Увага! В даному творі використовується нецензурна лексика. Прохання сприймати це виключно з точки зору реалізації авторського задуму. Жодної іншої цілі, вживаючи нецензурну лексику, автор не переслідував. Автор не мав наміру вчиняти дискомфорт, чи ображати когось використанням цих слів, тому якщо це когось зачепить, прошу вибачення наперед. Дякую за увагу і бажаю приємного прочитання.


Жив був один маленький хлопчик. Він не пам’ятав як потрапив до свого світу, не пам’ятав свого народження. Про це лиш розказували його батьки, а йому залишалось лише вірити їм. Батьки назвали його Михасем, хоча в нього могли бути сотні інших імен, але він би залишався тим самим хлопчиком. Так от, батьки розказували йому про його народження, якого він не пам’ятав, але це ніяк не пояснювало йому чому він тут опинився.
Світ, в якому жив Михась, був дивним. Багнюка і болота покривали землю, по якій ходили люди. В очах людей також відображався той бруд, по якому вони ходили, в якому вони жили, а як же інакше? Всі вони по трохи перетворювались в те, де вони жили.
Михася налякав такий світ, жити в якому не виникало бажання. Хлопчика мучило відчуття що щось не так. Люди безцільно блукали, часто грузли в болоті, копирсалися в багнюці і так тривалий час. У всіх них була одна спільна риса — їхній погляд був спрямований на багнюку, проникаючи їй вглиб. Всіх цих блукаючих людей оточувала темрява.
Одного дня хлопчик не витримав випробовування, яке поклали на нього батьки та інші люди, що блукали поряд з ним. Михась вирішив зупинитись і відпочити. Він не підозрював як це змінить його життя. Коли він зупинився, то тільки тоді отримав змогу поглянути нагору і побачене вразило його. Коли знизу бруд, по якому топчуться люди і шукають самі не знають що, то зверху він побачив зорі. Маленькі небесні перлинки розсіювали темряву.
“Ого!” - подумав він і вирішив розказати про побачене батькам та схоже розповідь не порадувала їх. “Чого ти займаєшся дурницями?”, “Чому не можеш бути нормальним як всі?”, “Іди краще болото покопай!”. Михася дивувало таке ставлення до цього бруду: “Для чого це все?”, батьки ж доступно йому пояснили: “Бо діамант мати ти зможеш, тільки якщо будеш ритися в болоті!” Хлопчик не бачив до цього тих діамантів, але побачивши зорі, він думав, що це має бути щось таке гарне як вони.
Михась вирішив слухати батьків і дотримуватись їхніх порад, але ще окрім того, не забував дивитись в небо, де бачив ці прекрасні білі перлини розкидані по небесному полотні. Але таке тяжке життя виснажувало його, а темрява навколо поглинала своєю похмурістю і перетворювала хлопчика в таку саму похмуру хмаринку, яка туманом стелиться над багнюкою. Так він і жив деякий час.
Якось настав день, коли навколо стало на диво світло і добре. Навколишні люди також почали виглядати кращими і щасливішими. “Який сьогодні хороший день!” - сказав хтось. “Мені посміхнулась удача!” - промовив інший. “Як мені сьогодні добре!” - сказав ще один.
З цієї причини Михася також наповнила певна радість, але оскільки він не був одним зі звичайних людей, то він вирішив глянути вгору. Нічого прекраснішого до цього хлопчик не бачив. Золотий диск на небі освітлював всі зірки і творив відчуття щастя в тих, кого освітлював. Його промені пестили все навколо як пелюстки квітів пестять ніжну шкіру. Цей диск був настільки гарним, що відірвати свій погляд від нього не можна. “Піз*ець!” - подумав хлопчик. Але довго так дивитись на Сонце він не зміг. Буквально за мить після погляду на цей диск, він відчув сильну біль — вогонь диска випалював сітківку очей. Михась не витримав і опустив очі, але побачивши болото йому стало огидно і він викрикнув до людей: “Люди отямтесь! Ви в лайні!”.
Всі навколо оглянулись, побачили хлопчика і накинули свої важкі погляди на нього. “Хлопчику, з тобою все гаразд?”. Михась відповів: “Я побачив Сонце!”. Очі людей наповнились різними емоціями: жах, насмішка, здивування. “Воно таке прекрасне...”. Дехто з розумним виглядом обличчя намагався переконати його в протилежному: “Сонця не існує”, “Тобі наснилось”, “В тебе просто перехідний вік!”, “Ти ж ніби такий розумний, а такий наївний”.
Михасю було байдуже, він бачив Сонце, тому вірив що побачить його знову. Підвівши погляд на небо, його знову заворожив цей чарівний золотий диск, але через деякий час очі знову почали пекти. “Ой!” вигукнув він від болі і опустив погляд на людей. “Як же боляче на нього дивитись”. Та розумні люди і на це мали відповідь: “Тобі просто треба закрити очі і йти далі”. Таке безглуздя дивувало хлопчика, він думав собі: “Ви що всі геть подуріли? Нічого прекраснішого я ще ніколи не бачив, а ви кажете мені просто закрити очі?”, після цього Михась знову поглянув на Сонце, але воно продовжувало обпікати йому очі.
Хлопчик опустив погляд назад на землю і оглянувся. Він побачив чоловіка, який лежав в багнюці і ледве дихав. На тілі в нього були рани, які вже почали загнивати, а черв’яки повзали в гної, роз’їдаючи ще не до кінця мертву плоть. “З вами все гаразд?”. Чоловік глянув на взуття Михася і з помираючою посмішкою відповів: “Я в порядку, хлопче. Прорвемось! Ще не в такому лайні бували!”. Та за виглядом, він все ж в такому лайні вперше.
Збоку, неначе привид, з пустим поглядом, рухався чоловік. Він не помітив помираючого і перечепившись через нього впав в багнюку. Падіння неначе розбудило його з глибокого сну, після чого підняв погляд на небо. Золотий диск на небі освітлював всі зірки і творив відчуття щастя в тих, кого освітлював. Його промені пестили все навколо як пелюстки квітів пестять ніжну шкіру. Цей диск був настільки гарним, що відірвати свій погляд від нього не можна. “Піз*ець!” - вигукнув чоловік. Але довго так дивитись на Сонце він не зміг. Буквально за мить після погляду на цей диск, він відчув сильну біль — вогонь диска випалював сітківку очей. Він не витримав і опустив очі, але побачивши болото йому стало огидно і він викрикнув до людей: “Люди отямтесь! Ви в лайні!”.
За мить до чоловіка підбіг хтось із натовпу, в руці був келих з якимось дурманом, який він подав чоловіку: “Не парся, випий і стане легше...”. Чоловік взяв келих понюхав приємний аромат, але пити не спішив.
“Ура!” - пролунав голос із натовпу, погляди обернулися на нього. З-поміж присутніх, ледве витягаючи ноги з болота, вибіг хлопець з діамантом в руках. “Бачите? Як він світиться!”. Натовп захоплено застогнав від здивування. Діамант вигравав на світлі промінцями. Проте після побаченого Сонця, Михася діамант не зачарував так, як це відбулось з іншими присутніми, після чого вони почали битись за право володіти коштовністю. “Він мій, я його знайшов!” - захищався хлопець від нападів і притискав діамант до грудей. “Ми тут разом працюємо, тому він спільний!”, “Він належить народу!”, “Ти маєш віддати його як податок, за те що можеш працювати на нашій землі!” - намагались забрати діамант в хлопця інші.
“Досить! Невже ви не бачите? Це просто камінь!” - викрикнув Михась, а натовп почувши його слова завмер, тоді з натовпу почали лунати відповіді одна за одною: “Ти що, який це по твоєму камінь?”, “Ти що не бачиш як він світиться?”, “Це ще дитина, він нічого не розуміє”. Хлопчик не витримав і перервав їх вигуки: “Неправда! Ви не бачите, бо боїтесь глянути на небо! А там Сонце яке світить, прекрасніше за яке немає нічого!”. Хтось перебив Михася: “Ні, немає нічого прекраснішого за діаманти...”. Та його це не зупинило: “Світло йде від Сонця, а цей камінчик лише відбиває його проміння!”.
У натовпі на декілька секунд запанувала гробова тиша. Несподівано хтось із них вигукнув: “Божевільний!”, після чого кинув жменею бруду в Михася. Інші теж підхопили та почали кидатись грязюкою і кричати: “Зрадник!”, “Єретик!”, “Не поважаєш предків, які віддавали своє життя за світло діамантів!”, “Ти загрожуєш суспільному ладу!”, але одним брудом не обійшлось. Багато з них полізли на хлопчика з кулаками, зовсім забувши що перед ними дитина, яка просто підвела очі на небо, а не якийсь ворог народу, котрий бажає їм всім смерті.
Здавалось, за хвилину натовп розірве Михася, як несподівано десь збоку почувся вигук: “Припиніть!”. Це був чоловік, який швидко підбіг до всіх них і розштовхав їх по боках, після чого відвів хлопчика вбік. Очі рятівника були випалені, що свідчило про те, що він був зрячий, хоча для натовпу він був сліпцем. Після цього чоловік вибив з рук чашу з дурманом в того, що тільки що прокинувся, і підвів його на ноги. “Вони двоє підуть зі мною!” - сказав сліпець до натовпу і взявши обох за руки, повів їх подалі від інших.
Вони йшли так довго, як Михасю ще не довелось ходити і зайшли так далеко, де він ще не бував. Побачене здивувало хлопчика: болото рідшало, грязюка ставала все сухішою, а земля ставала твердою, ставала справжньою опорою. Сліпець передбачив питання Михася і одразу відповів: “Вони вже настільки довго топтались на одному місці, що геть перетворили землю під собою в багно”.
Трішки далі на землі вже можна було побачити каміння, а згодом і траву. Хлопчина і пробуджений вперше вдихнули її запах і наповнились життям. Сліпець посміхнувся. Через деякий час ходу вони вийшли на галявину оточену деревами. На багатьох з них росли плоди: яскраві, запашні, великі, соковиті. Де-не-де були зведені хатинки. Поряд з цими хатинами можна було спостерігати людей, таких як Сліпець — з випаленими очима. Всі вони чимось були зайняті: хтось розмовляв, хтось малював, хтось майстрував, хтось роздумував — кожен був зайнятий чимось своїм. Але їх єднала одна риса, яка б виділила їх з-поміж людей натовпу — вони були живі і вигляд мали відповідний.
Сліпець зупинився і звернувся до хлопчика та пробудженого: “Вітаю вас в новому домі!”. Михась вперше за стільки часу відчув себе таким щасливим. Він підвів очі на небо. Сонце вже не так сильно пече в очі, але залишається таким самим красивим. Своїм світлом Воно обіймає зорі і зігріває все навколо. Очі хлопчика посвітлішали, а сам він змужнів. Схоже за стільки часу він зрозумів дещо, що його так довго хвилювало. Сліпець відчув це і посміхнувся. “Наше місце не там в болоті і навіть не тут в цьому гарному саду. Наше місце поряд з Сонцем — на небі, серед зірок”. Вони троє милувались Сонцем.

5-6 грудня 2014 року — Львів

Увага! В даному творі використовується нецензурна лексика. Прохання сприймати це виключно з точки зору реалізації авторського задуму. Жодної іншої цілі, вживаючи нецензурну лексику, автор не переслідував. Автор не мав наміру вчиняти дискомфорт, чи ображати когось використанням цих слів, тому якщо це когось зачепить, прошу вибачення наперед. Дякую за увагу і бажаю приємного прочитання.