Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.02
19:59
Такі уже «трудяги» москалі,
Що ще таких по світу пошукати.
Хотілось би історію згадати.
Колись в однім москальському селі
(Це все тоді, ще за царя було)
Селяни лиш один прибуток мали –
Косили сіно та і продавали.
Нічого ж на городі не росло.
Що ще таких по світу пошукати.
Хотілось би історію згадати.
Колись в однім москальському селі
(Це все тоді, ще за царя було)
Селяни лиш один прибуток мали –
Косили сіно та і продавали.
Нічого ж на городі не росло.
2026.04.02
16:17
Коли квітень тільки почався і дні неочікувано стали холодними і дощавими мене запросив у свою самотню хижку старий хайдзін, що підписує свої прозорі хоку іменем Ейєн-но Котокутобіто () і вирощує в своєму саду ожину. Ми пили чай, заварюючи заміть традиційн
2026.04.02
13:27
Відтисками, схожими на зліпки,
Сходяться й розходяться сліди.
Тягнуться вони і вийшли звідки,
І які ознаки у ходи,
Про поспішно кинуті осідки,
І про те, хто як веде й куди,
Знає тільки Він, Отець Верховний,
З вершниками гиблої біди.
Сходяться й розходяться сліди.
Тягнуться вони і вийшли звідки,
І які ознаки у ходи,
Про поспішно кинуті осідки,
І про те, хто як веде й куди,
Знає тільки Він, Отець Верховний,
З вершниками гиблої біди.
2026.04.02
13:10
Пожовкле листя опадає,
Як невблаганності потік.
Пожовклий смуток небокраю.
Схилився ніжний базилік.
Пожовкле листя промовляє
До совісті і глибини.
На місце радості розмаю
Як невблаганності потік.
Пожовклий смуток небокраю.
Схилився ніжний базилік.
Пожовкле листя промовляє
До совісті і глибини.
На місце радості розмаю
2026.04.02
09:43
У Житомирі незабаром з’явиться вулиця братів Шевчуків – Валерія та Анатолія, видатних письменників і видатних патріотів. Коли старший брат Анатолій був засуджений до п’яти років мордовських таборів, молодший брат Валерій не побоявся його провідати…
Бра
Бра
2026.04.02
05:50
До психолога звернулась
Скромна молодичка:
Подивіться на ці гулі
На померхлім личці.
Ці опухлості з'явились
Від неспання й страху,
Що потрапити в немилість
Можу, бідолаха.
Скромна молодичка:
Подивіться на ці гулі
На померхлім личці.
Ці опухлості з'явились
Від неспання й страху,
Що потрапити в немилість
Можу, бідолаха.
2026.04.02
05:34
Не можу я ніяк запам'ятати
Мелодію, що снилась навесні.
А загадкові звуки голосні
Лунають вокалізом від сонати.
Оновлень час, жаги пора строката
Дарує наяву свої пісні.
Не можу я ніяк запам'ятати
Мелодію, що снилась навесні.
А загадкові звуки голосні
Лунають вокалізом від сонати.
Оновлень час, жаги пора строката
Дарує наяву свої пісні.
Не можу я ніяк запам'ятати
2026.04.01
21:50
Думав про поїздки наші, в мустангу
Мабуть, завіз тебе я далеко занадто
І я думав про любов, що поклали на мій стіл
Казав тобі, в пітьмі не ходити без пари
Про лебедів іще, котрі жили у парку
І про нашого сина, з Мейбел він одружився
Мабуть, завіз тебе я далеко занадто
І я думав про любов, що поклали на мій стіл
Казав тобі, в пітьмі не ходити без пари
Про лебедів іще, котрі жили у парку
І про нашого сина, з Мейбел він одружився
2026.04.01
20:47
Не шкодуй для радості
Ні часу, ні коштів.
Не відкладай радість
На завтра, на потім,
Бо, як сонце взимку
Визирне і щезне,
Так і радість нинішня
Завтра вже не верне.
Ні часу, ні коштів.
Не відкладай радість
На завтра, на потім,
Бо, як сонце взимку
Визирне і щезне,
Так і радість нинішня
Завтра вже не верне.
2026.04.01
19:54
мені радісно терпко
отже побудьте зі мною
не треба про сумніви
про все підозріле
говорімо про спокій
про світло що завжди
поруч
не про рейтинги
отже побудьте зі мною
не треба про сумніви
про все підозріле
говорімо про спокій
про світло що завжди
поруч
не про рейтинги
2026.04.01
13:53
Емігранту в далекій країні
Сняться в цвіті тендентні гаї,
Сняться сни йому тополині,
Неповторні і рідні краї.
Так війна усіх розштовхала.
Не зібрати розбите село.
Цей рубіж, ніби плинна Каяла,
Сняться в цвіті тендентні гаї,
Сняться сни йому тополині,
Неповторні і рідні краї.
Так війна усіх розштовхала.
Не зібрати розбите село.
Цей рубіж, ніби плинна Каяла,
2026.04.01
13:52
Над тим хто суд чинити буде,
котрий в молитві за народ,
кому життя простого люду
як лебедям простори вод?
Молитва хоч на грецькій мові* –
на часі ж Київський ізвод,
тож маєм бути вже готові
котрий в молитві за народ,
кому життя простого люду
як лебедям простори вод?
Молитва хоч на грецькій мові* –
на часі ж Київський ізвод,
тож маєм бути вже готові
2026.04.01
11:32
Схоже на те, що Ви спробували піднести читача одразу до "небесних шкіл", де пророки викладають щось середнє між метафізикою й профілактикою паніки. Вірш відкривається настільки урочисто, що хочеться зняти взуття і говорити пошепки. Але вже у другій ст
2026.03.31
21:55
Триноги поставили серед пустки*:
Порожнечі весняного саду,
Де лише неспокій –
Тривога передчуття:
Триноги принесли для офіри
Чотири зеленооких філософи**:
Зрозуміли, що душі людей
Епохи білих колібрі***,
Порожнечі весняного саду,
Де лише неспокій –
Тривога передчуття:
Триноги принесли для офіри
Чотири зеленооких філософи**:
Зрозуміли, що душі людей
Епохи білих колібрі***,
2026.03.31
21:40
Пірнув алконавт у глибезну пляшину.
Вивчає підводочний світ.
Усе пропливає: квартиру, машину…
і шле нам сердечний привіт.
Його шифроґрами без жодного SOSа.
Детально заплутаний зміст:
від Діда Мороза – до синього носа –
Вивчає підводочний світ.
Усе пропливає: квартиру, машину…
і шле нам сердечний привіт.
Його шифроґрами без жодного SOSа.
Детально заплутаний зміст:
від Діда Мороза – до синього носа –
2026.03.31
19:24
Не дивуюсь видиву нічному,
наче, вітер в гості прилетів
і навіяв новину із дому.
Згадую своїх товаришів,
про яких нічого невідомо.
І звичайно, найчастіше тих,
що бували іноді за брата,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...наче, вітер в гості прилетів
і навіяв новину із дому.
Згадую своїх товаришів,
про яких нічого невідомо.
І звичайно, найчастіше тих,
що бували іноді за брата,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Надія Рябенко (1940) /
Проза
Звернення до земляків
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Звернення до земляків
Обцілована сонцем, вітрами,
Повертаю у рідну домівку свою
Обіймаю душею, а не руками,
Отчу Землю у ріднім краю
Наталя Земна
Скільки б не прожила я на світі – ніколи не забуду шкільні повоєнні роки.
До першого класу я пішла 1 вересня 1947 року. Пам’ятаю свою першу вчительку – добру і лагідну, як маму, Настю Мусіївну Наріжну, з сіро-голубими ласкавими очима, та світло-русою заплетеною косою, обвитою навколо голови. Ми, першокласники, бігли їй назустріч кожного ранку і намагалися взяти її за руку, а кому це не вдавалось, то хоча б доторкнутися до її одягу. Для нас учитель – це було щось недосяжне і святе.
А вона віддавала нам все тепло своєї щирої душі – і похвалить, і погладить по головці, і приголубить.
У ті голодні і холодні повоєнні роки вона була для нас і матір’ю, і порадницею, бо наші матері з ранку і до пізнього вечора працювали на колгоспному безмежному полі в усі пори року.
Перейшовши у старші класи моїм улюбленим предметом була українська література. Привила любов до українського слова і поезії моя улюблена вчителька – Настя Микитівна Дубовик – щира українка з почуттям гумору. Її мова була пересипана дотепними прислів’ями. Я з нетерпінням чекала на цікаві уроки і старанно до них готувалась.
На випускному екзамені в десятому класі написала твір за образом Давида Мотузки (по роману А.В Головка “Мати”) і одержала найвищий в ті роки бал – п’ятірку.
Як розсідлані коні промайнули шкільні роки, але назавжди закарбувалися в пам’яті вчителі які навчали нас і виховували, не принижуючи гідність, ставилися до, нас, як батьки.
Пам’ятаю директора школи – Пилина Юхимовича Токаря, який вів уроки історії і був справедливою і чесною людиною.
Вчительку математики Ганну Іванівну Панченко.
Свого класного керівника, що вів уроки хімії Івана Харитоновича Лучко.
Галину Петрівну Яременко, що вела уроки алгебри, геометрії і тригонометрії.
Василя Михайловича Наріжного, що викладав географію і завжди носив морську форму, та дістав прізвисько “моряк”, на що він не ображався.
Адоліну Григорівну Пазинич, яка вела уроки німецької мови.
Панаса Максимовича Наріжного – учителя креслення.
Василя Петровича Корнієнко вчителя фізики.
Фотю Омелянівну Корнієнко, що вела уроки зоології і дуже цікаво, наче казку, розповідала про тварин
Якова Івановича Шинкаренка – учителя фізкультури на той час молодого, енергійного. Він майстерно і цікаво проводив уроки.
Цих порядних і добрих людей, нажаль, немає з нами, бо занадто коротке людське життя, але вони залишили про себе світлу пам'ять, бо виховали ціле покоління, яке в радянські часи достойно і чесно трудилося на благо Батьківщини в усіх куточках Великого Радянського Союзу.
Я тепер на заслуженому відпочинку, але не байдужа до того, що відбувається в нашому житті.
Мені скоро виповниться сімдесят п’ять років, це солідна дата, але я працюю. Я пишу поезію, прозу на різну тематику, та основна моя тема – село, люди, матуся, лірика.
Написала більше 150 пісень, які і сама виконую, і мої колишні колеги, учасниці хору заслуженого діяча мистецтв України – Павла Оченаша – Любов Супруненко, Любов Ярьоменко, Ольга Пазинич, та Любов Ющенко. На свої пісні сама складаю мелодії.
А ще дуже люблю малювати. Намалювала до двохсот картин. Деякі з них виставлялися в міських бібліотеках, а на всі свята дарую їх своїм колегам по перу та пісні.
З 2007 року видала вісім книг до яких теж малювала свої малюнки.
В данний час друкується дев’ята книга, присвячена моїй мамі, якій би в цьому році виповнилося сто років. Книга називається “ Мадонна святої Землі ”.
Пройшло п'ятнадцять літ, як останній раз я була в селі, та в моїй пам’яті постає левада у різнобарв’ї квітів та духмяних трав, чисті тихоплинні води Хоролу, густі срібнолисті лози, та розлогі старі верби над річкою, а далі високою стіною зеленіє лісок, що квітує весною синьоокими пролісками.
Чую кування сивочолої зозулі, що рахує людям літа, клекіт білоперих лелек і спів соловейка в нашому садочку, на розквітлому кущі калини.
Згадую своїх однокласників… Деякі з них проживають у селі – Світлана Дубинко, Іван Толубецький, Анатолій Нос,Ліда Гуда, Ліда Звіздар, Галя Лапко, а Іван Гилюн та Володимир Кавунник, ще молодими, пішли за межу вічності. Долі інших випускників мені не відомі. Вони розлетілись в різні кінці нашої Батьківщини і, певне, як і я, піклуються своїм онуками та правнуками.
Пам’ятаю і дітей, яких я виховувала в Хомутецькому дитячому садочку в шести десяті роки.
Ось вони ці веселі і непосидючі дівчатка і хлопчики, яким в данний час уже за п’ятдесят:
Це люба і Наташа Гришко, Ліда і Наташа Іваненко, Ліда і Наташа Лень, Валя Петлюх, Вася Павленко, Саша Рєзнік, Коля Кривич, якого, на жаль, уже немає, та багато інших.
Я з теплотою і повагою згадую їх, бо вони були слухняними дітьми і добрими помічниками.
Отже, я все, як святиню зберігаю в своїй пам’яті і звертаюся до вас мої юні земляки – школярі Хомутецької середньої школи.
Любіть і шануйте своїх учителів, які ведуть вас у світ знань, Гордіться своїми батьками, любіть і поважайте їх.
Любіть своє рідне село і прикрашайте його своїми добрими вчинками і досягненнями, а я з вами в думках серцем і душею.
З любов’ю і щирою повагою.
Надія Маслій – Рябенко
05.05.2015
Повертаю у рідну домівку свою
Обіймаю душею, а не руками,
Отчу Землю у ріднім краю
Наталя Земна
Скільки б не прожила я на світі – ніколи не забуду шкільні повоєнні роки.
До першого класу я пішла 1 вересня 1947 року. Пам’ятаю свою першу вчительку – добру і лагідну, як маму, Настю Мусіївну Наріжну, з сіро-голубими ласкавими очима, та світло-русою заплетеною косою, обвитою навколо голови. Ми, першокласники, бігли їй назустріч кожного ранку і намагалися взяти її за руку, а кому це не вдавалось, то хоча б доторкнутися до її одягу. Для нас учитель – це було щось недосяжне і святе.
А вона віддавала нам все тепло своєї щирої душі – і похвалить, і погладить по головці, і приголубить.
У ті голодні і холодні повоєнні роки вона була для нас і матір’ю, і порадницею, бо наші матері з ранку і до пізнього вечора працювали на колгоспному безмежному полі в усі пори року.
Перейшовши у старші класи моїм улюбленим предметом була українська література. Привила любов до українського слова і поезії моя улюблена вчителька – Настя Микитівна Дубовик – щира українка з почуттям гумору. Її мова була пересипана дотепними прислів’ями. Я з нетерпінням чекала на цікаві уроки і старанно до них готувалась.
На випускному екзамені в десятому класі написала твір за образом Давида Мотузки (по роману А.В Головка “Мати”) і одержала найвищий в ті роки бал – п’ятірку.
Як розсідлані коні промайнули шкільні роки, але назавжди закарбувалися в пам’яті вчителі які навчали нас і виховували, не принижуючи гідність, ставилися до, нас, як батьки.
Пам’ятаю директора школи – Пилина Юхимовича Токаря, який вів уроки історії і був справедливою і чесною людиною.
Вчительку математики Ганну Іванівну Панченко.
Свого класного керівника, що вів уроки хімії Івана Харитоновича Лучко.
Галину Петрівну Яременко, що вела уроки алгебри, геометрії і тригонометрії.
Василя Михайловича Наріжного, що викладав географію і завжди носив морську форму, та дістав прізвисько “моряк”, на що він не ображався.
Адоліну Григорівну Пазинич, яка вела уроки німецької мови.
Панаса Максимовича Наріжного – учителя креслення.
Василя Петровича Корнієнко вчителя фізики.
Фотю Омелянівну Корнієнко, що вела уроки зоології і дуже цікаво, наче казку, розповідала про тварин
Якова Івановича Шинкаренка – учителя фізкультури на той час молодого, енергійного. Він майстерно і цікаво проводив уроки.
Цих порядних і добрих людей, нажаль, немає з нами, бо занадто коротке людське життя, але вони залишили про себе світлу пам'ять, бо виховали ціле покоління, яке в радянські часи достойно і чесно трудилося на благо Батьківщини в усіх куточках Великого Радянського Союзу.
Я тепер на заслуженому відпочинку, але не байдужа до того, що відбувається в нашому житті.
Мені скоро виповниться сімдесят п’ять років, це солідна дата, але я працюю. Я пишу поезію, прозу на різну тематику, та основна моя тема – село, люди, матуся, лірика.
Написала більше 150 пісень, які і сама виконую, і мої колишні колеги, учасниці хору заслуженого діяча мистецтв України – Павла Оченаша – Любов Супруненко, Любов Ярьоменко, Ольга Пазинич, та Любов Ющенко. На свої пісні сама складаю мелодії.
А ще дуже люблю малювати. Намалювала до двохсот картин. Деякі з них виставлялися в міських бібліотеках, а на всі свята дарую їх своїм колегам по перу та пісні.
З 2007 року видала вісім книг до яких теж малювала свої малюнки.
В данний час друкується дев’ята книга, присвячена моїй мамі, якій би в цьому році виповнилося сто років. Книга називається “ Мадонна святої Землі ”.
Пройшло п'ятнадцять літ, як останній раз я була в селі, та в моїй пам’яті постає левада у різнобарв’ї квітів та духмяних трав, чисті тихоплинні води Хоролу, густі срібнолисті лози, та розлогі старі верби над річкою, а далі високою стіною зеленіє лісок, що квітує весною синьоокими пролісками.
Чую кування сивочолої зозулі, що рахує людям літа, клекіт білоперих лелек і спів соловейка в нашому садочку, на розквітлому кущі калини.
Згадую своїх однокласників… Деякі з них проживають у селі – Світлана Дубинко, Іван Толубецький, Анатолій Нос,Ліда Гуда, Ліда Звіздар, Галя Лапко, а Іван Гилюн та Володимир Кавунник, ще молодими, пішли за межу вічності. Долі інших випускників мені не відомі. Вони розлетілись в різні кінці нашої Батьківщини і, певне, як і я, піклуються своїм онуками та правнуками.
Пам’ятаю і дітей, яких я виховувала в Хомутецькому дитячому садочку в шести десяті роки.
Ось вони ці веселі і непосидючі дівчатка і хлопчики, яким в данний час уже за п’ятдесят:
Це люба і Наташа Гришко, Ліда і Наташа Іваненко, Ліда і Наташа Лень, Валя Петлюх, Вася Павленко, Саша Рєзнік, Коля Кривич, якого, на жаль, уже немає, та багато інших.
Я з теплотою і повагою згадую їх, бо вони були слухняними дітьми і добрими помічниками.
Отже, я все, як святиню зберігаю в своїй пам’яті і звертаюся до вас мої юні земляки – школярі Хомутецької середньої школи.
Любіть і шануйте своїх учителів, які ведуть вас у світ знань, Гордіться своїми батьками, любіть і поважайте їх.
Любіть своє рідне село і прикрашайте його своїми добрими вчинками і досягненнями, а я з вами в думках серцем і душею.
З любов’ю і щирою повагою.
Надія Маслій – Рябенко
05.05.2015
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
