Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іолана Тимочко (1991) /
Вірші
Поки ніхто не слухає
Контекст :
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Поки ніхто не слухає
Коли ти дивишся, хлопче, на цей віковічний вогник,
тобі відкриваються всі таємниці і переходи,
у твоїх очах народжуються галактики,
і хочеться говорити,
хоч, мабуть, не варто би,
бо світло, заломлене дзеркалом чи зіницями,
силу свою вичерпує, щоб зцілитися,
слово з душі вишкрябує, наче ножиком.
Впоратися із ним я, на жаль, не зможу, бо
надто багато болю вже з нього витекло.
Хочеш чи ні, та ця стежка настільки витоптана,
що могла би стати дорогою, але поки що
на ній догорає
сонне,
самотнє
вогнище.
Зоряний пил струсити б тобі з потилиці,
поки ніхто не слухає і не дивиться,
поки ніхто не вийде,
поки не зловить за руку й не крикне: «Ось ти де!»
і не зупинить вибухом або пострілом
твоє дихання.
Скільки у тобі сонця і скільки – місяця?
Мабуть, немало, бо очі твої ще світяться
і розганяють темряву,
і щоночі освітлюють вулиці і вокзали,
оберігаючи подорожніх чи то від лукавого,
чи то від якогось іншого
давнього
демона.
Хочеш чи ні, ти станеш для мене знаковим,
навіть якщо кінцева мета – це вакуум,
у який перетвориться все на момент апокаліпсису,
і ми перестанемо існувати або переплавимося
в недолугі уламки планет і космічного пилу,
світло твоє порожнечу, як біль, пересилить –
і розростеться навколо новою галактикою,
навіть якщо, здавалося, краще не варто би.
Навіть якщо, здавалося б, все минулося,
хто ж, як не ти, розгоратиметься на вулицях?
Хто ліхтарем освітлюватиме виходи
після того, як ти перестанеш ходити і дихати?
Хто ж, як не ти, розпалюватиме вогнище
на узбіччі нічних автострад і перонів, поки ще
день не надходить,
темно і холодно,
темно і холодно?
Зоряний пил струсити б тобі з потилиці,
поки Земля продовжуватиме крутитися,
поки її не поглине
космічний Мордор.
13.03.2015
тобі відкриваються всі таємниці і переходи,
у твоїх очах народжуються галактики,
і хочеться говорити,
хоч, мабуть, не варто би,
бо світло, заломлене дзеркалом чи зіницями,
силу свою вичерпує, щоб зцілитися,
слово з душі вишкрябує, наче ножиком.
Впоратися із ним я, на жаль, не зможу, бо
надто багато болю вже з нього витекло.
Хочеш чи ні, та ця стежка настільки витоптана,
що могла би стати дорогою, але поки що
на ній догорає
сонне,
самотнє
вогнище.
Зоряний пил струсити б тобі з потилиці,
поки ніхто не слухає і не дивиться,
поки ніхто не вийде,
поки не зловить за руку й не крикне: «Ось ти де!»
і не зупинить вибухом або пострілом
твоє дихання.
Скільки у тобі сонця і скільки – місяця?
Мабуть, немало, бо очі твої ще світяться
і розганяють темряву,
і щоночі освітлюють вулиці і вокзали,
оберігаючи подорожніх чи то від лукавого,
чи то від якогось іншого
давнього
демона.
Хочеш чи ні, ти станеш для мене знаковим,
навіть якщо кінцева мета – це вакуум,
у який перетвориться все на момент апокаліпсису,
і ми перестанемо існувати або переплавимося
в недолугі уламки планет і космічного пилу,
світло твоє порожнечу, як біль, пересилить –
і розростеться навколо новою галактикою,
навіть якщо, здавалося, краще не варто би.
Навіть якщо, здавалося б, все минулося,
хто ж, як не ти, розгоратиметься на вулицях?
Хто ліхтарем освітлюватиме виходи
після того, як ти перестанеш ходити і дихати?
Хто ж, як не ти, розпалюватиме вогнище
на узбіччі нічних автострад і перонів, поки ще
день не надходить,
темно і холодно,
темно і холодно?
Зоряний пил струсити б тобі з потилиці,
поки Земля продовжуватиме крутитися,
поки її не поглине
космічний Мордор.
13.03.2015
Контекст :
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
