Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.11
14:23
Ніч була темна. Місяц, хоч зійшов
Та й то у хмарах десь блукав, напевно.
Внизу Рось жебоніла безперервно.
А він вертав думками знов і знов
До того, що плекав усе життя –
Бажання влади. Так йому хотілось,
Щоб навкруг нього все отут вертілось…
Все п
Та й то у хмарах десь блукав, напевно.
Внизу Рось жебоніла безперервно.
А він вертав думками знов і знов
До того, що плекав усе життя –
Бажання влади. Так йому хотілось,
Щоб навкруг нього все отут вертілось…
Все п
2026.01.11
13:38
автор Артур Курдіновський
Крихкий маленький світ я шию з рими,
За межами його - зелена цвіль.
Не лізьте в душу лапами брудними!
Для вас - цікавість, а для мене - біль.
Моя земля горить під небесами,
Крихкий маленький світ я шию з рими,
За межами його - зелена цвіль.
Не лізьте в душу лапами брудними!
Для вас - цікавість, а для мене - біль.
Моя земля горить під небесами,
2026.01.11
11:23
Так бракує постійно часу
У потоці марнотних днів.
Час дарує, немов прикрасу,
Позолоту зникомих слів.
Час розсудить і час засудить
Ні за що, ніби злий тиран.
Лиш вина має різний ступінь,
У потоці марнотних днів.
Час дарує, немов прикрасу,
Позолоту зникомих слів.
Час розсудить і час засудить
Ні за що, ніби злий тиран.
Лиш вина має різний ступінь,
2026.01.11
06:54
Мого батька викинули з Національного оркестру народних інструментів за "огидний потяг до грошей". (Як це тоді політично називалося?..)
Він влаштувався у музичну школу №9 десь на Круглоуніверситецькій (над Бесарабкою), допрацював до пенсії в одному рван
2026.01.10
22:48
Із Леоніда Сергєєва
– Четвертий, Четвертий, як чути? Я – П’ятий!
Не спати на чатах! Пароль – «тридцять три».
Прийнято?.. До вітру – о пів на дев’яту!
Ніяк не раніше! Прийом! Повтори!
– Так точно, о пів на дев’яту – д
– Четвертий, Четвертий, як чути? Я – П’ятий!
Не спати на чатах! Пароль – «тридцять три».
Прийнято?.. До вітру – о пів на дев’яту!
Ніяк не раніше! Прийом! Повтори!
– Так точно, о пів на дев’яту – д
2026.01.10
21:10
По українській матері-землі
ідуть колоною військовополонені.
Ідуть в донецькій проросійській млі
захисники Вкраїни нені.
І не ідуть, їх ті ведуть –
Вкраїни зрадники полукацапи.
І всі донецькі смачно ржуть:
«хохла у плен кацап зацапал!»
ідуть колоною військовополонені.
Ідуть в донецькій проросійській млі
захисники Вкраїни нені.
І не ідуть, їх ті ведуть –
Вкраїни зрадники полукацапи.
І всі донецькі смачно ржуть:
«хохла у плен кацап зацапал!»
2026.01.10
19:57
ДІЙОВІ ОСОБИ:
ВІКТОР — чоловік із гострими рисами обличчя та скляним поглядом. Одягнений охайно, але без жодного натяку на моду. Його рухи економні, голос позбавлений модуляцій.
АННА — його дружина. Жінка з живою мімікою та нервовими рухами. Вона ви
2026.01.10
10:53
Весна ніяк не переможе
І не протиснеться крізь сніг,
Крізь кригу, як через вельможу,
Що кидає дари до ніг.
Так пробивається нестало
Весна крізь перепони зим.
Колись вона таки настане,
І не протиснеться крізь сніг,
Крізь кригу, як через вельможу,
Що кидає дари до ніг.
Так пробивається нестало
Весна крізь перепони зим.
Колись вона таки настане,
2026.01.10
09:31
Хтось викрутив небо, як прачка ганчірку.
Узимку не віхола — тонни дощу.
Та, як же вмістити всю душу у збірку,
яку я, не знаю навіщо, пишу?
І хто ж потребує мелодії всує?
Та скрапує лірика чуйна з пера:
і сліз повні відра, і слів не бракує —
Узимку не віхола — тонни дощу.
Та, як же вмістити всю душу у збірку,
яку я, не знаю навіщо, пишу?
І хто ж потребує мелодії всує?
Та скрапує лірика чуйна з пера:
і сліз повні відра, і слів не бракує —
2026.01.10
01:52
Якщо вам нічого «сказать»
І боїтесь торкатись тіні —
Пора розмножитись під стать
На більш прозорливу, осінню.
Якщо розмножене впаде
У ваший гнів з сумним обличчям,
Вас не сприйматимуть ніде
Тому, що ви є та вовчиця,
І боїтесь торкатись тіні —
Пора розмножитись під стать
На більш прозорливу, осінню.
Якщо розмножене впаде
У ваший гнів з сумним обличчям,
Вас не сприйматимуть ніде
Тому, що ви є та вовчиця,
2026.01.10
00:16
Олеся сиділа на балконі пізно ввечері, обгорнута пледом. Вона тримала в руках горнятко з чаєм, яке вже охололо, і стомленим поглядом дивилася на мерехтливі вогні міста.
У голові постійно звучав гучний хор: слова матері, глузування сестри, знецінення ліка
2026.01.09
21:12
а чи знаєш за опівнічника
якого не зупиниш ти
а чи знаєш за опівнічника
що двері кухні зачинив
не чинить галасу сторожа
я ~ кіт у чорному плащі
і я зникаю завжди у морок
хай перший півень прокричить
якого не зупиниш ти
а чи знаєш за опівнічника
що двері кухні зачинив
не чинить галасу сторожа
я ~ кіт у чорному плащі
і я зникаю завжди у морок
хай перший півень прокричить
2026.01.09
19:33
Білу гриву зима розпустила,
Розвіває її заметіль.
І не видно Селени-світила,
Тільки сніжна встеляється сіль.
І в душі хуртовина тривоги,
Хоч давно відпустила його.
Крає серце від леза дороги,
Розвіває її заметіль.
І не видно Селени-світила,
Тільки сніжна встеляється сіль.
І в душі хуртовина тривоги,
Хоч давно відпустила його.
Крає серце від леза дороги,
2026.01.09
19:03
У затишку м’яких перин і покривал,
Крізь ніч бездонну,
У царстві соннім,
Я бачив, як з'явилася зима.
Без компромісів,
Де слів нема —
Лише мороз на вікнах креслить мітки.
Крізь ніч бездонну,
У царстві соннім,
Я бачив, як з'явилася зима.
Без компромісів,
Де слів нема —
Лише мороз на вікнах креслить мітки.
2026.01.09
18:28
Він сорок літ водив їх по пустелі:
Непослух батьків тому причина.
Не вірили, що для Всевишнього
Немає недосяжного і неможливого.
Покарані були за одностайну недовіру,
Кістками лягли в пустелі всі ,як один,
Нащадків їх розпорошено по всьому світі…
Непослух батьків тому причина.
Не вірили, що для Всевишнього
Немає недосяжного і неможливого.
Покарані були за одностайну недовіру,
Кістками лягли в пустелі всі ,як один,
Нащадків їх розпорошено по всьому світі…
2026.01.09
16:01
Крихкий маленький світ я шию з рими,
За межами його - зелена цвіль.
Не лізьте в душу лапами брудними!
Для вас - цікавість, а для мене - біль.
Моя земля горить під небесами,
На спогадах тримається зима.
Не лізьте в душу довгими носами -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...За межами його - зелена цвіль.
Не лізьте в душу лапами брудними!
Для вас - цікавість, а для мене - біль.
Моя земля горить під небесами,
На спогадах тримається зима.
Не лізьте в душу довгими носами -
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.24
2025.11.29
2025.08.19
2025.06.25
2025.04.24
2025.04.14
2025.04.06
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Микола Лукаш (1920 - 1988) /
Інша поезія
/
Сен-Поль Ру (1861—1940)
Сен-Поль Ру «СОЛО НА ТРОМБОНІ»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сен-Поль Ру «СОЛО НА ТРОМБОНІ»
Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики.
В них не обличчя, а дволиччя, дві півсферичні половинки:
мед борзописцям і потворам, яд геніальним, може, творам. Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. Коли цей Янус отверзає анус (що в них замісто уст), виходить – пст!... – виходить іскрометний пшик, виходять екскременти-шик.
Син Буало і Глупоти Людської, дивіться, родиться яким – не голова, а круглий нуль на ще круглішому нулю, але нахабне це мале: ледь вилупилось, відмінча, все підміча і відзнача, і судить, і судачить, хоч якось криво-косо бачить – бджолу поплутає з джмелем, пса між лисиці присобачить, не зна, де хрест, а де кадило, де кінь, а де кобила, на чорне каже біле; йому що сонце, що калюжа, що зірка, що будяк; і всюди лізе, всюди петра, то знак, що пнеться він на метра, що вийде з нього знаменитий, маститий Жак Мудак (ось так!), на все лихе мастак, на всякий шахер-махер, підметкоріз і абортмахер, з тих архітекторів навспак, що не будують, лиш руйнують, як от черв’як або стерв’як.
Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. В них не обличчя, а дволиччя, дві півсферичні половинки: мед борзописцям і потворам, яд геніальним, може, творам. Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. Коли цей Янус отверзає анус (що в них замісто уст), виходить – пст! – виходить іскрометний пшик, виходять екскременти-шик.
Апоплектична пика – мов ковчег, а руки – мов гасила. Сила!.. Він б’ючим сумриться биком, масивним сунеться китом – у маси, в юрби, в тижби, в глоти; людці ж, любителі підлоти, аж стеляться перед пророком і жабооко нестямляться: оце пророк! Плювок його – закон, блювок його – канон, а жовчне харкотиння – одкровення... Ну, та нехай, не зачіпай, бо й свій одержиш пай – вони тебе задавлять! Вони ж плюють на юний цвіт, на білий світ, на біль і сміх, на небувалий плід, на чудо й диво... Ну, та нехай, не зачіпай, бо й свій одержиш пай – вони тебе розчавлять! Вони ж обгиджують Красу, що не одмиється, можливо, і до останнього часу... Ну, та нехай, не зачіпай, бо й свій одержиш пай: вони тебе живого не зоставлять! Вони, аби лише дістали, були б і сонце обісцяли, то мечуть мстиві нечистоти на інші зоряні істоти, на ті людські вогні, що мріють у багні, що звати їх – поети!
Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. В них не обличчя, а дволиччя, дві півсферичні половинки: мед борзописцям і потворам, яд геніальним, може, творам. Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. Коли цей Янус отверзає анус (що в них замісто уст), виходить – пст! – виходить іскрометний пшик, виходять екскременти-шик.
Юрба-дурба смакує їх тромбонні гуки-пуки. Яка доба, така й труба, така й гудьба. Ганьба! З розпуки вмерти б я волів: де час поетів-королів? А курвалів пішло чимало вгору. Вчорашній раб, холуй, вахлай, барбос, балбес, нечоса із нечос, нетеса із нетес, – тепер командує, владує, дує в тромбон і в вус собі не дує, та ще й поета, бач, годує: твори, небоже, під осляк, то, може, кинемо маслак... Тепер кругом метаморфози: буя чортополох, де посміхались рози, заглух тьох-тьоророх, вже соловей не молиться (тепер, вважай, крамола це), лише зозулине бемолиться „ку-ку” – занудлива докука кука. Все світло, що було, у прірву загуло. Поетів сяєво Зоїли мороком заїли. У них же влада, зброя є в них, тримає шаблю-бритву євнух, мурло за берло має ножиці, і множаться їх трони, й діадеми їх по академіях блищать. Тварюки нап’яли рясні перуки, забрали в руки всі газети та журнали, канали, по яких до них пливуть дари, лише встигай, бери – і злото простаків, і смирну тупаків, і ладан глупаків.
Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. В них не обличчя, а дволиччя, дві півсферичні половинки: мед борзописцям і потворам, яд геніальним, може, творам. Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. Коли цей Янус отверзає анус (що в них замісто уст), виходить – пст! – виходить іскрометний пшик, виходять екскременти-шик.
Один завида підсіда сусіда, бо той, бач, кращий; другий пита: „Чого це він літа, як я без крил?” Отут і вродиться Зоїл, отут йому лахва: ззива ненависно-завидно-злобних, збива духовних злиднів неподобних, зрива в хрестовий їх похід, пустивши в хід брехню, ошуку, наклеп, і статую розхитує, аж поки – крях! – герой паде у прах. Громада рада, скаче, ірже, гигоче, гавка, мука, хрюка, іде в канкан, у вихиляс, а сам іконоборець-мартопляс вже став на п’єдестал; нога як стій в граніт вроста (хоч і чужий, скажи ти, а мов на мене шитий!), і вже над стогнами й майданами, над довгожданими підданими пишає чванно, самозванно новопосталий володар – пухлявий синтез всіх отих нездар. Тепер і честь йому, й хвала, і алілуя, й а-ла-ла! Де чулися орфічні тони, гастричні рявкають тромбони. Дзвоніть же, дзвони, гриміть, гармати нашої республіки: салют улюбленцеві публіки! Апофеоз-психоз – букети й хустки, сальви й фіміам (роздолля хваліям!), пажі і екіпажі, лакеї і лівреї, банкіри й сутенери, і гейші, і гетери, трофеї-феї, цілий легіон, ну, і Почесний Легіон, і он розкішний особняк, що вмре під ним ще не один бідняк, твій, Музо, милодан – такий Верлен чи Ліль-Адан!
Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. В них не обличчя, а дволиччя, дві півсферичні половинки: мед борзописцям і потворам, яд геніальним, може, творам. Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. Коли цей Янус отверзає анус (що в них замісто уст), виходить – пст! – виходить іскрометний пшик, виходять екскременти-шик.
Таке вже випало нам царство... Ну що ж, задрипане лицарство! Бали справляйте й весілля, хай ваше кодло заселя міста, що їх побила сліпота і опоїла ваша блекота. Трощіть, ламайте, брудніть, валяйте, плюндруйте всіх і вся. Ви ж плюндрували дідуся-Гомера, Шекспіра і Мольєра, Бальзака і Гюго, та мало ще кого – Гонкура і Золя, і Вагнера, й Мане, і Ібсена, й Моне, і Берліоза, і Родена – то нам усе братва, то вам жратва щоденна! Давайте, заглинайте за кусом кус! Од вас дістати мінус – це нам плюс! Не помилюсь: на кого брешете, рвучи собі легені, той, безперечно, геній. Богохуління – те ж боготворіння: ви ґрунт угноїте під квіткове коріння. Та ще ж ви на коні, герої гавкотні; дивіться – є ж у нас закони проти бандюг, злодюг і волоцюг (який ланцюг!), а проти вас нема. Кому тюрма, а вам сурма. Кому заглада – вам верховна влада. Щоб ви самі покинули свій трон, де так сучасно мислить афедрон, щоб вилинула істина з-під спуду? Нема дурних, до віку і до суду... Та прийде ж суд на кліку юд, бо та юрба – вам не навік раба, бо той же люд – він, попри блуд і бруд, і вивихи, й заскоки, таки святий і гожий, таки направду божий; той люд розкусить вас, паскуд, отямиться хоч на краю безодні, порве кайдани і стрясе все, що його гнітило і томило, і закричить: „Катюг на мило!” Так, панове, так! Цей бунтівник Спартак авторитетне ваше падло пожбурить на смітник. Ото вже буде кришка, хоч бришкай, хоч не бришкай! І на потомний вік од вас зостанеться хіба гидка відрижка, – ви, живолупи й людомори, що до сухої сикомори удруге прип’яли б Христа, якби він знов явив до нас чоло те світанкове, ті очі барвінкові, русяву бороду й велику білу душу – криницю вселюбові!
Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. В них не обличчя, а дволиччя, дві півсферичні половинки: мед борзописцям і потворам, яд геніальним, може, творам. Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. Коли цей Янус отверзає анус (що в них замісто уст), виходить – пст! – виходить іскрометний пшик, виходять екскременти-шик.
Латинський Квартал, 1897.
З французької переклав Микола Лукаш
В них не обличчя, а дволиччя, дві півсферичні половинки:
мед борзописцям і потворам, яд геніальним, може, творам. Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. Коли цей Янус отверзає анус (що в них замісто уст), виходить – пст!... – виходить іскрометний пшик, виходять екскременти-шик.
Син Буало і Глупоти Людської, дивіться, родиться яким – не голова, а круглий нуль на ще круглішому нулю, але нахабне це мале: ледь вилупилось, відмінча, все підміча і відзнача, і судить, і судачить, хоч якось криво-косо бачить – бджолу поплутає з джмелем, пса між лисиці присобачить, не зна, де хрест, а де кадило, де кінь, а де кобила, на чорне каже біле; йому що сонце, що калюжа, що зірка, що будяк; і всюди лізе, всюди петра, то знак, що пнеться він на метра, що вийде з нього знаменитий, маститий Жак Мудак (ось так!), на все лихе мастак, на всякий шахер-махер, підметкоріз і абортмахер, з тих архітекторів навспак, що не будують, лиш руйнують, як от черв’як або стерв’як.
Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. В них не обличчя, а дволиччя, дві півсферичні половинки: мед борзописцям і потворам, яд геніальним, може, творам. Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. Коли цей Янус отверзає анус (що в них замісто уст), виходить – пст! – виходить іскрометний пшик, виходять екскременти-шик.
Апоплектична пика – мов ковчег, а руки – мов гасила. Сила!.. Він б’ючим сумриться биком, масивним сунеться китом – у маси, в юрби, в тижби, в глоти; людці ж, любителі підлоти, аж стеляться перед пророком і жабооко нестямляться: оце пророк! Плювок його – закон, блювок його – канон, а жовчне харкотиння – одкровення... Ну, та нехай, не зачіпай, бо й свій одержиш пай – вони тебе задавлять! Вони ж плюють на юний цвіт, на білий світ, на біль і сміх, на небувалий плід, на чудо й диво... Ну, та нехай, не зачіпай, бо й свій одержиш пай – вони тебе розчавлять! Вони ж обгиджують Красу, що не одмиється, можливо, і до останнього часу... Ну, та нехай, не зачіпай, бо й свій одержиш пай: вони тебе живого не зоставлять! Вони, аби лише дістали, були б і сонце обісцяли, то мечуть мстиві нечистоти на інші зоряні істоти, на ті людські вогні, що мріють у багні, що звати їх – поети!
Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. В них не обличчя, а дволиччя, дві півсферичні половинки: мед борзописцям і потворам, яд геніальним, може, творам. Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. Коли цей Янус отверзає анус (що в них замісто уст), виходить – пст! – виходить іскрометний пшик, виходять екскременти-шик.
Юрба-дурба смакує їх тромбонні гуки-пуки. Яка доба, така й труба, така й гудьба. Ганьба! З розпуки вмерти б я волів: де час поетів-королів? А курвалів пішло чимало вгору. Вчорашній раб, холуй, вахлай, барбос, балбес, нечоса із нечос, нетеса із нетес, – тепер командує, владує, дує в тромбон і в вус собі не дує, та ще й поета, бач, годує: твори, небоже, під осляк, то, може, кинемо маслак... Тепер кругом метаморфози: буя чортополох, де посміхались рози, заглух тьох-тьоророх, вже соловей не молиться (тепер, вважай, крамола це), лише зозулине бемолиться „ку-ку” – занудлива докука кука. Все світло, що було, у прірву загуло. Поетів сяєво Зоїли мороком заїли. У них же влада, зброя є в них, тримає шаблю-бритву євнух, мурло за берло має ножиці, і множаться їх трони, й діадеми їх по академіях блищать. Тварюки нап’яли рясні перуки, забрали в руки всі газети та журнали, канали, по яких до них пливуть дари, лише встигай, бери – і злото простаків, і смирну тупаків, і ладан глупаків.
Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. В них не обличчя, а дволиччя, дві півсферичні половинки: мед борзописцям і потворам, яд геніальним, може, творам. Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. Коли цей Янус отверзає анус (що в них замісто уст), виходить – пст! – виходить іскрометний пшик, виходять екскременти-шик.
Один завида підсіда сусіда, бо той, бач, кращий; другий пита: „Чого це він літа, як я без крил?” Отут і вродиться Зоїл, отут йому лахва: ззива ненависно-завидно-злобних, збива духовних злиднів неподобних, зрива в хрестовий їх похід, пустивши в хід брехню, ошуку, наклеп, і статую розхитує, аж поки – крях! – герой паде у прах. Громада рада, скаче, ірже, гигоче, гавка, мука, хрюка, іде в канкан, у вихиляс, а сам іконоборець-мартопляс вже став на п’єдестал; нога як стій в граніт вроста (хоч і чужий, скажи ти, а мов на мене шитий!), і вже над стогнами й майданами, над довгожданими підданими пишає чванно, самозванно новопосталий володар – пухлявий синтез всіх отих нездар. Тепер і честь йому, й хвала, і алілуя, й а-ла-ла! Де чулися орфічні тони, гастричні рявкають тромбони. Дзвоніть же, дзвони, гриміть, гармати нашої республіки: салют улюбленцеві публіки! Апофеоз-психоз – букети й хустки, сальви й фіміам (роздолля хваліям!), пажі і екіпажі, лакеї і лівреї, банкіри й сутенери, і гейші, і гетери, трофеї-феї, цілий легіон, ну, і Почесний Легіон, і он розкішний особняк, що вмре під ним ще не один бідняк, твій, Музо, милодан – такий Верлен чи Ліль-Адан!
Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. В них не обличчя, а дволиччя, дві півсферичні половинки: мед борзописцям і потворам, яд геніальним, може, творам. Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. Коли цей Янус отверзає анус (що в них замісто уст), виходить – пст! – виходить іскрометний пшик, виходять екскременти-шик.
Таке вже випало нам царство... Ну що ж, задрипане лицарство! Бали справляйте й весілля, хай ваше кодло заселя міста, що їх побила сліпота і опоїла ваша блекота. Трощіть, ламайте, брудніть, валяйте, плюндруйте всіх і вся. Ви ж плюндрували дідуся-Гомера, Шекспіра і Мольєра, Бальзака і Гюго, та мало ще кого – Гонкура і Золя, і Вагнера, й Мане, і Ібсена, й Моне, і Берліоза, і Родена – то нам усе братва, то вам жратва щоденна! Давайте, заглинайте за кусом кус! Од вас дістати мінус – це нам плюс! Не помилюсь: на кого брешете, рвучи собі легені, той, безперечно, геній. Богохуління – те ж боготворіння: ви ґрунт угноїте під квіткове коріння. Та ще ж ви на коні, герої гавкотні; дивіться – є ж у нас закони проти бандюг, злодюг і волоцюг (який ланцюг!), а проти вас нема. Кому тюрма, а вам сурма. Кому заглада – вам верховна влада. Щоб ви самі покинули свій трон, де так сучасно мислить афедрон, щоб вилинула істина з-під спуду? Нема дурних, до віку і до суду... Та прийде ж суд на кліку юд, бо та юрба – вам не навік раба, бо той же люд – він, попри блуд і бруд, і вивихи, й заскоки, таки святий і гожий, таки направду божий; той люд розкусить вас, паскуд, отямиться хоч на краю безодні, порве кайдани і стрясе все, що його гнітило і томило, і закричить: „Катюг на мило!” Так, панове, так! Цей бунтівник Спартак авторитетне ваше падло пожбурить на смітник. Ото вже буде кришка, хоч бришкай, хоч не бришкай! І на потомний вік од вас зостанеться хіба гидка відрижка, – ви, живолупи й людомори, що до сухої сикомори удруге прип’яли б Христа, якби він знов явив до нас чоло те світанкове, ті очі барвінкові, русяву бороду й велику білу душу – криницю вселюбові!
Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. В них не обличчя, а дволиччя, дві півсферичні половинки: мед борзописцям і потворам, яд геніальним, може, творам. Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. Коли цей Янус отверзає анус (що в них замісто уст), виходить – пст! – виходить іскрометний пшик, виходять екскременти-шик.
Латинський Квартал, 1897.
З французької переклав Микола Лукаш
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
