« Вы огромные, мы – великие»
                                         За словами

А. Дмитрук

                           I
І у кінці, і на початку віку
міняються не люди, а земля
являє лики, образи, і …пики.
Батьки й діди закінчують велике,
а діти починають із нуля.

Але які ж ви, браття, русофіли,
коли клянете Україну-Русь?
Нащадки ваші і у нас – дебіли.
Беріть собі це стадо озвіріле.
Тюремники годяться ще комусь.

Та вам і ваша Рашія – корова.
А як дратує українська мова!
Який глевкий пшеничний коровай!
Європою пеняєте укропу,
і поперед Америки в Європу
і Філю, і йо-бзона подавай.

А ще жирьопу, рило кисельове,
монаршого дворнягу мишілкова
зніматися бульдогом у кіні,
і косолапе чучело мишоні,
кирила мощі, і хелло на поні,
і лавра на двоногому коні.

Оце і є найвищі ваші ролі.
І це не те, що кісткою у горлі
застряло і ковтнути не змогли,
як той же Крим, який ви завалили,
і як Донбас, яким не закусили,
і як усе, де ви ще не були.

Але воно чіпляється – короста.
Від нього відкараскатись не просто.
Воно уже допалось до куті.

Але свині все мало у кориті.
Усі горшки давно уже побиті,
а їх же випікають не святі.


                           ІІ
Цвіт нації гноїли комуняки,
опричники, царі-псарі, кати...
А нині і сусіди-розбишаки
кусають найжирніше, як собаки,
а доїдають – діячі-брати.

І ці купують славу за монети.
І ці живуть у власному раю,
окраденої нашої планети...
І тільки гідні кращої Кебети
поклали душу й тіло у бою.

О! Це вони за землю воювали,
яку далекі предки поливали
і кров'ю, й потом. Нині – це сади.
Та навіть і за унцію води
озолотився опіум народу.
Душителі і волі, і свободи
прислужують дияволу орди.

А нам би що? Аби не без'язикі
завоювали націю велику,
(бо не пробачить зради ця земля),
аби її не нищили вандали
і крицею підків не засівали
ані орда, ні виродки кремля.

Та спокою немає од сусідки.
І цьому є високі наші свідки –
Отець небес і Матінка Творця.

Ми тут свої, ми не прийшли нізвідки,
нам землю цю даровано навіки
і маємо стояти до кінця.

                           ІІІ
А що мені? Мені не буде гірше.
Я не чужу – свою займаю нішу,
де кожному брикатися не лінь.
Де є і непідкований, і ситий,
і ворогами ніби не убитий,
і наче не валяється мій кінь.

Мені то що? Судіть мене по писку.
І не один ще скаже ретроград,
який то я американський гад.

Не претендую я на вашу кістку.
Подавитесь у черзі чи по списку,
і не один я буду тому рад.
                              05.2015