
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.15
22:32
Новорічні іграшки в середині травня -
що може бути абсурдніше?
Можна кожен день починати
як Новий рік.
Новорічні іграшки лежать
як свідчення швидкоплинності
часу. Вони лежать
у бетоні, у піску,
що може бути абсурдніше?
Можна кожен день починати
як Новий рік.
Новорічні іграшки лежать
як свідчення швидкоплинності
часу. Вони лежать
у бетоні, у піску,
2025.07.15
17:05
Відомий поетичний троль
Стріляє знову з лайномета.
Стріляй! Така твоя юдоль,
Коли немає пістолета.
Стріляє знову з лайномета.
Стріляй! Така твоя юдоль,
Коли немає пістолета.
2025.07.15
11:51
На Меа-Шеарім здалось мені,
Що Рабін йде навстріч.
Якби не цей примружений
Тепер уже хрестоматійний погляд,
Нізащо б не подумав, що це він:
У шортах (знаю, що в теніс грав),
В капцях на босу ногу,
Голомозий, як цабарі усі...
Що Рабін йде навстріч.
Якби не цей примружений
Тепер уже хрестоматійний погляд,
Нізащо б не подумав, що це він:
У шортах (знаю, що в теніс грав),
В капцях на босу ногу,
Голомозий, як цабарі усі...
2025.07.15
07:54
Воркують горлиці, та що їм,
до лютих проявів війни?
Щоденно сіллю рани гоїм,
гарчать над світом двигуни.
Втрачаємо останні сили
в хімічно-ядерній війні,
копає смерть сирі могили —
хрестами круки вдалині.
до лютих проявів війни?
Щоденно сіллю рани гоїм,
гарчать над світом двигуни.
Втрачаємо останні сили
в хімічно-ядерній війні,
копає смерть сирі могили —
хрестами круки вдалині.
2025.07.15
05:50
Закурликавши зраділо,
Мов уздріли диво з див, –
Чорногузи чорно-білі
Подалися до води.
Довгоногі, гостродзьобі,
Старуваті й молоді, –
Віддалися дружно хобі –
Бути довго на воді.
Мов уздріли диво з див, –
Чорногузи чорно-білі
Подалися до води.
Довгоногі, гостродзьобі,
Старуваті й молоді, –
Віддалися дружно хобі –
Бути довго на воді.
2025.07.14
22:13
Хто я?
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть
2025.07.14
19:52
Не бережи на завтра завше те,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.
Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.
Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,
2025.07.14
19:50
Народився експромт.
Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.
Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.
2025.07.14
14:22
Катальпа, туя, барбарис,
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.
І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.
І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу
2025.07.14
05:53
Не хизуйся пишним станом
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.
2025.07.14
00:55
Вночі наш двір оживає,
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…
2025.07.13
23:19
Хилитає вітер тую
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
2025.07.13
22:09
Я шукаю істину в травах,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,
2025.07.13
19:02
Ранкове червневе Сонце встигло зазирнути у всі куточки вічного міста Риму і примудрилось навіть торкнутися днища завжди каламутного (але не сьогодні) Тибру. Марк залишив позаду свою інсулу (як залишають в минулому порвані сандалії) і крокував бруківкою, т
2025.07.13
16:10
Сльозами й кров'ю стелиться дорога,
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
2025.07.13
13:55
В часи, коли ще і Січі не було в помині.
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Іолана Тимочко (1991) /
Рецензії
Фольклор та екранізований Гоголь
Мабуть, для того, щоб описати враження від фільму, вистачить трьох слів – остаточне винесення мізків. Можна було б говорити про нього безкінечно, перебираючи в умі усі деталі й детальки, за які вчепилося моє до того моменту напівсонне око, але я не робитиму цього. Причина номер один – надто великий потік слів виллється на папір; причина номер два – шоста година ранку не надто сприяє повільним роздумам і розлогій описовості. Якщо точніше, їм вона не сприяє взагалі, адже, як відомо, сон найсолодший саме у передсвітанкові години. Особливо для студента.
Та повернемося до фільму.
Для годиться варто сказати кілька слів про сюжет. Відхилення від нього бачимо ще на початку фільму, в епізоді на річці. Як ми знаємо, у творі невдале залицяння Петруся до Педорки відбувається не на березі водойми, а біля дому дівчини.
Є тут і вигадані сценаристом епізоди, які надзвичайно пожвавлюються комічною складовою. Це залякування жениха Педорки поросям у димарі і веселощі селян, в результаті яких попа заганяють на грушу і змушують кувати зозулею.
Однак комічна складова відіграє у фільмі невелику роль. Вона служить вуаллю для розвитку подальших подій, які назвати комічними не зможе ніхто, навіть найбожевільніший фанат чорного гумору.
Щодо власне божевілля, то фільм ним перенасичений. Однак це не є його вадою. Навпаки. Настільки неймовірне поєднання реального й уявного з остаточною перевагою останнього перевертає мізки глядача з ніг на голову, змушуючи його нервово чухати потилицю й кусати лікті в наївному намаганні справитися зі своїми емоціями.
Фільм являє собою танець оскаженілої уяви, виконаний в химерному переплетенні фантасмагоричних видінь, пекельного гротеску і цілої купи символів. Це місиво асоціацій, ланцюжок, в якому кожна ланка думки тягне за собою цілу купу інших ланок, викуваних із найдивовижніших сплавів уяви і сну.
Варто відзначити й гру акторів, насамперед Педорки, Петра й Івася. Голос Педорки, її голосіння над попелом коханого змусили мою шкіру вкритися сиротами. Здавалося, от-от мороз добереться й до кісток. Те, як вона носилася зі сповитком, в якому ховалися останки Петруся, немов з малою дитиною, загострювало відчуття трагедії, що спіткала молоду жінку й штовхнула її на грані божевілля.
Актору, який зіграв маленького Івася, навіть у такому ранньому віці, схоже, не варто класти пальця до рота. Моторошна, пекельна усмішка на невинному дитячому обличчі зробила його схожим на демона, на голос совісті, що не заспокоїться до тих пір, поки не відправить свого хазяїна на вічний спокій.
Щодо самого Петруся, то його божевілля на екрані виглядає більш ніж переконливо, адже воно – справжнє (принаймні, у тій, «позаекранній» реальності).
Кхм…А наступні словеса нехай побудуть таким собі «ліричним відступом».
Хотілося б детальніше розглянути образ відьми, оскільки він максимально збігається із образом, створеним Гоголем, і являє собою синтез відьми, казкової баби-яги та упириці. Як типова представниця свого роду, вона здатна перекидатися в різних тварин: «Большая черная собака выбежала навстречу и с визгом, оборотившись в кошку, кинулась в глаза им…Глядь, вместо кошки старуха, с лицом, сморщившимся, как печеное яблоко, вся согнутая в дугу; нос с подбородком словно щипцы, которыми щелкают орехи». З культом предків пов'язаний мотив пошуку відьмою квітки папороті, завдяки якій вона прагне здобути приховані скарби. Оскільки відьма є носієм темної і нечистої сили, вона не має змоги дістати скарб самостійно і тому разом з Басаврюком-чортом використовує для цього невинну душу – Петра. Правда, скарбом для відьми тут виступає не золото, а дитяча кров. Золото – це тенета, потрапивши в які, закоханий юнак змушений назавжди там залишитися, поплатившись за свою необережність життям маленького Івася.
Відьомські риси цієї дивовижної героїні тісно переплетені із рисами казкової Баби Яги. За народними віруваннями, це мешканка потойбічного світу, родоначальниця усіх відьом і повелителька різної нечисті (згадаймо чудовиськ, які оточили Петра після вбивства дитини: «Дьявольский хохот загремел со всех сторон. Безобразные чудища стаями скакали перед ним…»). Вона живе в хатинці на курячих ніжках, що без кінця «крутиться» ( гоголівські Петро і Басаврюк вийшли з кущів і «перед ними показалась избушка, как говорится,на куриных ножках»). Хатинка відкритим боком повернена до таємничого «тридесятого царства», а закритим – до земель, звідки прийшов головний герой. Таким чином, вона виступає межею двох світів – світу живих і світу мертвих. Баба Яга – мрець, саме тому її хатинка зазвичай повернута до світу, звідки вона родом. У стародавні часи Бабі Язі приносили криваву жертву, вважаючи, що нею вона годує своїх онучок. Однак позбавлене життя тільце Івася навряд чи слід вважати відлунням цього страшного звичаю, тому що в Гоголя, як ми бачимо, відьма використовує кров дитини для себе: «Ведьма, вцепившись руками в обезглавленный труп, как волк, пила с него кровь…» У цьому уривку проявляється її наступна сутність – сутність упириці. За народними віруваннями, упириці – це злі духи, які по ночах виходять з могили і п’ють людську кров. Хатинка Баби Яги, розташована на межі двох світів, виступає тут замінником могили, оскільки і те, і те належить до світу мертвих, але розташоване у світі живих. З могили в темну ніч упириця вилазить, обернувшись на невелику тварину (ящірку, мишу, чорну кішку). Найбільше полюбляє кров маленьких дітей.
Є у образі відьми ще деякі риси, котрі наближають її до вихопленої з народних казок кобилячої голови. Головні герої казок зазвичай дізнаються про її наближення по галасу, який вона чинить під час бігу (згадаймо формулу з казки «стукотить-гримотить, кобиляча голова біжить»). Про повернення відьми Басаврюк і Петро дізнаються завдяки страшному шумові: «Но вот послышался свист, от которого захолонуло у Петра внутри, и почудилось ему, будто трава зашумела, цветы начали между собою разговаривать голоском тоненьким, будто серебряные колокольчики; деревья загремели сыпучею бранью… Лицо Басаврюка вдруг ожило; очи сверкнули. «Насилу воротилась, яга!»
Як ми бачимо, образ відьми носить в собі лихе начало, яке увібрало в себе якості багатьох древніх демонічних істот жіночої статі і навіть перебрало на себе деякі функції пізніших християнських образів. Жертовна кров Івася – це, по суті, дарування відьмі невинної душі хлопчика, це її запродання, що ставить на відьмі відбиток функцій диявола із народної уяви, котрий обдаровує багатством людину в обмін на її душу. Людина ж, у свою чергу, закріплює цей своєрідний «контракт» власною кров’ю.
2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Фольклор та екранізований Гоголь
«Вечер накануне Ивана Купала» (реж. Ю.Г.Іллєнко, 1968)
Фільм «Вечер накануне Ивана Купала», знятий за мотивами однойменного твору М. Гоголя – це, напевно, один із найхимерніших витворів кіномистецтва, які потрапляли мені на очі останнім часом. Але чого тільки останнім часом? Можна з упевненістю сказати, що нічого подібного мені бачити ще не доводилося. Приємною несподіванкою стало, що такі речі є в українському кінематографі.
Мабуть, для того, щоб описати враження від фільму, вистачить трьох слів – остаточне винесення мізків. Можна було б говорити про нього безкінечно, перебираючи в умі усі деталі й детальки, за які вчепилося моє до того моменту напівсонне око, але я не робитиму цього. Причина номер один – надто великий потік слів виллється на папір; причина номер два – шоста година ранку не надто сприяє повільним роздумам і розлогій описовості. Якщо точніше, їм вона не сприяє взагалі, адже, як відомо, сон найсолодший саме у передсвітанкові години. Особливо для студента.
Та повернемося до фільму.
Для годиться варто сказати кілька слів про сюжет. Відхилення від нього бачимо ще на початку фільму, в епізоді на річці. Як ми знаємо, у творі невдале залицяння Петруся до Педорки відбувається не на березі водойми, а біля дому дівчини.
Є тут і вигадані сценаристом епізоди, які надзвичайно пожвавлюються комічною складовою. Це залякування жениха Педорки поросям у димарі і веселощі селян, в результаті яких попа заганяють на грушу і змушують кувати зозулею.
Однак комічна складова відіграє у фільмі невелику роль. Вона служить вуаллю для розвитку подальших подій, які назвати комічними не зможе ніхто, навіть найбожевільніший фанат чорного гумору.
Щодо власне божевілля, то фільм ним перенасичений. Однак це не є його вадою. Навпаки. Настільки неймовірне поєднання реального й уявного з остаточною перевагою останнього перевертає мізки глядача з ніг на голову, змушуючи його нервово чухати потилицю й кусати лікті в наївному намаганні справитися зі своїми емоціями.
Фільм являє собою танець оскаженілої уяви, виконаний в химерному переплетенні фантасмагоричних видінь, пекельного гротеску і цілої купи символів. Це місиво асоціацій, ланцюжок, в якому кожна ланка думки тягне за собою цілу купу інших ланок, викуваних із найдивовижніших сплавів уяви і сну.
Варто відзначити й гру акторів, насамперед Педорки, Петра й Івася. Голос Педорки, її голосіння над попелом коханого змусили мою шкіру вкритися сиротами. Здавалося, от-от мороз добереться й до кісток. Те, як вона носилася зі сповитком, в якому ховалися останки Петруся, немов з малою дитиною, загострювало відчуття трагедії, що спіткала молоду жінку й штовхнула її на грані божевілля.
Актору, який зіграв маленького Івася, навіть у такому ранньому віці, схоже, не варто класти пальця до рота. Моторошна, пекельна усмішка на невинному дитячому обличчі зробила його схожим на демона, на голос совісті, що не заспокоїться до тих пір, поки не відправить свого хазяїна на вічний спокій.
Щодо самого Петруся, то його божевілля на екрані виглядає більш ніж переконливо, адже воно – справжнє (принаймні, у тій, «позаекранній» реальності).
Кхм…А наступні словеса нехай побудуть таким собі «ліричним відступом».
Хотілося б детальніше розглянути образ відьми, оскільки він максимально збігається із образом, створеним Гоголем, і являє собою синтез відьми, казкової баби-яги та упириці. Як типова представниця свого роду, вона здатна перекидатися в різних тварин: «Большая черная собака выбежала навстречу и с визгом, оборотившись в кошку, кинулась в глаза им…Глядь, вместо кошки старуха, с лицом, сморщившимся, как печеное яблоко, вся согнутая в дугу; нос с подбородком словно щипцы, которыми щелкают орехи». З культом предків пов'язаний мотив пошуку відьмою квітки папороті, завдяки якій вона прагне здобути приховані скарби. Оскільки відьма є носієм темної і нечистої сили, вона не має змоги дістати скарб самостійно і тому разом з Басаврюком-чортом використовує для цього невинну душу – Петра. Правда, скарбом для відьми тут виступає не золото, а дитяча кров. Золото – це тенета, потрапивши в які, закоханий юнак змушений назавжди там залишитися, поплатившись за свою необережність життям маленького Івася.
Відьомські риси цієї дивовижної героїні тісно переплетені із рисами казкової Баби Яги. За народними віруваннями, це мешканка потойбічного світу, родоначальниця усіх відьом і повелителька різної нечисті (згадаймо чудовиськ, які оточили Петра після вбивства дитини: «Дьявольский хохот загремел со всех сторон. Безобразные чудища стаями скакали перед ним…»). Вона живе в хатинці на курячих ніжках, що без кінця «крутиться» ( гоголівські Петро і Басаврюк вийшли з кущів і «перед ними показалась избушка, как говорится,на куриных ножках»). Хатинка відкритим боком повернена до таємничого «тридесятого царства», а закритим – до земель, звідки прийшов головний герой. Таким чином, вона виступає межею двох світів – світу живих і світу мертвих. Баба Яга – мрець, саме тому її хатинка зазвичай повернута до світу, звідки вона родом. У стародавні часи Бабі Язі приносили криваву жертву, вважаючи, що нею вона годує своїх онучок. Однак позбавлене життя тільце Івася навряд чи слід вважати відлунням цього страшного звичаю, тому що в Гоголя, як ми бачимо, відьма використовує кров дитини для себе: «Ведьма, вцепившись руками в обезглавленный труп, как волк, пила с него кровь…» У цьому уривку проявляється її наступна сутність – сутність упириці. За народними віруваннями, упириці – це злі духи, які по ночах виходять з могили і п’ють людську кров. Хатинка Баби Яги, розташована на межі двох світів, виступає тут замінником могили, оскільки і те, і те належить до світу мертвих, але розташоване у світі живих. З могили в темну ніч упириця вилазить, обернувшись на невелику тварину (ящірку, мишу, чорну кішку). Найбільше полюбляє кров маленьких дітей.
Є у образі відьми ще деякі риси, котрі наближають її до вихопленої з народних казок кобилячої голови. Головні герої казок зазвичай дізнаються про її наближення по галасу, який вона чинить під час бігу (згадаймо формулу з казки «стукотить-гримотить, кобиляча голова біжить»). Про повернення відьми Басаврюк і Петро дізнаються завдяки страшному шумові: «Но вот послышался свист, от которого захолонуло у Петра внутри, и почудилось ему, будто трава зашумела, цветы начали между собою разговаривать голоском тоненьким, будто серебряные колокольчики; деревья загремели сыпучею бранью… Лицо Басаврюка вдруг ожило; очи сверкнули. «Насилу воротилась, яга!»
Як ми бачимо, образ відьми носить в собі лихе начало, яке увібрало в себе якості багатьох древніх демонічних істот жіночої статі і навіть перебрало на себе деякі функції пізніших християнських образів. Жертовна кров Івася – це, по суті, дарування відьмі невинної душі хлопчика, це її запродання, що ставить на відьмі відбиток функцій диявола із народної уяви, котрий обдаровує багатством людину в обмін на її душу. Людина ж, у свою чергу, закріплює цей своєрідний «контракт» власною кров’ю.
2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Український самашедший: літературний герой чи історичний спадок для майбутніх поколінь?"
• Перейти на сторінку •
"З ніг на голову"
• Перейти на сторінку •
"З ніг на голову"
Про публікацію