Стихає, сідає за пагорб українська доля чи це у нас кров'ю в історії написано «не жити», а боротися усе життя чи може хто прокляв ??? Все нам, нами і по нас, а дітей, внуків за що … Чорною хмарою накрила всю країну, свої своїх здають за кусок пачки з долларами. Мабуть, немає у світі вже людей, одні нелюди, звірі. А в голові вибухи, як на землі, а інколи ще гучніші. Немає, нікого немає – ти і серед звірів. В натовпі і себе не відчуваєш, і сліпці ведуть тебе до перемоги. Ба ! Навіть не сліпці, а зрадники ведуть і загоняють в глухий кут для кількості смертей, а ти просто сумна статистика, ті, яким висловлять співчуття , якщо виживеш. «Залишся живим», калікою чи хворим довіку у країні, де нічого не міняється і мужновладці знову плюють тобі за плечі і тихо сміються по бокам, патріоти, в чому ж суть??? Калікою… в державі, де немає ліків для героїв, де не можуть полікуувати захисників, де хватає лише на дорожезні машини і для своїх, переховуючи своїх синочків, дорогоцінних, вони цінніші ніж чужі, чужі люди, чужі серця, а ножем по чужому серцю можна, не відчуваєш тоді болю – тільки співчуття.
А вмираєш ти за що ? За чиї очі, за чию машину. Божеволію від відчаю, розумію, що треба вірити у перемогу, теж хочу вільну Україну, та не можу, очі бачать те, що бачать, чого б не хотіли бачити. Тону, тону у сльозах і відчаї, а коли попустить незнаю…лиш надія, та згасає.
@ Дівчур Христина 2015р