…десять і вісім лілей твоїх
перетворюються на дев’ятдесять
двадцять і дев’ять страждань твоїх
крізь луску барабанно б’ються
язиків не маючи рибо чорна
до вод твоїх блідо-сивих
зайди приходять прала шукаючи
та і перуть там рибо:

чорні перуки і сиві перуки
виразки сонячні й видиви пеклові
ситих своїх тарганів і рожевих
але рожевих – менше…

губи тобі розбухають і кривляться
слово тобі задихається в бульбашці
місячні черви у кутиках крутяться
зайди-бо рибо-жінко!

двадцять і -надцять лілей твоїх рибонько
замість легких сорочок
ребра тобі оплітають звиваються
пестять гниють ночами
просять сітей гамівних і пальчиків
просять зірок і очей засліплених
золотом чорним з бажань тамованих
намулом тоскним що в мить змивається
просять і ще раз просять
глека-акваріум рибну ладанку
аби над серцем хвістливо битися
жар тамувати здійсняти бавити
ніжно лускою мити
душу рибалки…

рибино чорная
ходять на прало хирляві ратиці
жебри пустельні вулкани соннії
м’яті варрави телята з’їджені
вовком вселенським

глеки
їхні – то друзки жуки й саламандрищі
глеки – з ножів кісточок краснопіркових
і гарпунів що ріці темну течію
крають на шмаття

квіти
мокрі вуста виїдають (не гоїться!)
квіти луску завивають як мумію
риба в тобі засинає… боліло би
але пісок не хоче

-надцять і -надцять гачків перемелено
-носто і -носто квіток закатовано
тридев’ять вод пересохлих мов хусточка
вбитого сонця фугу
грають на ночі

з луски червонястої
вийдеш на берег порожній засмічений
вимиєш глеки побиті – лататтями
вимиєш ріку – прощанням і старістю
вигризеш дерево вербу засмучену
глянеш на тіло своє недовипране
чорним вустам що як паща проваллєва
жменьку повітря – цілунком чи каменем –
вишлеш –

…. ген там по суші
замість офелій у сіті вічності
привиди зайд і червиві човники
випрані болі дзвінкі мов глечики
жаби з ниток і качки наїджені
кров’ю і ще раз кров’ю
сплять і пливуть наче жертви-ідоли –
випий! ковтнути в останній рибонько –
наче піском прорости – не боляче
(знаєш то рибо-жінко)

най твоя жертва пливе мов течія
в тебе без тіла без рік без місяця
в тінь чи примару у гниль чи вигадку
й поряд ростуть наче ріг на зорянім
єдинорогу – квіти :

десять і вісім –
як перша молодість
двадцять і дев’ять –
багряне в білому
сорок і -надцять –
мов сонце в пляшечці
що ти в ній спиш пів-носто