Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Микола Лукаш (1920 - 1988) /
Вірші
/
Роберт Бернс (1759—1796)
Роберт Бернс Вірші VІ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Роберт Бернс Вірші VІ
ДУДАРИК
Дударик гарний на виду,
Ще й гарно грає на дуду...
Підтичу спідничку, за ним через річку
Світ за очі побреду.
Дударик грав: ду-ду, ду-ду,
Таки принадив молоду;
Сама невеличка, рум'янеє личко,
А вустоньки на меду.
За ним усюди я піду,
Бо з ним усюди до ладу...
Підтичу спідничку, з ним через річку
Світ за очі побреду.
Ой забрели ж ми на біду
В густу, високу лободу...
Згубила, сестрички, я шовкову стрічку
Уже ж її не знайду.
Дударик гарний на виду,
Ще й гарно грає на дуду...
Підтичу спідничку, за ним через річку
Світ за очі побреду.
ОЙ МЕГГІ ДУРНЕНЬКА
Ой Меггі дурненька, що ти наробила?
Любила одного, тепер розлюбила.
Багатий, банькатий схотів тебе взяти —
Ти бідному мельнику серце розбила.
Що мельник хороший, ще й гожого стану,
Шляхетний, як лицар, тендітний, як панна,
А ти на поганця, рудого плюгавця
Взяла й проміняла свого милодана.
Давав тобі мельник своє щире серце,
А дука-суперник — із грішми відерце,
Коня вороного, ще й збрую до нього:
Із злота вудильця, із срібла сідельце.
Біда, як людина шаліє з жадоби
I нехтує серце заради худоби;
А хто любить вірно — не дбає про віно,
Щоб тільки дружина була до вподоби.
ГЕЙ, ШОТЛАНДЦІ!
Заклик Роберта Брюса до війська
перед Беннокбернською битвою
Гей, шотландці! В бій не раз
Воллес, Брюс водили вас;
Знов ударив грізний час —
До борні, брати!
То ж не жарт, шотландський гарт,
Докажіть, чого він варт:
Наближається Едвард,
З ним ідуть кати.
Хто злякався ворогів,
Хто від жаху затремтів,
Рабськи вмерти захотів —
Може утекти.
Хто за рідний край готов
Щедро лити щиру кров,
Щоб звільнитися з оков —
Той у бій лети!
Важмо сміливо життям:
Випадає нині нам
I собі, й своїм синам
Волю осягти.
В нас із вами шлях один —
Бить загарбника на скін,
Перемогу чи загин
У бою знайти.
МОЯ ЛЮБОВ — РОЖЕВИЙ КВІТ
Моя любов — рожевий квіт
В весінньому саду,
Моя любов — веселий спів,
Що з ним я в світ іду.
О, як тебе кохаю я,
Єдиная моя!
Тому коханню не зміліть,
Хоч висхнуть всі моря.
Нехай посхнуть усі моря,
Потануть брили скал,
А ти навік любов моя,—
Аж згасне сонця пал,
Прощай, прощай, мій рідний край,
Прощай, моя любов,
Та де б не був я, мила, знай —
Прийду до тебе знов!
ЯЧНІ ПИРОГИ
Ой смáчні, смáчні
Пироги ячні.
Люблять горяни
Пироги ячні...
В бою безстрашні,
Завжди звитяжні
Хлопці, що люблять
Пироги ячні.
Ой смáчні, смáчні
Пироги ячні.
Люблять горяни
Пироги ячні,
Мужні, відважні
I не продажні
Хлопці, що люблять
Пироги ячні.
ПЛАЧ УДОВИ-ВЕРХОВИНКИ
Прийшла я на поділля,
Гай-гай, зелений гай!
Немає грошей і на хліб —
Хоч у труну лягай!
На верховині я жила,
Гай-гай, зелений гай!
Яка щаслива я була,
Там був для мене рай.
Я мала череду корів,
Гай-гай, зелений гай!
У мене масла й молока
Було хоч відбавляй.
Овець отару мала я,
Гай-гай, зелений гай!
Давали мені вовниці,—
Лиш стригти устигай.
Зазнала щастя я в житті,
Гай-гай, зелений гай!
Найкращий в клані чоловік
Був Дональд, мій шугай.
Приплив наш Чарлі з чужини,
Гай-гай, зелений гай!
Пішов мій Дональд у загін
Звільняти рідний край.
Та правду зло перемогло,
Гай-гай, зелений гай!
Поліг мій Дональд у бою
Проти ворожих зграй.
Гай-гай, мій любий Дональд,
Гай-гай, зелений гай!
Лишилась в світі я одна
На тугу та відчай.
УЖЕ I ВЕЧІР ЗВЕЧОРІВ
Уже і вечір звечорів —
Мені не до вечері,
Я спів почув і враз майнув
На вулицю до Мері.
Хороший вид, пригожий стан,
Ще й гарная погода...
Чи де ще є, життя моє,
Така чудова врода?
Пішли ми в гай, густий розмай,
На дзюркотливу річку...
Ой не забуть мені повік
Ту нічку-чарівничку!
ЗАДЛЯ МОГО ЄДИНОГО
Я сохну, в'яну від жалю —
Нема мого єдиного!
Я виглядаю, ніч не сплю,
Його, мого єдиного.
Гай-гай, єдиного!
Гей-гей, єдиного!
Усе, що хочеш, я стерплю
Задля мого єдиного.
Небесні сили, вас молю —
Храніть мого єдиного!
Я так, я так його люблю,
Його, мого єдиного.
Гай-гай, єдиного!
Гей-гей, єдиного!
Усе на світі я зроблю
Задля мого єдиного!
ЧЕСНА БІДНІСТЬ
Хай бідні ми, хай злидні ми,
Не маємо нічого,
А будьмо чесними людьми
Й не біймося нікого.
Нічого, нічого,
Що ми звання простого!
Звання — лиш карб, людина — скарб,
Цінніший від усього.
Хоч ми їмо черстві шматки,
Вдягаємось убого,
А в багача булки й шовки —
Ми людяніш од нього.
Нічого, нічого,
Що ми живем убого,
А чесним бути в бідності —
Найвище од усього.
Бундючиться вельможний лорд,
Що сотні слуг у нього;
Дурний, як пень, лихий, як чорт,
А строїть з себе Бога.
Нічого, нічого,
Що стрічка й хрест у нього,
Бо хто розумний чоловік, —
Сміється з того всього.
Король зведе в дворянський стан
Лакейчука двірського,
Людини ж праведної сан
Не дасться ні від кого.
Що з того пустого
Дворянства гербового?
Шляхетний дух, шляхетний ум
Шляхетніш того всього.
Молись же всяк, щоб стало так —
А йдеться вже до того! —
Щоб ум і честь, де тільки єсть,
Пробили скрізь дорогу.
Нічого, нічого,
Діждем ладу нового,
Торжествуватиме весь світ
Братерства перемогу!
Дударик гарний на виду,
Ще й гарно грає на дуду...
Підтичу спідничку, за ним через річку
Світ за очі побреду.
Дударик грав: ду-ду, ду-ду,
Таки принадив молоду;
Сама невеличка, рум'янеє личко,
А вустоньки на меду.
За ним усюди я піду,
Бо з ним усюди до ладу...
Підтичу спідничку, з ним через річку
Світ за очі побреду.
Ой забрели ж ми на біду
В густу, високу лободу...
Згубила, сестрички, я шовкову стрічку
Уже ж її не знайду.
Дударик гарний на виду,
Ще й гарно грає на дуду...
Підтичу спідничку, за ним через річку
Світ за очі побреду.
ОЙ МЕГГІ ДУРНЕНЬКА
Ой Меггі дурненька, що ти наробила?
Любила одного, тепер розлюбила.
Багатий, банькатий схотів тебе взяти —
Ти бідному мельнику серце розбила.
Що мельник хороший, ще й гожого стану,
Шляхетний, як лицар, тендітний, як панна,
А ти на поганця, рудого плюгавця
Взяла й проміняла свого милодана.
Давав тобі мельник своє щире серце,
А дука-суперник — із грішми відерце,
Коня вороного, ще й збрую до нього:
Із злота вудильця, із срібла сідельце.
Біда, як людина шаліє з жадоби
I нехтує серце заради худоби;
А хто любить вірно — не дбає про віно,
Щоб тільки дружина була до вподоби.
ГЕЙ, ШОТЛАНДЦІ!
Заклик Роберта Брюса до війська
перед Беннокбернською битвою
Гей, шотландці! В бій не раз
Воллес, Брюс водили вас;
Знов ударив грізний час —
До борні, брати!
То ж не жарт, шотландський гарт,
Докажіть, чого він варт:
Наближається Едвард,
З ним ідуть кати.
Хто злякався ворогів,
Хто від жаху затремтів,
Рабськи вмерти захотів —
Може утекти.
Хто за рідний край готов
Щедро лити щиру кров,
Щоб звільнитися з оков —
Той у бій лети!
Важмо сміливо життям:
Випадає нині нам
I собі, й своїм синам
Волю осягти.
В нас із вами шлях один —
Бить загарбника на скін,
Перемогу чи загин
У бою знайти.
МОЯ ЛЮБОВ — РОЖЕВИЙ КВІТ
Моя любов — рожевий квіт
В весінньому саду,
Моя любов — веселий спів,
Що з ним я в світ іду.
О, як тебе кохаю я,
Єдиная моя!
Тому коханню не зміліть,
Хоч висхнуть всі моря.
Нехай посхнуть усі моря,
Потануть брили скал,
А ти навік любов моя,—
Аж згасне сонця пал,
Прощай, прощай, мій рідний край,
Прощай, моя любов,
Та де б не був я, мила, знай —
Прийду до тебе знов!
ЯЧНІ ПИРОГИ
Ой смáчні, смáчні
Пироги ячні.
Люблять горяни
Пироги ячні...
В бою безстрашні,
Завжди звитяжні
Хлопці, що люблять
Пироги ячні.
Ой смáчні, смáчні
Пироги ячні.
Люблять горяни
Пироги ячні,
Мужні, відважні
I не продажні
Хлопці, що люблять
Пироги ячні.
ПЛАЧ УДОВИ-ВЕРХОВИНКИ
Прийшла я на поділля,
Гай-гай, зелений гай!
Немає грошей і на хліб —
Хоч у труну лягай!
На верховині я жила,
Гай-гай, зелений гай!
Яка щаслива я була,
Там був для мене рай.
Я мала череду корів,
Гай-гай, зелений гай!
У мене масла й молока
Було хоч відбавляй.
Овець отару мала я,
Гай-гай, зелений гай!
Давали мені вовниці,—
Лиш стригти устигай.
Зазнала щастя я в житті,
Гай-гай, зелений гай!
Найкращий в клані чоловік
Був Дональд, мій шугай.
Приплив наш Чарлі з чужини,
Гай-гай, зелений гай!
Пішов мій Дональд у загін
Звільняти рідний край.
Та правду зло перемогло,
Гай-гай, зелений гай!
Поліг мій Дональд у бою
Проти ворожих зграй.
Гай-гай, мій любий Дональд,
Гай-гай, зелений гай!
Лишилась в світі я одна
На тугу та відчай.
УЖЕ I ВЕЧІР ЗВЕЧОРІВ
Уже і вечір звечорів —
Мені не до вечері,
Я спів почув і враз майнув
На вулицю до Мері.
Хороший вид, пригожий стан,
Ще й гарная погода...
Чи де ще є, життя моє,
Така чудова врода?
Пішли ми в гай, густий розмай,
На дзюркотливу річку...
Ой не забуть мені повік
Ту нічку-чарівничку!
ЗАДЛЯ МОГО ЄДИНОГО
Я сохну, в'яну від жалю —
Нема мого єдиного!
Я виглядаю, ніч не сплю,
Його, мого єдиного.
Гай-гай, єдиного!
Гей-гей, єдиного!
Усе, що хочеш, я стерплю
Задля мого єдиного.
Небесні сили, вас молю —
Храніть мого єдиного!
Я так, я так його люблю,
Його, мого єдиного.
Гай-гай, єдиного!
Гей-гей, єдиного!
Усе на світі я зроблю
Задля мого єдиного!
ЧЕСНА БІДНІСТЬ
Хай бідні ми, хай злидні ми,
Не маємо нічого,
А будьмо чесними людьми
Й не біймося нікого.
Нічого, нічого,
Що ми звання простого!
Звання — лиш карб, людина — скарб,
Цінніший від усього.
Хоч ми їмо черстві шматки,
Вдягаємось убого,
А в багача булки й шовки —
Ми людяніш од нього.
Нічого, нічого,
Що ми живем убого,
А чесним бути в бідності —
Найвище од усього.
Бундючиться вельможний лорд,
Що сотні слуг у нього;
Дурний, як пень, лихий, як чорт,
А строїть з себе Бога.
Нічого, нічого,
Що стрічка й хрест у нього,
Бо хто розумний чоловік, —
Сміється з того всього.
Король зведе в дворянський стан
Лакейчука двірського,
Людини ж праведної сан
Не дасться ні від кого.
Що з того пустого
Дворянства гербового?
Шляхетний дух, шляхетний ум
Шляхетніш того всього.
Молись же всяк, щоб стало так —
А йдеться вже до того! —
Щоб ум і честь, де тільки єсть,
Пробили скрізь дорогу.
Нічого, нічого,
Діждем ладу нового,
Торжествуватиме весь світ
Братерства перемогу!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
