ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск,
Як ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск,
Як ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іолана Тимочко (1991) /
Рецензії
Фольклор та екранізований Гоголь
Мабуть, для того, щоб описати враження від фільму, вистачить трьох слів – остаточне винесення мізків. Можна було б говорити про нього безкінечно, перебираючи в умі усі деталі й детальки, за які вчепилося моє до того моменту напівсонне око, але я не робитиму цього. Причина номер один – надто великий потік слів виллється на папір; причина номер два – шоста година ранку не надто сприяє повільним роздумам і розлогій описовості. Якщо точніше, їм вона не сприяє взагалі, адже, як відомо, сон найсолодший саме у передсвітанкові години. Особливо для студента.
Та повернемося до фільму.
Для годиться варто сказати кілька слів про сюжет. Відхилення від нього бачимо ще на початку фільму, в епізоді на річці. Як ми знаємо, у творі невдале залицяння Петруся до Педорки відбувається не на березі водойми, а біля дому дівчини.
Є тут і вигадані сценаристом епізоди, які надзвичайно пожвавлюються комічною складовою. Це залякування жениха Педорки поросям у димарі і веселощі селян, в результаті яких попа заганяють на грушу і змушують кувати зозулею.
Однак комічна складова відіграє у фільмі невелику роль. Вона служить вуаллю для розвитку подальших подій, які назвати комічними не зможе ніхто, навіть найбожевільніший фанат чорного гумору.
Щодо власне божевілля, то фільм ним перенасичений. Однак це не є його вадою. Навпаки. Настільки неймовірне поєднання реального й уявного з остаточною перевагою останнього перевертає мізки глядача з ніг на голову, змушуючи його нервово чухати потилицю й кусати лікті в наївному намаганні справитися зі своїми емоціями.
Фільм являє собою танець оскаженілої уяви, виконаний в химерному переплетенні фантасмагоричних видінь, пекельного гротеску і цілої купи символів. Це місиво асоціацій, ланцюжок, в якому кожна ланка думки тягне за собою цілу купу інших ланок, викуваних із найдивовижніших сплавів уяви і сну.
Варто відзначити й гру акторів, насамперед Педорки, Петра й Івася. Голос Педорки, її голосіння над попелом коханого змусили мою шкіру вкритися сиротами. Здавалося, от-от мороз добереться й до кісток. Те, як вона носилася зі сповитком, в якому ховалися останки Петруся, немов з малою дитиною, загострювало відчуття трагедії, що спіткала молоду жінку й штовхнула її на грані божевілля.
Актору, який зіграв маленького Івася, навіть у такому ранньому віці, схоже, не варто класти пальця до рота. Моторошна, пекельна усмішка на невинному дитячому обличчі зробила його схожим на демона, на голос совісті, що не заспокоїться до тих пір, поки не відправить свого хазяїна на вічний спокій.
Щодо самого Петруся, то його божевілля на екрані виглядає більш ніж переконливо, адже воно – справжнє (принаймні, у тій, «позаекранній» реальності).
Кхм…А наступні словеса нехай побудуть таким собі «ліричним відступом».
Хотілося б детальніше розглянути образ відьми, оскільки він максимально збігається із образом, створеним Гоголем, і являє собою синтез відьми, казкової баби-яги та упириці. Як типова представниця свого роду, вона здатна перекидатися в різних тварин: «Большая черная собака выбежала навстречу и с визгом, оборотившись в кошку, кинулась в глаза им…Глядь, вместо кошки старуха, с лицом, сморщившимся, как печеное яблоко, вся согнутая в дугу; нос с подбородком словно щипцы, которыми щелкают орехи». З культом предків пов'язаний мотив пошуку відьмою квітки папороті, завдяки якій вона прагне здобути приховані скарби. Оскільки відьма є носієм темної і нечистої сили, вона не має змоги дістати скарб самостійно і тому разом з Басаврюком-чортом використовує для цього невинну душу – Петра. Правда, скарбом для відьми тут виступає не золото, а дитяча кров. Золото – це тенета, потрапивши в які, закоханий юнак змушений назавжди там залишитися, поплатившись за свою необережність життям маленького Івася.
Відьомські риси цієї дивовижної героїні тісно переплетені із рисами казкової Баби Яги. За народними віруваннями, це мешканка потойбічного світу, родоначальниця усіх відьом і повелителька різної нечисті (згадаймо чудовиськ, які оточили Петра після вбивства дитини: «Дьявольский хохот загремел со всех сторон. Безобразные чудища стаями скакали перед ним…»). Вона живе в хатинці на курячих ніжках, що без кінця «крутиться» ( гоголівські Петро і Басаврюк вийшли з кущів і «перед ними показалась избушка, как говорится,на куриных ножках»). Хатинка відкритим боком повернена до таємничого «тридесятого царства», а закритим – до земель, звідки прийшов головний герой. Таким чином, вона виступає межею двох світів – світу живих і світу мертвих. Баба Яга – мрець, саме тому її хатинка зазвичай повернута до світу, звідки вона родом. У стародавні часи Бабі Язі приносили криваву жертву, вважаючи, що нею вона годує своїх онучок. Однак позбавлене життя тільце Івася навряд чи слід вважати відлунням цього страшного звичаю, тому що в Гоголя, як ми бачимо, відьма використовує кров дитини для себе: «Ведьма, вцепившись руками в обезглавленный труп, как волк, пила с него кровь…» У цьому уривку проявляється її наступна сутність – сутність упириці. За народними віруваннями, упириці – це злі духи, які по ночах виходять з могили і п’ють людську кров. Хатинка Баби Яги, розташована на межі двох світів, виступає тут замінником могили, оскільки і те, і те належить до світу мертвих, але розташоване у світі живих. З могили в темну ніч упириця вилазить, обернувшись на невелику тварину (ящірку, мишу, чорну кішку). Найбільше полюбляє кров маленьких дітей.
Є у образі відьми ще деякі риси, котрі наближають її до вихопленої з народних казок кобилячої голови. Головні герої казок зазвичай дізнаються про її наближення по галасу, який вона чинить під час бігу (згадаймо формулу з казки «стукотить-гримотить, кобиляча голова біжить»). Про повернення відьми Басаврюк і Петро дізнаються завдяки страшному шумові: «Но вот послышался свист, от которого захолонуло у Петра внутри, и почудилось ему, будто трава зашумела, цветы начали между собою разговаривать голоском тоненьким, будто серебряные колокольчики; деревья загремели сыпучею бранью… Лицо Басаврюка вдруг ожило; очи сверкнули. «Насилу воротилась, яга!»
Як ми бачимо, образ відьми носить в собі лихе начало, яке увібрало в себе якості багатьох древніх демонічних істот жіночої статі і навіть перебрало на себе деякі функції пізніших християнських образів. Жертовна кров Івася – це, по суті, дарування відьмі невинної душі хлопчика, це її запродання, що ставить на відьмі відбиток функцій диявола із народної уяви, котрий обдаровує багатством людину в обмін на її душу. Людина ж, у свою чергу, закріплює цей своєрідний «контракт» власною кров’ю.
2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Фольклор та екранізований Гоголь
«Вечер накануне Ивана Купала» (реж. Ю.Г.Іллєнко, 1968)
Фільм «Вечер накануне Ивана Купала», знятий за мотивами однойменного твору М. Гоголя – це, напевно, один із найхимерніших витворів кіномистецтва, які потрапляли мені на очі останнім часом. Але чого тільки останнім часом? Можна з упевненістю сказати, що нічого подібного мені бачити ще не доводилося. Приємною несподіванкою стало, що такі речі є в українському кінематографі.
Мабуть, для того, щоб описати враження від фільму, вистачить трьох слів – остаточне винесення мізків. Можна було б говорити про нього безкінечно, перебираючи в умі усі деталі й детальки, за які вчепилося моє до того моменту напівсонне око, але я не робитиму цього. Причина номер один – надто великий потік слів виллється на папір; причина номер два – шоста година ранку не надто сприяє повільним роздумам і розлогій описовості. Якщо точніше, їм вона не сприяє взагалі, адже, як відомо, сон найсолодший саме у передсвітанкові години. Особливо для студента.
Та повернемося до фільму.
Для годиться варто сказати кілька слів про сюжет. Відхилення від нього бачимо ще на початку фільму, в епізоді на річці. Як ми знаємо, у творі невдале залицяння Петруся до Педорки відбувається не на березі водойми, а біля дому дівчини.
Є тут і вигадані сценаристом епізоди, які надзвичайно пожвавлюються комічною складовою. Це залякування жениха Педорки поросям у димарі і веселощі селян, в результаті яких попа заганяють на грушу і змушують кувати зозулею.
Однак комічна складова відіграє у фільмі невелику роль. Вона служить вуаллю для розвитку подальших подій, які назвати комічними не зможе ніхто, навіть найбожевільніший фанат чорного гумору.
Щодо власне божевілля, то фільм ним перенасичений. Однак це не є його вадою. Навпаки. Настільки неймовірне поєднання реального й уявного з остаточною перевагою останнього перевертає мізки глядача з ніг на голову, змушуючи його нервово чухати потилицю й кусати лікті в наївному намаганні справитися зі своїми емоціями.
Фільм являє собою танець оскаженілої уяви, виконаний в химерному переплетенні фантасмагоричних видінь, пекельного гротеску і цілої купи символів. Це місиво асоціацій, ланцюжок, в якому кожна ланка думки тягне за собою цілу купу інших ланок, викуваних із найдивовижніших сплавів уяви і сну.
Варто відзначити й гру акторів, насамперед Педорки, Петра й Івася. Голос Педорки, її голосіння над попелом коханого змусили мою шкіру вкритися сиротами. Здавалося, от-от мороз добереться й до кісток. Те, як вона носилася зі сповитком, в якому ховалися останки Петруся, немов з малою дитиною, загострювало відчуття трагедії, що спіткала молоду жінку й штовхнула її на грані божевілля.
Актору, який зіграв маленького Івася, навіть у такому ранньому віці, схоже, не варто класти пальця до рота. Моторошна, пекельна усмішка на невинному дитячому обличчі зробила його схожим на демона, на голос совісті, що не заспокоїться до тих пір, поки не відправить свого хазяїна на вічний спокій.
Щодо самого Петруся, то його божевілля на екрані виглядає більш ніж переконливо, адже воно – справжнє (принаймні, у тій, «позаекранній» реальності).
Кхм…А наступні словеса нехай побудуть таким собі «ліричним відступом».
Хотілося б детальніше розглянути образ відьми, оскільки він максимально збігається із образом, створеним Гоголем, і являє собою синтез відьми, казкової баби-яги та упириці. Як типова представниця свого роду, вона здатна перекидатися в різних тварин: «Большая черная собака выбежала навстречу и с визгом, оборотившись в кошку, кинулась в глаза им…Глядь, вместо кошки старуха, с лицом, сморщившимся, как печеное яблоко, вся согнутая в дугу; нос с подбородком словно щипцы, которыми щелкают орехи». З культом предків пов'язаний мотив пошуку відьмою квітки папороті, завдяки якій вона прагне здобути приховані скарби. Оскільки відьма є носієм темної і нечистої сили, вона не має змоги дістати скарб самостійно і тому разом з Басаврюком-чортом використовує для цього невинну душу – Петра. Правда, скарбом для відьми тут виступає не золото, а дитяча кров. Золото – це тенета, потрапивши в які, закоханий юнак змушений назавжди там залишитися, поплатившись за свою необережність життям маленького Івася.
Відьомські риси цієї дивовижної героїні тісно переплетені із рисами казкової Баби Яги. За народними віруваннями, це мешканка потойбічного світу, родоначальниця усіх відьом і повелителька різної нечисті (згадаймо чудовиськ, які оточили Петра після вбивства дитини: «Дьявольский хохот загремел со всех сторон. Безобразные чудища стаями скакали перед ним…»). Вона живе в хатинці на курячих ніжках, що без кінця «крутиться» ( гоголівські Петро і Басаврюк вийшли з кущів і «перед ними показалась избушка, как говорится,на куриных ножках»). Хатинка відкритим боком повернена до таємничого «тридесятого царства», а закритим – до земель, звідки прийшов головний герой. Таким чином, вона виступає межею двох світів – світу живих і світу мертвих. Баба Яга – мрець, саме тому її хатинка зазвичай повернута до світу, звідки вона родом. У стародавні часи Бабі Язі приносили криваву жертву, вважаючи, що нею вона годує своїх онучок. Однак позбавлене життя тільце Івася навряд чи слід вважати відлунням цього страшного звичаю, тому що в Гоголя, як ми бачимо, відьма використовує кров дитини для себе: «Ведьма, вцепившись руками в обезглавленный труп, как волк, пила с него кровь…» У цьому уривку проявляється її наступна сутність – сутність упириці. За народними віруваннями, упириці – це злі духи, які по ночах виходять з могили і п’ють людську кров. Хатинка Баби Яги, розташована на межі двох світів, виступає тут замінником могили, оскільки і те, і те належить до світу мертвих, але розташоване у світі живих. З могили в темну ніч упириця вилазить, обернувшись на невелику тварину (ящірку, мишу, чорну кішку). Найбільше полюбляє кров маленьких дітей.
Є у образі відьми ще деякі риси, котрі наближають її до вихопленої з народних казок кобилячої голови. Головні герої казок зазвичай дізнаються про її наближення по галасу, який вона чинить під час бігу (згадаймо формулу з казки «стукотить-гримотить, кобиляча голова біжить»). Про повернення відьми Басаврюк і Петро дізнаються завдяки страшному шумові: «Но вот послышался свист, от которого захолонуло у Петра внутри, и почудилось ему, будто трава зашумела, цветы начали между собою разговаривать голоском тоненьким, будто серебряные колокольчики; деревья загремели сыпучею бранью… Лицо Басаврюка вдруг ожило; очи сверкнули. «Насилу воротилась, яга!»
Як ми бачимо, образ відьми носить в собі лихе начало, яке увібрало в себе якості багатьох древніх демонічних істот жіночої статі і навіть перебрало на себе деякі функції пізніших християнських образів. Жертовна кров Івася – це, по суті, дарування відьмі невинної душі хлопчика, це її запродання, що ставить на відьмі відбиток функцій диявола із народної уяви, котрий обдаровує багатством людину в обмін на її душу. Людина ж, у свою чергу, закріплює цей своєрідний «контракт» власною кров’ю.
2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Український самашедший: літературний герой чи історичний спадок для майбутніх поколінь?"
• Перейти на сторінку •
"З ніг на голову"
• Перейти на сторінку •
"З ніг на голову"
Про публікацію