Приходиться подорожувати рідним містом щодня, при чому це займає досить немало часу у повсякденному житті. Пробігаючи сірими буднями у буденній метушні й не помічаєш ту красу. Та коли це не залежить від тебе і часом керують просто обставини у які попав пересувний засіб у якому ти знаходишся замічаєш ті речі, які не бачиш ніколи, все життя живучи серед них. Це Львів, це його шарм, його історія, хоч інколи і хочеться втекти кудись далеко і де його немає, та то напевно не від нього, а від себе, від людей. Будинки обскубані і фасад уже давно не вкривався новими фарбами, та може й не треба, якщо не враховував пару заглибин, які здалося б замаскувати, він виглядає старовинно, і ти наче в музеї, підмічу, в безплатному музеї. Фасадн маленькі скульптуру додають чарівної загадковості. Він, нерозгадани, як жінка, мужній, вільний, як чоловік і по – дитячому чарівний і веселий. Бачиш небо, помічаєш людей, зазирнеш у очі просто людині у паралельному автобусі, та інколи й у саму середину, так, якби ти знав його давно. А він такий, будинок за будинком і фотошопа не потрібно, просто собі вінтажний ретро-Львів.
@ Дівчур Христина 2015р