ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.22
19:35
«…Liberte, Fraternite, Egalite …»-
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
2024.11.22
12:01
Я без тебе не стану кращим,
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
2024.11.22
09:46
Ось тут диригент зупинився і змовкли литаври,
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
2024.11.22
09:04
Нещодавно йшли дощі
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
2024.11.22
08:12
Аби вернути зір сліпим,
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
2024.11.22
05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
2024.11.22
04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
2024.11.21
23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце»)
Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо
2024.11.21
22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Надія Рябенко (1940) /
Проза
Звернення до земляків
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Звернення до земляків
Обцілована сонцем, вітрами,
Повертаю у рідну домівку свою
Обіймаю душею, а не руками,
Отчу Землю у ріднім краю
Наталя Земна
Скільки б не прожила я на світі – ніколи не забуду шкільні повоєнні роки.
До першого класу я пішла 1 вересня 1947 року. Пам’ятаю свою першу вчительку – добру і лагідну, як маму, Настю Мусіївну Наріжну, з сіро-голубими ласкавими очима, та світло-русою заплетеною косою, обвитою навколо голови. Ми, першокласники, бігли їй назустріч кожного ранку і намагалися взяти її за руку, а кому це не вдавалось, то хоча б доторкнутися до її одягу. Для нас учитель – це було щось недосяжне і святе.
А вона віддавала нам все тепло своєї щирої душі – і похвалить, і погладить по головці, і приголубить.
У ті голодні і холодні повоєнні роки вона була для нас і матір’ю, і порадницею, бо наші матері з ранку і до пізнього вечора працювали на колгоспному безмежному полі в усі пори року.
Перейшовши у старші класи моїм улюбленим предметом була українська література. Привила любов до українського слова і поезії моя улюблена вчителька – Настя Микитівна Дубовик – щира українка з почуттям гумору. Її мова була пересипана дотепними прислів’ями. Я з нетерпінням чекала на цікаві уроки і старанно до них готувалась.
На випускному екзамені в десятому класі написала твір за образом Давида Мотузки (по роману А.В Головка “Мати”) і одержала найвищий в ті роки бал – п’ятірку.
Як розсідлані коні промайнули шкільні роки, але назавжди закарбувалися в пам’яті вчителі які навчали нас і виховували, не принижуючи гідність, ставилися до, нас, як батьки.
Пам’ятаю директора школи – Пилина Юхимовича Токаря, який вів уроки історії і був справедливою і чесною людиною.
Вчительку математики Ганну Іванівну Панченко.
Свого класного керівника, що вів уроки хімії Івана Харитоновича Лучко.
Галину Петрівну Яременко, що вела уроки алгебри, геометрії і тригонометрії.
Василя Михайловича Наріжного, що викладав географію і завжди носив морську форму, та дістав прізвисько “моряк”, на що він не ображався.
Адоліну Григорівну Пазинич, яка вела уроки німецької мови.
Панаса Максимовича Наріжного – учителя креслення.
Василя Петровича Корнієнко вчителя фізики.
Фотю Омелянівну Корнієнко, що вела уроки зоології і дуже цікаво, наче казку, розповідала про тварин
Якова Івановича Шинкаренка – учителя фізкультури на той час молодого, енергійного. Він майстерно і цікаво проводив уроки.
Цих порядних і добрих людей, нажаль, немає з нами, бо занадто коротке людське життя, але вони залишили про себе світлу пам'ять, бо виховали ціле покоління, яке в радянські часи достойно і чесно трудилося на благо Батьківщини в усіх куточках Великого Радянського Союзу.
Я тепер на заслуженому відпочинку, але не байдужа до того, що відбувається в нашому житті.
Мені скоро виповниться сімдесят п’ять років, це солідна дата, але я працюю. Я пишу поезію, прозу на різну тематику, та основна моя тема – село, люди, матуся, лірика.
Написала більше 150 пісень, які і сама виконую, і мої колишні колеги, учасниці хору заслуженого діяча мистецтв України – Павла Оченаша – Любов Супруненко, Любов Ярьоменко, Ольга Пазинич, та Любов Ющенко. На свої пісні сама складаю мелодії.
А ще дуже люблю малювати. Намалювала до двохсот картин. Деякі з них виставлялися в міських бібліотеках, а на всі свята дарую їх своїм колегам по перу та пісні.
З 2007 року видала вісім книг до яких теж малювала свої малюнки.
В данний час друкується дев’ята книга, присвячена моїй мамі, якій би в цьому році виповнилося сто років. Книга називається “ Мадонна святої Землі ”.
Пройшло п'ятнадцять літ, як останній раз я була в селі, та в моїй пам’яті постає левада у різнобарв’ї квітів та духмяних трав, чисті тихоплинні води Хоролу, густі срібнолисті лози, та розлогі старі верби над річкою, а далі високою стіною зеленіє лісок, що квітує весною синьоокими пролісками.
Чую кування сивочолої зозулі, що рахує людям літа, клекіт білоперих лелек і спів соловейка в нашому садочку, на розквітлому кущі калини.
Згадую своїх однокласників… Деякі з них проживають у селі – Світлана Дубинко, Іван Толубецький, Анатолій Нос,Ліда Гуда, Ліда Звіздар, Галя Лапко, а Іван Гилюн та Володимир Кавунник, ще молодими, пішли за межу вічності. Долі інших випускників мені не відомі. Вони розлетілись в різні кінці нашої Батьківщини і, певне, як і я, піклуються своїм онуками та правнуками.
Пам’ятаю і дітей, яких я виховувала в Хомутецькому дитячому садочку в шести десяті роки.
Ось вони ці веселі і непосидючі дівчатка і хлопчики, яким в данний час уже за п’ятдесят:
Це люба і Наташа Гришко, Ліда і Наташа Іваненко, Ліда і Наташа Лень, Валя Петлюх, Вася Павленко, Саша Рєзнік, Коля Кривич, якого, на жаль, уже немає, та багато інших.
Я з теплотою і повагою згадую їх, бо вони були слухняними дітьми і добрими помічниками.
Отже, я все, як святиню зберігаю в своїй пам’яті і звертаюся до вас мої юні земляки – школярі Хомутецької середньої школи.
Любіть і шануйте своїх учителів, які ведуть вас у світ знань, Гордіться своїми батьками, любіть і поважайте їх.
Любіть своє рідне село і прикрашайте його своїми добрими вчинками і досягненнями, а я з вами в думках серцем і душею.
З любов’ю і щирою повагою.
Надія Маслій – Рябенко
05.05.2015
Повертаю у рідну домівку свою
Обіймаю душею, а не руками,
Отчу Землю у ріднім краю
Наталя Земна
Скільки б не прожила я на світі – ніколи не забуду шкільні повоєнні роки.
До першого класу я пішла 1 вересня 1947 року. Пам’ятаю свою першу вчительку – добру і лагідну, як маму, Настю Мусіївну Наріжну, з сіро-голубими ласкавими очима, та світло-русою заплетеною косою, обвитою навколо голови. Ми, першокласники, бігли їй назустріч кожного ранку і намагалися взяти її за руку, а кому це не вдавалось, то хоча б доторкнутися до її одягу. Для нас учитель – це було щось недосяжне і святе.
А вона віддавала нам все тепло своєї щирої душі – і похвалить, і погладить по головці, і приголубить.
У ті голодні і холодні повоєнні роки вона була для нас і матір’ю, і порадницею, бо наші матері з ранку і до пізнього вечора працювали на колгоспному безмежному полі в усі пори року.
Перейшовши у старші класи моїм улюбленим предметом була українська література. Привила любов до українського слова і поезії моя улюблена вчителька – Настя Микитівна Дубовик – щира українка з почуттям гумору. Її мова була пересипана дотепними прислів’ями. Я з нетерпінням чекала на цікаві уроки і старанно до них готувалась.
На випускному екзамені в десятому класі написала твір за образом Давида Мотузки (по роману А.В Головка “Мати”) і одержала найвищий в ті роки бал – п’ятірку.
Як розсідлані коні промайнули шкільні роки, але назавжди закарбувалися в пам’яті вчителі які навчали нас і виховували, не принижуючи гідність, ставилися до, нас, як батьки.
Пам’ятаю директора школи – Пилина Юхимовича Токаря, який вів уроки історії і був справедливою і чесною людиною.
Вчительку математики Ганну Іванівну Панченко.
Свого класного керівника, що вів уроки хімії Івана Харитоновича Лучко.
Галину Петрівну Яременко, що вела уроки алгебри, геометрії і тригонометрії.
Василя Михайловича Наріжного, що викладав географію і завжди носив морську форму, та дістав прізвисько “моряк”, на що він не ображався.
Адоліну Григорівну Пазинич, яка вела уроки німецької мови.
Панаса Максимовича Наріжного – учителя креслення.
Василя Петровича Корнієнко вчителя фізики.
Фотю Омелянівну Корнієнко, що вела уроки зоології і дуже цікаво, наче казку, розповідала про тварин
Якова Івановича Шинкаренка – учителя фізкультури на той час молодого, енергійного. Він майстерно і цікаво проводив уроки.
Цих порядних і добрих людей, нажаль, немає з нами, бо занадто коротке людське життя, але вони залишили про себе світлу пам'ять, бо виховали ціле покоління, яке в радянські часи достойно і чесно трудилося на благо Батьківщини в усіх куточках Великого Радянського Союзу.
Я тепер на заслуженому відпочинку, але не байдужа до того, що відбувається в нашому житті.
Мені скоро виповниться сімдесят п’ять років, це солідна дата, але я працюю. Я пишу поезію, прозу на різну тематику, та основна моя тема – село, люди, матуся, лірика.
Написала більше 150 пісень, які і сама виконую, і мої колишні колеги, учасниці хору заслуженого діяча мистецтв України – Павла Оченаша – Любов Супруненко, Любов Ярьоменко, Ольга Пазинич, та Любов Ющенко. На свої пісні сама складаю мелодії.
А ще дуже люблю малювати. Намалювала до двохсот картин. Деякі з них виставлялися в міських бібліотеках, а на всі свята дарую їх своїм колегам по перу та пісні.
З 2007 року видала вісім книг до яких теж малювала свої малюнки.
В данний час друкується дев’ята книга, присвячена моїй мамі, якій би в цьому році виповнилося сто років. Книга називається “ Мадонна святої Землі ”.
Пройшло п'ятнадцять літ, як останній раз я була в селі, та в моїй пам’яті постає левада у різнобарв’ї квітів та духмяних трав, чисті тихоплинні води Хоролу, густі срібнолисті лози, та розлогі старі верби над річкою, а далі високою стіною зеленіє лісок, що квітує весною синьоокими пролісками.
Чую кування сивочолої зозулі, що рахує людям літа, клекіт білоперих лелек і спів соловейка в нашому садочку, на розквітлому кущі калини.
Згадую своїх однокласників… Деякі з них проживають у селі – Світлана Дубинко, Іван Толубецький, Анатолій Нос,Ліда Гуда, Ліда Звіздар, Галя Лапко, а Іван Гилюн та Володимир Кавунник, ще молодими, пішли за межу вічності. Долі інших випускників мені не відомі. Вони розлетілись в різні кінці нашої Батьківщини і, певне, як і я, піклуються своїм онуками та правнуками.
Пам’ятаю і дітей, яких я виховувала в Хомутецькому дитячому садочку в шести десяті роки.
Ось вони ці веселі і непосидючі дівчатка і хлопчики, яким в данний час уже за п’ятдесят:
Це люба і Наташа Гришко, Ліда і Наташа Іваненко, Ліда і Наташа Лень, Валя Петлюх, Вася Павленко, Саша Рєзнік, Коля Кривич, якого, на жаль, уже немає, та багато інших.
Я з теплотою і повагою згадую їх, бо вони були слухняними дітьми і добрими помічниками.
Отже, я все, як святиню зберігаю в своїй пам’яті і звертаюся до вас мої юні земляки – школярі Хомутецької середньої школи.
Любіть і шануйте своїх учителів, які ведуть вас у світ знань, Гордіться своїми батьками, любіть і поважайте їх.
Любіть своє рідне село і прикрашайте його своїми добрими вчинками і досягненнями, а я з вами в думках серцем і душею.
З любов’ю і щирою повагою.
Надія Маслій – Рябенко
05.05.2015
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію