Важко сказати, чим мотивували вітці Києва, але задовго до того, що сталося в наш час, не зголосилися на те, аби погруддя Льва Люляєва, як і належало двічі герою тоді ще не покійного Радянського Союзу було поставлено в столиці України.
Може тому, що герой хоч і народився на Подолі, й політехнічний інститут скінчив на Шулявці, але ж засоби вбивства винаходив у Росії. Спочатку були вони націлені на гітлерівських нелюдів, а в подальшому й на мирних людей. Те, що мислилось як оборона невдовзі стало нападом на тих, хто не збирався воювати.
От хоча б і сьогоднішня розв’язана путінськими найманцями так звана гібридна війна з Україною.
Рік минув, як ракета горезвісного «БУКа», спроектована колишнім киянином, в донедавна мирному небі Донбасу рознесла на друзки малоазійський «Боїнг». 340 невинних душ були послані на той світ вправною рукою московських майстрів смерті. Лев Люляєв кваліфіковано міг би підтвердити, що це вимагає грунтовної підготовки.
Так що, не відаючи, що станеться в далекому майбутньому, мали рацію вітці Києва, аби погруддя радянського героя було подалі від України. Стачить і cкромного подвір’я в Росії, відки з почестями його випровадили на той світ.
А з Подолу на віки вічні хай оглядає рідну землю Григорій Сковорода.