ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2025.07.06 10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.

Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,

Віктор Кучерук
2025.07.06 05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.

Борис Костиря
2025.07.05 21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,

Юрій Лазірко
2025.07.05 19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна

підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина

С М
2025.07.05 10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів

зажди хвилину бо не теє щось

Віктор Кучерук
2025.07.05 06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.

Борис Костиря
2025.07.04 17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,

Віктор Кучерук
2025.07.04 16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.

Віктор Насипаний
2025.07.04 12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м

Ярослав Чорногуз
2025.07.04 06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить

Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана

Євген Федчук
2025.07.03 21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.

Іван Потьомкін
2025.07.03 21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому

С М
2025.07.03 10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій

у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі

Юрій Гундарєв
2025.07.03 08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…

Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу

Віктор Кучерук
2025.07.03 05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.

Борис Костиря
2025.07.02 21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Пекун Олексій
2025.04.24

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Самослав Желіба
2024.05.20

Артур Курдіновський
2023.12.07

Зоя Бідило
2023.02.18

Тетяна Танета
2022.12.19

Софія Цимбалиста
2022.11.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Богдан Сливчук (1966) / Поеми

 І світить досі кольорами предків…

На плечі стрибне слава, як пір’їна, –
Він не помітив, бо косив траву.

Ліна Костенко

Вінок сонетів за кіно роботами ІВАНА МИКОЛАЙЧУКА
І.
Зростав Іван і пив ранкові роси.
Четвертим був серед миколайчат.
Вмів органічно обнімать дівчат,
В його часи вони носили коси.

А перший крок, як перша роль – в селі.
Зробив із Чорториї* перші кроки.
Любив вклонятись небесам високим,
Мурашці і дитині, і землі.

Ніколи не стидався бути учнем,
Більш діло поважав, ніж слово влучне,
Розпізнавав, де фальш, де голоси

І звуки ті, що вигравав Черемош.
Як гриб в дощі доріс він до Сан-Ремо…
Росла трава, і він її косив.

*Рідне село І.Миколайчука;

ІІ.
Росла трава, і він її косив,
Полов «Бур’ян», ставало чистим поле,
Був ніжним і суровим щодо Олі*,
А в «Повісті…» пробачення просив.

Десь «помилки були, як і в Бальзака»,
Але висока проба – кожен кадр.
Натхнення чи любов – з народних надр,
Як «білий птах», то біла і ознака.

У мріях він літав до забуття,
На «двох» було єдине почуття
Й червоні маки між густим колоссям…

Хліби… хліби, як мамина любов…
Іван «Наперекір усьому» йшов,
Не тільки в «Сні» ходив він часто босий.
*Легенда про княгиню Ольгу, фільм;

ІІІ.
Не тільки в «Сні» ходив він часто босий.
(Бо так ще ближче людям до землі).
Без дідових стареньких постолів,
Нехай то «пізня…», але тепла осінь.

… «Спокутував і за чужі гріхи»,
Збирав плоди, що на «троянді дикій»,
В кіно не просто бути многоликим.
І люди без ознак, бо не птахи.

Селянський син з великої родини.
Любили люди – Йван любив Людину
І на весь світ про це не голосив.

Солдат Іван, музика і філософ.
Збирав ячмінь, овес, не раз і просо,
На жаль, найбільший клин недокосив*.

*Помер у віці 46 років;

ІV.
На жаль, найбільший клин недокосив…
Якби то лиш один «Тривожний місяць…».
Хліби без молитов давно не місять,
«Ключів*…» ще грають вічні голоси;

Їх мило називав Іван «дівками»,
Вони йому співали в Чорториї,
А він зібрався й полетів уві рій,
Так швидко, так зненацька…і без камер.

Залишив на землі усю красу.
Той білий птах недозбирав росу.
І запізнилась осінь з тепло листям.

До рідного тягнувся, до свого,
«Напружена цікавість до всього**»,
«Під зорями Близнят» шукав він щастя.

*Тріо «Золоті ключі»;
** Слова М.Слабошпицького;

V.
«Під зорями Близнят» шукав він щастя.
Поет в душі і у кіно – поет.
Перегравав він прозу на сонет.
А «На поклонах» не хотілось впасти.

Згорала кров «На вістрі всіх мечів».
(Промовить цензор десь: не поетично).
Він знав, де до землі лежить дотична,
Князів й поетів грав – не палачів.

У славі не купався і у злоті,
«Проплив «Каналом», відслужив в піхоті
І знав де совість, завжди поруч – честь.

На відстані сльозини із народом,
Він був його і кровію, і плодом,
І ніс Іван, як міг, «Камінний хрест».


VІ.
І ніс Іван, як міг, «Камінний хрест».
І, навіть, із «…країни Берендеїв»
Вернувся він, не залишився Реєм*.
Він – вічний буковинець, врешті-решт.

І волелюб, як той Захар, той Беркут,
Що зрадити не смів і у думках.
Носив кохану Мавку на руках
Під зорями, що з вічністю не меркнуть.

А як він посміхався до людини,
До бджілки, до травиці, до пташини.
(Людина посміхається від щастя).

Він жив і мріяв, мріяв він і жив,
«Фантазував» про кольори жоржин,
Вперед дивився, щоби не упасти.

*Роль у фільмі «Лада з країни Берендеїв»;

VІІ.
Вперед дивився, щоби не упасти,
Крізь «хвилі моря…» ніс « гріхи чужі».
І промінь світла бив десь із душі,
І вірив, що «спокутувати» вдасться.

Була робота святом ще…І нині,
Коли він відлетів за небокрай,
Неначе кажуть Сили: догравай,
Вклонися ще раз небу і людині.

«А як натхненно вмів він і не грати*»,
Просто косив «Бур’ян» по біля хати,
Неначе піднімавсь на Еверест.

І мав ще мрію: написати книжку.
Лише на мить робив він передишку,
Бо ж будував свій Вавілон – не Брест.

*За Ліною Костенко;

VІІІ.
Бо ж будував свій Вавілон – не Брест.
У світі ще не бачили такого.
Йому аплодували (і без нього)
Москва…Париж…Варшава… Бухарест.

І десь під звуки «Київських мелодій»
Вертався з «Комісарів» до життя –
Недочекались недруги ниття.
Він – буковинець гордий і не «злодій*».

Хоч «грамота пропала», є талант.
Мав силу волі й вроду, мов атлант,
Співав душею в будні, як в неділю.

А для людей неначе смолоскип,
Що сам собі створив свій логотип,
Як «Білий птах…», що мав ознаку білу.

*Почали звинувачувати у націоналізмі;

ІХ.
Як «Білий птах…», що мав ознаку білу
Чи то на серці, чи то під крилом,
З дитинства виніс задум: «Вавілон».
Боготворив голубку посивілу.

З-поміж трави дивився на Людину,
З травою розмовляв з поміж трави.
Ось слава з ним «на ти», Іван – «на ви».
Й у світ злітала «Зграя лебедина*».

Десь перший його вчитель то театр,
Про Вавілон він мріяв біля ватр,
Ходив у гори, як араб до Нілу.

Черемошу вклонявся й споришам:
Душа митця – не «Камінна душа».
…Перелітав «По той бік ночі» вміло.

*За романом «Лебедина зграя» написав сценарій до фільму «Вавілон ХХ»;

Х.
Перелітав «По той бік ночі» вміло.
І, як солдат, теж визволяв* свій край,
І думав про вкраїнський вільний рай.
Про це уголос промовляв він сміло**…

І кожен кадр, як неповторний кадр,
А кожна роль, мов дихання – потреба.
Він навіть прагнув підпирати небо,
Щоб блискавиці не спалили сад,

Щоб захистить від громовиці хату.
Та як людську байдужість подолати?
Хоча Судьба повторювала: вір…

Десь вірив в добру казку, мов дитина,
В житті актор, у кадрі – як людина,
Як беркут-волелюб, як птах із гір.

*Акторська робота у фільмі «Визволення»;
**Іван пояснював різницю між «націоналізмом» і «патріотизмом»;

ХІ.
Як беркут-волелюб, як птах із гір.
Не кожному сподобалась ознака.
Митець-людина він по Зодіаку.
Йшов поза часом і «наперекір».

Господь йому послав його Марічку,
З поміж «Анничок*» вибрав чи «Марин*».
І вже їх «Двоє*», він вже не один.
Вони – два береги одної річки.

Поєднано їх там: поміж зірок.
Хоч в нього в кадрі тисяча жінок:
Панянок і отих, що полять грядки.

Під голос його скрипок і трембіт
Він білим птахом, облетівши світ,
З екранів «прилітає» до нащадків.

*Фільми з участю І.Миколайчука;

ХІІ.
З екранів «прилітає» до нащадків…
Стежками до праотчих все ж криниць.
Жаль, «не поставив» власних «Небилиць…».
Чимало на короткий вік випадків.

І совість все ж була перед людьми,
«За пазухою мав маленьку тему*».
Земля й народ як ціле, не окреме,
Народ й земля – не я, не ти, а – ми.

Їх прославляв і ставив воєдино,
І розкривав всю душу для людини.
Ходив за Сонцем в пошуках планетки.

У кадрах й поза ними – Прометей,
Що спалахнув свічею для людей
І світить досі кольорами предків.
* «Тема совісті. Совість перед землею, совість перед людьми…» - вислів актора;

ХІІІ.
І світить досі кольорами предків,
Десь звуки додає у кольори.
Хоч цензор все ж шипітиме: з г о р и,
Й на мить не стань відомішим за греків.

Та грав Іван…І ніс Судьби тягар.
Бо юність ще лягла в його свідомість,
Не нарікав, що тут Судьба , там Доля.
Він – «вавілонець», але він – косар.

Умів зробить поезію із прози,
Шкода: на буйний хліб накликав грози,
Пройшовши найсуворіший відбір.

Нести вогонь! – то аж ніяк не хоббі,
Світив усім, чим мав лиш у сОбі,
Зібравши світло «Тіней…*» з-поміж зір.

* Фільм «Тіні забутих предків», акторська робота Івана, здобув 39міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них – 24 Гран-прі) у 21 країні й увійшов до Книги рекордів Гіннеса;

ХIV.
Зібравши світло тіней з-поміж зір,
Розігрівав, як міг, «Камінні душі».
І відчував, що так лиш грати мусить,
Що промінь світла впав до верхогір.

Із Чорториї находивсь світами,
Збирав думки докупи, як Жменяк.
Десь доля йому вибілила знак,
Який не зачорнити із роками.

Він грав як відчував, творив як жив,
Моливсь (і в кадрі): небо, поможи,
А сам із тих, хто віддає – не просить.

Свою і предків ношу несучи,
Душевну щедрість всім віддаючи,
Зростав Іван і пив ранкові роси.


ХV.
Зростав Іван і пив ранкові роси,
Росла трава, і він її косив,
Не тільки в «Сні» ходив він часто босий,
На жаль, найбільший клин недокосив.

«Під зорями Близнят» шукав він щастя.
І ніс Іван, як міг, «Камінний хрест».
Вперед дивився, щоби не упасти,
Бо ж будував свій «Вавілон» – не Брест.

Як «Білий птах», що мав ознаку білу,
Перелітав «По той бік ночі» вміло.
Як беркут-волелюб, як птах із гір.

З екранів «прилітає» до нащадків…
І світить досі кольорами предків,
Зібравши світло тіней з-поміж зір.

27.03.2013 – 21.12.2014





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2015-03-16 21:26:01
Переглядів сторінки твору 1665
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.684 / 5.5  (4.826 / 5.4)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.677 / 5.37)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.711
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2016.03.20 16:11
Автор у цю хвилину відсутній