
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.11
00:09
Я стою під дощем, і мене обпікають потоки.
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
2025.10.10
21:23
Отже, 9 жовтня Шведська академія оголосила ім‘я лавреата Нобелівської премії з літератури 2025 року. Володарем цієї найпрестижнішої нагороди «за переконливу та пророчу творчість, що серед апокаліптичного терору підтверджує силу мистецтва", став 71-річний
2025.10.10
19:21
Плаксивий Жовтень… що тут вдієш?
У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
2025.10.10
18:58
Під завалами, що на «львівщині»,
Схороню свої душі залишки.
Передбачення, снами віщими,
Не торкатимусь, зайві заклики…
І лежатиму під завалами
Сотні, тисячі років скривджених
Своїм побутом, хай віддаленим
Але ж вибритим і остриженим…
Схороню свої душі залишки.
Передбачення, снами віщими,
Не торкатимусь, зайві заклики…
І лежатиму під завалами
Сотні, тисячі років скривджених
Своїм побутом, хай віддаленим
Але ж вибритим і остриженим…
2025.10.10
17:14
Танцює дощ легенький знов,
Плете із неба холоди.
А я дивлюсь німе кіно,
Де зранку всі спішать кудись.
2.І дощ біжить, немов літа.
А під дощем стоїть дівча.
Чи жде когось, чи просто так.
Плете із неба холоди.
А я дивлюсь німе кіно,
Де зранку всі спішать кудись.
2.І дощ біжить, немов літа.
А під дощем стоїть дівча.
Чи жде когось, чи просто так.
2025.10.10
15:36
Потік бажаного тепла
Тече по всьому тілу
Не лиш тому, що не дотла
Осінні дні згоріли.
Горить нестримано вогонь
Дерев різномаїтих,
А я теплом твоїх долонь
Все більш і більш зігрітий.
Тече по всьому тілу
Не лиш тому, що не дотла
Осінні дні згоріли.
Горить нестримано вогонь
Дерев різномаїтих,
А я теплом твоїх долонь
Все більш і більш зігрітий.
2025.10.10
15:20
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
2025.10.10
15:18
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
2025.10.10
15:18
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
2025.10.09
22:26
Чи є сенс шукати дівчину
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,
2025.10.09
21:47
Той, хто по смерті захоче розшукать мене,
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький
2025.10.09
20:59
Закричав болотяний бугай
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.
Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.
Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить
2025.10.09
20:04
Хан не встигне іще й чхнути у Бахчисараї,
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач
2025.10.09
15:56
КУЛЯ, ЯКА ПОЧИНАЄ ГРУ.
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:
2025.10.09
13:39
Я шпарку заб’ю, через неї дощить
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
2025.10.09
12:49
Яскравими фарбами осінь
Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.06.25
2025.04.24
2025.04.14
2025.04.06
2025.03.09
2025.02.28
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Микола Лукаш (1920 - 1988) /
Інша поезія
/
Сен-Поль Ру (1861—1940)
Сен-Поль Ру «СОЛО НА ТРОМБОНІ»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сен-Поль Ру «СОЛО НА ТРОМБОНІ»
Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики.
В них не обличчя, а дволиччя, дві півсферичні половинки:
мед борзописцям і потворам, яд геніальним, може, творам. Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. Коли цей Янус отверзає анус (що в них замісто уст), виходить – пст!... – виходить іскрометний пшик, виходять екскременти-шик.
Син Буало і Глупоти Людської, дивіться, родиться яким – не голова, а круглий нуль на ще круглішому нулю, але нахабне це мале: ледь вилупилось, відмінча, все підміча і відзнача, і судить, і судачить, хоч якось криво-косо бачить – бджолу поплутає з джмелем, пса між лисиці присобачить, не зна, де хрест, а де кадило, де кінь, а де кобила, на чорне каже біле; йому що сонце, що калюжа, що зірка, що будяк; і всюди лізе, всюди петра, то знак, що пнеться він на метра, що вийде з нього знаменитий, маститий Жак Мудак (ось так!), на все лихе мастак, на всякий шахер-махер, підметкоріз і абортмахер, з тих архітекторів навспак, що не будують, лиш руйнують, як от черв’як або стерв’як.
Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. В них не обличчя, а дволиччя, дві півсферичні половинки: мед борзописцям і потворам, яд геніальним, може, творам. Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. Коли цей Янус отверзає анус (що в них замісто уст), виходить – пст! – виходить іскрометний пшик, виходять екскременти-шик.
Апоплектична пика – мов ковчег, а руки – мов гасила. Сила!.. Він б’ючим сумриться биком, масивним сунеться китом – у маси, в юрби, в тижби, в глоти; людці ж, любителі підлоти, аж стеляться перед пророком і жабооко нестямляться: оце пророк! Плювок його – закон, блювок його – канон, а жовчне харкотиння – одкровення... Ну, та нехай, не зачіпай, бо й свій одержиш пай – вони тебе задавлять! Вони ж плюють на юний цвіт, на білий світ, на біль і сміх, на небувалий плід, на чудо й диво... Ну, та нехай, не зачіпай, бо й свій одержиш пай – вони тебе розчавлять! Вони ж обгиджують Красу, що не одмиється, можливо, і до останнього часу... Ну, та нехай, не зачіпай, бо й свій одержиш пай: вони тебе живого не зоставлять! Вони, аби лише дістали, були б і сонце обісцяли, то мечуть мстиві нечистоти на інші зоряні істоти, на ті людські вогні, що мріють у багні, що звати їх – поети!
Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. В них не обличчя, а дволиччя, дві півсферичні половинки: мед борзописцям і потворам, яд геніальним, може, творам. Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. Коли цей Янус отверзає анус (що в них замісто уст), виходить – пст! – виходить іскрометний пшик, виходять екскременти-шик.
Юрба-дурба смакує їх тромбонні гуки-пуки. Яка доба, така й труба, така й гудьба. Ганьба! З розпуки вмерти б я волів: де час поетів-королів? А курвалів пішло чимало вгору. Вчорашній раб, холуй, вахлай, барбос, балбес, нечоса із нечос, нетеса із нетес, – тепер командує, владує, дує в тромбон і в вус собі не дує, та ще й поета, бач, годує: твори, небоже, під осляк, то, може, кинемо маслак... Тепер кругом метаморфози: буя чортополох, де посміхались рози, заглух тьох-тьоророх, вже соловей не молиться (тепер, вважай, крамола це), лише зозулине бемолиться „ку-ку” – занудлива докука кука. Все світло, що було, у прірву загуло. Поетів сяєво Зоїли мороком заїли. У них же влада, зброя є в них, тримає шаблю-бритву євнух, мурло за берло має ножиці, і множаться їх трони, й діадеми їх по академіях блищать. Тварюки нап’яли рясні перуки, забрали в руки всі газети та журнали, канали, по яких до них пливуть дари, лише встигай, бери – і злото простаків, і смирну тупаків, і ладан глупаків.
Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. В них не обличчя, а дволиччя, дві півсферичні половинки: мед борзописцям і потворам, яд геніальним, може, творам. Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. Коли цей Янус отверзає анус (що в них замісто уст), виходить – пст! – виходить іскрометний пшик, виходять екскременти-шик.
Один завида підсіда сусіда, бо той, бач, кращий; другий пита: „Чого це він літа, як я без крил?” Отут і вродиться Зоїл, отут йому лахва: ззива ненависно-завидно-злобних, збива духовних злиднів неподобних, зрива в хрестовий їх похід, пустивши в хід брехню, ошуку, наклеп, і статую розхитує, аж поки – крях! – герой паде у прах. Громада рада, скаче, ірже, гигоче, гавка, мука, хрюка, іде в канкан, у вихиляс, а сам іконоборець-мартопляс вже став на п’єдестал; нога як стій в граніт вроста (хоч і чужий, скажи ти, а мов на мене шитий!), і вже над стогнами й майданами, над довгожданими підданими пишає чванно, самозванно новопосталий володар – пухлявий синтез всіх отих нездар. Тепер і честь йому, й хвала, і алілуя, й а-ла-ла! Де чулися орфічні тони, гастричні рявкають тромбони. Дзвоніть же, дзвони, гриміть, гармати нашої республіки: салют улюбленцеві публіки! Апофеоз-психоз – букети й хустки, сальви й фіміам (роздолля хваліям!), пажі і екіпажі, лакеї і лівреї, банкіри й сутенери, і гейші, і гетери, трофеї-феї, цілий легіон, ну, і Почесний Легіон, і он розкішний особняк, що вмре під ним ще не один бідняк, твій, Музо, милодан – такий Верлен чи Ліль-Адан!
Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. В них не обличчя, а дволиччя, дві півсферичні половинки: мед борзописцям і потворам, яд геніальним, може, творам. Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. Коли цей Янус отверзає анус (що в них замісто уст), виходить – пст! – виходить іскрометний пшик, виходять екскременти-шик.
Таке вже випало нам царство... Ну що ж, задрипане лицарство! Бали справляйте й весілля, хай ваше кодло заселя міста, що їх побила сліпота і опоїла ваша блекота. Трощіть, ламайте, брудніть, валяйте, плюндруйте всіх і вся. Ви ж плюндрували дідуся-Гомера, Шекспіра і Мольєра, Бальзака і Гюго, та мало ще кого – Гонкура і Золя, і Вагнера, й Мане, і Ібсена, й Моне, і Берліоза, і Родена – то нам усе братва, то вам жратва щоденна! Давайте, заглинайте за кусом кус! Од вас дістати мінус – це нам плюс! Не помилюсь: на кого брешете, рвучи собі легені, той, безперечно, геній. Богохуління – те ж боготворіння: ви ґрунт угноїте під квіткове коріння. Та ще ж ви на коні, герої гавкотні; дивіться – є ж у нас закони проти бандюг, злодюг і волоцюг (який ланцюг!), а проти вас нема. Кому тюрма, а вам сурма. Кому заглада – вам верховна влада. Щоб ви самі покинули свій трон, де так сучасно мислить афедрон, щоб вилинула істина з-під спуду? Нема дурних, до віку і до суду... Та прийде ж суд на кліку юд, бо та юрба – вам не навік раба, бо той же люд – він, попри блуд і бруд, і вивихи, й заскоки, таки святий і гожий, таки направду божий; той люд розкусить вас, паскуд, отямиться хоч на краю безодні, порве кайдани і стрясе все, що його гнітило і томило, і закричить: „Катюг на мило!” Так, панове, так! Цей бунтівник Спартак авторитетне ваше падло пожбурить на смітник. Ото вже буде кришка, хоч бришкай, хоч не бришкай! І на потомний вік од вас зостанеться хіба гидка відрижка, – ви, живолупи й людомори, що до сухої сикомори удруге прип’яли б Христа, якби він знов явив до нас чоло те світанкове, ті очі барвінкові, русяву бороду й велику білу душу – криницю вселюбові!
Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. В них не обличчя, а дволиччя, дві півсферичні половинки: мед борзописцям і потворам, яд геніальним, може, творам. Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. Коли цей Янус отверзає анус (що в них замісто уст), виходить – пст! – виходить іскрометний пшик, виходять екскременти-шик.
Латинський Квартал, 1897.
З французької переклав Микола Лукаш
В них не обличчя, а дволиччя, дві півсферичні половинки:
мед борзописцям і потворам, яд геніальним, може, творам. Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. Коли цей Янус отверзає анус (що в них замісто уст), виходить – пст!... – виходить іскрометний пшик, виходять екскременти-шик.
Син Буало і Глупоти Людської, дивіться, родиться яким – не голова, а круглий нуль на ще круглішому нулю, але нахабне це мале: ледь вилупилось, відмінча, все підміча і відзнача, і судить, і судачить, хоч якось криво-косо бачить – бджолу поплутає з джмелем, пса між лисиці присобачить, не зна, де хрест, а де кадило, де кінь, а де кобила, на чорне каже біле; йому що сонце, що калюжа, що зірка, що будяк; і всюди лізе, всюди петра, то знак, що пнеться він на метра, що вийде з нього знаменитий, маститий Жак Мудак (ось так!), на все лихе мастак, на всякий шахер-махер, підметкоріз і абортмахер, з тих архітекторів навспак, що не будують, лиш руйнують, як от черв’як або стерв’як.
Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. В них не обличчя, а дволиччя, дві півсферичні половинки: мед борзописцям і потворам, яд геніальним, може, творам. Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. Коли цей Янус отверзає анус (що в них замісто уст), виходить – пст! – виходить іскрометний пшик, виходять екскременти-шик.
Апоплектична пика – мов ковчег, а руки – мов гасила. Сила!.. Він б’ючим сумриться биком, масивним сунеться китом – у маси, в юрби, в тижби, в глоти; людці ж, любителі підлоти, аж стеляться перед пророком і жабооко нестямляться: оце пророк! Плювок його – закон, блювок його – канон, а жовчне харкотиння – одкровення... Ну, та нехай, не зачіпай, бо й свій одержиш пай – вони тебе задавлять! Вони ж плюють на юний цвіт, на білий світ, на біль і сміх, на небувалий плід, на чудо й диво... Ну, та нехай, не зачіпай, бо й свій одержиш пай – вони тебе розчавлять! Вони ж обгиджують Красу, що не одмиється, можливо, і до останнього часу... Ну, та нехай, не зачіпай, бо й свій одержиш пай: вони тебе живого не зоставлять! Вони, аби лише дістали, були б і сонце обісцяли, то мечуть мстиві нечистоти на інші зоряні істоти, на ті людські вогні, що мріють у багні, що звати їх – поети!
Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. В них не обличчя, а дволиччя, дві півсферичні половинки: мед борзописцям і потворам, яд геніальним, може, творам. Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. Коли цей Янус отверзає анус (що в них замісто уст), виходить – пст! – виходить іскрометний пшик, виходять екскременти-шик.
Юрба-дурба смакує їх тромбонні гуки-пуки. Яка доба, така й труба, така й гудьба. Ганьба! З розпуки вмерти б я волів: де час поетів-королів? А курвалів пішло чимало вгору. Вчорашній раб, холуй, вахлай, барбос, балбес, нечоса із нечос, нетеса із нетес, – тепер командує, владує, дує в тромбон і в вус собі не дує, та ще й поета, бач, годує: твори, небоже, під осляк, то, може, кинемо маслак... Тепер кругом метаморфози: буя чортополох, де посміхались рози, заглух тьох-тьоророх, вже соловей не молиться (тепер, вважай, крамола це), лише зозулине бемолиться „ку-ку” – занудлива докука кука. Все світло, що було, у прірву загуло. Поетів сяєво Зоїли мороком заїли. У них же влада, зброя є в них, тримає шаблю-бритву євнух, мурло за берло має ножиці, і множаться їх трони, й діадеми їх по академіях блищать. Тварюки нап’яли рясні перуки, забрали в руки всі газети та журнали, канали, по яких до них пливуть дари, лише встигай, бери – і злото простаків, і смирну тупаків, і ладан глупаків.
Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. В них не обличчя, а дволиччя, дві півсферичні половинки: мед борзописцям і потворам, яд геніальним, може, творам. Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. Коли цей Янус отверзає анус (що в них замісто уст), виходить – пст! – виходить іскрометний пшик, виходять екскременти-шик.
Один завида підсіда сусіда, бо той, бач, кращий; другий пита: „Чого це він літа, як я без крил?” Отут і вродиться Зоїл, отут йому лахва: ззива ненависно-завидно-злобних, збива духовних злиднів неподобних, зрива в хрестовий їх похід, пустивши в хід брехню, ошуку, наклеп, і статую розхитує, аж поки – крях! – герой паде у прах. Громада рада, скаче, ірже, гигоче, гавка, мука, хрюка, іде в канкан, у вихиляс, а сам іконоборець-мартопляс вже став на п’єдестал; нога як стій в граніт вроста (хоч і чужий, скажи ти, а мов на мене шитий!), і вже над стогнами й майданами, над довгожданими підданими пишає чванно, самозванно новопосталий володар – пухлявий синтез всіх отих нездар. Тепер і честь йому, й хвала, і алілуя, й а-ла-ла! Де чулися орфічні тони, гастричні рявкають тромбони. Дзвоніть же, дзвони, гриміть, гармати нашої республіки: салют улюбленцеві публіки! Апофеоз-психоз – букети й хустки, сальви й фіміам (роздолля хваліям!), пажі і екіпажі, лакеї і лівреї, банкіри й сутенери, і гейші, і гетери, трофеї-феї, цілий легіон, ну, і Почесний Легіон, і он розкішний особняк, що вмре під ним ще не один бідняк, твій, Музо, милодан – такий Верлен чи Ліль-Адан!
Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. В них не обличчя, а дволиччя, дві півсферичні половинки: мед борзописцям і потворам, яд геніальним, може, творам. Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. Коли цей Янус отверзає анус (що в них замісто уст), виходить – пст! – виходить іскрометний пшик, виходять екскременти-шик.
Таке вже випало нам царство... Ну що ж, задрипане лицарство! Бали справляйте й весілля, хай ваше кодло заселя міста, що їх побила сліпота і опоїла ваша блекота. Трощіть, ламайте, брудніть, валяйте, плюндруйте всіх і вся. Ви ж плюндрували дідуся-Гомера, Шекспіра і Мольєра, Бальзака і Гюго, та мало ще кого – Гонкура і Золя, і Вагнера, й Мане, і Ібсена, й Моне, і Берліоза, і Родена – то нам усе братва, то вам жратва щоденна! Давайте, заглинайте за кусом кус! Од вас дістати мінус – це нам плюс! Не помилюсь: на кого брешете, рвучи собі легені, той, безперечно, геній. Богохуління – те ж боготворіння: ви ґрунт угноїте під квіткове коріння. Та ще ж ви на коні, герої гавкотні; дивіться – є ж у нас закони проти бандюг, злодюг і волоцюг (який ланцюг!), а проти вас нема. Кому тюрма, а вам сурма. Кому заглада – вам верховна влада. Щоб ви самі покинули свій трон, де так сучасно мислить афедрон, щоб вилинула істина з-під спуду? Нема дурних, до віку і до суду... Та прийде ж суд на кліку юд, бо та юрба – вам не навік раба, бо той же люд – він, попри блуд і бруд, і вивихи, й заскоки, таки святий і гожий, таки направду божий; той люд розкусить вас, паскуд, отямиться хоч на краю безодні, порве кайдани і стрясе все, що його гнітило і томило, і закричить: „Катюг на мило!” Так, панове, так! Цей бунтівник Спартак авторитетне ваше падло пожбурить на смітник. Ото вже буде кришка, хоч бришкай, хоч не бришкай! І на потомний вік од вас зостанеться хіба гидка відрижка, – ви, живолупи й людомори, що до сухої сикомори удруге прип’яли б Христа, якби він знов явив до нас чоло те світанкове, ті очі барвінкові, русяву бороду й велику білу душу – криницю вселюбові!
Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. В них не обличчя, а дволиччя, дві півсферичні половинки: мед борзописцям і потворам, яд геніальним, може, творам. Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. Коли цей Янус отверзає анус (що в них замісто уст), виходить – пст! – виходить іскрометний пшик, виходять екскременти-шик.
Латинський Квартал, 1897.
З французької переклав Микола Лукаш
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію