Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.06
18:30
Сьогодні річниця по смерті видатного українського письменника
Валерія Шевчука.
Магічна проза - справжній діамант,
це не якась дешева біжутерія,
тут майже кожне прізвище - гігант:
від Борхеса до Шевчука Валерія.…
Валерія Шевчука.
Магічна проза - справжній діамант,
це не якась дешева біжутерія,
тут майже кожне прізвище - гігант:
від Борхеса до Шевчука Валерія.…
2026.05.06
16:44
Весна! А я і не помітив...
В повітрі осяйні октави
Наспівує красивий травень,
Народжуються білі квіти.
Двір мій, промінням оповитий,
Костюм примірив золотавий.
Весна! А я і не помітив...
В повітрі осяйні октави
Наспівує красивий травень,
Народжуються білі квіти.
Двір мій, промінням оповитий,
Костюм примірив золотавий.
Весна! А я і не помітив...
2026.05.06
16:34
Поету гроші не потрібні!
Достатньо хліба та водиці.
Усі таланти - люди бідні,
Це вже давно не таємниця.
Цей світ краде щоденно сили,
Недосконалий, недолугий.
Поет сидить на хмарці білій
Достатньо хліба та водиці.
Усі таланти - люди бідні,
Це вже давно не таємниця.
Цей світ краде щоденно сили,
Недосконалий, недолугий.
Поет сидить на хмарці білій
2026.05.06
14:38
Працює, піднімаючись все вище.
У резиденції його весь світ.
Світило дня, дароване Всевишнім
Живе і житиме мільярди літ.
Несе і світло, і тепло завзято,
Гігантське і всесильне для землі
І для людей. Небес правічне свято,
У резиденції його весь світ.
Світило дня, дароване Всевишнім
Живе і житиме мільярди літ.
Несе і світло, і тепло завзято,
Гігантське і всесильне для землі
І для людей. Небес правічне свято,
2026.05.06
12:22
ТАНКА галицько-пуерто-риканська.
Я - ніби кролик,
З котрого чупакабра
Кров відсмоктала.
Крівці мого кохання
Достатньо тобі на ланч?
Я - ніби кролик,
З котрого чупакабра
Кров відсмоктала.
Крівці мого кохання
Достатньо тобі на ланч?
2026.05.06
12:01
Постійні калюжі, постійна сльота.
Похмурий пейзаж, як сама німота.
У цьому болоті втонула зоря,
Що сяяла нам на далекі моря.
Постійний застій і застиглість думок.
Панує безумства прадавній амок.
Похмурий пейзаж, як сама німота.
У цьому болоті втонула зоря,
Що сяяла нам на далекі моря.
Постійний застій і застиглість думок.
Панує безумства прадавній амок.
2026.05.06
11:27
Ти не промовляй, так нестерпно живеться,
як матері тій, що утратила сина.
Носила крилату надію під серцем,
але віддала горю в люту годину.
Сорочка своя завше ближче до тіла —
чужої скорботи нам не перейняти,
Не пестила лялю, а просто хотіла,
щоб па
як матері тій, що утратила сина.
Носила крилату надію під серцем,
але віддала горю в люту годину.
Сорочка своя завше ближче до тіла —
чужої скорботи нам не перейняти,
Не пестила лялю, а просто хотіла,
щоб па
2026.05.06
08:49
Шопен меланхолійний ,Рільке серед дня
І лебідь Малларме на дзеркалі води.
Чи в змозі крок важкий гидкого каченя
Завершити рядки щириці й лободи?
В забутому ставку серед самих забрьох,
Що в справжній глушині полють на бабок,
Чи можна в інший сві
І лебідь Малларме на дзеркалі води.
Чи в змозі крок важкий гидкого каченя
Завершити рядки щириці й лободи?
В забутому ставку серед самих забрьох,
Що в справжній глушині полють на бабок,
Чи можна в інший сві
2026.05.06
06:55
Наум Лисиця (1932-2013, Україна)
Сонця не буде, не чекай,
вже третій тиждень – дощ, і край,
мокрий ущент маршрут у нас,
неба забута синь.
Ніби з незримих сит мілких,
сіється мжичка, як на гріх...
Сонця не буде, не чекай,
вже третій тиждень – дощ, і край,
мокрий ущент маршрут у нас,
неба забута синь.
Ніби з незримих сит мілких,
сіється мжичка, як на гріх...
2026.05.06
06:10
Удосвіта шибки задеренчали
І злякано розсіялася мла, -
І всі побігли швидко якнайдалі
З охопленого полум'ям села.
Хати горіли шумно і багрово
На склі тремтіли відблиски вогнів,
А я, руками бурими від крові,
Хотів сусіду дати стусанів.
І злякано розсіялася мла, -
І всі побігли швидко якнайдалі
З охопленого полум'ям села.
Хати горіли шумно і багрово
На склі тремтіли відблиски вогнів,
А я, руками бурими від крові,
Хотів сусіду дати стусанів.
2026.05.06
02:41
О Боже, о Боже, о Боже!
Нарешті настало плюс двадцять!
Повилітали хрущі,
Дівки почали роздягаться!
Повиймали із шафів
Свої коротенькі спідниці!
Як гляну – відразу, о Боже!-
Нарешті настало плюс двадцять!
Повилітали хрущі,
Дівки почали роздягаться!
Повиймали із шафів
Свої коротенькі спідниці!
Як гляну – відразу, о Боже!-
2026.05.05
22:17
Коло покинутої хати старий колодязь,
з якого більше не п'ють ні люди, ні звірі.
Інколи птаха сідає на тряхлий рипучий обід,
гойдаючись у вишнім небеснім ефірі.
Вітер крутить зотліле колесо.
Линуть між хмари веселі пташині співи.
Хтось гукає знемо
з якого більше не п'ють ні люди, ні звірі.
Інколи птаха сідає на тряхлий рипучий обід,
гойдаючись у вишнім небеснім ефірі.
Вітер крутить зотліле колесо.
Линуть між хмари веселі пташині співи.
Хтось гукає знемо
2026.05.05
22:03
життя картини поллока
але усе мине
розвидніє за мороком
земне таке земне
і хліба житнє золото
і молоко і мед
з-під ніг злітають голуби
дідок травицю жне
але усе мине
розвидніє за мороком
земне таке земне
і хліба житнє золото
і молоко і мед
з-під ніг злітають голуби
дідок травицю жне
2026.05.05
14:08
Питання – що робити з цим
Я і він, чи я і ти?
Ви стоїте, волосся вітер звіює
Очі сяють і душі замріяні
Говорячи
«Тебе ми любимо, як же нам бути?»
І я обох люблю
Я і він, чи я і ти?
Ви стоїте, волосся вітер звіює
Очі сяють і душі замріяні
Говорячи
«Тебе ми любимо, як же нам бути?»
І я обох люблю
2026.05.05
13:44
Розлився туман велемудрий, тужавий,
Розлився, як ціла аморфна держава.
Які таємниці, які парадокси
Чаїть у собі, ніби сховані оси!
Туман розчиняє депресію люту,
У вічні слова й заповіти закуту.
Розлився, як ціла аморфна держава.
Які таємниці, які парадокси
Чаїть у собі, ніби сховані оси!
Туман розчиняє депресію люту,
У вічні слова й заповіти закуту.
2026.05.05
12:08
Літа лебедіють, мов кужіль прядуть,
У вир'єчку гублять пір'їни.
Дари мироносні до стіп покладуть
У церкві святої Ірини.
Над мороки ночі, над тугу в очах,
Над біль, що метеликом зрине.
Невпинно співатиме божа свіча
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У вир'єчку гублять пір'їни.
Дари мироносні до стіп покладуть
У церкві святої Ірини.
Над мороки ночі, над тугу в очах,
Над біль, що метеликом зрине.
Невпинно співатиме божа свіча
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Шоха (1947) /
Вірші
Вчорашні інвективи шкільному сьогоденню
підтятим злом, окриленим добром,
я сяду в класі шістнадцятирічним
за парту учня, що скрипить пером.
Чи вийду на перерву разом з вами,
послухаю «сільського москаля» –
і теж скриплю, але скриплю зубами.
Я знаю – грішно гратися словами,
але даруйте. Це кажу́ не я.
Це мовить із глибин віків Хреститель,
це із пустелі − «вопіющий глас»,
це вас навчає мудрості Учитель,
колись розп’ятий вами і за вас.
Це дивиться Шевченко з каземату
на неймовірне плем’я молоде,
що не дай, Боже, стане панувати,
то і себе у прірву заведе.
Це пишуть кров’ю гнані і убиті
за волю і свободу − на віки.
Це жертви окупанта і бандита
волають нашу землю боронити.
Але, повірте − не «більшовики»,
що лізуть до партійного корита.
Це голоси катованих поетів,
це сіє зерна правди − зрілий муж,
це вчителі улюблених предметів
достукуються до незрілих душ.
Це дивиться з минулого ровесник
у ваше недалеке майбуття,
де ви ще стоїте на перехресті
натхненними заручниками честі
і юною надією життя.
Це Божим Духом оживає слово,
щоб освятити землю з висоти.
Хоч вам до віри довго ще іти,
але повірте, буде рідна мова,
то буде шлях до світлої мети.
Про ваші душі встигли всі подбати
і кожен залишив своє на вік.
Була б душа. Та де її шукати?
О, невмируще плем’я просторік,
якби були ми мудрістю багаті,
то не манкуртів мали б випускати
і не духовних, вибачте, калік.
Домашнє зло вилазить із-за парти.
Чортополох знекровлює наш рід.
О, «нєдорослєй» чесні адвокати,
якби ми вміли юність захищати,
не випускали б телепнів у світ.
Не мали б те, що маємо донині
у руки і у зуби «хазяям».
«Глас вопіющого» не чути у пустині,
позакладало вуха «москалям».
Хреститель надривається від крику.
Буяє суржик. В’яне рідний квіт.
О ви, яскравий приклад без’язиким,
якби ви не були такі дволикі,
не видавався б чорним білий світ.
О ви, хто все ще ЗА! і що не ПРОТИ
чужих реліквій на своїй землі.
О, хитромудрі горе-патріоти,
якби ви вчасно затуляли рота
з чужим глаголом, модні вчителі,
як посміхнувся б кожен безневинний,
страждаючий в навколишньому злі.
Та хоч сьогодні на моїй землі
згадає Україна свого сина?
« Сміється божевільна Україна
у смертнім леті на чужім крилі».
1998
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вчорашні інвективи шкільному сьогоденню
« Якби ми вчились так як треба...»
Т. Шевченко
Перед собою не святим, не вічним,підтятим злом, окриленим добром,
я сяду в класі шістнадцятирічним
за парту учня, що скрипить пером.
Чи вийду на перерву разом з вами,
послухаю «сільського москаля» –
і теж скриплю, але скриплю зубами.
Я знаю – грішно гратися словами,
але даруйте. Це кажу́ не я.
Це мовить із глибин віків Хреститель,
це із пустелі − «вопіющий глас»,
це вас навчає мудрості Учитель,
колись розп’ятий вами і за вас.
Це дивиться Шевченко з каземату
на неймовірне плем’я молоде,
що не дай, Боже, стане панувати,
то і себе у прірву заведе.
Це пишуть кров’ю гнані і убиті
за волю і свободу − на віки.
Це жертви окупанта і бандита
волають нашу землю боронити.
Але, повірте − не «більшовики»,
що лізуть до партійного корита.
Це голоси катованих поетів,
це сіє зерна правди − зрілий муж,
це вчителі улюблених предметів
достукуються до незрілих душ.
Це дивиться з минулого ровесник
у ваше недалеке майбуття,
де ви ще стоїте на перехресті
натхненними заручниками честі
і юною надією життя.
Це Божим Духом оживає слово,
щоб освятити землю з висоти.
Хоч вам до віри довго ще іти,
але повірте, буде рідна мова,
то буде шлях до світлої мети.
Про ваші душі встигли всі подбати
і кожен залишив своє на вік.
Була б душа. Та де її шукати?
О, невмируще плем’я просторік,
якби були ми мудрістю багаті,
то не манкуртів мали б випускати
і не духовних, вибачте, калік.
Домашнє зло вилазить із-за парти.
Чортополох знекровлює наш рід.
О, «нєдорослєй» чесні адвокати,
якби ми вміли юність захищати,
не випускали б телепнів у світ.
Не мали б те, що маємо донині
у руки і у зуби «хазяям».
«Глас вопіющого» не чути у пустині,
позакладало вуха «москалям».
Хреститель надривається від крику.
Буяє суржик. В’яне рідний квіт.
О ви, яскравий приклад без’язиким,
якби ви не були такі дволикі,
не видавався б чорним білий світ.
О ви, хто все ще ЗА! і що не ПРОТИ
чужих реліквій на своїй землі.
О, хитромудрі горе-патріоти,
якби ви вчасно затуляли рота
з чужим глаголом, модні вчителі,
як посміхнувся б кожен безневинний,
страждаючий в навколишньому злі.
Та хоч сьогодні на моїй землі
згадає Україна свого сина?
« Сміється божевільна Україна
у смертнім леті на чужім крилі».
1998
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
