Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.04
19:03
Із Леоніда Сергєєва
Дійові особи:
• Коментатор Микола Миколайович Озеров
• Тренер збірної СРСР Віктор Васильович Тихонов
• Нападник збірної СРСР Борис Михайлов
• Захисник збірної СРСР Валерій Васильєв
Дійові особи:
• Коментатор Микола Миколайович Озеров
• Тренер збірної СРСР Віктор Васильович Тихонов
• Нападник збірної СРСР Борис Михайлов
• Захисник збірної СРСР Валерій Васильєв
2026.02.04
18:27
Погрязло у болоті нице лоббі:
епштейни, білли, трампи... отже, всі
помішані на сексі, як на хобі,
помазаники, вдарені по лобі,
без аятол і маоїста сі,
що поки-що зациклені на бомбі.
ІІ
епштейни, білли, трампи... отже, всі
помішані на сексі, як на хобі,
помазаники, вдарені по лобі,
без аятол і маоїста сі,
що поки-що зациклені на бомбі.
ІІ
2026.02.04
18:09
Бородатий мен (у міру сентиментальний)
З думками про острів, схожий на вікінга
Їде в темно-жовтому зледенілому автобусі,
Що має чотири чорні гумові колеса,
Їде по крижаній дорозі міста пафосу
Назустріч блідому Сонцю
(Бо зима – біла краля).
Борода
З думками про острів, схожий на вікінга
Їде в темно-жовтому зледенілому автобусі,
Що має чотири чорні гумові колеса,
Їде по крижаній дорозі міста пафосу
Назустріч блідому Сонцю
(Бо зима – біла краля).
Борода
2026.02.04
11:28
Ах, це літо таке передчасне,
Що звалилось на голову нам,
Невтоленне, гаряче, прекрасне,
Нагорода за вічний бедлам.
Передчасні ця спека неждана
І це сонце пекуче, жорстке.
Передчасні, як перше кохання,
Що звалилось на голову нам,
Невтоленне, гаряче, прекрасне,
Нагорода за вічний бедлам.
Передчасні ця спека неждана
І це сонце пекуче, жорстке.
Передчасні, як перше кохання,
2026.02.03
19:19
Шум далекий, шлях не близький.
Заморозилося… слизько.
Йдеш. Не хочеш, а йти треба.
Ти звертаєшся до себе
Повернутися б, забути…
Відпочити би, роззутись
І пірнуть під одіяло.
Майже… майже ідеально.
Заморозилося… слизько.
Йдеш. Не хочеш, а йти треба.
Ти звертаєшся до себе
Повернутися б, забути…
Відпочити би, роззутись
І пірнуть під одіяло.
Майже… майже ідеально.
2026.02.03
19:03
Немає поки що незамінимих на той світ,
Та все ж Всевишнього благаю:
Щоб зберігати справедливість на Землі,
Тільки злочинців слід по-справжньому карати:
Брать поза чергою на той світ, а не саджать за грати.
Зрештою як і тих, хто не знає, що робить,
Та все ж Всевишнього благаю:
Щоб зберігати справедливість на Землі,
Тільки злочинців слід по-справжньому карати:
Брать поза чергою на той світ, а не саджать за грати.
Зрештою як і тих, хто не знає, що робить,
2026.02.03
16:59
Наснилася осінь посеред зими
І наш стадіон, той, що родом з дитинства.
Кружляє пожовкле і втомлене листя...
Далеко від мене скорботні шторми.
Ворота відчинені. Треба зайти,
Бо як же давно не було туди входу!
Повільно заходжу. Вдихаю свободу,
І наш стадіон, той, що родом з дитинства.
Кружляє пожовкле і втомлене листя...
Далеко від мене скорботні шторми.
Ворота відчинені. Треба зайти,
Бо як же давно не було туди входу!
Повільно заходжу. Вдихаю свободу,
2026.02.03
13:48
Сполохані ліси
вслухаються у тишу,
а безгомінь не та —
не ніжна,
як колись…
День під пахвою сну
журу свою колише,
а ніч поміж сирен
вслухаються у тишу,
а безгомінь не та —
не ніжна,
як колись…
День під пахвою сну
журу свою колише,
а ніч поміж сирен
2026.02.03
10:48
Співає птах, руйнує темінь
У гущині, у дивних снах.
Співає птах крізь ночі терем.
Співають і любов, і крах.
Ледь чутно долинає стогін,
Любовний шепіт, шал палкий.
А в когось залишився спомин
У гущині, у дивних снах.
Співає птах крізь ночі терем.
Співають і любов, і крах.
Ледь чутно долинає стогін,
Любовний шепіт, шал палкий.
А в когось залишився спомин
2026.02.03
05:30
Їхав би до станції
На поїзд би успів
Немає сподівань щодо
Повтору чуттів о цих
Був багатієм я
Нині я жебрак
Й ніколи в лагіднім житті
На поїзд би успів
Немає сподівань щодо
Повтору чуттів о цих
Був багатієм я
Нині я жебрак
Й ніколи в лагіднім житті
2026.02.02
20:41
Надішліть мої сни лелеками
ген за обрій, за небокрай,
де любов заливає глеками
росянистий карпатський плай,
щоб слова оселились птицями-
емігрантами в далині
і віддали тепла сторицею
тим, хто дав колись крил мені.
ген за обрій, за небокрай,
де любов заливає глеками
росянистий карпатський плай,
щоб слова оселились птицями-
емігрантами в далині
і віддали тепла сторицею
тим, хто дав колись крил мені.
2026.02.02
14:09
Щічки, наче бурячки,
Оченята - сонечка,
Усміхається мені
Моя люба донечка.
Зупинилася й сміється,
Втішене серденько,
Бо вітає її зранку
Оченята - сонечка,
Усміхається мені
Моя люба донечка.
Зупинилася й сміється,
Втішене серденько,
Бо вітає її зранку
2026.02.02
10:35
Пустельний стадіон. Лиш ти стоїш на ньому,
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
2026.02.02
08:56
НедоІсус кремлівський на чолі
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
2026.02.02
08:43
Час випускати на волю синиць -
я вдосталь їх грів у долонях,
лину в траву до небес - горілиць,
мріям шепочу: "По конях!":
/рій блискавиць,
хор громовиць
тихне умить
у скронях/.
я вдосталь їх грів у долонях,
лину в траву до небес - горілиць,
мріям шепочу: "По конях!":
/рій блискавиць,
хор громовиць
тихне умить
у скронях/.
2026.02.02
08:07
Далеке минуле не сниться щоночі:
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.
Всміхається мило, кому — невідомо?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.
Всміхається мило, кому — невідомо?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.03
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
2026.01.16
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Шоха (1947) /
Вірші
Вчорашні інвективи шкільному сьогоденню
підтятим злом, окриленим добром,
я сяду в класі шістнадцятирічним
за парту учня, що скрипить пером.
Чи вийду на перерву разом з вами,
послухаю «сільського москаля» –
і теж скриплю, але скриплю зубами.
Я знаю – грішно гратися словами,
але даруйте. Це кажу́ не я.
Це мовить із глибин віків Хреститель,
це із пустелі − «вопіющий глас»,
це вас навчає мудрості Учитель,
колись розп’ятий вами і за вас.
Це дивиться Шевченко з каземату
на неймовірне плем’я молоде,
що не дай, Боже, стане панувати,
то і себе у прірву заведе.
Це пишуть кров’ю гнані і убиті
за волю і свободу − на віки.
Це жертви окупанта і бандита
волають нашу землю боронити.
Але, повірте − не «більшовики»,
що лізуть до партійного корита.
Це голоси катованих поетів,
це сіє зерна правди − зрілий муж,
це вчителі улюблених предметів
достукуються до незрілих душ.
Це дивиться з минулого ровесник
у ваше недалеке майбуття,
де ви ще стоїте на перехресті
натхненними заручниками честі
і юною надією життя.
Це Божим Духом оживає слово,
щоб освятити землю з висоти.
Хоч вам до віри довго ще іти,
але повірте, буде рідна мова,
то буде шлях до світлої мети.
Про ваші душі встигли всі подбати
і кожен залишив своє на вік.
Була б душа. Та де її шукати?
О, невмируще плем’я просторік,
якби були ми мудрістю багаті,
то не манкуртів мали б випускати
і не духовних, вибачте, калік.
Домашнє зло вилазить із-за парти.
Чортополох знекровлює наш рід.
О, «нєдорослєй» чесні адвокати,
якби ми вміли юність захищати,
не випускали б телепнів у світ.
Не мали б те, що маємо донині
у руки і у зуби «хазяям».
«Глас вопіющого» не чути у пустині,
позакладало вуха «москалям».
Хреститель надривається від крику.
Буяє суржик. В’яне рідний квіт.
О ви, яскравий приклад без’язиким,
якби ви не були такі дволикі,
не видавався б чорним білий світ.
О ви, хто все ще ЗА! і що не ПРОТИ
чужих реліквій на своїй землі.
О, хитромудрі горе-патріоти,
якби ви вчасно затуляли рота
з чужим глаголом, модні вчителі,
як посміхнувся б кожен безневинний,
страждаючий в навколишньому злі.
Та хоч сьогодні на моїй землі
згадає Україна свого сина?
« Сміється божевільна Україна
у смертнім леті на чужім крилі».
1998
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вчорашні інвективи шкільному сьогоденню
« Якби ми вчились так як треба...»
Т. Шевченко
Перед собою не святим, не вічним,підтятим злом, окриленим добром,
я сяду в класі шістнадцятирічним
за парту учня, що скрипить пером.
Чи вийду на перерву разом з вами,
послухаю «сільського москаля» –
і теж скриплю, але скриплю зубами.
Я знаю – грішно гратися словами,
але даруйте. Це кажу́ не я.
Це мовить із глибин віків Хреститель,
це із пустелі − «вопіющий глас»,
це вас навчає мудрості Учитель,
колись розп’ятий вами і за вас.
Це дивиться Шевченко з каземату
на неймовірне плем’я молоде,
що не дай, Боже, стане панувати,
то і себе у прірву заведе.
Це пишуть кров’ю гнані і убиті
за волю і свободу − на віки.
Це жертви окупанта і бандита
волають нашу землю боронити.
Але, повірте − не «більшовики»,
що лізуть до партійного корита.
Це голоси катованих поетів,
це сіє зерна правди − зрілий муж,
це вчителі улюблених предметів
достукуються до незрілих душ.
Це дивиться з минулого ровесник
у ваше недалеке майбуття,
де ви ще стоїте на перехресті
натхненними заручниками честі
і юною надією життя.
Це Божим Духом оживає слово,
щоб освятити землю з висоти.
Хоч вам до віри довго ще іти,
але повірте, буде рідна мова,
то буде шлях до світлої мети.
Про ваші душі встигли всі подбати
і кожен залишив своє на вік.
Була б душа. Та де її шукати?
О, невмируще плем’я просторік,
якби були ми мудрістю багаті,
то не манкуртів мали б випускати
і не духовних, вибачте, калік.
Домашнє зло вилазить із-за парти.
Чортополох знекровлює наш рід.
О, «нєдорослєй» чесні адвокати,
якби ми вміли юність захищати,
не випускали б телепнів у світ.
Не мали б те, що маємо донині
у руки і у зуби «хазяям».
«Глас вопіющого» не чути у пустині,
позакладало вуха «москалям».
Хреститель надривається від крику.
Буяє суржик. В’яне рідний квіт.
О ви, яскравий приклад без’язиким,
якби ви не були такі дволикі,
не видавався б чорним білий світ.
О ви, хто все ще ЗА! і що не ПРОТИ
чужих реліквій на своїй землі.
О, хитромудрі горе-патріоти,
якби ви вчасно затуляли рота
з чужим глаголом, модні вчителі,
як посміхнувся б кожен безневинний,
страждаючий в навколишньому злі.
Та хоч сьогодні на моїй землі
згадає Україна свого сина?
« Сміється божевільна Україна
у смертнім леті на чужім крилі».
1998
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
