ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.20
09:59
Про Павлика Морозова
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
2024.04.20
09:56
Ти будеш втішений її лляним платком
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
2024.04.20
07:21
Обіймаю і… благаю
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
2024.04.20
06:52
Війна не розуму, а дронів,
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
2024.04.20
05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іолана Тимочко (1991) /
Рецензії
Український самашедший: літературний герой чи історичний спадок для майбутніх поколінь?
Пані Костенко закидали (і закидають досі) віддалений від реальності образ головного героя, якого звинувачують як і в невідповідності його життя і характеру професії програміста, так і в маскуванні під його оболонкою самої авторки, уже літньої жінки. Окрім того, досі ведуться суперечки, чи варто вважати «Записки…» художньою літературою, чи краще примістити їх деінде.
Спробуємо розібратися, що ж таке «Записки…» і з чим їх можна їсти.
В анотаціях до роману доволі часто можна зустріти твердження, що записки являють собою насичений мікс художньої літератури, внутрішніх щоденників, сучасного літописання і публіцистики. Однак якщо спробувати визначити співвідношення між ними, то голос варто віддати у бік літописання. Адже саме літописання поєднує у собі й інші жанрові елементи, дає характеристику епохи не тільки на подієвому, але й на психологічному рівні. Манера ведення щоденника дозволяє зазирнути у внутрішній світ людини, яка живе в часи подій, описуваних в романі, простежити її почуття, викликані цими подіями, і відповідну реакцію на них. Окрім того, сюди вплітаються й стосунки між людьми, на яких теж залишили відбиток неспокійні пальці часу.
Свідченням літописання виступає всеохопність ситуації, яка панує в державі, у світі, в суспільстві, в окремій сім'ї, в голові людини. В романі подається широке полотно подій, які мають місце на початку третього тисячоліття, показаний хаос, викликаний цими подіями. Хаос на землі, хаос в Україні, хаос в голові головного героя. Усе навколо – хаос.
Окрім цілого списку вселенських катастроф, які звалюються на голову героя з газет і телебачення, він стає свідком і буденних трагедій, які стали звичними для цілого покоління. Підлітки із цигарками в зубах, наркомани, бомжі – така повсякденна картина тільки загострює апокаліптичну тенденцію занепаду.
Однак звернімося до образу головного героя – того самого багатостраждального 35-літнього програміста, на голову якого звалилося стільки нещадної критики.
Роман починається із коротенької біографії героя. Нічим не особлива, нічим не примітна, така, як і в більшості його сучасників, вона робить цього героя втіленням всього народу, оскільки такою біографією можуть похвалитися більшість українців. Народився тоді-то, навчався там-то, володіє такими-то спортивними розрядами – речі, які може сказати про себе кожен. Саме тому головний герой виступає узагальненим образом людини епохи, образом носія усіх почуттів, переживань і проблем, викликаних бурхливим потоком життя.
Однак є у образі героя і дещо неорганічне, штучне. Почуття патріотизму, переживання політичною ситуацією в країні гіпертрофоване, роздуте до розмірів слона, тоді як в реальності воно швидше нагадувало муху. Середньостатичний українець тих часів жив за принципом «моя хата скраю» і вважав що події, які відбуваються як на державній, так і світовій арені, не мають до нього жодного стосунку. Головний герой же, як ми бачимо, розчиняється у вирі цих подій, губиться в ньому, майже повністю втрачає себе.
Ще одну негативну оцінку варто поставити на користь (точніше, на шкоду) характеру героя. Ну де ж це бачено, щоб доволі таки молодий мужик тільки те й робив, що постійно ридав і тужив? Нехай, може, і не буквально, але всі його думки і почуття – це свого роду реквієм за нібито загубленим життям, при чому навіть не його життям, а життям держави і світу. Мотив вселенської туги полюбляли використовувати в літературі і раніше, але сьогодні він виглядає дещо вторинним і штучним. Так, зараз модно постійно скиглити й жалітися на життя. Так, ми уже звикли до твердження, що цивілізація розвинулася настільки, що життя стало абсурдним. Але таке ридання-хвилювання ми зазвичай чуємо з вуст школярів і підлітків. Навіть субкультури маємо відповідні.
Та повернімося до нашого героя. Ми пам’ятаємо, що йому все-таки 35 років і випаданнями з реальності в дитинство він теж начебто не страждає. Це якщо вірити психіатрові, до якого герой якось навідувався. Та й коли пан програміст був дитиною, маски вічного смутку й страждання ще не набули такої популярності, як у наші дні. Узагалі сумнівно, що вони тоді вже існували. Отже, у нас немає жодних причин сумніватися у компетентності психіатра.
Що ж послужило причиною змін у настрої героя, сказати важко. Напевно, йому просто стало нудно жити. Ця фраза, звичайно, нічого нам не пояснює, однак саме нею прийнято відмазуватися від питань, на які поки що немає відповіді.
З вищенаведеного можна зробити висновок, що роман має як переваги, так і недоліки. Його власне художню цінність знижує не надто реалістичний головний герой. Щодо історичної цінності, то тут «Запискам…» можна поставити майже відмінно і без жодних мук сумління піти спати. Адже саме в цьому аспекті роман проявив себе ледь не по максимуму, давши повноцінний зріз як і епохи, так і психології людини, породженої нею. Жаль тільки, що зріз цей (як у випадку з останньою) дещо гіпертрофований.
2013
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Український самашедший: літературний герой чи історичний спадок для майбутніх поколінь?
(Рецензія на роман Ліни Костенко «Записки українського самашедшого»)
Роман Ліни Костенко «Записки українського самашедшого» побачив світ у грудні 2010 року і викликав доволі неоднозначні відгуки. Частина читацької аудиторії, як і окремі критики, взялися виспівувати авторці дифірамби, оскільки, на їх думку, твір можна вважати ледь не геніальним, тоді як інша частина нещадно розкритикувала твір, розбомбивши його в пух і прах.
Пані Костенко закидали (і закидають досі) віддалений від реальності образ головного героя, якого звинувачують як і в невідповідності його життя і характеру професії програміста, так і в маскуванні під його оболонкою самої авторки, уже літньої жінки. Окрім того, досі ведуться суперечки, чи варто вважати «Записки…» художньою літературою, чи краще примістити їх деінде.
Спробуємо розібратися, що ж таке «Записки…» і з чим їх можна їсти.
В анотаціях до роману доволі часто можна зустріти твердження, що записки являють собою насичений мікс художньої літератури, внутрішніх щоденників, сучасного літописання і публіцистики. Однак якщо спробувати визначити співвідношення між ними, то голос варто віддати у бік літописання. Адже саме літописання поєднує у собі й інші жанрові елементи, дає характеристику епохи не тільки на подієвому, але й на психологічному рівні. Манера ведення щоденника дозволяє зазирнути у внутрішній світ людини, яка живе в часи подій, описуваних в романі, простежити її почуття, викликані цими подіями, і відповідну реакцію на них. Окрім того, сюди вплітаються й стосунки між людьми, на яких теж залишили відбиток неспокійні пальці часу.
Свідченням літописання виступає всеохопність ситуації, яка панує в державі, у світі, в суспільстві, в окремій сім'ї, в голові людини. В романі подається широке полотно подій, які мають місце на початку третього тисячоліття, показаний хаос, викликаний цими подіями. Хаос на землі, хаос в Україні, хаос в голові головного героя. Усе навколо – хаос.
Окрім цілого списку вселенських катастроф, які звалюються на голову героя з газет і телебачення, він стає свідком і буденних трагедій, які стали звичними для цілого покоління. Підлітки із цигарками в зубах, наркомани, бомжі – така повсякденна картина тільки загострює апокаліптичну тенденцію занепаду.
Однак звернімося до образу головного героя – того самого багатостраждального 35-літнього програміста, на голову якого звалилося стільки нещадної критики.
Роман починається із коротенької біографії героя. Нічим не особлива, нічим не примітна, така, як і в більшості його сучасників, вона робить цього героя втіленням всього народу, оскільки такою біографією можуть похвалитися більшість українців. Народився тоді-то, навчався там-то, володіє такими-то спортивними розрядами – речі, які може сказати про себе кожен. Саме тому головний герой виступає узагальненим образом людини епохи, образом носія усіх почуттів, переживань і проблем, викликаних бурхливим потоком життя.
Однак є у образі героя і дещо неорганічне, штучне. Почуття патріотизму, переживання політичною ситуацією в країні гіпертрофоване, роздуте до розмірів слона, тоді як в реальності воно швидше нагадувало муху. Середньостатичний українець тих часів жив за принципом «моя хата скраю» і вважав що події, які відбуваються як на державній, так і світовій арені, не мають до нього жодного стосунку. Головний герой же, як ми бачимо, розчиняється у вирі цих подій, губиться в ньому, майже повністю втрачає себе.
Ще одну негативну оцінку варто поставити на користь (точніше, на шкоду) характеру героя. Ну де ж це бачено, щоб доволі таки молодий мужик тільки те й робив, що постійно ридав і тужив? Нехай, може, і не буквально, але всі його думки і почуття – це свого роду реквієм за нібито загубленим життям, при чому навіть не його життям, а життям держави і світу. Мотив вселенської туги полюбляли використовувати в літературі і раніше, але сьогодні він виглядає дещо вторинним і штучним. Так, зараз модно постійно скиглити й жалітися на життя. Так, ми уже звикли до твердження, що цивілізація розвинулася настільки, що життя стало абсурдним. Але таке ридання-хвилювання ми зазвичай чуємо з вуст школярів і підлітків. Навіть субкультури маємо відповідні.
Та повернімося до нашого героя. Ми пам’ятаємо, що йому все-таки 35 років і випаданнями з реальності в дитинство він теж начебто не страждає. Це якщо вірити психіатрові, до якого герой якось навідувався. Та й коли пан програміст був дитиною, маски вічного смутку й страждання ще не набули такої популярності, як у наші дні. Узагалі сумнівно, що вони тоді вже існували. Отже, у нас немає жодних причин сумніватися у компетентності психіатра.
Що ж послужило причиною змін у настрої героя, сказати важко. Напевно, йому просто стало нудно жити. Ця фраза, звичайно, нічого нам не пояснює, однак саме нею прийнято відмазуватися від питань, на які поки що немає відповіді.
З вищенаведеного можна зробити висновок, що роман має як переваги, так і недоліки. Його власне художню цінність знижує не надто реалістичний головний герой. Щодо історичної цінності, то тут «Запискам…» можна поставити майже відмінно і без жодних мук сумління піти спати. Адже саме в цьому аспекті роман проявив себе ледь не по максимуму, давши повноцінний зріз як і епохи, так і психології людини, породженої нею. Жаль тільки, що зріз цей (як у випадку з останньою) дещо гіпертрофований.
2013
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію