Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.11
22:40
Дощ, що падав щоп’ятниці
(Згори вниз, з хмар в океан)
Нагадував пілігримам пізнання
Тендітного юнака-елліна
(О, Патрокле, ти горезнавець!)
З того часу
Як ведмедиці стали зорезнавцями,
Як птахи навчились кричати
(Згори вниз, з хмар в океан)
Нагадував пілігримам пізнання
Тендітного юнака-елліна
(О, Патрокле, ти горезнавець!)
З того часу
Як ведмедиці стали зорезнавцями,
Як птахи навчились кричати
2026.03.11
17:44
Будівничі готичної вежі
Задивлялися в Небо:
А може там провесінь?
Хотіли летіти
(Як ластівки)
Але Небо було камінним
(Бо сповнилося мовчанням –
Лиховісним,
Задивлялися в Небо:
А може там провесінь?
Хотіли летіти
(Як ластівки)
Але Небо було камінним
(Бо сповнилося мовчанням –
Лиховісним,
2026.03.11
15:49
Вони настільки маленькі,
що їх не бачать і топчуть.
Але настільки розумні,
що виростати не хочуть…
І ми вже настільки виросли,
що нас вони не помічають.
Від нашої сили гинучи,
якісь НЛО вивчають…
що їх не бачать і топчуть.
Але настільки розумні,
що виростати не хочуть…
І ми вже настільки виросли,
що нас вони не помічають.
Від нашої сили гинучи,
якісь НЛО вивчають…
2026.03.11
14:04
У моїм сні бабусині груші, сливи і вишні,
Квітник, де всміхаються сонцю жоржини розкішні,
Ранкова роса і яблука жовті, червоні,
Що трохи замерзли і просяться в теплі долоні.
Метелики, джміль і гамак у саду, та сестричка —
В її рученятах червоні пахуч
Квітник, де всміхаються сонцю жоржини розкішні,
Ранкова роса і яблука жовті, червоні,
Що трохи замерзли і просяться в теплі долоні.
Метелики, джміль і гамак у саду, та сестричка —
В її рученятах червоні пахуч
2026.03.11
12:15
був одводив її до вокзалу
ніс валізу замість неї
та й одводив її до вокзалу
ніс валізу замість неї
що казати про що казати
моє кохання невзаємне ~
поки поїзд не прибув я
ніс валізу замість неї
та й одводив її до вокзалу
ніс валізу замість неї
що казати про що казати
моє кохання невзаємне ~
поки поїзд не прибув я
2026.03.11
10:47
Як би я хотів відродити книжку,
яку так необачно спалив.
Я хотів би
воскресити її думки,
її фрази,
ніби коштовне каміння духу.
Ця книжка була
великим раритетом,
яку так необачно спалив.
Я хотів би
воскресити її думки,
її фрази,
ніби коштовне каміння духу.
Ця книжка була
великим раритетом,
2026.03.10
20:45
І
Ще не перекликаються сичі
і треті півні соло не співають,
а я додому думкою літаю
за журавлями заднім у ключі,
коли пропащу душу уночі
охопить туга і не відпускає.
Ще не перекликаються сичі
і треті півні соло не співають,
а я додому думкою літаю
за журавлями заднім у ключі,
коли пропащу душу уночі
охопить туга і не відпускає.
2026.03.10
18:53
А я люблю вусатого Тараса
В кожусі, шапці, вишиванці теж.
Це - образ цільний, нації окраса,
І сила духу, величі без меж.
Ніколи він не був старезним дідом,
Це -- просто виплід збочених уяв.
На себе взяв усі народу біди,
В кожусі, шапці, вишиванці теж.
Це - образ цільний, нації окраса,
І сила духу, величі без меж.
Ніколи він не був старезним дідом,
Це -- просто виплід збочених уяв.
На себе взяв усі народу біди,
2026.03.10
13:03
Дивує березень хурмою…
Підмерзла. Наче вже й весна.
Сьогодні восьме, ти зі мною
І я не той, і ти не та…
Сидиш навпроти у мовчанні,
А я з мовчанки в пам’ять зліг.
Щось є у цім протистоянні…
Чому на восьме? Видно збіг.
Підмерзла. Наче вже й весна.
Сьогодні восьме, ти зі мною
І я не той, і ти не та…
Сидиш навпроти у мовчанні,
А я з мовчанки в пам’ять зліг.
Щось є у цім протистоянні…
Чому на восьме? Видно збіг.
2026.03.10
11:25
Заздрю Вам, Блаженний Феофілакте,
І часу, в якому Ви жили:
Сьогодні не частина, а все небо
Перетворилося на пекло,
І людина не може захисток знайти,
Аби спокійно за Божим заповітом
Квітчати Землю і багатства множить,
І розум, даний Всевишнім на пр
І часу, в якому Ви жили:
Сьогодні не частина, а все небо
Перетворилося на пекло,
І людина не може захисток знайти,
Аби спокійно за Божим заповітом
Квітчати Землю і багатства множить,
І розум, даний Всевишнім на пр
2026.03.10
10:51
Не буде яблук споважнілих,
Не буде вже дарів небес.
Ночей не буде спорожнілих,
Де вітер від краси воскрес.
Стихійне лихо нас накрило,
Як неба замисел лихий,
У таємниці потопило,
Не буде вже дарів небес.
Ночей не буде спорожнілих,
Де вітер від краси воскрес.
Стихійне лихо нас накрило,
Як неба замисел лихий,
У таємниці потопило,
2026.03.10
06:15
Весна несе не лиш турботи,
Є й задоволень аж надмір, -
Уже в саду кипить робота
І впорядковується двір.
Минає млявість безнастанна,
Коли біліє довго день, -
Весна-красна, як горда панна,
На чистоту й порядок жде.
Є й задоволень аж надмір, -
Уже в саду кипить робота
І впорядковується двір.
Минає млявість безнастанна,
Коли біліє довго день, -
Весна-красна, як горда панна,
На чистоту й порядок жде.
2026.03.09
22:56
Закоханими у себе бувають не лише політики.
Люби себе і хай тебе ревнують.
Якщо любов нерозділена, розділи її із собою.
Люби себе та не залюблюй.
У любові до себе, коханого, він позбувся усіх конкурентів.
Багато любові в одному тілі виявило
2026.03.09
22:03
Садки вишневі рідної Вкраїни
Такі прозорі, росяні, сумні.
А очі! очі! – ночі горобині...
Тому так завжди хочеться мені
Вдивлятись довше в їх тривожну вроду,
Яку тримає на одній нозі
Лелека, що живе побіля броду,
Й Чумацький Шлях, д
Такі прозорі, росяні, сумні.
А очі! очі! – ночі горобині...
Тому так завжди хочеться мені
Вдивлятись довше в їх тривожну вроду,
Яку тримає на одній нозі
Лелека, що живе побіля броду,
Й Чумацький Шлях, д
2026.03.09
19:49
Не кличу смерть, хоч бачити заважко,
Як мудрий просить хліба у нездар,
Як істина — немов безмовна пташка,
А в мікрофонах — галас і обман.
Як правота стає простим товаром,
Де цінник ліпить вищий капітал.
Як ницість, обізвавшись чистим даром,
Як мудрий просить хліба у нездар,
Як істина — немов безмовна пташка,
А в мікрофонах — галас і обман.
Як правота стає простим товаром,
Де цінник ліпить вищий капітал.
Як ницість, обізвавшись чистим даром,
2026.03.09
16:25
Весна - велика вільна витівниця!
Виблискує, всміхається вона...
Вигадує веселоньку, водицю...
Втрачає владу вогняна війна!
Веселі візеруночки вітражні...
Відродження... Вулкане, відпочинь!
Володарює вітерець відважний -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Виблискує, всміхається вона...
Вигадує веселоньку, водицю...
Втрачає владу вогняна війна!
Веселі візеруночки вітражні...
Відродження... Вулкане, відпочинь!
Володарює вітерець відважний -
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
2026.02.05
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Надвірнянський (1953) /
Вірші
До Львова
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
До Львова
Я їду поїздом до Львова,
Шукаючи живого слова,
Дивлюсь в задимлене вікно.
Де ще зовсім не так давно,
Буяли трави і росли копиці сіна,
Усе біліє навкруги.
Лежать під снігом береги,
Біліє снігом Україна.
Везуть мене сталеві коні,
Беруть розгін на просто гоні,
А потім гальмами скриплять.
Сусід мій зморений поник,
Вагоном ходить провідник.
Їй теж поспати би охота,
Але обов’язок, робота.
Вагонний дух б’є в перенісся,
І я уявою понісся,
Скоріше поїзда швидкого,
Туди, вперед, до міста того.
До Львова, де в м’яких постелях,
Львів’яни сплять в своїх оселях.
Лише в ранковій цій порі,
Не спить на замковій горі,
Той, хто десь там, в сталевій вежі,
Веде ефір в телемережі.
Ще сонні всі, ще місто спить,
І лиш підкова цокотить.
І в’яли вуха без привички,
З різкого шуму тої брички,
В якій колись на цій землі,
Лиш розїзжали королі.
Чи я оглух від того шуму,
Чи на підкови вділи гуму,
Та дійсно, цокоту не стало,
Ну й що, чи шуму стало мало?
Що ж стало тут на самім ділі?
Не брички вже – автомобілі.
Не кінський на бруківці слід,
Блистить як лезо голо лід.
Я став, а труби вихлопні,
В той час дмухнули по мені.
Від того диху, того дмуху,
Я біг, втікаючи щодуху.
Не знаю що зі мною сталось,
Та моє тіло задихалось.
Мені здалося в ту пору,
На землю впаду і помру.
Пішов я далі, Львів ласкаво,
Уже манив мене на каву.
Такі незвичні і п’янкі,
Були ті запахи тонкі.
Нові будови й старі мури,
Десь тут Франко терпів тортури.
В заслінках Львівської тюрми,
Сидів він з іншими людьми.
О, як би він мені зустрівся,
Попив би кави, обігрівся.
Йому б сказав я, вуйку Йване,
В тобі без волі серце в’яне.
У тебе слово камінне,
Будь ласка, вислухай мене.
Своєму промислу навчи мене хоч трохи.
Ти геній, ти герой епохи.
Ти Прометей, ти Каменяр,
Ти душ, витійливий різьбяр.
Ти ніс в скарбницю слово нове,
Ти той коваль що рве окови.
Прошу тебе, навчи мене,
Кувати слово вогняне.
Завдай мені на мої плечі,
Оті свої незбутні речі,
Що написати ти не вспів.
Здаруй мені тих добрих слів.
Чиясь рука мене торкнула,
Мою уяву знов вернула,
У той задимлений вагон.
Я зрозумів – то був лиш сон.
Почув я всього кілька слів,
Вже просипайтесь, скоро Львів.
2009р.
Шукаючи живого слова,
Дивлюсь в задимлене вікно.
Де ще зовсім не так давно,
Буяли трави і росли копиці сіна,
Усе біліє навкруги.
Лежать під снігом береги,
Біліє снігом Україна.
Везуть мене сталеві коні,
Беруть розгін на просто гоні,
А потім гальмами скриплять.
Сусід мій зморений поник,
Вагоном ходить провідник.
Їй теж поспати би охота,
Але обов’язок, робота.
Вагонний дух б’є в перенісся,
І я уявою понісся,
Скоріше поїзда швидкого,
Туди, вперед, до міста того.
До Львова, де в м’яких постелях,
Львів’яни сплять в своїх оселях.
Лише в ранковій цій порі,
Не спить на замковій горі,
Той, хто десь там, в сталевій вежі,
Веде ефір в телемережі.
Ще сонні всі, ще місто спить,
І лиш підкова цокотить.
І в’яли вуха без привички,
З різкого шуму тої брички,
В якій колись на цій землі,
Лиш розїзжали королі.
Чи я оглух від того шуму,
Чи на підкови вділи гуму,
Та дійсно, цокоту не стало,
Ну й що, чи шуму стало мало?
Що ж стало тут на самім ділі?
Не брички вже – автомобілі.
Не кінський на бруківці слід,
Блистить як лезо голо лід.
Я став, а труби вихлопні,
В той час дмухнули по мені.
Від того диху, того дмуху,
Я біг, втікаючи щодуху.
Не знаю що зі мною сталось,
Та моє тіло задихалось.
Мені здалося в ту пору,
На землю впаду і помру.
Пішов я далі, Львів ласкаво,
Уже манив мене на каву.
Такі незвичні і п’янкі,
Були ті запахи тонкі.
Нові будови й старі мури,
Десь тут Франко терпів тортури.
В заслінках Львівської тюрми,
Сидів він з іншими людьми.
О, як би він мені зустрівся,
Попив би кави, обігрівся.
Йому б сказав я, вуйку Йване,
В тобі без волі серце в’яне.
У тебе слово камінне,
Будь ласка, вислухай мене.
Своєму промислу навчи мене хоч трохи.
Ти геній, ти герой епохи.
Ти Прометей, ти Каменяр,
Ти душ, витійливий різьбяр.
Ти ніс в скарбницю слово нове,
Ти той коваль що рве окови.
Прошу тебе, навчи мене,
Кувати слово вогняне.
Завдай мені на мої плечі,
Оті свої незбутні речі,
Що написати ти не вспів.
Здаруй мені тих добрих слів.
Чиясь рука мене торкнула,
Мою уяву знов вернула,
У той задимлений вагон.
Я зрозумів – то був лиш сон.
Почув я всього кілька слів,
Вже просипайтесь, скоро Львів.
2009р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
