
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.06.20
21:58
Мовчання, як вулкан.
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
2025.06.20
15:22
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Панно Фа
Панно Фа
2025.06.20
14:58
Якщо порівнювати між собою такі явища, як політику, релігію і проституцію, відверто оцінюючи їх із точки зору людської моралі, то доведеться визнати, що остання із цієї тріади для суспільства – уже найменше зло.
2025.06.20
07:48
Вигулюючи песика на лузі,
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
2025.06.19
21:35
Снігова маса розтає,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
2025.06.19
20:51
На вулиці спекотно, навіть парко,
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
2025.06.19
12:21
Літо видихає спеку,
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
2025.06.19
09:59
Голосистою напрочуд
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
2025.06.18
22:44
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 7 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Рожеві метел
Рожеві метел
2025.06.18
21:33
Уламки любові, уламки світів,
Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.
Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж
Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.
Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж
2025.06.18
19:14
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати
2025.06.18
14:52
У цьому архіві знаходиться коментарі співробітників sub-порталу "Пиріжкарня Асорті", які були видалені одним з активних користувачів поетичного порталу "Поетичні майстерні" разом з його римованими текстами.
Коментарі свого часу сподобались, як сві
2025.06.18
05:43
Зозуляста наша квочка
Цілоденно радо квокче
Біля виводка курчат.
Доглядає за малими, –
Чи усі перед очима
В неї жалісно пищать?
Будь-коли, немов матусю,
Квочку бачимо у русі
Цілоденно радо квокче
Біля виводка курчат.
Доглядає за малими, –
Чи усі перед очима
В неї жалісно пищать?
Будь-коли, немов матусю,
Квочку бачимо у русі
2025.06.17
22:00
Скривлений геть лагідний Клек
Їстиме скромний пай
Ліжко чекає барви згасають
У вже не вогких очах
Оголена муза що все куштує
Табаку на кущі
Кепа визує натопче люльку
Їстиме скромний пай
Ліжко чекає барви згасають
У вже не вогких очах
Оголена муза що все куштує
Табаку на кущі
Кепа визує натопче люльку
2025.06.17
21:33
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 6 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Золотавий ла
Золотавий ла
2025.06.17
21:28
Порожня сцена і порожній зал,
Порожній простір, пристрастей вокзал.
Ряди порожні, як полеглі роти,
Стоять в чеканні неземної ролі.
Усе вже сказано, проспівані пісні,
Немов заховані під снігом сни.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Порожній простір, пристрастей вокзал.
Ряди порожні, як полеглі роти,
Стоять в чеканні неземної ролі.
Усе вже сказано, проспівані пісні,
Немов заховані під снігом сни.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Надія Рябенко (1940) /
Проза
Звернення до земляків
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Звернення до земляків
Обцілована сонцем, вітрами,
Повертаю у рідну домівку свою
Обіймаю душею, а не руками,
Отчу Землю у ріднім краю
Наталя Земна
Скільки б не прожила я на світі – ніколи не забуду шкільні повоєнні роки.
До першого класу я пішла 1 вересня 1947 року. Пам’ятаю свою першу вчительку – добру і лагідну, як маму, Настю Мусіївну Наріжну, з сіро-голубими ласкавими очима, та світло-русою заплетеною косою, обвитою навколо голови. Ми, першокласники, бігли їй назустріч кожного ранку і намагалися взяти її за руку, а кому це не вдавалось, то хоча б доторкнутися до її одягу. Для нас учитель – це було щось недосяжне і святе.
А вона віддавала нам все тепло своєї щирої душі – і похвалить, і погладить по головці, і приголубить.
У ті голодні і холодні повоєнні роки вона була для нас і матір’ю, і порадницею, бо наші матері з ранку і до пізнього вечора працювали на колгоспному безмежному полі в усі пори року.
Перейшовши у старші класи моїм улюбленим предметом була українська література. Привила любов до українського слова і поезії моя улюблена вчителька – Настя Микитівна Дубовик – щира українка з почуттям гумору. Її мова була пересипана дотепними прислів’ями. Я з нетерпінням чекала на цікаві уроки і старанно до них готувалась.
На випускному екзамені в десятому класі написала твір за образом Давида Мотузки (по роману А.В Головка “Мати”) і одержала найвищий в ті роки бал – п’ятірку.
Як розсідлані коні промайнули шкільні роки, але назавжди закарбувалися в пам’яті вчителі які навчали нас і виховували, не принижуючи гідність, ставилися до, нас, як батьки.
Пам’ятаю директора школи – Пилина Юхимовича Токаря, який вів уроки історії і був справедливою і чесною людиною.
Вчительку математики Ганну Іванівну Панченко.
Свого класного керівника, що вів уроки хімії Івана Харитоновича Лучко.
Галину Петрівну Яременко, що вела уроки алгебри, геометрії і тригонометрії.
Василя Михайловича Наріжного, що викладав географію і завжди носив морську форму, та дістав прізвисько “моряк”, на що він не ображався.
Адоліну Григорівну Пазинич, яка вела уроки німецької мови.
Панаса Максимовича Наріжного – учителя креслення.
Василя Петровича Корнієнко вчителя фізики.
Фотю Омелянівну Корнієнко, що вела уроки зоології і дуже цікаво, наче казку, розповідала про тварин
Якова Івановича Шинкаренка – учителя фізкультури на той час молодого, енергійного. Він майстерно і цікаво проводив уроки.
Цих порядних і добрих людей, нажаль, немає з нами, бо занадто коротке людське життя, але вони залишили про себе світлу пам'ять, бо виховали ціле покоління, яке в радянські часи достойно і чесно трудилося на благо Батьківщини в усіх куточках Великого Радянського Союзу.
Я тепер на заслуженому відпочинку, але не байдужа до того, що відбувається в нашому житті.
Мені скоро виповниться сімдесят п’ять років, це солідна дата, але я працюю. Я пишу поезію, прозу на різну тематику, та основна моя тема – село, люди, матуся, лірика.
Написала більше 150 пісень, які і сама виконую, і мої колишні колеги, учасниці хору заслуженого діяча мистецтв України – Павла Оченаша – Любов Супруненко, Любов Ярьоменко, Ольга Пазинич, та Любов Ющенко. На свої пісні сама складаю мелодії.
А ще дуже люблю малювати. Намалювала до двохсот картин. Деякі з них виставлялися в міських бібліотеках, а на всі свята дарую їх своїм колегам по перу та пісні.
З 2007 року видала вісім книг до яких теж малювала свої малюнки.
В данний час друкується дев’ята книга, присвячена моїй мамі, якій би в цьому році виповнилося сто років. Книга називається “ Мадонна святої Землі ”.
Пройшло п'ятнадцять літ, як останній раз я була в селі, та в моїй пам’яті постає левада у різнобарв’ї квітів та духмяних трав, чисті тихоплинні води Хоролу, густі срібнолисті лози, та розлогі старі верби над річкою, а далі високою стіною зеленіє лісок, що квітує весною синьоокими пролісками.
Чую кування сивочолої зозулі, що рахує людям літа, клекіт білоперих лелек і спів соловейка в нашому садочку, на розквітлому кущі калини.
Згадую своїх однокласників… Деякі з них проживають у селі – Світлана Дубинко, Іван Толубецький, Анатолій Нос,Ліда Гуда, Ліда Звіздар, Галя Лапко, а Іван Гилюн та Володимир Кавунник, ще молодими, пішли за межу вічності. Долі інших випускників мені не відомі. Вони розлетілись в різні кінці нашої Батьківщини і, певне, як і я, піклуються своїм онуками та правнуками.
Пам’ятаю і дітей, яких я виховувала в Хомутецькому дитячому садочку в шести десяті роки.
Ось вони ці веселі і непосидючі дівчатка і хлопчики, яким в данний час уже за п’ятдесят:
Це люба і Наташа Гришко, Ліда і Наташа Іваненко, Ліда і Наташа Лень, Валя Петлюх, Вася Павленко, Саша Рєзнік, Коля Кривич, якого, на жаль, уже немає, та багато інших.
Я з теплотою і повагою згадую їх, бо вони були слухняними дітьми і добрими помічниками.
Отже, я все, як святиню зберігаю в своїй пам’яті і звертаюся до вас мої юні земляки – школярі Хомутецької середньої школи.
Любіть і шануйте своїх учителів, які ведуть вас у світ знань, Гордіться своїми батьками, любіть і поважайте їх.
Любіть своє рідне село і прикрашайте його своїми добрими вчинками і досягненнями, а я з вами в думках серцем і душею.
З любов’ю і щирою повагою.
Надія Маслій – Рябенко
05.05.2015
Повертаю у рідну домівку свою
Обіймаю душею, а не руками,
Отчу Землю у ріднім краю
Наталя Земна
Скільки б не прожила я на світі – ніколи не забуду шкільні повоєнні роки.
До першого класу я пішла 1 вересня 1947 року. Пам’ятаю свою першу вчительку – добру і лагідну, як маму, Настю Мусіївну Наріжну, з сіро-голубими ласкавими очима, та світло-русою заплетеною косою, обвитою навколо голови. Ми, першокласники, бігли їй назустріч кожного ранку і намагалися взяти її за руку, а кому це не вдавалось, то хоча б доторкнутися до її одягу. Для нас учитель – це було щось недосяжне і святе.
А вона віддавала нам все тепло своєї щирої душі – і похвалить, і погладить по головці, і приголубить.
У ті голодні і холодні повоєнні роки вона була для нас і матір’ю, і порадницею, бо наші матері з ранку і до пізнього вечора працювали на колгоспному безмежному полі в усі пори року.
Перейшовши у старші класи моїм улюбленим предметом була українська література. Привила любов до українського слова і поезії моя улюблена вчителька – Настя Микитівна Дубовик – щира українка з почуттям гумору. Її мова була пересипана дотепними прислів’ями. Я з нетерпінням чекала на цікаві уроки і старанно до них готувалась.
На випускному екзамені в десятому класі написала твір за образом Давида Мотузки (по роману А.В Головка “Мати”) і одержала найвищий в ті роки бал – п’ятірку.
Як розсідлані коні промайнули шкільні роки, але назавжди закарбувалися в пам’яті вчителі які навчали нас і виховували, не принижуючи гідність, ставилися до, нас, як батьки.
Пам’ятаю директора школи – Пилина Юхимовича Токаря, який вів уроки історії і був справедливою і чесною людиною.
Вчительку математики Ганну Іванівну Панченко.
Свого класного керівника, що вів уроки хімії Івана Харитоновича Лучко.
Галину Петрівну Яременко, що вела уроки алгебри, геометрії і тригонометрії.
Василя Михайловича Наріжного, що викладав географію і завжди носив морську форму, та дістав прізвисько “моряк”, на що він не ображався.
Адоліну Григорівну Пазинич, яка вела уроки німецької мови.
Панаса Максимовича Наріжного – учителя креслення.
Василя Петровича Корнієнко вчителя фізики.
Фотю Омелянівну Корнієнко, що вела уроки зоології і дуже цікаво, наче казку, розповідала про тварин
Якова Івановича Шинкаренка – учителя фізкультури на той час молодого, енергійного. Він майстерно і цікаво проводив уроки.
Цих порядних і добрих людей, нажаль, немає з нами, бо занадто коротке людське життя, але вони залишили про себе світлу пам'ять, бо виховали ціле покоління, яке в радянські часи достойно і чесно трудилося на благо Батьківщини в усіх куточках Великого Радянського Союзу.
Я тепер на заслуженому відпочинку, але не байдужа до того, що відбувається в нашому житті.
Мені скоро виповниться сімдесят п’ять років, це солідна дата, але я працюю. Я пишу поезію, прозу на різну тематику, та основна моя тема – село, люди, матуся, лірика.
Написала більше 150 пісень, які і сама виконую, і мої колишні колеги, учасниці хору заслуженого діяча мистецтв України – Павла Оченаша – Любов Супруненко, Любов Ярьоменко, Ольга Пазинич, та Любов Ющенко. На свої пісні сама складаю мелодії.
А ще дуже люблю малювати. Намалювала до двохсот картин. Деякі з них виставлялися в міських бібліотеках, а на всі свята дарую їх своїм колегам по перу та пісні.
З 2007 року видала вісім книг до яких теж малювала свої малюнки.
В данний час друкується дев’ята книга, присвячена моїй мамі, якій би в цьому році виповнилося сто років. Книга називається “ Мадонна святої Землі ”.
Пройшло п'ятнадцять літ, як останній раз я була в селі, та в моїй пам’яті постає левада у різнобарв’ї квітів та духмяних трав, чисті тихоплинні води Хоролу, густі срібнолисті лози, та розлогі старі верби над річкою, а далі високою стіною зеленіє лісок, що квітує весною синьоокими пролісками.
Чую кування сивочолої зозулі, що рахує людям літа, клекіт білоперих лелек і спів соловейка в нашому садочку, на розквітлому кущі калини.
Згадую своїх однокласників… Деякі з них проживають у селі – Світлана Дубинко, Іван Толубецький, Анатолій Нос,Ліда Гуда, Ліда Звіздар, Галя Лапко, а Іван Гилюн та Володимир Кавунник, ще молодими, пішли за межу вічності. Долі інших випускників мені не відомі. Вони розлетілись в різні кінці нашої Батьківщини і, певне, як і я, піклуються своїм онуками та правнуками.
Пам’ятаю і дітей, яких я виховувала в Хомутецькому дитячому садочку в шести десяті роки.
Ось вони ці веселі і непосидючі дівчатка і хлопчики, яким в данний час уже за п’ятдесят:
Це люба і Наташа Гришко, Ліда і Наташа Іваненко, Ліда і Наташа Лень, Валя Петлюх, Вася Павленко, Саша Рєзнік, Коля Кривич, якого, на жаль, уже немає, та багато інших.
Я з теплотою і повагою згадую їх, бо вони були слухняними дітьми і добрими помічниками.
Отже, я все, як святиню зберігаю в своїй пам’яті і звертаюся до вас мої юні земляки – школярі Хомутецької середньої школи.
Любіть і шануйте своїх учителів, які ведуть вас у світ знань, Гордіться своїми батьками, любіть і поважайте їх.
Любіть своє рідне село і прикрашайте його своїми добрими вчинками і досягненнями, а я з вами в думках серцем і душею.
З любов’ю і щирою повагою.
Надія Маслій – Рябенко
05.05.2015
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію