1.
У житті буває всяке особливо у сімейному. Люди сваряться миряться знову сваряться. Буває так що вони миряться, але один з них ще довго таїть злобу на іншого бо не обережно кинуте слово як то кажуть ріже без ножа і довго не гоїться. Часом дивишся на молоді пари, які вони милі воркують собі на лавочці в парку нікого не помічаючи довкола себе й навіть не підозрюють якими стервами можуть стати один для одного через декілька років, а може й скоріше. У їхніх думках вони завжди будуть щасливі в кохані й любові як зараз на лавочці в парку. Деякі пари що вже прожили певний час у шлюбі такі прекрасні коли ідуть по вулиці тримаючись рука об руку, усміхаються і бабусям на лавочках ввижається що то янголи злетіли з неба і гуляють грішною землею, але тільки за тими янголами закриваються двері їхнього дому як раптом німфи злітають з їхніх голів, очі наливаються кров'ю, на голові виростають ріжки, довгі гостренькі ікла й вони жеруть одне одного ненависно, нещадно, дико. Вони скавчать у злобі, видирають волосся, заливаються прокльонами, але всі ті сварки тримають у таємниці. Всі довкола мають думати що їхній шлюб ідеальний, проте шила у мішку не сховаєш і все те потехеньку випливає на світ білий. Сімейні пари дуже різні не даремно говорять що сім'я це окрема самостійна держав в якій свої закони, звичаї, норови. Часом думаєш як вони могли зійтись разом, він тихий як вуж у траві хоч і шипить часом, але ж не кусається, вона озвіріла левиця все ричить від ранку до вечора ікла показує сама не знає що хоче, проте якось вони уживаються і навіть діточок з четверо мають. Часом навпаки він ловелас, бабій, пронира, а вона тиха, спокійна слова зайвого не зронить хоч і знає про чоловікові походеньки проте мовчить та терпить. Буває так що його цікавлять лиш автомобілі, мотори, запчастини, а її шмотки, туфлі, манікюри. Його газети,книжки журнали її кухня, страви, випічка. Він може хильнути зайвого й припхатись додому далеко по опівночі, а вона і собі загуляє. Він чоловік який любить риболовлю і що неділі на річку на ставок за уловом і вона любить риболовлю, але іншу з іншими рибаками коли свого рибака дома немає. Так і живуть коротають роки хто розлучається знову злучається інші холостякують до старості, треті живуть разом у щасті чи печалі ділять навпіл всі тяготи життя, терплять один-одному, прощають один-одному провини бо знають без цього сім'ї не збудувати...
2.
В нашій історії він уже не молодий проте ще і не старий чоловік. Перехідний вік добре вибілив йому кучеряве волосся, посріблив чуба проте вусів та брів не зачепив. Вони так само чорнілись як в молоді роки видаючи у ньому доброго гульвіса що частенько любив вскочити у гречку, чи втнути щось чудернацьке. Вона його друга половинка також була вже не молода хоч виглядала набагато молодше своїх років і бісики в очах ще не згасли жінка глибоко у душі розуміла старість вже заглядає за нею з-за паркану. По паспорті її ім'я було Алла проте всі її звали чомусь Нюшою. Його ж ім'я було Федір, а поміж людей Федя, або Федот це вже як кому подобалось. Прізвище у них було Коваль, але знов таки у селі їх знали як Бузьки бо здавна на їхньому подвір'ї на старому ясені гніздились ці перелітні птахи, що кожного року прилітали ранньою весною і звили таке велике гніздо що воно напевно важило десь під тону. Птахи ціле літо сиділи на тому гнізді, розбудовували його, виводили в ньому своїх пташенят, а потім відлітали у вирій. З роду в рід усі в домі вірили що птахи приносять їм щастя і багатство тому ніколи не чіпали їхнього гнізда. Отож всі люди з села за тих бузьків прозивали й Ковалів бузьками так це прозвисько прижилось і коли хто йшов повз їхнє подвір'я то знав достеменно що там живуть бузьки. Бузьками були вони, бузьками були їхні батьки, бузьками були їхні діди та прадіди.
Отож Федір Бузьок мав пишні чорні вуса ті вуса були йому дуже до лиця. Він часто любив поправляти їх вказівним пальцем правої руки особливо після того як пив воду, або пиво яке дуже полюбляв, особливо коли воно було холодне і мало пишну стійку піну. Вуса пережили з ним безліч сонячних та хмарних днів й стали для нього ніби візитною карткою. Ніхто у містечку вже навіть не міг уявити його без вусів. Коли він сміявся вуса здіймались не мов на вітру, а коли хотів з когось під-жартувати чи підколоти вони підстрибували вгору вниз як наелектризовані що часто видавало його адже добрі друзяки одразу догадувались “колега” щось задумав. Федір часто любив жартувати що по своїх вусах він дізнається якою буде погода якщо вуса стирчать у гору буде гарна сонячна погода якщо в низ хмарна чи дощова. Про його зовнішність ще можна сказати те що він був високого зросту, худорлявий, мав струнку поставу бо довгі роки віддав військовій справі і добрий вишкіл давався в знаки. Любив він дуже військо і служив би ще хтозна скільки років як би його частину що розташовувалась за декілька кілометрів від села не розформували. Колись в молоді роки Федір мріяв стати не ким не будь а генералом тому поступив у військове училище і був відміником навчання. Проте коли потрапив на службу мрія про високе звання генерала чомусь розвіялась, напевно військова реальність приземлила його на грішну землю. На згадку про військо Федору крім безліч комплектів плямистого одягу, фурашок, кепок та потертого мундиру залишилось ще й сім кілограм таємного забитого в дерев'яний зелений ящик порошку про який він нікому й пари з вуст, навіть найблищим друзям. Той ящик він зберігав у віддаленому від будинку маленькому сарайчику поруч зі снастями для ловлі риби. На пенсії Федір Бузьок присвятив себе всього ще одній улюбленій справі якій скоріше не міг приділити вдосталь часу вирощуванню овочів. Змайструвавши дві великі теплиці і у них від ранньої весни до пізньої осені буяла зелень. Найбільше полюбилось йому вирощувати помідори, мав він їх багато сортів від низькорослих карликів до високорослих ліан; червоні, жовті, коричневі до смаку до вибору. Цілими днями чолов'яга працював на землі і це йому приносило не аби яку радість. Немає на світі кращої роботи ніж та яка приносить задоволення бо виконуючи її ніколи не втомишся і не помічаєш як проходить час. Лише у неділю він брав рибальські снасті і майже на цілий день пропадав з друзяками на водоймах. Полюбляв Федір також полювання і коли сезон відкривався то забував навіть про свої помідори, огірки та зелень. Він був влучний і вправний стрілок додому приносив багато підстрелених качок, а зимою зайців.
Його дружина Алла була не худа і не товста, займала як то кажеться золоту серединку, мала пишні груди, широкі стегна. На зріст була трішки нижчою від Федора проте коли одягала взуття на високих підборах майже рівнялась з ним по рості. Жінка слідкувала за собою, ніколи не виходила в люди з не нафарбованими губами і не підведеними очима, була гарною господинею все у неї було до ладу, і в хаті і на подвір'ї. Вміла гарно щебетати і не було такої людини на світі з якою б не знайшла спільної мови, навіть дикий Андрух з хутора неподалік що ні з ким особливо не ставав до розмови говорив з нею як з рідною мамою. До кожного вміла підібрати ключ, тому усміхнеться, тому добре слово скаже, тому гарячого чайку наллє і вже ти хоч не хоч розказуєш все як в попа на сповіді. На всю округу не було вправнішого продавця від неї будь-який товар вміла продати, а покупці все розкупляли та ще просили. Багато останніх років Алла пропрацювала в кафе під назвою “Біля ставу при дорозі”, а власник тої точки бізнесмен Миколай мав великий прибуток, мав та вже немає бо посварився сі своєю працівницею звинуватив її у злодійстві та й прогнав, а разом з нею ніби прогнав десятки клієнтів які чомусь почали оминати кафе десятою дорогою і справи у чолов'яги не скажу що зовсім проте похитнулись. Багато раз Миколай потім шкодував про свій вчинок , багато раз перепрошував Аллу і ледь не на колінах благав повернутись на роботу та все було марно. Жінка була твердою як криця, не пропаду вирішила, не пропаду постановила, та й крапка. Мала вона твердий характер і вперту натуру якщо щось вже вирішувала то переконати її в протилежному було майже не можливо. За деякий час вона придбала собі невеличкий бусик мінівен цеглового кольору і почала возити у місто на ринок овочі які вирощував Федір. Так розпочався сімейний бізнес Бузьків.
Федя познайомився зі своєю Нюшою в далекі вісімдесяті на танцях в сусідньому місці. Вона зустрічалась тоді з місцевим красенем Іваном Олійником за яким сохли більшість місцевих дівчат. Проте коли Джульєтта зустріла свого Ромео то на подив усім покинула красунчика Івана. Кажуть любов немає очей тільки вуха мабуть воно так і є бо Федір був не красунчик, худий, одягався так собі, але вмів гарно говорити, а ще й жартувати. Ображений тим що його кинули Іван ще довго переслідував дівчину і одного вечора навіть побився з Федором набив йому під оком синець проте це йому нічого не дало. Алла вже тоді мала міцний майже залізний характер якщо щось вирішувала то вже міцно. Скоро молодята поженились і стали жити в невеличкому селі Корівка. Все в них було добре проте як в тій казці дітей не було, хто в тому був винен не ясно, одні говорять що це Федір не мав здоров'я до нащадків інші що Нюша одним словом в їхньому домі дитячого плачу не було чутно. Хотіли вони правда всиновити дитинку проте по якигось причинах не всиновили.
3.
Отож коли Аллу так безцеремонно прогнав Миколай зі свого кафе “Біля ставу при дорозі” вона після недовгих роздумів придбала за свої заощаджені кошти автомобіль мінівен цеглового кольору і зайнялась продажем овочів які вирощував Федір. Так раптом створилась сімейна аграрна фірма, Федір вирощував Алла продавала. З самого ранку Федір завантажував ящики в авто і Алла везла його на ринок по середах в сусіднє містечко, Копи, по вівторках в районний центр, четвер в Чортилів, а в п'ятницю знову в Копи проте такий розклад був не стабільний і міг змінюватись, Фдорові теплиці ще не мали такої потужності щоб давати великий урожай.
А на ринку шумно і гамірно, конкурентів звичайно багато проте хто має талант до торгівлі тому ніяка конкуренція не страшна, а навпаки навіть корисна. Алла мала і талант і добре підвішений язик тож справи у неї пішли чудово з часом з'явились постійні покупці, друзі і недруги як часто трапляється у житті.
Однієї середи вдосвіта Алла збиралась на ринок в Копи. Федір завантажував свіжо-вирощений овочі в автомобіль, коробок було не багато і роботи було на декілька хвилин часу проте за ці декілька хвилин подружжя встигло добряче посваритись через якусь незначну дрібничку. Їхнє сімейне життя не було казкою і жили вони не так добре як здавалось оточуючим. Федір був ревнивий і часто влаштовував сцени, а його дружина була язиката і вміла добряче підкинути хмизу в полум'я. Коли Алла працювала в кафе сварки були в їхньому домі досить частими гостями, а від коли перестала працювала страсті трішки притихли хоч в останній тиждень знову розпалились. Жінка вирушила в місто в край поганому настрої їй давно набридли безпідставні чоловікові докори а останнім часом вона все більше задумувалась про наболіле про те що старість не за горами, а дітей у них немає. Вона розуміла що на старість на неї чекає самотність, сумний дім, неміч. Глибоко в середині вона звинувачувала у своїй бездітності саме Федора що не підтримав її в потрібний момент всиновити дитинку. Той момент був єдиний якось багато років назад він запалав і згас як іскра від якої так і не розгорілось полум'я. Він запалав не давши плоду, але на все життя лишив пекучу негоючу рану. Алла багато переживань тримала глибоко в собі і ніколи не виносила на люди, а вони натомість все росли росли і шукали виходу на свободу.
На базарі настрій у жінки трохи покращав особливо після того як все було до крихти продано, гаманець по-товстішав, але до дому їй їхати не хотілось. На Аллу насувалась невідворотна депресія це буває тоді коли ти ніби то працюєш як віл, але твоя робота не приносить очікуваного задоволення чи результату.
По базарі часом блукала одна дивна особа яка називала себе Алісою так звали її всі кругом яке ж справжнє ім'я тієї жінки не знав ніхто та й знати не хотів, а навіщо Аліса і все. Жінці було за сорок проте виглядала вона років на тридцять, мала натуральне біляве, кучеряве, красиве волосся, ніс з горбиком, великі голубі очі, довгі ноги, вії як віяла і взагалі виглядала вона як модель майже справжня Барбі. Красива жінка яка з легкістю могла б звести зі світу мільйони чоловіків, хлопців, юнаків. Ходила вона завжди нарядна, у спокусливих сукнях, викликаючи на себе безліч захоплених, заздрісних та осудливих поглядів. Дав бог її красу не земну, дав талант доглядати за нею і робити красивими інших, але натомість потьмарив розум. Вона поводилась розкуто, любила посилати повітряні поцілунки, часто приставала до людей з дурними питаннями, питала який зараз рік, година, а коли закінчився дощ коли його і помині не було. А чи не правда що в мене туш потекла? Таким запитанням вона вгонила в сум'яття чоловіків виставляючи в перед свою струнку ніжку і здебільшого ті не знали що їй відповісти, давлячись слиною. Знімала вона теплими днями своє взуття на високих підборах брала за ремінчики і закидала за плечі ідучи далі босоніж по жахливім вищербленім асфальті. В Копах її знали усі вона працювала в салоні краси вмілі руки і як я вже згадував талант від бога робити інших людей красивими, а жінки незважаючи на своє здебільшого негативне ставлення записувались до неї в чергу і готові були терпіти будь які її знущання і чекати скільки треба лиш би виглядати на мільйон. Аліса приходила на роботу коли хотіла і йшла коли заманеться, а власниця салону закривала на це все очі оскільки дивачка приносила її не поганий прибуток.
- Надь, я пішла- говорила Аліса власниці салону і не чекаючи згоди випорхувала як голубка з клітки й летіла на білий світ.
Любила вона говорити з людьми так ніби вони були їй найкращими друзями і знала їх ледь не з дитинства.
Отож Алла продавши свій товар не поспішаючи закидала у мінівен картоні коробки через прочинені задні дверці. В той момент у ній боролись суперечливі почуття з одного боку образа на Федора трішки минула з іншого боку її роз'їдало якесь ядуче почуття тривоги на грудях незворушно лежав важкий камінь і не давав вільно вдихнути. Саме в цей час на ринку з'явилась легка як хмаринка у білому коротенькому платі Аліса. Вона кокетливо підійшла до якогось чоловіка що нічого не підозрюючи стояв собі біля торгової палатки і курив;
- Я сьогодні прала своєму брудний одяг, а твоя дружина пере твій брудний одяг? - запитала вона абсолютно серйозно зніяковілого чоловіка.
- Та я той, не одружений.
- Ну і дурень- з відразливим виразом обличчя відказала вона й пішла далі.
Аліса звичайно ніколи не була одружена але часто любила згадувати свого не існуючого ідеального чоловіка.
- Мій мене на руках носить, а вчора подарував букет гарних багряних троянд — замріяно хвалилась Аліса сільським жінкам що просто біля брівки дороги продавали натуральні молочні продукти; сир, сметану, молоко.
Потім ніби між іншим дивачка підійшла до Нюші глянувши їй в очі проказала — я знаю тут одне гарне затишне містечко, поїхали?
Нюша несподівано для себе ствердно махнула головою.
Через декілька хвилин цегловий автомобіль мчав дорогою, а ще через декілька зупинився біля невеличкого з першого погляду будиночка на стіні якого великими буквами було виведено назву “Колиба”, Нюша багато раз проїжджала повз це місце проте ніколи в ньому не була до тепер.
Аліса вийшла з машини розмахуючи руками і задерши до гори голову хапала чисте лісове повітря. Алла не поспішала виходити, вона ще вагалась з недовірою розглядалась довкола. Проте все таки трохи подумавши вийшла захлопнувши за собою двері машини. А місце дійсно було чудове, дике, свіже. В середині Колиби уже гуляла якась велика компанія яка складалась здебільшого з чоловіків. Проте хоч приміщення в середині було велике і вільних місць було багато жінки сіли неподалік від дверей.
- А коли настане дощ? - запитала Аліса всівшись нарешті навпроти Нюші.
- Не знаю коли настане дощ хоч він і не розпочинався, але мені здається даремно я сюди приїхала— відказала Алла.
- Тебе тривожить, він, давай вип'ємо, алкоголь його вб'є - дуже серйозно промовила дивачка.
- Не знаю про що ти говориш. Кого його?
- Я завжди п'ю коли сум тривожить мене, алкоголь його вбиває і мені стає весело- весело — Аліса підвелась з місця і покрутилась довкола себе як дзиґа.
Скоро до них підійшла офіціантка — вибачте за шум — перепросила вона — просто у нас сьогодні фермери святкують день заснування своєї фірми і трохи порушують тишу.
- Я буду Мартіні і піцу- проторохкотіла Аліса- Мартіні, холодне Мартіні. Ми будемо Мартіні? - запитала вона Аллу киваючи головою.
- А мені пива і ще чог...
- Пиво це так дешево, не будь як стара дешева дівка - перебила Аллу Аліса — випий зі мною Мартіні, ну випий...
- Гаразд Мартіні так Мартіні — погодилась жінка хоч в душі продовжувала сумніватись.
- Нам пляшку Мартіні і велику піцу із салямі — власно розпорядилась Аліса.
Через десять хвилин жінки пригощались теплою піцою і запивали її холодною Мартіні. Алкоголь повільно розпливався по венах, мішався з кров'ю, фільтрувався печінкою, серце перекачувало його і направляло до мозку там він вступав в реакцію накривав темним покривалом розум і співав йому колискову.
Скоро алкоголь розвіяв сум Алли і на її обличчі виступила перша за сьогоднішній день посмішка, а на щоці з'явився чималенький рум'янець. Вона по трохи забувалась, її проблеми ставали не суттєвими, далекими а розмова з новою подружкою пожвавішала. За сусіднім столом де сиділа компанія фермерів тим часом підвівся чоловік середнього зросту повної комплекції тіла і почав виголошувати якусь свою палку промову при цьому махаючи над головою наповненим якоюсь прозорою речовиною келихом. Коли не довгу промову було завершено і всі як один з тієї компанії залили зал аплодисментами він осушив келих скривився неначе розкусив кислий при кислий лимон й сів на своє місце. Алла одразу ж впізнала у ньому свого колишнього кавалера Івана Олійника, тепер він був головою фермерського господарства звичайно дуже змінився від того юнака який колись залицявся до красуні Нюші залишилось зовсім мало. Жінки знову випили по келиху Мартіні повеселішали ще більше. В залі залунала музика, три вправних музики на баяні скрипці і трубі видавали знайомі мелодії всі пожвавішали. Аліса підвилась з-за столу й почала танцювати танець самотнього лебідья тобто сама з собою, Алла по сидівши трішки прислухаючись до своєї голови яка йшла обертом вирішила зайти у дамську кімнату освіжитись, а потім потихеньку чкурнути до дому поки при пам'яті. Від Колиби на Корівку вела польова дорога потрібно було лиш обережно переїхати трасу і спокійно собі мчати аж до вузького мосту що вів через не широку ріку а там вже дім. Проте виходивши з дамської кімнати вона зустріла Івана що нічого не підозрюючи йшов їй на зустріч.
- Алла, це ти? - промовив він здивовано, його трохи опянілі очі оббігли жінку з ніг до голови — яка несподівана зустріч.
- Зустріч несподівана — підтвердила вона — з того часу від коли ми розстались в юності наші шляхи не перетинались так близько.
- Ти вибрала не мене — з сумом проказав чоловік.
- Так було — підтвердила жінка.
- Давай сядемо за столик поговоримо — попрохав Іван, Алла не відмовила.
Вони сіли за той же столик за яким до цього сиділа Алла з Алісою на столі стояла майже допита пляшка Мартіні. Аліса в цей час витанцьовувала з якимось молодим чоловіком обмінюючись посмішками і дотиками.
Розмова між двома знайомими людьми проходила тепло спокійно без напруги, спочатку вони згадували минуле, потім ділились справжнім, а там і до планів на майбутнє перейшли. Далі музиканти заграли повільний вальс й Іван галантно запросив Аллу на танець. Скрипка жалібно ридала, труба підтримувала її плач, а баян підбадьорював їх. Іван щось шептав Аллі на вушко вона усміхалась. Далі вони за столиком пили разом щось на брудершафт. Аліса на той час десь зникла хоч її залицяльник був у залі. А музики заграли швидкої, потім польки з гудзом, а так залунала, “коломийка коломийка та й коломийочка, яка була її мама така її дочка”, “Коломиї не помиї, Коломиї місто”. Алла забулась на довгі години давно їй не було так хороше, а коли спамяталась за вікном вже було темно. Вона як ошпарена вистрибнула на двір Іван за нею впіймав її біля цеглового мінівену.
- Іване, облиш мене у тебе своє життя у мене своє, бувай- вона рукою відштовхнула свого колишнього кавалера і сіла в авто.
- Я тобі зателефоную завтра — голосно промовив на прощання чоловік.
Алла завела мотор, алкоголь ще добряче накрутив у голові каруселі, вона рушила з місця і помалу покотилась до виїзду в цей момент жінка боялась лиш одного, дорожньої інспекції. Проте страхи були марні декілька сотень метрів траси, а тоді на ліво й польова дорога, аж до самісінького дому можна видихнути з полегшення. Фари освітлювали не рівну ґрунтову дорогу часто на ній поставали ями, калюжі які не висихали навіть унай жаркіше літо проте все це було дитячі іграшки порівняно з головною перешкодою якою являв собою міст через ріку. Нюша почувала себе погано в очах тьмяніло, голова крутилась, руки та ноги наповнювались свинцем. Жінка щось не розбірливо мугикала собі під ніс похитуючи головою так добралась до мосту. Зображення в очах роздвоїлось і Алла замість того щоб виїхати на міст проїхала повз нього і передніми колесами потрапила в ріку де не було досить глибоко просто підступне мулисте дно і скільки нетверезий водій намагався заднім ходом вибратись з в'язкої пастки нічого у нього не виходило. Саме в цей час останні сили покинули її вії поважчали, стулились й більше розчинятись не хотіли. Жінка заснула поклавши важку голову на кермо.
Очі розплющились і одразу заплющились, яскраве денне світло подразнювало райдужну оболонку, проте трішки наполегливості й очі знову звикли до нових обставин. Очі бачать кермо проте потьмарений розум ледве — ледве розуміє де він. Очі бачать коробку передач, мозок відновлює мозаїку останніх подій. Очі бачать пасажирське крісло, мозок зрозумів він в автомобілі і відновив спогади про вчорашній день. Очі піднялись вище і глянули крізь лобове скло за ним вони побачили дві цікаві пики, мозок дав команду “небезпека”. Алла стрепенулась двоє дивних чоловіків у камуфляжній формі стояли перед капотом, ще двоє збоку від водія. Нарешті мозок провів ідентифікацію підозрілих осіб дав команду “спокійно свої”. Це були знайомі чоловіки мисливці з Корівки Федорові друзяки. Вони допомогли Аллі вибратись з болота, тепер же вона спромоглась проїхати мостом і так добралась до дому. В рідних стінах на неї чекав звичайно ж скандал проте того хто мав робити цей скандал Федора не було в дома. Нюша особливо не переймаючись тим зараз її тривожив біль в голові й вона вирішила подрімати у своєму теплому зручному ліжку. Проте довго розслаблятись їй не довелось десь за пів годину з'явився й чоловік не сам, а з участковим його вуса пострибували з боку в бік як живі, очі палали, а руки ніби самі по собі трясли кулаками. Він кричав фиркав і норовив мовляв, я місця собі не знаходив, де ти шлялась, чого не зателефонувала. Алла щось пояснювала що застрягла на мосту не могла вибратись і таке подібне так страсті потроху вляглись. Переконавшись що кровопролиття не буде і сімейна пара не збирається різатись ножами і рубатись сокирами участковий покинув гніздо Ковалів спокійний. Федір все знав, або думав що все знає він трішки заспокоївся друзяки доклали йому про ситуацію яка склалась біля мосту пожежа затухала, але жар ще тлів. Десь під обід коли Нюшина голова справилась з похміллям, а сама Нюша трішки заспокоїлась біля їхнього дому зупинилась невеличка компактна малолітражка червоного кольору її двері різко прочинились і на світ божий видерлась якась мегера у квітчастому халаті в кімнатних тапках з розтріпаними чорнявим волоссям, комплекцією тіла вона десь була схожа на Нюшу. Мегера була вкрай роздратована вона вбігла на подвір'я з прокльонами і погрозами накинулась на розгублену жінку.
- Ти хочеш мого чоловіка відібрати? Я тобі патла повидираю. Я тобі пику розідру від вуха до вуха — закричала вона на цілу горлянку й накинулась з кулаками на спантеличену жертву.
Нюша намагалась відбитись від мигери проте це тільки розпалювало її схопивши Аллу за волосся вона тягла її до землі Алла закричала від болю.
- Що ти робила вчора з моїм Іваном в Колибі, на чужих чоловіків потягнуло, а зараз я тобі.
Раптом громом пролунав постріл жінки перелякано поставали струнко. На порозі будинку стояв Федір у руках він тримав рушницю.
- Ану ворони заспокоїлись а то я вам зараз — Федір прокричав загрозливо.
Мегера глянула на нього зневажливо.
- Ти краще жінку свою пристрель хай не переслідує мого Івана — вона ображено швидкими кроками попрямувала до калитки — а тебе відьму ще раз побачу біля свого чоловіка Івана Олійника начувайся- кинула вона на прощання махаючи вказівним пальцем.
Червона малолітражка рвучко рушила з місця й скоро сховалась за поворотом.
Нюша боязко глянула на Федора проте той не сказавши ні слова зайшов в хату гримнувши за собою дверима. З того часу Федір перестав розмовляти з дружиною.
4.
У неділю ледь замріло Федір Коваль зірвався з теплого ліжка і заходився збиратись на рибалку ще вчора він домовився зі своїм друзякою закоренілим риболовом Іваном Гудзем поїхати рибалити на “Маяк”. Дорога туди була не близька тож треба було вирушати удосвіта риба на “Маяку” гарно ловилась з ранку, а ближче до обіду та й власне по обіді в край погано. Бузьок ще вчора приготував всі снасті, накопав черв'яків, розмочив макуху, тепер йому лишалось лиш одягнутись зробити декілька бутербродів прихопити чвертку перцівки для зігріву бо надворі хоч і літо проте ранки стояли холодні. Коли всі ті не хитрі речі опинились у рюкзаку як знадвору донеслось вперте протяжне бібікання. Федір виглянув у вікно біля калитки спершись на свій велосипед вже чекав Іван Гудзь на плечах він мав величенький рюкзак неначе збирався на риболовлю з ночівлею На кермі у Іванового велосипеда був прикріплений величенький клаксон з круглою гумовою пищалкою коли він її натискав клаксон видавав такий звук немов під калиткою стояв не велосипед, а цілий камаз.
- Чи ти здурів Ванька бл... на годиннику пів п'ятої, май совість сусідів пробудиш — обурився Федір. Сусід у нього був лиш один з правої сторони Гриць Тимко, а з ліва аж до виїзду з вулиці нікого.
- Давай рухай булками, перші півні вже прокукурікали риба чекає на нас не дочекається — відказав Іван потираючи руки з легкою посмішкою — і гумові чоботи прихопи бо роса випала така як після зливи.
Бузьок зачинив вікно, закинув рюкзак за плечі і поспіхом подався до дверей. Скоро два дуже ранніх велосипедиста мчали сільською вулицею що вела у поля, а там битим шляхом що звивав поміж жита і вів ген-ген аж до підліску, звідти до місця призначення рукою подати. Через пів години неквапливої їзди колеги по рибі добрались до “Маяка”, то був великий глибокий став по краях оброслий трощами та чагарниками. Круті береги не давали легко зійти до води проте трохи наполегливості та вправності і ось воно улюблене облаштоване місце для риболовлі. Федір спустився перший зняв рюкзак з плечей повішав його на гілляку і потягнувся як гусак витягаючи шию. Іван по-слідував за ним, скоро рибаки всілись на пеньочки і закинули вудки у воду, поплавки як солдати по команді струнко випрямились тихо погойдуючись на плесі. Довкола була краса, ставок наче дзеркало відбивав у собі чисте голубе небо і від того ставав ніби його продовженням на землі. Він пах якось так не повторно як не пахне більше ніщо, він пах болотом, застояною прохолодною водою, трощами. Так саме пах, а не смердів. Над ним літали вертальоти то такі великі комахи з двома парами крил що любили маневрувати над водою і видавати такий гул ніби це дійсно були вертальоти. По плесу стрибали водомірки збурюючи навколо себе маленькі кружальця хвиль, під іншим берегом плавали пара білих лебедів з виводком. Десь по заду на гілляках дерев виспівували солов'ї. А там на сході над посадкою загорялась і вогнем палала зоря.
- клює — тихо прошепотів Іван штовхаючи Федю у плече.
Федір стрепенувся поплавок то нуряв під воду то здіймався над нею ніби норовив полетіти. Бузьок сіпнув вудлище в гору на гачку тріпався чималенький короп. Боячись щоб рибисько бува не зірвалась Іван вхопив підсаку й простягнув над водою. Федір тягнув відходячи на зад в кущі де під ногами було безліч сухих гілляк його супутник нахилився в перед короп уже завис над підсакою і через мить мав опинитись у ній та раптом вудлище опустилось і риба теліпаючись прошмигнула повз підсаку сховавшись у воді більше її не бачили. Іван розчаровано махав руками, а Федір немов заворожений скляними очима дивився поперед себе і на німо показував вказівним пальцем. Колега оглянувся й собі застиг заворожено, на протилежному березі йшла якась мана одягнена в щось білосніжне повітряне чи то плаття чи то халат, розпущене біляве-блискуче волосся спадало по її плечах і кінчики його досягали пояса. Вона йшла граційно неначе газель і легко неначе пава. Здавалось що її босі ноги не торкались мокрої від роси трави й вона таки летіла гордо, велично, ледь-ледь ворушачи руками зігнутими в ліктях вперед на зад. До летівши до невеличкої голої ділянки берега де не росли трощі і був доступ до води мана зупинилась, оглянулась довкола приглядаючись до підозрілих рельєфів і ранкових тіней, прислухаючись до шумів. Не уздрівши нічого небезпечного вона легким рухом руки зняла з себе білосніжну одежу й опинилась абсолютно нагою як сама природа. Її тіло здавалось бездоганним; широкі плечі, налиті як достиглі диньки перса, округлий пружний задок, струнка постава. Вона заходила у воду впевнено руками погладжуючи дзеркальну поверхню немовби то була її стихія, немовби вона була богиня ранкової зорі що зійшла з гори щоб зануритись у приємну прозору субстанцію. Став запарував, білі клубки туману закучерявились над плесом і покотились долинами, понеслись сиві коні по-під чагарники, трощі, дерева піднімаючи за собою таку ж сиву пелену. Ранкова гостя занурилась у воду і попливла нарозмашки, просто на середину водойми, назад на спині, брасом, батерфляєм граційно не вимушено здіймаючи поруч з собою бризки капель кришталю. Не інакше як сама Аврора плавала ставом.
- А-а-а- пши -и... - вирвалось з кущів та рознеслось луною над Маяком — а-а-а- пши- и — витер рукавом ніс Іван — не втримався Федя простуда.
Почувши дивний гучний звук гостя геть перелякалась, всього лиш декілька розмашистих рухів руками і вона опинилась на мілині біля самого берега, там пані підвилась хутко вибігла на сушу вхопила під паху свій білосніжний одяг і голяка побігла мокрою травою. Скоро вона зникла в сиві імлі так несподівано як і з'явилась.
- Ну Ванька, твій ніс просто козел таку виставу спортив — поскаржився Федір.
- Та, Федя, та це всього лиш гола баба і більше нічого не будь пацаном.
- Тільки де вона взялась раніше її тут не помічалось.
Іван Гудзь знизав плечима — буде що розказати хлопцям, - не повірять.
Додому чоловіки повертались під обід з порожніми руками й поганим настроєм. Риба ніби по казилась вона ніяк не хотіла ловитись на гачок проте часто клювала ніби граючись поплавком тільки толку від того було мало. Це був той рідкий випадок коли геній риболовлі Іван Гудзь залишився без своєї здобичі. Сонце добряче припікало з чола ріками лились поти, велосипеди ліниво котились битим шляхом здіймаючи за собою хвіст з пилу. Через пів години Федір увійшов у свій будинок і відразу попрямував на кухню де в холодильнику на нього чекало холодне пиво. На кухні біля плити стояла Нюша і як на дивно жарила рибу. На сковорідці потріскував розігрітий олій, його гарячі краплинки підстрибували як акробати на батуті і пахли соняшником. Той запах розносився будинком, заглядав у кожен його закуток, Бузьок взяв пляшку й пішов на веранду не сказавши ні слова тільки облизнувся як кіт. Злість на дружину роз'їдала його з середини проте чоловік ніяк цього не показував. На веранді стояло його улюблене м'яке крісло і вид на дорогу де час від часу проходили знайомі і не знайомі люди.
Федір сидів тихо примружившись з його думок не йшла та ранкова незнайомка, він просто зараз бачив її перед своїми очима голу з мокрим білявим волоссям на березі ставу, його чоловіча сила раптом прокинулась після довгого сну і запульсувала гарячим потоком.
Під вечір того ж дня весела компанія сиділа під розлогою старою вербою на грубих колодах розкладених квадратом по середині між колод стояв стіл з товстого дубового зрізу на якому чоловіки грали в доміно. Збоку окремо від інших просто на траві сидів худорлявий чоловік якого всі звали Ботаніком і милувався вербовими віттям що наче зелене волосся звисало з голови лісової мавки. Ботанік абсолютно не вписувався в цю компанію він не любив ні риболовлю ні мисливство ні азартних ігор, але він любив життя природу довкола себе, небо, ставок за селом, все це він фотографував на фотокамеру “Nikon” яка завжди висіла у нього на грудях. Ботанік був фотограф-натураліст хоч і любитель, але вправний. З нього часто любили кепкувати та піджартовувати проте Ботанік ніколи ні на кого не ображався.
- Ботанік, чого задумався? — жартівливо промовив хтось з компанії.
- Ось воно життя, оглянись, воно довкола тебе бери його і цінуй кожну хвилину проведену поруч з ним чого мені ще думати — відказав фотограф, він був у своєму репертуарі.
- Отак ми з Федьком стали свідками такої вистави, хі - хі — похвалився Іван Гудзь.
Компанія повеселіла ще більше, похіхікала. Згодом один чоловік з абсолютно лисою головою не відриваючи погляду від розкладки доміно урочисто промовив — Я знаю цю німфу її ім'я Аврора, прізвище здається Вишневська, вона у минулому була чемпіонка з плавання, нещодавно правда купила будинок неподалік “Маяка” ну і напевно часто розминається у ставі де ж тут її взяти басейн, до речі жінка вже декілька років як вдова.
Федір що був серед компанії раптом рвучко підвівся — риба- промовив голосно трохи нервово поклавши на стіл останню кісточку і вийшов з-за столу. Він попрямував у сторону свого дому хтось, крикнув мовляв, куди ти, але Федір нічого не відказав навіть не оглянувся. Вся компанія здивовано проводжала йому аж доки той не зник за зеленю дерев.
- Що це з вуйком Федьом? Щось він на себе зовсім не схожий? - запитав наймолодший з компанії Олег.
- Та від коли його Нюша загуляла з тим фермером з міста старого як підмінили — відповів Іван Гудзь.
- Ох, ці баби — зітхнув дід Панас якого всі в селі прозивали Сірко бо мав він довгі сиві справжні козацькі вуса і такого ж сивого оселедця, мав козацький одяг червоні шаровари, широкий пояс вишиту сорочку, кафтан, хутряну шапку і добрячі чорні шкіряні чоботи і одягався так лише на свята, а ще мав в дома пушку таку як мали колись козаки і з тієї пушки він стріляв на празниках, концертах чи фестивалях куди його запрошували, правда стріляв не ядрами як колись козаки, а тільки порохом який засипав в ствол і приталовував старими газетами.
В ночі Федір Бузьок спав не міцно йому постійно снились якісь жахіття і найменший шум відгонив сон. Недавно він переселився зі спальні на веранду влітку тут було досить тепло і затишно до того ж тут небуло Алли образа на яку так і не проходила. З ранку прокинувшись з першими півнями Федір знову зібрався на риболовлю, знову на Маяк тільки тепер в гордій самотності без друзяк без зайвих свідків. Велосипед мчав полями поскрипуючи педалями попри житнні поля на зустріч ранковій свіжості. Добравшись до ставу Федір помітив що під іншим берегом, аж там на західній стороні біля густих заростів вже хтось сидів з вудочкою і не один, а було їх двоє чи троє їхні вудлища то опускались то піднімались. Він сів на своє рибне місце закинув вудку і застиг все поглипуючи то на поплавок то на протилежний берег видивляючи чи не з'явиться бува вчорашня ранкова німфа і не скупається в ставку. Проте німфа не з'являлась, пройшла година, дві вже сонце добряче викотилось з-за обрію, німфи не було, ні німфи ні риби хоч риба тоді цікавила його як найменше. За годину рибак не витримав склав свої снасті в рюкзак закинув його за плечі взяв велосипеда та й рушив помалу берегом, на його обличчі виднілись ноти сумніву, щось в ньому не на жарт боролось, якісь протилежні думки зійшлись на рингу в його мозку і затіяли бій хто правіший. Дійшовши до дороги що вела в його село Федір раптом звернув на ліво і попрямував в протилежний бік туди де з-за чагарників виглядав покритий червоною метало-черепицею дах. Скоро він дійшов до вулиці на якій було декілька будинків не довго думаючи він зайшов на перше ж подвір'я на якому була відкрита хвіртка, а далі вирішив діяти по обставинах. Сколихнувши вусами Федір залишив велосипед на вулиці зперши його на ворота, а сам не сміло пішов на подвір'я. Там на його подив на широкій лаві сиділа вона та сама незнайомка що запала чоловікові в душу.
- Чи можна у вас пані-господиньо напитись води, а то знаєте щось в горлі пересохло — завів Федір.
- Чому не можна, звичайно можна. Хто води шкодує? — відказала незнайомка.
- А як же вас пані-господиньо звати?- запитав чоловік потираючи вуса.
- У мене таке знаєте рідкісне ім'я непритаманне цим місцям, Аврора, в честь богині ранкової зорі.
- Гарне знаєте ім'я у мене тітка так звалась тільки так назвали її в честь того корабля символу жовтневої революції.
- Може зайдете на чайок, поговоримо трохи а то тут рідко випадає змога з кимось перекинутись словечком — запропонувала Аврора.
Федір потер вуса що посмикувались як на вітру і нічого не відказуючи попрямував за господинею.
Розмова тривала, час плив не помітно. Федір дізнався що Аврора таки дійсно вдова її чоловік був також військовим й загинув десь в Африці будучи пілотом гвинтокрила в миротворчій місії. Колись в молоді роки Аврора займалась плаванням була чемпіонкою у цьому виді спорту. Жінка виявилась молодшою від бузька років на сім проте виглядала молодшою свого віку.
До дому Федір їхав веселий, час від часу посміхався сам до себе, милувався довколишніми краєвидами на які скоріше як на приїджену страву не звертав уваги, слухав спів якихось пташок що виспівували у високих травах своїх співів. Наступного ранку ні світ ні зоря він знову на рибалку і так місяць підряд. Бувало що цілими днями він просиджував на ставі проте рідко коли повертався до дому з уловом. За цим ділом закинув він свої теплиці урожай в яких поменшав, помарнів, занедбав свою справу, рідко зустрічався з друзяками. Звичайно це не могло пройти не поміченим, Алла запідозрила не ладне, а сусіди та й усі в селі перемивали бузькам кісточки з ранку до вечора. Багато людей знали де і з ким пропадає Федір, як відомо від людських очей не сховаєшся як би не старався. Нюша багато разів хотіла викликати свого чоловіка на відверту розмову проте той всяко уникав її не хотів з нею розмовляти продовжував грати ображеного. Через місяць все прояснилось остаточно жінка отримала дивного листа якого перед обідом приніс листоноша. В листі було написано таке:
“Доводжу до відома вас що ми з Федею щасливі разом. Він найкращий чоловік якого я тільки знала. Навіщо ви мучите його насильно утримуючи біля себе він з вами нещасний. Дайте йому спокій і не заважайте нашому щастю.
p.s. Я не коханка - я кохана.
Аврора Шутко”
Алла вскочила з місця сердита як змія, серце закалатало в шаленому ритмі, кров у венах закипіла як лава у вулкані, запарувала, злість піднімалась від п'ят і потьмарила розум, давно вона вже не відчувала такої шаленої люті. Жінка заревла як тигриця, як фурія, як божевільна кинулась на двір де саме в той час Федір нічого не підозрюючи порався на своїх грядках. Нюша схопила скалку перше що її потрапило під руку й з нею напала на розгубленого чоловіка, декілька ударів досягли своєї цілі погладивши плечі що той аж присів скорчевшись від болі проте швидко підвівся та дав такого драла через грядки і плоти що навіть тренований кінь не зміг би його наздогнати. Чоловік навіть не думав ставати до бійки зі своєю дружиною, ніби на перед знав що наслідки для нього можуть бути на багато гірші. Жінка гналась за ним розмахуючи скалкою в руці й лаяла його на чім світ стоїть. Всі прокльони, лайка і погрози вилились на голову Федора бурхливим, нестримним водоспадом. Коли чоловіку все ж вдалось втекти від добрячого прочухана, жінка ще декілька хвилин, лаяла його та згадувала усіх його таких сяких родичів ледь не до сьомого коліна, а тоді присіла на зелену як килим траву і гірко заридала. Сльози рікою котились з очей потрапляли в рот розбавляючи слину своєю гіркотою і падали на землю.
5.
Після добрячої прочуханки Федір Бузьок зник і цілий день не з'являвся в домі й лиш у вечері коли стемніло він прибився на подвір'я як бродячий кіт тихо крадучись по під стіну будинку. Добравшись так непоміченим до парадного входу він втемноті намацав клямку проте двері були міцно зачинені з середини і ніяк не піддавались, літня кухня була теж зачинена і ключа що завжди був у звичному сховку на порозі під ковриком не було напевно Нюша переховала його в інше більш надійніше місце. Тоді Федір навпомацки без зайвого шуму потинявся до своїх теплиць єдиного місця яке не можна було зачинити на ключ чи якось закрити до них доступ. В теплицях було тепло не парко бо на дворі вже була середина серпня і ночі ставали дедалі холоднішими. Навпомацки він намацав старі піддони що стояли з права від дверей приліг на них і забурчав.
- Нічого собі у моєму домі, у моєму домі зачинила двері на ключ у моєму домі. Ще захоче вигнати мене з мого дому ... з мого дому. Та як вона посміла у моєму домі де жили мої батьки, діди і прадіди...
Так він бурмотів аж доки не побачив крізь прозору плівку як по подвір'ї блукає одинокий промінь світла. Мабуть вона ходить подвір'ям тиняється чомусь їй не спиться, світить моїм фонариком, подумав Федір про себе і принишк боячись бути знайденим у теплиці, а скандалу по серед ночі йому зовсім не хотілось. Скоро він захропів.
З ранку коли сонце ледь-ледь показувалось з-за обрію чоловік прокинувся, потер заспані очі, все його тіло нещадно боліло, нам'яті боки зарясніли синцями, крутила шия, затекли ноги, жорсткий дерев'яний піддон не найкраще місце для приємного сну. Кожному з нас хоч раз у житті доводилось спати у зовсім не підхожому для цього місці. Бузьок більше не хотів ховатись як шибеник що нашкодив і вирішив йти на пролом хоч в середині відчував себе досить не комфортно однак діватись було нікуди. Він вибрався з теплиці й помаленьку без поспіху почвалав до будинку. На подвір'ї було чисто, надуманий ворог ніде не проглядався, не проглядався і його цеглове авто. Рука не сміло потяглась до клямки, цього разу двері були відчинені і легко піддались, в коридорі пусто заглянув на веранду теж нікого у кімнаті і на кухні жодної живої душі. Далі його дорога пролягла до холодильника бо живіт буркотів від голоду однак в середині холодильника була тільки недопита пляшка пива і нічого щоб можна було з'їсти не готуючи. На плиті стояло дві каструлі Федір підняв кришку однієї з них і раптом відчув як мурашки прокотились його тілом і кожен м'яз спини здригнувся, він визначив якимось шостим чи сьомим відчуттям що по заду нього хтось чи щось стоїть, по влолі без поспіху оглянувшись так не наче от-от збирався зустрітись з найбільшим страхом у своєму житті. Там на порозі кухні стояла пухнаста, хвостата та вусата коротконога чупакабра так Федір називав свою кішку, або скорочено просто чупа. Чолов'яга видихнув з полегшення, всього лиш кіт зумів так налякати свого господаря що той ще довго приходив до тями. Поміж тим і одна і друга каструля були зовсім порожні. Жодна спроба знайти щось їстівне не увінчалась успіхом тут вихід був один закочувати рукави і готувати самому. Федір був не перевершеним поваром по приготуванні ухи, юшки чи шашлику але на природі в кругу чоловічої компанії на рибалці чи на полюванні або на відпочинку десь у лісі проте в дома на кухні готувальник з нього був нікудишній хіба що яйце зварити чи картоплю зажарити що між тим він збирався зробити. Напхавши шлунок жареною картоплею та напоївши його пивом Федір взявся до роботи потрібно було по-пасинкувати помідори, позбирати огірки, підживити петрушку одним словом діл було по горло. Останнім часом він трішки заспокоївся і вже декілька днів підряд не їздив на свою так звану рибалку, відключив телефон та й не вилазив з теплиць тільки в крайньому разі. Не помітно минув день проте господиня цього дому так і не з'явилась. Страх зустрічатись з Алою після того клятого листа якого можливо написала Аврора, а можливо хтось таким чином вирішив під жартувати над бузьками потроху розвіявся і набув забарвлення злості. Де ж вона до цього часу блукає, все частіше задавався таким питанням Федір і чим більше на дворі темніло тим частіше ця думка стукалась в його голову. Коли зовсім стемніло Федір зачинив літню кухню, потім двері будинку з середини та ще для більшої надійності защепнув на защіпку й заходився готувати собі пізню вечерю. Телевізор виспівував якимось концертом на повну котушку проте шум мотора що наближався десь з дороги на подвір'я долинав до вух господаря який попоївши тої ж жареної картоплі розкинувши ноги з пультом керування від телевізора у руках дрімав у м'якому кріслі. Федаір зірвався з місця вимкнув телевізора і прислухався, тепер він чітко чув як мотор авто попрацювавши ще декілька секунд замовк, як гримнули дверцята і роздались часті поцокування по бруківці немов йшов підкований кінь. Щось зашаруділо на порозі, клямка порухалась в гору в низ потім звук дряпання якогось металічного предмета розпилив нічну тишу проте двері не відчинились. На Федоровому обличчі застигли одразу дві гримаси радість змішалась з рішучістю тепер ситуація помінялась кардинально минулої ночі так само він нишпорив біля парадного входу, тепер же ця участь чекала його другу половинку. Не чекаючи чим закінчиться ця нічна вистава чоловік спокійнно пішов собі спати на виранду. Спав він на диво міцно прокинувшись лиш раз коли йому чи то приснилось чи то здалось що в темноті кімнати щось блукає і дивиться на нього злобним поглядом тоді бузьок стрибнув з постелі увімкнув світло проте в кімнаті було пусто і тільки лахмата чупакабра лежала собі спокійно на коврику.
Вдосвіта Федір Бузьок стояв на порозі свого будинку потягав в гору руки і голосно позіхав, цегловий мінівен Нюші був припаркований неподалік в середині нього крізь шибку проглядалась жіноча фігура що підклавши під голову руки дрімала. Федя підійшов до буса постукав кулаком в лобове скло її голова поволі піднялась і опухлі очі жінки байдужо зміряли чоловіка. Посидівши ще трішки в салоні жінка відчинила дверці й вийшла на зовні характерний запах спиртного завис у повітрі.
- Я поговорила з нею... — прошепотіла Алла майже не чутно.
- З ким з нею? — зацікавився Федір.
- З твоєю коханкою з ким іще. Ми з нею поговорили, досить мила жіночка, виявилась вона не писала ніякого листа і саме цікаве що взагалі не знала що її милий одружений.
- Що ти мелеш, алкоголічко? - обурився чоловік.
- Так — так милий сказав що вдівець, але я довела їй зворотнє, бідна жінка яка вона була нещасна довелось довго її заспокоювати до самого вечора. Проте зараз з нею уже все в порядку.
Федір не знав що й казати його вивели на чисту воду і він стояв наче нагий перед великим натовпом. Коли Нюша хитаючись пішла в дім чоловік вхопив велосипед й уже знайомою дорогою помчав в даль де там за посадкою розлігся Маяк, жита на ту пору вже давно змолотили і тільки колюча стерня стирчала в гору проводжаючи велосипедиста. Дорогою в його голові роїлось безліч думок він обігрував різні варіанти розвитку подій. Проте все трапилось так що Аврора більше не хотіла продовжувати стосунки з Федором і ніякі вмовляння не допомагали, ніякі обіцянки не діяли. Так закінчився короткий літній роман він висох як вода на сонці. Перед вечором чоловік в поганому настрої повернувся до дому ні з чим, там на нього чекали тільки порожні каструлі і спляча жінка. Ох який скандал він закатав їй, ох як вони щепились один в другого що аж на другий кінець села були чутні їхні крики.
Відкриття полювання на дичину яке мало відбутись в суботу Федір Бузьок пропустити не міг ніяк тому коли настав той день з самого ранку він уже був на оболоні біля ставу де також були більшість мисливців з села та околиці. Вони шумно розгортали великий військовий намет рубали дрова, майстрували стіл та лавки на яких мали сидіти декілька десятків чоловік. Під обід вже почали сходитись заядлі мисливці та любителі активного відпочинку, вони вели на повідках собак мисливських порід на плечах у них висіли рушниці і патронтажі, хто мав лише вудочки як ото Іван Гудзь. Ботанік як завжди мав тільки свій фотоапарат він розраховував поповнити свою колекцію нових фото бо через місяць у нього мала відбутись фотовиставка. По ставку плавала надувна резинова лодка на ньому двоє чоловік в кашкетах і плямистому камуфляжі гребли веслами на протилежний берег. По обіду коли прогриміли перші вистріли і полювання офіційно вважалось відкритим Федір Бузьок разом з дідом Сірком та Лисим взявши рушниці на плечі пішли відслідковувати дикі качки в чагарники. Вони перейшли брід перестрибнули через вузенький рівчак за дерев просто їм на зустріч вилетіло декілька пернатих, Федір з Лисим здається підбили дві чи три качки проте у заростях їм вдалось знайти тільки одну.
- Ох якби доброго собаку — поскаржився Федір, але доброго собаки під рукою не було та й бути не могло, адже Бузьок хоч і був не аби яким мисливцем і славився майстерність на всю округу проте мисливської собака у нього не було з роду хіба що простої бродячої породи який навіть будки не мав, дід Сірко теж мав простяка який сидів в дома на ланцузі та стеріг подвір'я, собака був злий як цербер і дурний як порожнє відро. Лисий мав гончака, та на цей момент у собаки боліла лапа і він її з собою не взяв зате взяв бінокль. Час від часу Лисий притуляв до очей свій армійський гаджет прищурювався і видивлявся вдаль, перед ним відкривались види які не можна було побачити не озброєним оком. Оглядаючи околиці у пошуках дичі Лисий притягав біноклем вершини чагарників, голубе небо, потім взяв ниже ковзнув по обрію й вполе його видимості потрапив цегловий мінівенчик Алли. У біноклі він здавався так близько що можна до нього рукою доторкнутись проте насправді авто було далеко.
- О, Федька — протяжно протягнув Лисий, він мав довгий язик і належав до тих типів які спочатку базікают, а потім думають — здається твоя Нюшка теж на полювання вибрались.
Федір почувши таке рисю кинувся до Лисого вирвав з його рук бінокля й притулив до очей. Перед ним відкрилась така картина; авто Алли стояло посеред польової дороги якраз біля високої крислатої дикої яблуні біля неї стояв чорний джип коло того джипа було двоє людей чоловік і жінка. Жінку Коваль одразу впізнав це була його Нюша, а чоловік... Хто цей чоловік? Чорнявий з лиця круглий, кремезний. Федір збільшував різкість бінокля і скоро впізнав цю підозрілу особу це був Іван Олійник той самий колишній залицяльник Нюші. Звичайно Федір знав про подальшу долю свого минулого суперника не раз зустрічався з ним, не раз чув про нього від інших, адже Іван мав ферму хоч не велику проте в нього працювало багато людей зокрема й з Корівки. Бузьок скипів, його обличчя стало червоним як буряк, вуса затріпотіли вгору в низ, а руки затряслись.
- Ах ти ж відьма, ах, зараз я тобі — закричав він на всю горлянку, зняв з плеча рушницю й не дивлячись під ноги помчав в ту сторону де мило нічого не підозрюючи про небезпеку воркували два голубки.
- Федька, стій. Куди ти? — так же голосно кричав Лисий погнавшись за Бузька.
Федір летів як ошпарений, перестрибуючи через вузькі і широкі струмки яких в чагарниках було безліч, оминаючи кущі і час від часу зникав у високих очеретах. Лисий не відставав.
А поки вони бігли на зустріч розв'язці ми дізнаємось як же Алла потрапила у таку халепу. З ранку коли Федір пішов на відкриття сезону полювання вона попоравшись в домі вирішила з'їздити в місто тільки не на продаж як завжди, а на закупи. Вона склала список потрібних їй речей, серед них було більшість продуктів харчування і десь біля години десятої виїхала з подвір'я. В Копах вже при виході з гуртового магазину вона зустріла Івана той допоміг їй загрузити покупки в автомобіль, довго вибачався за вчинок своєї дружини, пропонував дружбу і таке інше. Там не подалік вони посиділи в кафе погомоніли про життя, знову час пролетів не помітно. Алла вирішила їхати до дому знову ж таки польовою дорогою на дворі було якраз по обіді небо сонячна, часом все таки з'являлись невеличкі хмаринки та вони погоди не псували проте цього разу жінці не вдалось доїхати навіть до того злощасного мосту, авто зупинилось як вкопане і скільки вона не пробувала завести свою чотириколісну подружку та тільки відгаркувалась. Таке трапилось в перше відколи у Алли з'явилась машина. До цього часу з нею ставались якісь дрібні поломки проте не суттєві, але цього разу щось зчинилось серйозне. Може бензин закінчився проте Алла заїхала на заправку з ранку і влила в бак досить пального. Жінка по справжньому запанікувала коли після багатьох спроб завести машину вона перестала навіть гарчати. Що робити? Куди іти? До кого звернутись? Довкола лиж поле і до дому далеченько, а залишати авто їй зовсім не хотілось. Алла витягла телефон з сумочки що стояла на пасажирському кріслі почала перебирати номера у записній книжці намагаючись зустріти когось хто б став їй корисним у лиху годину скоро вона натрапила на запис “Дунйо”. Під Ім'ям Дуня ховався Іван Олійник так колись в молоді роки дівчата дражнили парубка ну і Федір що став останнім часом надто підозрілим якщо якось натрапить на таке Ім'я ніколи не здогадається хто за ним ховається. Дунйо був би найбільш придатним зараз тим більше що з Федора користі було мало він хоч трохи тямив в механіці проте тинявся в цей час хтозна де та й стосунки з ним не найкращі. Повагавшись трішки жінка все ж набрала його номер і благальним голосом попросила про допомогу, а той звичайно не відказав в такому прохані й на диво швидко ніби чекав десь неподалік примчав на виручку подрузі. Аллі так натерпілось воскресити свою цеглову красуню що вона вибігла на зустріч своєму рятувальнику , так вони зустрілись біля його чорного джипу так їх й побачив Федір.
Іван Олійник підійшов до мінівена підняв капот щоб вияснити що ж все таки сталось, жінка не відходила від нього. Раптом оглянувшись на якийсь підозрілий шум що наближався він побачив як в його сторону біжать не відомі роздратовані чолов'яги. Дунйо застиг разом з ним застигла не ворушачись й Нюша. Федір весь мокрий в реп'яхах робив останні кроки до своєї цілі. За метрів три він зупинився звів курок рушниці і направив дуло в бік двох спантеличених людей.
- Ах ось воно що — кричав він як озвірілий — От з ким ти крутиш роман брехлива. Я вас обох вб'ю.
Саме в цей час пі-доспів Лисий.
- Федя, Федя не роби дурниць — благав він відхекуючись.
- Я вб'ю їх обох як собак — шалів Федір не опускаючи рушниці, його вуса затріпотіли, а очі налились кров'ю, чоло зорали горизонтальні зморшки, вказівний палець впевнено ліг на спусковий гачок.
Всі завмерли в очікувані.
Пролунав постріл, один за секунду інший. Лисий обімлів, Федір в мить став білим як стіна, чола Івана і Алли змокріли немов на них хтось вилив ціле відро води. Жінка опустилась на коліна примруживши очі. Федір не стріляв його палець так же незворушно лежав на спусковому гачку. Вистріли доносились десь зі-заду з-за спин дійових осіб цієї сцени і зроблені вони були у повітря. Лисий ледь не обмочивши штани оглянувшись на зад побачив як до них під'їжджає зелений “УАЗік” бізнесмена Миколая. Коли авто зупинилось з нього вилізло чоловік з десять, сам Миколай своєю персоною, Іван Гудзь, старий Сірко, ще декілька персон мисливців які раніше не згадувались у цьому творі і участковий який якраз навідався в табір з інспекцією. Всі вони виглядали нервово і трішки спантеличено, адже якраз будучи в таборі розливали свіжо-зварену уху і вже в думках смакували нею коли це прибіг старий Сірко захеканий і запеканий й наробив крику що Бузьок пішов вбивати свою жінку на той берег.
Федір і далі тримав на мушці тих двох неначе це були його військовополонені і він вивів їх на розстріл. Очі так же само були налиті кров'ю, руки не тряслись він був готовий виконати вирок і чекав лиж команди від своєї совісті. Проте команди не було, навпаки до нього підійшов участковий й почав умовляти чоловіка опустити рушницю.
- Федя, не будь дурний, не піддавайся на провокації ти ж мисливець. Всі справи можна вирішити мирно в суді кінець- кінцем. А вб'єш сядеш в тюрму і надовго воно тобі треба- участковий-міліціонер використовував усі наявні аргументи щоб владнати конфлікт й потроху- потроху вони впливали на Федора первісний запал проходив очі вибілювались, злість не минала проте її руйнівна сила зменшувалась.
- Федя, подумай про себе про нас що завтра напишуть газети, уяви собі заголовок “криваве полювання ” це не змиють роки- докинув Миколай.
Після цих слів Бузьок опустив рушницю зовсім поникши духом. Участковий схопив ствол й забрав його.
- Рушницю я конфісковую, до з'ясування обставин.
Таке трапилось. Про цей випадок ще довго гуділи усі кому було не лінь, перемивали кісточки всім учасникам тієї події. Одні вважали Федора жертвою, а Аллу та Івана негідниками інші навпаки, треті висували якісь свої версії, четвертим до того було абсолютно байдуже. Федір тим часом зовсім занепав духом і майже не виходив на люди йому здавалось що всі довкола з нього сміються та кепкують за невірну дружину. Нюша хоч і продовжувала жити у будинку Бузька проте стосунки у них були дуже натягнуті і все йшло до розлучення. Подружжя сварилось за будь-які дрібнички, гризлись як хотіли. Федір зайшов якось після чергового роздору до свого сарайчику чи то по вудку чи то ще по щось й тут на очі йому потрапив той ящик пофарбований в зелений колір який він колись притягнув з військової частини. На ящику було декілька не зрозумілих позначок, та знак небезпечно. Федір знав в ящику динаміт і він вибухає.
6.
Федір з кам'яним обличчям завантажував ящики помідорів у цегловий мінівен Алли, його вуса несвідомо підскакували вгору вниз неначе наелектризовані очі бігали зі сторони в сторону як у злодія що от-от збирався щось вкрасти. Декілька паперових коробок Бузьок поклав у салон і ось у його руках з'явився той самий дерев'яний зелений ящик що так довго лежав у сараї. Ті самі сім таємних кілограм швидко опинились в середині авто. Нахилившись над ним Федір хвилин з десять щось чаклував, потім різко підвівся і таким же злодійським поглядом окинув околицю все було спокійно тож він довантажив інші коробки що залишились та спокійно закрив задню дверку. Потерши руку об руку чоловік пішов в будинок на порозі він перестрів дружину холодно глянув на неї вона так само на нього.
- Ну що, готово? — байдужо не чекаючи на відповідь запитала вона.
- Готово — готово — з якимось сарказмом в голосі відказав Федір його вуса задрижали, а на обличчі відобразилась єхидна усмішка.
Бузьок поволі пройшов на кухню відкрив холодильник витяг з нього пляшку улюбленого світлого пива і так же не поспішаючи пройшов на веранду звідти відкривався вид на виїзд з подвір'я та дорогу. Він зупинився перед вікном затиснувши в руці свій мобільний телефон.
Алла обійшла бусик всілась за кермо поклавщи сумочку на пасажирське крісло як в принципі робила завжди. Завела двигун й обережно рушила з місця біля прочинених воріт вона по звичці зупинилась глянула на право, глянула на ліво переконавшись що жодних перешкод немає жінка впевнено виїхала на дорогу. Цегловий мінівен помаленьку котився вулицею попереду у нього була ще одна перешкода це неглибока проте широка майже на всю проїжджу частину яма. Скільки ту яму тільки не засипали вона все одно вилазила і роззявляла свою пащу. Скільки тон гравію, щебйонки і різного будівельного сміття вона переїла за десятки років не знав ніхто проте апетит її не зменшувався. Вічно голодна паща трішки лякала Аллу тож повз неї вона проїжджала дуже повільно і обережно ніби боячись щоб та пащека не з'їла її разом з автомобілем.
Федір зубами відкрив пляшку пінного коли Нюша якраз виїжджала з подвір'я він залпом випив половину її вмісту з носа ледь не пішла піна. Витерши рота рукавом светру Бузьок насторожено спостерігав за рухом авто ні на секунду не відходячи від вікна стискаючи у руці мобільного телефон. Коли авто наблизилось до пащі, а саме в тому місці ні справа ні з ліва не було будинків, аж до виїзду на трасу. Чоловік підніс ближче до очей телефон, екран загорівся блакитним світлом, натиснувши декілька клавіш на клавіатурі, тоді осушив пляшку до дна і поклав її на підвіконня, вказівним пальцем поправив наелектризовані вуса біля пляшки поставив й свого телефона перед тим натиснувши кнопку “виклик”, сам зробив декілька кроків на зад, зрачки його очей збільшились вуса затріпотіли час зупинився, серце голосно відбивало ритм. Через секунду Федір перемінився він рвучко потягнув руку до телефона великий палець стрімко приближався до кнопки “відмінити” проте саме в цей час на диво голосно з динаміка мобільного вирвався один роковий гудок.
Роздався вибух, паща виригнула вгору багатометрове полум'я, шматки металу і бруду якраз в той момент коли цегловий мінівенчик опинився просто в її середині. Взрив громом рознісся околицею вибиваючи вікна і вихором зриваючи усе що було в його силах. Стрепенулись земля і цей трепіт відчули навіть в сусідньому місті Копах, збурилось небо на декілька секунд вкрилось плащем зі шматків бруду затьмаривши саме сонце. З дерев що росли недалеко позривало листя і воно повільно опадало пританцьовуючи. За лічені секунди все було скінчено окремі шматочки підняті вибуховою хвилею ще летіли в низ, але довкола вже стояла мертва тиша. Завмерло все й птахи й комахи й всі звуки природи що до того ширились білим світом. На місці пащі утворилась глибочезна западина, вона повіддавала усе чим люди годували її десятки років все що з'їла тепер порозкидане на сотні метрів довкола, гравій та каміння засіяли навколишні поля.
Нема більше цеглового мінівена Алли, нема більше і її якщо від авто ще можна було знайти якісь погнуті залізяки то від жінки не лишилось навіть кісточки навіть шматка одежини ні праху ні знаку що вона колись жила на свті.
Федір Бузьок лежав на підлозі не рухаючись прикривши руками голову, всі вікна на веранді були повибивані, деякі рамки поскрипуючи гойдались на петлях, стіни подірявлені осколками стояли як по війні. На городі від його теплиць лишились тільки поодинокі дерев'яні стовпи всю плівку позривало вихором, овочі що там росли по розкидало, понівечило, подерло. Гніздо бузьків вибухом зруйнувало майже вщент голий ясен позбувся свого столітнього тягара.
7.
Холодний вітер свистав над зоною та скажено теліпав колючим дротом, на вишці стояв охоронець закутавшись у бушлак в руках він тримав автомат пильно спостерігаючи за порядком. З чорного неба політав сніг. На вершинах великих старих голих ясенів сиділи скуйовджившись чорні ворони час від часу видаючи своє зловісне моторошне “к-а-р — к-а-р”. По — під довгу стіну бараку пхаючи перед собою тачку у чорній робі і шапці вушанці чвалав високий худорлявий чоловік. Він дивився прямо своїми пустими кришталевими очима у ньому можна було впізнати Федора Бузька він значно постарів його щоки помарніли, очі глибоко засіли в череп, а брови і вуса посивіли немов вкрились інеєм.
К-а-р.
16.04.2015.