Із року в рік - війна.
За боєм бій. Печаль,
війни така ціна -
життя, падіння сил.

У лицаря біда -
знемога йти вперід.
Меч тяжчає в руках,
слизька земля, мов лід.

Коліна не трима,
так як було, цих ніг.
Броні його вага
валить його на низ.

У відчаї душа:
“Як буду далі я?
Боротись сил нема,
серце моє — руїна!”

Так біль у серці тім,
все більше рвав терпець.
І духом падав він,
воїн-переможець.

“Зберись!” - згадав слова.
“Візьми свій меч до рук,
бо тяжка битва ця,
а він для тебе друг!

Залізне лезо те
від бід уберегло.
Ворог, що бив тебе,
не витримав його!”

Прийшов до тями він,
руків’я в кулаку
затис, не випустив,
рідну зброю свою.

Хустка дарована,
вервиця на грудях,
жити надихнули,
дали другий подих.

Мечем він у землю
вперся та підвівся.
Що його звалило,
на те й опирався.

Новими силами
лицар наповнений.
Вічна боротьба,
знову продовжена.

7 квітня 2015 року — Львів