Війна й весна - такий "конфлікт" образів та емоцій. Наснажує.

Так майстерно, з українськими барвами зображено людське щастя в жорстоких обіймах війни, стільки душі вкладено в цей вірш, що хочеться його перечитувати!

Ти, Роксолано, дуже добре і завжди вмієш поєднувати красу героїки з красою звичайних життєвих радощів.

Так гарно і щемно...Поетично-чуттєво...

Роксолано, Ви дуже вдало передали настрій і відчуття людей, які переживають коротку мить щастя, котру найменший порух може зруйнувати. Для усіх нас так важливо не пропустити подібні миттєвості, навіть якщо постійно нависає тінь війни...

розволошінь... - і полетіла думка в окриленй Всесвіт Ваших поетичних образів...
В одному з моїх віршів я теж вжила слово "отави" ( у множині), але виявилось, що воно має тільки однину (отава).
макІвок читається. А за словником - мАківок або маківОк.

Яка краса! ВисочінЬ, широчінь! Ну і... глибочінь.
Така поезія - творить і світ, і мир.

Є відповідна стаття про оцінювання та неоцінювання.

http://maysterni.com/recommendations.php
А, якщо з лругого боку, то як можна вагомо оцінить таке римування як "отави" (слово, яке у множині не існує) та "зоставим" (прекрасне дієслово - як у словнику Б.Грінченка, так само і в українському лінгвістичному), якщо отака от колізія? Плюс деякі незначні збіги приголосних, плюс нормативно "прим'я́ті", а не так, як бачимо...
То, може, 5.25 і є тією самою оцінкою, яка меркне на тлі істинно чудового вірша болючої тематики.

Роксолано, сестричко, кого ти слухаєш?! "Отави" у даному контексті досить доречні! У поетичній мові ще лУни існують. Не тому що "луни"("луна" у множині) вживали я і, наприклад, Степан Пушик та інші укрпоети... Тому що у даному випадку - мова поетична.
Недаремно Семене Санніков ховається під нікнеймом... Чому? Я вже неодноразово у ПМ писав: щоб верзти нісенітниці... Він не розуміє, що укрмова має різні стилі?.. У художньому стилі "отави" - зовсім не помилка, а навіть невелика родзинка. Невелика, бо "отави" багато хто писав - і класики, й позакласики. Очевидно,що С.Санніков - це путо... На кшталт - "багатоголового" Валентина Ліпчинського.

Наприклад - http://naprikoli.com/stylistychne-vykorystannya-form-chysla-imennykiv.html


Стилістичне використання форм числа іменників
Категорія числа Іменників мас здебільшого дві форми вияву — однину й множинну. їх стилістична сутність майже адекватна, пор.: Навчаю учня і Навчаю учнів. Ці речення розрізняються своїм змістом і морфологічно. Йдеться про навчальні зусилля суб’єкта, які зорієнтовані тільки на одного об’єкта, особу (учня — одн.) і на двох, кількох чи багатьох об’єктів (учнів — множ.), тому й стилістика обох речень неоднакова: сприймання мовцем змісту сказаного вобох реченнях пов’язане з його ставленням до кількісного вияву об’єкта леї само! дії.
Стилістична місткість категорії числа найочевидніша тоді, коли слова вживаються переважно або тільки в однині(читання, мислення, запровадження, вдосконалення, орієнтація, м’ясо, сміх та ін.), або тільки в множині. До іменників із значенням множності, множинності найчастіше належать такі іменники:
— назви предметів одиничних, парних або таких, які утворилися з кількох частин: вила, ворота, ночви, сани, терези, граблі, ноші, посилки, лапки, кліщі, панталони, сіни, шахи, в’язи, баки та ін.;
— іменники, лексичне значення яких матеріально-речовинне: вершки, дріжджі, прянощі, висівки тощо;
— назви тих реалій, які мають значення збірності і вказують на сукупність предметів: гроші, надра, фінанси, копалини, джунглі, хащі та ін.;
— найменування дій, процесів: заходеньки, походеньки, витребеньки, дебати, відвідини, жмурки, пересміхи, хвастощі, пустощі, гульбища тощо;
— найменування певних відрізків часу, свят, обрядів: сутінки, канікули. іменини, роковини, заручини, входини, вхідчини, жнива, обжинки і т. ін.;
— найменування почуттів, емоцій, станів: радощі, гордощі, жалощі, веселощі, мудрощі, прикрощі тощо;
— власні назви, що мають лише форму множини: Прилуки, Суми, Афіни, Альпи, Карпати, Гімалаї та ін.
Деякі з цих іменників з певною видозміною в семантиці й емоційному забарвленні можуть уживатись і у формах однини: Ця кадра неперспективна(в розмовно-побутовому мовленні — із зниженим, іронічним відтінком). Іноді «стилістична» множина може замінювати собою граматичну однину: Лежали битих м’яс копиці (І. Котляревський); Забери з собою всі лиха, всі зла (Т. Шевченко).
Такі іменники, як сіль, сталь, дим, масло, вода, глина, кукурудза, гречка, пшениця, крейда, світі под., уживаються в множині тоді, коли ними потрібно позначати різні види, ґатунки того, що виражається одниною: мінеральні води, солі мікроелементів, різні жири, напр.: На той год [рік] ми хочем знов їхати куди-небудь но води (Леся Українка); Він вже пив валер’янку, нюхав солі —нічого не допомогло (Ю. Смолич); Стоять сухі кукурудзи… (М. Вінграновський); Менше вживати жирів — це для здоров’я (З газети).
У художньому і розмовному стилях вживаються іменники в обох числах: Гладжу рукою соболину шерсть ячменів (М. Коцюбинський); 0, земле юрб і добр, о, земле сил і дій!.. (М. Бажан); С любов до сестри, і до матері, і до дружини, € багато любовей (В. Сосюра). Однинна форма іменника може вказувати на збірність чи множинність, сприймаючись при цьому з деякою метафоричністю:Багацько трупа том палилось (І. Котляревський); У темнім лісі за горами Зібравсь усякий звір (Л. Глібов).
Множинної форми можуть набувати й власні однинні назви, чим завжди привноситься у мовлення значеннево-стилістичний відтінок узагальненості, легкої іронії чий недоброзичливого ставлення до особи, явища: Семени, Івани, Надівайте жупани (Т. Шевченко); дві Ганни, три Оксани; чотири Петренки; Ви.. .побачили усякого начиння по тих Італіях (Леся Українка); Щоб більше не з’являлись ні гітлери, ні сталіни (3 газети).
Однинні іменники типу шляхта, братія, мишва, маючи значення збірності, здебільшого тільки своєю семантикою надають висловленому негативної оцінки, зневаги, сарказму тощо: Понура шляхта, мов хорти, За двері вийшла (Т. Шевченко); А братія мовчить собі, Витріщивши очі (Т. Шевченко); Задумала мишва вчинить велике діло (Л. Глібов).
Окреме явище становлять випадки числової неузгодженості присудка в реченні з підметом, що нерідко стилістично відображає давню традицію (характерну для українців) шанобливого ставлення до своїх батьків, родичів, старших за віком друзів, товаришів і т. ін.: Встали мати, встали й татко, Де ластовенятко? (П. Тичино); Як то тепер живуть дідусь, чи живі й здорові? Чи згадують Остапа? (М. Коцюбинський).
У художніх текстах, у яких відображається минуле, можна натрапити й на числові форми колишньої двоїни, які в наш час перебувають поза межами сучасної літературності, нормативності: дві колесі, дві яйці, дві руці, три відрі та ін.; Перед хатою стоять дві грушці (В. Стефаник).
Отже, категорія числа іменників вагома також і стилістично, бо нею суттєво розгортаються виражальні можливості іменників у їх числовій формі.