БОНДАРЧУК
Веселий хлопець бондарчук
Все молоточком стук да стук:
В селі не знайдеш кращих рук
До бочки чи до діжки.

Сюди стук, туди стук,
Хороший хлопець бондарчук,
Веселий хлопець бондарчук,
Усе йому за смішки!

В хазяйки бочка протіка —
Вона гука бондарчука,
Пославши з дому мужика
У ліс по сироїжки.

Поки мужик шукав грибів,
Хлопчина все, що слід, зробив:
Хазяйці бочку він набив,
Хазяїнові — ріжки.

Ой, чук, чуки-чук,
Хороший хлопець бондарчук,
Веселий хлопець бондарчук,
Усе йому за смішки!


ПРИГОДА

Як ішов я та й на верховину,
Заблудився в ніч під хуртовину;
Хат не видно, людей не чувати —
Де ж я буду нічку ночувати?

Де взялася молода дівчúна,
Бачить — хлопцю в дорозі причина,
Бачить — далі йти уже несила,
Вона мене в хату запросила,

Я дівчині вклонився низенько,
Їй за ласку дякував красненько:
«Як до хати гостя привела ти,
Мусиш йому постелю послати».

А дівчина — господиня дбала,
М'яко й пухко постелю послала,
Дала. гостю випити чарчину
Й побажала доброго спочину.

Сама взяла з столу яру свічку,
Тихо вийшла у свою світличку.
«Вернись, вернись, господине-душко,
Внеси мені ще одну подушку».

Все зробила вона, як звелів я,
Підмостила мені в узголів'я;
Я хорошу пригорнув до серця —
Поцілую, сердься чи не сердься!

«Не руш мене, юначе-гультяю,
Чи не знаєш доброго звичаю?
Коли мене ти по правді любиш,
То віночка мого не погубиш!»

В неї очі — зорі серед ночі,
В неї коси — золоті розчоси,
В неї личко із лілей і лала,
У дівчини, що постелю слала.

В неї груди — два сугірки сніжні,
В неї руки ласкаві та ніжні,
В неї тіло п'янкіше від хмелю,
У дівчини, що слала постелю.

Я дівчину цілую-милую,
Вона вщухла за хвилю малую,
Вона мою воленьку вволила
I зо мною ложе поділила...

Як устав я рано-пораненьку,
Їй за ласку дякував красненько.
Плаче мила, руки заломила:
«Ой світе ж мій, що я наробила!»

«Не плач мила, не мийся сльозою,
Будеш мені вірною жоною,
Будем, серце, вкупі вікувати,
Будеш мені щодня постіль слати».

Втерла мила заплакані очки,
Сіла шити милому сорочки...
Ший здорова, моя зоре ясна,
Нехай буде твоя доля щасна!

Не забуду, доки живий буду,
Ту дівчину, золоту рибчину,
Що в пригоді мене врятувала,
Що в дорозі постелю послала.


ДАВАЙ ОДИНАЧКУ-БАГАЧКУ!

Краси чарівної мені не хвали —
Із личка ще зроду води не пили!
Давай мені дівку, щоб гроші були,
Земелька і хата, корови й воли.

Люблю одиначку-багачку,
Візьму одиначку-багачку,
Давай одиначку-багачку
I гроші хороші мені!

Дівочая врода — як ранішній цвіт:
Ударить негода — пропав її слід;
Земелька ж рідненька цвіте з роду в рід,
Щороку, нівроку, приносить нам плід.

Любов до красуні спливе, як вода,
Натішишся трохи, й нуда напада;
А мати дукати завжди не біда,
Чим дальше, тим білыпе їх серце жада.

Люблю одиначку-багачку,
Візьму одиначку-багачку,
Давай одиначку-багачку
I гроші хороші мені!


ОБІЙНЯВ, СКАЗАВ: «ПРОЩАЙ!»

Обійняв, сказав: «Прощай!»
I за гори десь пішов...
Він мені лишив відчай,
Я йому — свою любов.
Вітрику, веди його,
Дощику, щади його,
Ти, білесенький сніжок,
Не замітай йому стежок!

Я молюсь, щоб бід і лих
У дорозі він не знав,
Щоб вночі здоровий ліг,
Щоб веселий вранці встав.
На далекій чужині,
У загірній стороні
Хай згадає він мене
I рідний край свій спом'яне.


ДАЙ, МИЛА, БІЛУ РУЧКУ

Дай, мила, білу ручку,
Дай ручку, дай ручку,
На ручку нá обручку,
Заручена моя!

Я знаю, що таке любов,
Вагу приємних тих оков
Весь вік носити я готов,
Як будеш ти моя!

Багато я кохав дівчат,
Кохання те було як чад;
Тепер не буде більше зрад,
Єдиная моя!

Дай, мила, білу ручку,
Дай ручку, дай ручку,
На ручку нá обручку,
Ти суджена моя!


ОЙ ДІВЧИНО-БЕРЕЖАНКО

Ой дівчино-бережанко,
Чи тобі мене не жалко?
Посміхнись,
Як колись,
Знов до мене пригорнись!

Люблю тебе одну, повір,
Забудь нікчемний поговір,
Хай буде поміж нами мир,
I згода, і любов!

Клянусь тобі, красо моя,
Тебе повік не зраджу я!
Верни ж, кохане голуб'я.
Мені свою любов.

Ой дівчино-бережанко,
Чи тобі мене не жалко?
Посміхнись,
Як колись,
Знов до мене пригорнись!


НЕХАЙ I ХОЛОД, I ВІТРИ

Нехай і холод, і вітри,
І сніг з дощем, і сніг з дощем —
Я від негоди захищу
Тебе плащем, тебе плащем.

Нехай і горе, і біда,
I море тьми, і море тьми —
Я від недолі заслоню
Тебе грудьми, тебе грудьми.

Нехай я буду злидарем
В чужім краю, сумнім краю —
З тобою буде скрізь мені
Як у раю, як у раю...

Нехай я стану владарем
На цілий світ, на цілий світ —
В моїй короні будеш ти
Як самоцвіт, як самоцвіт...


ОСТАННЯ ПІСНЯ

П'ю за тебе, моє ти кохання!
П'ю за тебе, моє ти страждання!
Ти ясна, як усмішка у зустрічі мить,
Чиста ти, як сльоза в час прощання.

Ти не будєш ніколи моя,
Нам у парі, я знаю, не жити,
Та найбільша утіха в моєму житті —
За тобою, чужою, тужити.

В день веселкй ходжу я, смутний.
Все про тебе гадаю, сумую.
Та зате уночі у блаженному сні
Я в обіймах твоїх розкошую.

Ти ласкаво на мене зориш,
Усміхаєшся любо та мило,—
Ой ти доле моя, ти недоле моя,
Нас жорстоке життя розлучило!

П'ю за тебе, моє ти кохання!
П'ю за тебе, моє ти страждання!
Ти ясна, як усмішка у зустрічі мить,
Чиста ти, як сльоза в час прощання.