Це трапилось весною 2014 року. Не те щоб це був надто важкий період в моєму житті, але я потребував поштовху. За своєю натурою, я лінива людина, тому я шукав когось, хто б допоміг мені перемогти мою лінь.
Одного дня я почув від друзів про одну цікаву поштову послугу — лист в майбутнє. Друг розказав мені, що до нього прийшов лист, який він написав собі рік тому, але про який він забув:
— Це настільки цікаво! Я читав свій лист і відчував себе так, ніби говорю з собою ж минулим! — від захвату він ледь не втратив голову, — Ти бачиш як ти змінився, а що залишилось так як і було...
Тоді цій розмові я не надав великого значення, мене більше хвилювали тренування, які я почав пропускати через свої лінощі. На роботі був повний завал, начальник кричав ледь не кожного ранку. Через мої запізнення, він залишав мене працювати на півтора години після закінчення робочого часу. “Досить вже! З понеділка я починаю нове життя...” - крутилось в моїй голові ледь не кожного тижня. Так і минули попередні місяці мого життя.
Та того ж дня, увечері, мені прийшла ця геніальна ідея - я можу відправити лист у майбутнє і попросити тих, хто його прочитає, відправити лист до мене у минуле! Я задзвонив до друга, і запитався хто надає послугу “листа в майбутнє”. Виявилось, що це один інтернет-сайт. Вони підтримують відправлення листів в майбутнє на 100 років. Одразу ж, не затримуючись, я сів за комп’ютер писати свій лист до нащадків людства:
“Вітаю, люди майбутнього!
Пишу вам з далекого 2014 року. Я надіюсь, що у ваш час, вже винайшли машину часу. Я на це розраховую. Прошу вас відправити лист, мені в минуле, в 17 вересня 2013 року. Тоді я пішов на корпоративну вечірку, після якої мій режим дня зовсім збився, а життя полетіло шкереберть. Ви маєте вмовити мене не йти на цю вечірку, а натомість продовжити тренуватись і зайнятись чимось цікавішим, ніж просиджування часу на сайтах з ржакою. Я щиро на вас розраховую. Я вірю, що ви добрі і зрозумієте мою проблему, тому допоможете мені.
З повагою, один з ваших дідусів, Андрій Грінченко!
P.S. Детальніша інформація про доставку надійде вам разом з листом”.
Після того, як дописав листа, я також надав інформацію про мою домашню адресу та час, коли я хочу отримати їхній лист та додаткові інструкції. Я замовив доставку паперового листа, тому необхідно було ще оплатити її. Наступного дня, якраз був вихідний, тому я пішов оплатити своє замовлення. Лист з майбутнього не довелось очікувати довго. Коли я прийшов додому, я знайшов його у себе в поштовій скринці...

16 березня 2114 року. Столиця людської цивілізації 6-го покоління, міжпланетна поштова служба. Пролунав сигнал-повідомлення про доставку пошти. Робітник архіву, Робін Пінь Дмитренко 13-ий, знайшов пожовклий від часу конверт. На конверті написано: “Надзвичайно важливо! Відкрити о 10:00 16 березня 2114 року! Від цього залежить життя людини!”. Він вирішив звернутись до Ради з вирішення суспільних проблем, тому дістав пристрій зв’язку і промовив:
— РВСП, — після секунди очікування на другій стороні пролунав голос, — Вітаю, у мене важливе повідомлення з минулого, з 2014 року. Я вирішив, що мені варто звернутись до вас. — Робіну дали розпорядження і він одразу ж відправився до транспортувальної установки.
За три хвилини він вже був в приміщенні ради і прямував до уповноваженого. В кабінеті панувала приємна атмосфера, в майбутньому люди зберегли традицію мати рослини в кімнаті, лише змінили умови їх утримання. Уповноважений привітав Робіна, після чого попросив передати лист. На читання листа він витратив менше десяти секунд.
— Комп’ютер, — уповноважений дав голосову команду, — віддати розпорядження про доставку пошти в минуле! Це буде лист. Текст пиши з голосу! — після чого він почав надиктовувати текст листа:
“Шановний Андрію Грінченко!
Ми прочитали вашого листа і розуміємо вашу ситуацію. З усією повагою до ваших заслуг перед людством, вимушені відмовити вашому проханню. У вашому віці варто було вже подорослішати і зайнятись своїм життям. У нас і без вас вистачає власних проблем, тому просимо вас зрозуміти нас і перестати перекладати власні проблеми на своїх нащадків. Це рішення, яке ви маєте прийняти самостійно, тому ми розраховуємо на те, що ви зробите правильний вибір. Пам’ятайте - людство майбутнього вірить у ваші сили!
З повагою, один з ваших правнуків, Роберто Бен Грінченко 5-ий.
16 березня 2114 року”.

2-3 січня 2015 року — Львів