Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іолана Тимочко (1991) /
Вірші
Антиутопія. Сім.
Контекст :
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Антиутопія. Сім.
Ось тобі ключ, ось тобі сім дверей,
ось тобі світ, ледь висохлий після потопу.
Ось голова, набита амбіціями та ідеями –
спробуй створити власну
антиутопію.
Ось тобі час: на роздуми і на слова́.
[Я називаю це «поговорити з рукою» –
такий собі психологічний прийом,
дурниця,
самообман
і, звичайно, можливість хоч трішки –
востаннє –
себе заспокоїти].
Отже, поїхали. Вихід лише один.
Перші з дверей впираються аж у стелю –
і якщо підійти до них ближче, то можна відчути дим,
бо пожежа – це перша ознака війни,
що чекає тебе
на цих спалених
землях.
Вибереш їх – і станеш, можливо, жертвою
чиїхось неврозів, дитячих страхів і комплексів,
якщо пощастить, навчишся уважно стежити
за кожним, хто розмовляє занадто відверто і голосно
про те, що земля і кругла, і обертається
(свят-свят-свят, тут потрібно тричі перехреститися,
а ще краще – самому собі почухати вухо палицею
чи пошкрябати стіни
найближчої церкви
потилицею).
І, можливо, ти будеш щасливий, аж поки ко́мусь там,
хто сидить на кілька сходи́нок від тебе вище,
не захочеться, щоб планета зробилась конусом,
бо тоді всіх інакомислячих знову
знищуватимуть.
Можеш вибрати другі чи треті – і теж собі розпатякувати
геть усе, що збреде на язик, без загрози ув’язнення
(світ за дверима люб’язно тебе забезпечить палатою
в психлікарні або – на вибір! –
долею блазня).
Та якщо тобі не до душі ні закони, ні правила,
спробуй самому стати єдиним законом.
Номер чотири призначений для любителів позловживати
владою,
та, щиро кажучи, жоден із коронованих
ще не вмирав від старості чи хворобливості,
тільки через отруєння або страту.
Був тут один, що, кажуть, збирався визвіритись,
але мусив тікати із закордонним паспортом.
Ще, звичайно, є варіант говорити символами,
щоб себе показати і ситуацію не погіршити,
(але хто його знає, чи ти не поповниш лави тих,
хто творіння свої
називатиме пафосно –
ві́ршами,
а не вірша́ми, і кожний шедевр приурочуватиме
до річниці чиєїсь там смерті чи дня народження.
Пам’ять – це, звісно, чудово, та іноді, знаєш, буває, що краще промо́вчати,
ніж ви́кликати бажання вчинити злочин).
Якщо все влаштовує, вибереш п’яті двері –
та в жодному разі не смій барані́в просвітлювати,
що поки чиясь країна стає імперією,
у твоїй оподатковують навіть повітря.
Бо якщо до них дійде, що́ їм проблеми створює,
і, як-то кажуть, голодний не зрозуміє ситого,
то попереджений перетвориться на озброєного
і тоді вже іншою мовою говоритиме
з кожним, хто ще літає занадто ви́соко,
кожне несказане слово – майбутній постріл.
І ти підеш з ними,
якщо побажаєш висловити
власну позицію за дверима, що будуть шостими.
Сьомі – останні – ті, що говорять тишею.
Це той випадок, коли мовчання буває золотом,
і слова непотрібні, бо мова для тих, хто вирішив
не говорити, чомусь виглядає
вульгаризованою.
Клятий момент наповнюється апогеєм,
важко, звичайно, коли думки – мов ви́патрані.
Але термін закінчується:
ось тобі ключ,
ось тобі сім дверей.
Час вибирати, ким тобі бути
і як
говорити.
08.02.2015
ось тобі світ, ледь висохлий після потопу.
Ось голова, набита амбіціями та ідеями –
спробуй створити власну
антиутопію.
Ось тобі час: на роздуми і на слова́.
[Я називаю це «поговорити з рукою» –
такий собі психологічний прийом,
дурниця,
самообман
і, звичайно, можливість хоч трішки –
востаннє –
себе заспокоїти].
Отже, поїхали. Вихід лише один.
Перші з дверей впираються аж у стелю –
і якщо підійти до них ближче, то можна відчути дим,
бо пожежа – це перша ознака війни,
що чекає тебе
на цих спалених
землях.
Вибереш їх – і станеш, можливо, жертвою
чиїхось неврозів, дитячих страхів і комплексів,
якщо пощастить, навчишся уважно стежити
за кожним, хто розмовляє занадто відверто і голосно
про те, що земля і кругла, і обертається
(свят-свят-свят, тут потрібно тричі перехреститися,
а ще краще – самому собі почухати вухо палицею
чи пошкрябати стіни
найближчої церкви
потилицею).
І, можливо, ти будеш щасливий, аж поки ко́мусь там,
хто сидить на кілька сходи́нок від тебе вище,
не захочеться, щоб планета зробилась конусом,
бо тоді всіх інакомислячих знову
знищуватимуть.
Можеш вибрати другі чи треті – і теж собі розпатякувати
геть усе, що збреде на язик, без загрози ув’язнення
(світ за дверима люб’язно тебе забезпечить палатою
в психлікарні або – на вибір! –
долею блазня).
Та якщо тобі не до душі ні закони, ні правила,
спробуй самому стати єдиним законом.
Номер чотири призначений для любителів позловживати
владою,
та, щиро кажучи, жоден із коронованих
ще не вмирав від старості чи хворобливості,
тільки через отруєння або страту.
Був тут один, що, кажуть, збирався визвіритись,
але мусив тікати із закордонним паспортом.
Ще, звичайно, є варіант говорити символами,
щоб себе показати і ситуацію не погіршити,
(але хто його знає, чи ти не поповниш лави тих,
хто творіння свої
називатиме пафосно –
ві́ршами,
а не вірша́ми, і кожний шедевр приурочуватиме
до річниці чиєїсь там смерті чи дня народження.
Пам’ять – це, звісно, чудово, та іноді, знаєш, буває, що краще промо́вчати,
ніж ви́кликати бажання вчинити злочин).
Якщо все влаштовує, вибереш п’яті двері –
та в жодному разі не смій барані́в просвітлювати,
що поки чиясь країна стає імперією,
у твоїй оподатковують навіть повітря.
Бо якщо до них дійде, що́ їм проблеми створює,
і, як-то кажуть, голодний не зрозуміє ситого,
то попереджений перетвориться на озброєного
і тоді вже іншою мовою говоритиме
з кожним, хто ще літає занадто ви́соко,
кожне несказане слово – майбутній постріл.
І ти підеш з ними,
якщо побажаєш висловити
власну позицію за дверима, що будуть шостими.
Сьомі – останні – ті, що говорять тишею.
Це той випадок, коли мовчання буває золотом,
і слова непотрібні, бо мова для тих, хто вирішив
не говорити, чомусь виглядає
вульгаризованою.
Клятий момент наповнюється апогеєм,
важко, звичайно, коли думки – мов ви́патрані.
Але термін закінчується:
ось тобі ключ,
ось тобі сім дверей.
Час вибирати, ким тобі бути
і як
говорити.
08.02.2015
Контекст :
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
