Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Пильна ворона бенкету діждалась нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку ситим котом зарудіє.
Пильна ворона бенкету діждалась нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку ситим котом зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Микола Лукаш (1920 - 1988) /
Вірші
/
Сен-Поль Ру (1861—1940)
Сен-Поль Ру «Поезії»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сен-Поль Ру «Поезії»
ТЕЧЕ РУЧАЙ ПОМІЖ ЛЮЦЕРНИ
Вода тече-леліє, жива, наївна, рівна!
Між морогами сонних мрій дівчата маряться часом — з такою от косою.
Ця Річечка-дзюркотонька, свіжесенька, юнесенька,— то, може,
ящірка невинного бажання, що тільки оком блим — і вже юрливої нема?
Тож з-під прихильної верби в мовчанці бéрежних навшпиньок дивуймося. Прочанці мови і коріння, любуймо на її леління між люцерни.
Вона дзюрчить по камінцях, обточених увічливою гречністю,— то ніби голомозики в жабо, але без весняних перук.
А вловлена лазур — то, безумовно, спомин зіниць наяди, любої принади.
Дивімося, але не видивляймось — і здалека всміхаймось, щоб не сполохать.
О усміх-сміх крізь верболіз, мов сліз божественних бриніння...
Молюсь мов перед плавленою статуєю Діви:
— Водо правдива,
Водо первинна,
Водо чиста,
Водо лілейно-лебедина,
Водо скраплення тіні,
Водо ленто луговини,
Водо невинності-хвилинності,
Водо небесний іверню,
Водо вранішня літаніє,
Водо коханко фонтанів,
Водо жаданко глеків,
Водо милоданко дзбанів,
Водо хрестителько,
Водо статуй свіжителько,
Водо свічадо прозорих душ,
Водо для феїних пальчиків,
Водо для жебраччиних щиколоток,
Водо для янголиних крилець,
Водо для гнаних ідей,
Водо дитино дощів квітневих,
Водо дівчинко з лялькою,
Водо наречена, що листа жемчужить,
Водо кармелітко біля ніг розп'яття,
Водо скнаросте на сповіді,
Водо блискучий списе хрестоносця,
Водо еманаціє мовчазного дзвона,
Водо смиренносте верхівлі,
Водо красномовносте кам'яних сосків,
Водо срібло в сервантах долин,
Водо пасмуго на сільському вітражі,
Водо шарфе притомлений,
Водо клечання й чотки для очей,
Водо милостине простих сердець,
Водо росо зірок мигучих,
Водо цюр-цюр молодика в серпанку,
Водо утіхо сонця-павичевого-хвоста,
Водо подобо голосів коханих із-під мармуру,
Водо леготе затужавілий,
Водо вервечко біжучих поцілунків,
Водо крове Крилатого Раю,
Вітаю тебе з Ельсінора моїх Гріхів! —
Ця Річечка, узнав я потім,
То спомин раннього дитинства.
Вода тече-леліє, жива, наївна, рівна...
ОДИН I ПЛОМІНЬ
То був абстрактний час Одного; ще об'єкт
До грані бравсь, де річ формується з причини;
Душа крилилася, нездатна ще на клект,
I в хоті Автора лиш прагнула до глини.
Одному мрівсь якраз духмяноцвітний Сад,
Що мав шугнуть з крутих борозен його мислі,
Та раптом, таїнству грядущому не в лад,
Став Пломінь перед ним, не знать відкіль заблислий.
«Ти хто? — гукнув Один,— вогонь, що не зачав
Його спокійний мій, самусобійний геній?
Тебе не мислив я, тебе не намічав!
Один — невже нас Два в цілинній цій вселенній?
Так, я лазур создам, виталище звіздам,
Надму громаддя гір, річки поллю в долини,
Діброви гомінкі в сусіди хвилям дам,
Створю оливину про спокій голубиний.
Сяйний апофеоз і жертва настання,
Сповитий навкруги вінчастим ореолом,
Дивись, я велетнем стою на прузі дня
I з себе пелюстки зривать почну глаголом.
Та ще поема вся лежить в самих нулях,
Я їх насиджую, теплом божистим грію;
В хаосі укажу числу і мірі шлях,
Утілю кожну мисль, оформлю кожну мрію.
Сну заперечувач, яскравий абсолют,
Не міг ти вирнути із підсвідомих марив,
I з темряви такий навряд чи виливсь блуд,
З буйного мороку, що прокид мій охмарив.
Ти вже впиваєшся, сліпучий восьминіг,
В зіницю Сущого, розгублену й цікаву,
I скронь жде променя, який би допоміг
Цю несподівану обгрунтувать появу.
I вже гіпотезу висловлює Один
Про тіло з фокусом потужним десь тут близько,
Бо крізь нестворене просяк предивний плин
I стверджує себе незаперечним блиском.
Гадаю я, що ти, незнаний самотвір,
Попереджаючи врочистий День Творіння,
Гвалтовно збурюеш мій передвічний мир,
Щоб був готовий я до бур і до боріння.
Тож розшифруй мені цю загадку вогню,
Що живить його сонм химерних алегорій —
Фанфари, павичі, блюзнірства Всезнанню,
I клятви рубані, й вітчизни у роздорі.
О Сило завтрього! Хто ти, антивидіння?
Уже від гроз, що їх твій блиск заповіда,
Посивіла моя русява борода!»
І пломінь блисконув: «Це я, Людська Гординя».
Перекладач: Микола Лукаш
Джерело: З книги: Від Бокаччо до Аполлінера/Переклади/ К.:Дніпро,1990
Вода тече-леліє, жива, наївна, рівна!
Між морогами сонних мрій дівчата маряться часом — з такою от косою.
Ця Річечка-дзюркотонька, свіжесенька, юнесенька,— то, може,
ящірка невинного бажання, що тільки оком блим — і вже юрливої нема?
Тож з-під прихильної верби в мовчанці бéрежних навшпиньок дивуймося. Прочанці мови і коріння, любуймо на її леління між люцерни.
Вона дзюрчить по камінцях, обточених увічливою гречністю,— то ніби голомозики в жабо, але без весняних перук.
А вловлена лазур — то, безумовно, спомин зіниць наяди, любої принади.
Дивімося, але не видивляймось — і здалека всміхаймось, щоб не сполохать.
О усміх-сміх крізь верболіз, мов сліз божественних бриніння...
Молюсь мов перед плавленою статуєю Діви:
— Водо правдива,
Водо первинна,
Водо чиста,
Водо лілейно-лебедина,
Водо скраплення тіні,
Водо ленто луговини,
Водо невинності-хвилинності,
Водо небесний іверню,
Водо вранішня літаніє,
Водо коханко фонтанів,
Водо жаданко глеків,
Водо милоданко дзбанів,
Водо хрестителько,
Водо статуй свіжителько,
Водо свічадо прозорих душ,
Водо для феїних пальчиків,
Водо для жебраччиних щиколоток,
Водо для янголиних крилець,
Водо для гнаних ідей,
Водо дитино дощів квітневих,
Водо дівчинко з лялькою,
Водо наречена, що листа жемчужить,
Водо кармелітко біля ніг розп'яття,
Водо скнаросте на сповіді,
Водо блискучий списе хрестоносця,
Водо еманаціє мовчазного дзвона,
Водо смиренносте верхівлі,
Водо красномовносте кам'яних сосків,
Водо срібло в сервантах долин,
Водо пасмуго на сільському вітражі,
Водо шарфе притомлений,
Водо клечання й чотки для очей,
Водо милостине простих сердець,
Водо росо зірок мигучих,
Водо цюр-цюр молодика в серпанку,
Водо утіхо сонця-павичевого-хвоста,
Водо подобо голосів коханих із-під мармуру,
Водо леготе затужавілий,
Водо вервечко біжучих поцілунків,
Водо крове Крилатого Раю,
Вітаю тебе з Ельсінора моїх Гріхів! —
Ця Річечка, узнав я потім,
То спомин раннього дитинства.
Вода тече-леліє, жива, наївна, рівна...
ОДИН I ПЛОМІНЬ
То був абстрактний час Одного; ще об'єкт
До грані бравсь, де річ формується з причини;
Душа крилилася, нездатна ще на клект,
I в хоті Автора лиш прагнула до глини.
Одному мрівсь якраз духмяноцвітний Сад,
Що мав шугнуть з крутих борозен його мислі,
Та раптом, таїнству грядущому не в лад,
Став Пломінь перед ним, не знать відкіль заблислий.
«Ти хто? — гукнув Один,— вогонь, що не зачав
Його спокійний мій, самусобійний геній?
Тебе не мислив я, тебе не намічав!
Один — невже нас Два в цілинній цій вселенній?
Так, я лазур создам, виталище звіздам,
Надму громаддя гір, річки поллю в долини,
Діброви гомінкі в сусіди хвилям дам,
Створю оливину про спокій голубиний.
Сяйний апофеоз і жертва настання,
Сповитий навкруги вінчастим ореолом,
Дивись, я велетнем стою на прузі дня
I з себе пелюстки зривать почну глаголом.
Та ще поема вся лежить в самих нулях,
Я їх насиджую, теплом божистим грію;
В хаосі укажу числу і мірі шлях,
Утілю кожну мисль, оформлю кожну мрію.
Сну заперечувач, яскравий абсолют,
Не міг ти вирнути із підсвідомих марив,
I з темряви такий навряд чи виливсь блуд,
З буйного мороку, що прокид мій охмарив.
Ти вже впиваєшся, сліпучий восьминіг,
В зіницю Сущого, розгублену й цікаву,
I скронь жде променя, який би допоміг
Цю несподівану обгрунтувать появу.
I вже гіпотезу висловлює Один
Про тіло з фокусом потужним десь тут близько,
Бо крізь нестворене просяк предивний плин
I стверджує себе незаперечним блиском.
Гадаю я, що ти, незнаний самотвір,
Попереджаючи врочистий День Творіння,
Гвалтовно збурюеш мій передвічний мир,
Щоб був готовий я до бур і до боріння.
Тож розшифруй мені цю загадку вогню,
Що живить його сонм химерних алегорій —
Фанфари, павичі, блюзнірства Всезнанню,
I клятви рубані, й вітчизни у роздорі.
О Сило завтрього! Хто ти, антивидіння?
Уже від гроз, що їх твій блиск заповіда,
Посивіла моя русява борода!»
І пломінь блисконув: «Це я, Людська Гординя».
Перекладач: Микола Лукаш
Джерело: З книги: Від Бокаччо до Аполлінера/Переклади/ К.:Дніпро,1990
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
