(Рецензія на п'єсу Матея Вішнєка «Пригоди ведмедиків панда, яку розповів один саксофоніст, котрий мав подружку у Франкфурті»)

П’єса із дивною назвою – саме таким було моє перше враження про це творіння Матея Вішнєка. Щоправда, це було ще задовго до того, як мені трапилась нагода не лише познайомитися з текстом п’єси, але й побувати на її постановці. Після того я зрозуміла, що дивною є не тільки назва, але й сама п’єса. Однак це зовсім не варто вважати недоліком. Навпаки, нетипову химерність можна сміливо внести у список її переваг, і навіть сміливо дозволити очолити його.

Автор цього незвичного витвору – володар багатьох літературних і театральних премій. Як вважають літературні критики, риси його творчості мають багато спільного з рисами класичного французького театру абсурду Ежена Йонеско.

«Пригоди ведмедиків панда…» починається досить банально – двоє головних героїв, Він і Вона, прокидаються в одному ліжку. Як це часто буває, вони не пам’ятають, ні як туди потрапили, ні що робили, ні навіть коли познайомились. Вони навіть не пригадують імені одне одного, хоч очевидно, що цю деталь викинути з пам’яті не так і легко, навіть якщо влити в себе усе вино світу сього. Але нашим героям це вдається. Ви вже здогадалися, що буде далі? Так-так, здавалося б, звичні для сьогодення походеньки головних героїв переростуть у щось більше, значно більше, ніж ви собі можете уявити. Однак банальності в цій п’єсі місця не вистачило. Талановитий автор вмудрився перетворити любовну історію на справжнє божевілля, в якому буденна реальність переплітається з нестримною уявою та справжньою містикою. Всюдисущі символи, що наповнюють п’єсу, виступають у ролі своєрідних міні-пророцтв, які уважний читач може розшифрувати самостійно.

Елементи містики, що нашаровуються на сюжетну основу п’єси, визирають ледь не з кожного боку: це і звуки, що пронизують стіни, не помічаючи перед собою жодних перешкод, це і загадковий Кікі зі своєю кав’ярнею, якого, здається, ніколи не існувало насправді, це і можливість героїні проникати в квартиру героя, не маючи ключа до вхідних дверей… Але чи ж є ці елементи випадковими? Навряд чи. Їхня наявність лише підкреслює, що для двох закоханих не існує жодних перешкод: ні дверей, ні стін, ні навіть фізичних законів, на яких тримається матеріальний світ.

Не оминула п’єсу і ложка сентиментальності (не плутати з ложкою дьогтю). Назва п’єси одразу викликає асоціації з напівзабутими дитячими мріями, коли реальність навколо сприймається як безкінечне свято і здається, що увесь світ наповнений світлом. Ведмедики панда – щось наївне й зворушливе, до чого тягнуться руки в маляти і спогади – в дорослого, спогади не про самих ведмедиків, а про ті теплі і щирі емоції, які викликало в дитячій голівці споглядання цих звірят у зоопарку. Назва п’єси наштовхує на думку, що й тут не обійшлося без всюдисущих авторських пророцтв: у ній вдалося матеріалізувати одну з головних ідей п’єси, яка полягає в тому, що справжня любов здатна повернути людині первозданну чистоту і щирість, притаманну їй хіба що в дитинстві.

Присутність автора у п’єсі відчувається завуальовано: його тонкі натяки-символи увесь час кружляють довкола читача і глядача у вигляді непомітних, але численних підказок щодо ймовірного розвитку подій. Ремарки, що вплітаються в канву діалогів, створюють у читача (але, зі зрозумілих причин, не у глядача) враження, що автор спостерігає за головними героями десь збоку, невидимий для їхнього ока, і ретельно занотовує побачене на папір. За жанром «Пригоди ведмедиків панда…» - це еротична драма, яка, однак, не позбавлена глибинного підтексту – розкривати почуття як щось безконечне, щире та істинне, як щось могутніше за час і простір.

Композиційно п’єса складається з прологу (Ранок), дев’яти сцен (ночей) та епілогу (Ранок). Події розгортаються в хронологічному порядку, але час доби, яким починається й закінчується п’єса і який фактично зробив пролог та епілог одним цілим, створює враження своєрідного часового кільця. Двоє головних персонажів – Він та Вона, з’являються на сцені одночасно. Жоден з них не є важливішим за іншого. Є у п’єсі й чимало другорядних персонажів, присутніх лише частково – у формі голосів на автовідповідачі (Крістіан), відлуння (сусіди, яких чути крізь стіни), спогадів і домислів (мати, брати і сестри, Кікі) тощо. Всі події відбуваються у квартирі головного героя, приблизно у наш час. Чудовим доповненням до тексту служить і музика (Вівальді і гра головного героя на саксофоні), що посилює сентиментальність окремих епізодів, надаючи їм щирої привабливості для глядача.

Творіння Матея Вішнєка «Пригоди ведмедиків панда…» - це справжній рецепт того, як покинути буденну реальність й відправитись у безкінечний лабіринт людських душ, заповнений морем дивовижних загадок і неймовірних таємниць.

2014