з-поміж зір.
* Фільм «Тіні забутих предків», акторська робота Івана, здобув 39міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них – 24 Гран-прі) у 21 країні й увійшов до Книги рекордів Гіннеса;
ХIV.
Зібравши світло тіней з-поміж зір,
Розігрівав, як міг, «Камінні душі».
І відчував, що так лиш грати мусить,
Що промінь світла впав до верхогір.
Із Чорториї находивсь світами,
Збирав думки докупи, як Жменяк.
Десь доля йому вибілила знак,
Який не зачорнити із роками.
Він грав як відчував, творив як жив,
Моливсь (і в кадрі): небо, поможи,
А сам із тих, хто віддає – не просить.
Свою і предків ношу несучи,
Душевну щедрість всім віддаючи,
Зростав Іван і пив ранкові роси.
ХV.
Зростав Іван і пив ранкові роси,
Росла трава, і він її косив,
Не тільки в «Сні» ходив він часто босий,
На жаль, найбільший клин недокосив.
«Під зорями Близнят» шукав він щастя.
І ніс Іван, як міг, «Камінний хрест».
Вперед дивився, щоби не упасти,
Бо ж будував свій «Вавілон» – не Брест.
Як «Білий птах», що мав ознаку білу,
Перелітав «По той бік ночі» вміло.
Як беркут-волелюб, як птах із гір.
З екранів «прилітає» до нащадків…
І світить досі кольорами предків,
Зібравши світло тіней з-поміж зір.
27.03.2013 – 21.12.2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
І світить досі кольорами предків…
На плечі стрибне слава, як пір’їна, –
Він не помітив, бо косив траву.
Ліна Костенко
Вінок сонетів за кіно роботами ІВАНА МИКОЛАЙЧУКАІ.
Зростав Іван і пив ранкові роси.
Четвертим був серед миколайчат.
Вмів органічно обнімать дівчат,
В його часи вони носили коси.
А перший крок, як перша роль – в селі.
Зробив із Чорториї* перші кроки.
Любив вклонятись небесам високим,
Мурашці і дитині, і землі.
Ніколи не стидався бути учнем,
Більш діло поважав, ніж слово влучне,
Розпізнавав, де фальш, де голоси
І звуки ті, що вигравав Черемош.
Як гриб в дощі доріс він до Сан-Ремо…
Росла трава, і він її косив.
*Рідне село І.Миколайчука;
ІІ.
Росла трава, і він її косив,
Полов «Бур’ян», ставало чистим поле,
Був ніжним і суровим щодо Олі*,
А в «Повісті…» пробачення просив.
Десь «помилки були, як і в Бальзака»,
Але висока проба – кожен кадр.
Натхнення чи любов – з народних надр,
Як «білий птах», то біла і ознака.
У мріях він літав до забуття,
На «двох» було єдине почуття
Й червоні маки між густим колоссям…
Хліби… хліби, як мамина любов…
Іван «Наперекір усьому» йшов,
Не тільки в «Сні» ходив він часто босий.
*Легенда про княгиню Ольгу, фільм;
ІІІ.
Не тільки в «Сні» ходив він часто босий.
(Бо так ще ближче людям до землі).
Без дідових стареньких постолів,
Нехай то «пізня…», але тепла осінь.
… «Спокутував і за чужі гріхи»,
Збирав плоди, що на «троянді дикій»,
В кіно не просто бути многоликим.
І люди без ознак, бо не птахи.
Селянський син з великої родини.
Любили люди – Йван любив Людину
І на весь світ про це не голосив.
Солдат Іван, музика і філософ.
Збирав ячмінь, овес, не раз і просо,
На жаль, найбільший клин недокосив*.
*Помер у віці 46 років;
ІV.
На жаль, найбільший клин недокосив…
Якби то лиш один «Тривожний місяць…».
Хліби без молитов давно не місять,
«Ключів*…» ще грають вічні голоси;
Їх мило називав Іван «дівками»,
Вони йому співали в Чорториї,
А він зібрався й полетів уві рій,
Так швидко, так зненацька…і без камер.
Залишив на землі усю красу.
Той білий птах недозбирав росу.
І запізнилась осінь з тепло листям.
До рідного тягнувся, до свого,
«Напружена цікавість до всього**»,
«Під зорями Близнят» шукав він щастя.
*Тріо «Золоті ключі»;
** Слова М.Слабошпицького;
V.
«Під зорями Близнят» шукав він щастя.
Поет в душі і у кіно – поет.
Перегравав він прозу на сонет.
А «На поклонах» не хотілось впасти.
Згорала кров «На вістрі всіх мечів».
(Промовить цензор десь: не поетично).
Він знав, де до землі лежить дотична,
Князів й поетів грав – не палачів.
У славі не купався і у злоті,
«Проплив «Каналом», відслужив в піхоті
І знав де совість, завжди поруч – честь.
На відстані сльозини із народом,
Він був його і кровію, і плодом,
І ніс Іван, як міг, «Камінний хрест».
VІ.
І ніс Іван, як міг, «Камінний хрест».
І, навіть, із «…країни Берендеїв»
Вернувся він, не залишився Реєм*.
Він – вічний буковинець, врешті-решт.
І волелюб, як той Захар, той Беркут,
Що зрадити не смів і у думках.
Носив кохану Мавку на руках
Під зорями, що з вічністю не меркнуть.
А як він посміхався до людини,
До бджілки, до травиці, до пташини.
(Людина посміхається від щастя).
Він жив і мріяв, мріяв він і жив,
«Фантазував» про кольори жоржин,
Вперед дивився, щоби не упасти.
*Роль у фільмі «Лада з країни Берендеїв»;
VІІ.
Вперед дивився, щоби не упасти,
Крізь «хвилі моря…» ніс « гріхи чужі».
І промінь світла бив десь із душі,
І вірив, що «спокутувати» вдасться.
Була робота святом ще…І нині,
Коли він відлетів за небокрай,
Неначе кажуть Сили: догравай,
Вклонися ще раз небу і людині.
«А як натхненно вмів він і не грати*»,
Просто косив «Бур’ян» по біля хати,
Неначе піднімавсь на Еверест.
І мав ще мрію: написати книжку.
Лише на мить робив він передишку,
Бо ж будував свій Вавілон – не Брест.
*За Ліною Костенко;
VІІІ.
Бо ж будував свій Вавілон – не Брест.
У світі ще не бачили такого.
Йому аплодували (і без нього)
Москва…Париж…Варшава… Бухарест.
І десь під звуки «Київських мелодій»
Вертався з «Комісарів» до життя –
Недочекались недруги ниття.
Він – буковинець гордий і не «злодій*».
Хоч «грамота пропала», є талант.
Мав силу волі й вроду, мов атлант,
Співав душею в будні, як в неділю.
А для людей неначе смолоскип,
Що сам собі створив свій логотип,
Як «Білий птах…», що мав ознаку білу.
*Почали звинувачувати у націоналізмі;
ІХ.
Як «Білий птах…», що мав ознаку білу
Чи то на серці, чи то під крилом,
З дитинства виніс задум: «Вавілон».
Боготворив голубку посивілу.
З-поміж трави дивився на Людину,
З травою розмовляв з поміж трави.
Ось слава з ним «на ти», Іван – «на ви».
Й у світ злітала «Зграя лебедина*».
Десь перший його вчитель то театр,
Про Вавілон він мріяв біля ватр,
Ходив у гори, як араб до Нілу.
Черемошу вклонявся й споришам:
Душа митця – не «Камінна душа».
…Перелітав «По той бік ночі» вміло.
*За романом «Лебедина зграя» написав сценарій до фільму «Вавілон ХХ»;
Х.
Перелітав «По той бік ночі» вміло.
І, як солдат, теж визволяв* свій край,
І думав про вкраїнський вільний рай.
Про це уголос промовляв він сміло**…
І кожен кадр, як неповторний кадр,
А кожна роль, мов дихання – потреба.
Він навіть прагнув підпирати небо,
Щоб блискавиці не спалили сад,
Щоб захистить від громовиці хату.
Та як людську байдужість подолати?
Хоча Судьба повторювала: вір…
Десь вірив в добру казку, мов дитина,
В житті актор, у кадрі – як людина,
Як беркут-волелюб, як птах із гір.
*Акторська робота у фільмі «Визволення»;
**Іван пояснював різницю між «націоналізмом» і «патріотизмом»;
ХІ.
Як беркут-волелюб, як птах із гір.
Не кожному сподобалась ознака.
Митець-людина він по Зодіаку.
Йшов поза часом і «наперекір».
Господь йому послав його Марічку,
З поміж «Анничок*» вибрав чи «Марин*».
І вже їх «Двоє*», він вже не один.
Вони – два береги одної річки.
Поєднано їх там: поміж зірок.
Хоч в нього в кадрі тисяча жінок:
Панянок і отих, що полять грядки.
Під голос його скрипок і трембіт
Він білим птахом, облетівши світ,
З екранів «прилітає» до нащадків.
*Фільми з участю І.Миколайчука;
ХІІ.
З екранів «прилітає» до нащадків…
Стежками до праотчих все ж криниць.
Жаль, «не поставив» власних «Небилиць…».
Чимало на короткий вік випадків.
І совість все ж була перед людьми,
«За пазухою мав маленьку тему*».
Земля й народ як ціле, не окреме,
Народ й земля – не я, не ти, а – ми.
Їх прославляв і ставив воєдино,
І розкривав всю душу для людини.
Ходив за Сонцем в пошуках планетки.
У кадрах й поза ними – Прометей,
Що спалахнув свічею для людей
І світить досі кольорами предків.
* «Тема совісті. Совість перед землею, совість перед людьми…» - вислів актора;
ХІІІ.
І світить досі кольорами предків,
Десь звуки додає у кольори.
Хоч цензор все ж шипітиме: з г о р и,
Й на мить не стань відомішим за греків.
Та грав Іван…І ніс Судьби тягар.
Бо юність ще лягла в його свідомість,
Не нарікав, що тут Судьба , там Доля.
Він – «вавілонець», але він – косар.
Умів зробить поезію із прози,
Шкода: на буйний хліб накликав грози,
Пройшовши найсуворіший відбір.
Нести вогонь! – то аж ніяк не хоббі,
Світив усім, чим мав лиш у сОбі,
Зібравши світло «Тіней…*» з-поміж зір.
* Фільм «Тіні забутих предків», акторська робота Івана, здобув 39міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них – 24 Гран-прі) у 21 країні й увійшов до Книги рекордів Гіннеса;
ХIV.
Зібравши світло тіней з-поміж зір,
Розігрівав, як міг, «Камінні душі».
І відчував, що так лиш грати мусить,
Що промінь світла впав до верхогір.
Із Чорториї находивсь світами,
Збирав думки докупи, як Жменяк.
Десь доля йому вибілила знак,
Який не зачорнити із роками.
Він грав як відчував, творив як жив,
Моливсь (і в кадрі): небо, поможи,
А сам із тих, хто віддає – не просить.
Свою і предків ношу несучи,
Душевну щедрість всім віддаючи,
Зростав Іван і пив ранкові роси.
ХV.
Зростав Іван і пив ранкові роси,
Росла трава, і він її косив,
Не тільки в «Сні» ходив він часто босий,
На жаль, найбільший клин недокосив.
«Під зорями Близнят» шукав він щастя.
І ніс Іван, як міг, «Камінний хрест».
Вперед дивився, щоби не упасти,
Бо ж будував свій «Вавілон» – не Брест.
Як «Білий птах», що мав ознаку білу,
Перелітав «По той бік ночі» вміло.
Як беркут-волелюб, як птах із гір.
З екранів «прилітає» до нащадків…
І світить досі кольорами предків,
Зібравши світло тіней з-поміж зір.
27.03.2013 – 21.12.2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
