Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.10
07:12
На фото пожовкле дивлюся
І згадую легко краї
В яких потрапляла бабуся
В обійми юначі мої.
Як сонцю весна, довірялась
Теплу моїх лагідних рук
І тішилась щиро помалу,
Що часто гостює онук.
І згадую легко краї
В яких потрапляла бабуся
В обійми юначі мої.
Як сонцю весна, довірялась
Теплу моїх лагідних рук
І тішилась щиро помалу,
Що часто гостює онук.
2026.02.09
21:55
Ми колись перестрінемось поглядом
в центрі міста твого серед натовпу
мимовільно, побіжно і поквапом.
Я дивитимусь пильно й не знатиму
звідки мчиш і куди повноводною
провесінньою чистою річкою.
Милуватимусь літньою вродою
і душею, що сонцем відсвіч
в центрі міста твого серед натовпу
мимовільно, побіжно і поквапом.
Я дивитимусь пильно й не знатиму
звідки мчиш і куди повноводною
провесінньою чистою річкою.
Милуватимусь літньою вродою
і душею, що сонцем відсвіч
2026.02.09
21:41
закриття сезону
закриття сезону
літо йде
мов недовгий сон
що діяти
закриття сезону
вранці ми не думали про те
закриття сезону
літо йде
мов недовгий сон
що діяти
закриття сезону
вранці ми не думали про те
2026.02.09
21:19
Кому бракує друзів – вишукує ворогів.
У московській мові слова «братство» і «рабство» пишуться по-різному, але сприймаються однаково.
Невчасно подана до обіду ложка може обернутися ложкою дьогтю.
Московському баранові Золотих воріт не бачити.
2026.02.09
21:09
Заграйте, Маестро Перельмане ,
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
2026.02.09
20:59
Він приречено жив, бо давно розумів,
Що горітиме вперше й востаннє,
І собою вогонь запалити хотів
Неземного святого кохання.
А у неї із кременя серце було –
Почуття їй були незнайомі.
Що горіння для неї? Воно – ремесло,
Що горітиме вперше й востаннє,
І собою вогонь запалити хотів
Неземного святого кохання.
А у неї із кременя серце було –
Почуття їй були незнайомі.
Що горіння для неї? Воно – ремесло,
2026.02.09
19:14
У село на місяць бабці
З міста син привіз онука.
Щоб привчить його до праці,
Бо село -то добра штука.
А малий – у телефоні,
Не піде нізащо з хати.
Що йому корова, свині?
З міста син привіз онука.
Щоб привчить його до праці,
Бо село -то добра штука.
А малий – у телефоні,
Не піде нізащо з хати.
Що йому корова, свині?
2026.02.09
16:51
Ївґа горлала на третій день весілля
так – ніби їй всипали п’яного зілля:
«Так, немає обручки! Не-ма-є!!
Вона вислизнула, а де – не знаю!
Вона розбилася й десь закотилася!..»
Тут Ївдю й кинув до льоху пан Тодорош:
«О-ось тобі наша весільна подорож!!!
так – ніби їй всипали п’яного зілля:
«Так, немає обручки! Не-ма-є!!
Вона вислизнула, а де – не знаю!
Вона розбилася й десь закотилася!..»
Тут Ївдю й кинув до льоху пан Тодорош:
«О-ось тобі наша весільна подорож!!!
2026.02.09
16:39
Вись розчулила весною,
Навіть крізь холодне скло,
Сяєва голубизною
Творить голубине тло.
Фіанітом пречудово
Спалахнув небесний цвіт.
І шаленствами любові
Навіть крізь холодне скло,
Сяєва голубизною
Творить голубине тло.
Фіанітом пречудово
Спалахнув небесний цвіт.
І шаленствами любові
2026.02.09
14:24
«Служу Україні!» — від віку й донині
Слова ці лунають і серце діймають.
«Служу Україні!» — їй, неньці єдиній.
Міцне в нас коріння, родюче насіння.
Традиції, мова, батьків заповіт —
Основа держави на тисячі літ.
Пильнуймо зірко, тримаймося стійко.
Б
Слова ці лунають і серце діймають.
«Служу Україні!» — їй, неньці єдиній.
Міцне в нас коріння, родюче насіння.
Традиції, мова, батьків заповіт —
Основа держави на тисячі літ.
Пильнуймо зірко, тримаймося стійко.
Б
2026.02.09
14:06
В червоній сукні жінка чарівна,
Іще не осінь, та вже не весна.
Красиві форми і смарагд очей
Непересічних зваблюють людей.
Одним здається, що таких кобіт
Гойдає у долонях цілий світ.
Співають херувими в небесах,
Дарує лебедині крила птах.
Іще не осінь, та вже не весна.
Красиві форми і смарагд очей
Непересічних зваблюють людей.
Одним здається, що таких кобіт
Гойдає у долонях цілий світ.
Співають херувими в небесах,
Дарує лебедині крила птах.
2026.02.09
10:39
Відтепер і дотепер
Маю сотню зауважень.
Свідки поруч — власний нерв.
Правда, він без повноважень.
Є двигун, і є штовхач…
Є кажись, дивлюсь, предтеча:
Після неї знову плач —
Маю сотню зауважень.
Свідки поруч — власний нерв.
Правда, він без повноважень.
Є двигун, і є штовхач…
Є кажись, дивлюсь, предтеча:
Після неї знову плач —
2026.02.09
10:36
Мовчання, мов кактус в пустелі німій,
Родилося після словесних завій.
Мовчання, мов крапка в поемі життя,
Що скине з вершини в степи каяття.
Мовчання, мов клекіт природних стихій,
Пронизливі звуки в сонаті сумній.
Так звершиться сила холодних
Родилося після словесних завій.
Мовчання, мов крапка в поемі життя,
Що скине з вершини в степи каяття.
Мовчання, мов клекіт природних стихій,
Пронизливі звуки в сонаті сумній.
Так звершиться сила холодних
2026.02.08
15:07
То не вітер Диким полем трави колихає,
То не табун диких коней по степу втікає.
І не чорна хмара суне, небо все закрила.
То орда на шлях Муравський у похід ступила.
Суне орда, аж до неба пилюку здіймає.
І, здавалось, перешкод їй у степу немає.
Стопч
То не табун диких коней по степу втікає.
І не чорна хмара суне, небо все закрила.
То орда на шлях Муравський у похід ступила.
Суне орда, аж до неба пилюку здіймає.
І, здавалось, перешкод їй у степу немає.
Стопч
2026.02.08
12:49
Я снігом табірним впаду тобі до ніг
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.
Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.
Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
2026.02.08
11:37
Безконечне протяжне гудіння
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.07
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Надвірнянський (1953) /
Проза
Шанс
Федір Петрович, немолода, можна навіть сказати пожила людина, вже років шість. На пенсії. Отож часу в нього завжди багато, навіть наскільки багато, що він не знав куди його подіти. Тому більшість часу тратив на перегляд телевізора, ну і звичайно на сон. Пульт управління телевізором був йому незамінним помічником. Коли пульт куди небудь пропадав, то Федір Петрович зразу ж втрачав спокій, і шукав його аж поки не знаходив десь між стінками дивана.
Отак дивлячись телевізор Федір Петрович якось і заснув. Спить він і бачить як раптом нізвідки появився старенький дідок. По вигляду Федір Петрович зразу ж уяснив, дід значно старший за нього. Дід присів на край дивана, хитро подивився на Федора Петровича, так , що в того аж мурашки побігли під шкірою. Ледарюєш ? спитав дід.
Федір Петрович аж поперхнувся, хотів відповісти запитанням на запитання. А твоє яке діло? Але чомусь промовчав. А ти знаєш, що від такого життя й померти недовго. Федір Петрович поперхнувся ще раз від несподіванки. До нього аж тепер почало доходити що це Бог. Він з острахом дивився на діда і вже не міг вимовити жодного звуку. Дід – Бог пересів з краю дивана на крісло напроти, уже почуваючись повним господарем у кімнаті Федора Петровича. А ти знаєш що міг би ще трохи пожити, звичайно якщо зміниш свій спосіб життя. Скільки? Пробелькотів Федір Петрович. Ну наприклад до сто чотирьох . Федір Петрович знову поперхнувся. Враховуючи що ти більшість свого життя жив ледащо, то тепер тобі прийдеться надолужити. Ти маєш робити найважчу роботу. Допоки будеш робити, допоки будеш і жити. А перестанеш робити і начнеш знов ледарювати, то зразу ж і помреш. Тепер Федір Петрович уже навіть не ставив під сумнів того що тільки – що сказав дід – Бог. А дід – Бог подивився ще раз на Федора Петровича, на цей раз уже строгіше, і зник.
Федір Петрович відкрив очі. Телевізор показував якесь нове шоу.
Рука тут – же натиснула на кнопку пульта і виключила телевізор. Федір Петрович думав. Якщо це Бог, а сумніватися в цьому він уже не міг, то все аж надто серйозно.
Помирати аж ніяк не хочеться, отже потрібно жити так, як сказав дід Бог. Тай інших варіантів просто нема. Це не той випадок коли можна сказати і не зробити, іншими словами, надурити. І відкладати на потім теж не можна. Федір Петрович почав думати конкретно. Для початку треба знайти роботу. Як виявилося, це не так просто. Роботи звичайно за час його бездіяльності накопилося чимало. Але тут є ще фактор того , що робота має бути найважчою.
А то раптом дід – Бог подумає інакше. Після довгих роздумів Федір Петрович дійшов до думки, що потрібно робити огорожу довкола подвір’я. Огорожу йому вже доводилося за життя робити кілька разів. Так, як дерево має властивість гнити, то штахети витримують років десять – п'ятнадцять. Можливо він був би дожив свій вік і з цією огорожею. Але тепер, після всього що сталося аж ніяк. То ж шанс дожити до сто чотирьох років він тепер не упустить. На другий день, зранку, Федір Петрович одів нову спецівку і заходився демонтувати ще досить пристойну огорожу. Перехожі і сусіди здивовано позирали на Федора Петровича, а той працював, та так як ще ніколи. Для себе Федір Петрович вирішив що замінити огорожу дерев’яну на бетонну, це якраз та робота, важчої за яку вже нема. Отже він буде жити спокійно і з чистою совістю перед дідом Богом і перед собою. Тим більше, що бетонну огорожу потрібно буде робити чимало часу.
Скоро стара огорожа була успішно демонтована. Федір Петрович заказав Камаз шутру, цементу і взявся за роботу. Спочатку робота видалася майже непосильна для привиклого ледарювати тіла. Болі прошивали кожен мускул. Федір Петрович дочекавшись вечора, зразу падав на диван і до ранку спав як убитий. Такого з ним раніше ніколи не було. Уже років десять мучила безсонниця. Отож проснувшись ранком, Федір Петрович згадував діда – Бога, дякував йому за прожиту ніч, на швидко снідав і брався за роботу. Скоро тіло адаптувалося до нового режиму життя, мускули перестали боліти. Разом з бетонною огорожею виростали і біцепси на руках Федора Петровича. Сусіди і просто перехожі проходячи мимо говорили Бог в поміч і заздрісно любувалися Федором Петровичем.
Місяців через три доокола подвір’я Федора Петровича стояла новенька бетонна огорожа, а Федір Петрович стояв і задоволено усміхався. Живу, радісно подумав, уже в думці підшукував нову для себе роботу, і дякував діду – Богу що дав такий шанс.
2015р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Шанс
Федір Петрович, немолода, можна навіть сказати пожила людина, вже років шість. На пенсії. Отож часу в нього завжди багато, навіть наскільки багато, що він не знав куди його подіти. Тому більшість часу тратив на перегляд телевізора, ну і звичайно на сон. Пульт управління телевізором був йому незамінним помічником. Коли пульт куди небудь пропадав, то Федір Петрович зразу ж втрачав спокій, і шукав його аж поки не знаходив десь між стінками дивана.
Отак дивлячись телевізор Федір Петрович якось і заснув. Спить він і бачить як раптом нізвідки появився старенький дідок. По вигляду Федір Петрович зразу ж уяснив, дід значно старший за нього. Дід присів на край дивана, хитро подивився на Федора Петровича, так , що в того аж мурашки побігли під шкірою. Ледарюєш ? спитав дід.
Федір Петрович аж поперхнувся, хотів відповісти запитанням на запитання. А твоє яке діло? Але чомусь промовчав. А ти знаєш, що від такого життя й померти недовго. Федір Петрович поперхнувся ще раз від несподіванки. До нього аж тепер почало доходити що це Бог. Він з острахом дивився на діда і вже не міг вимовити жодного звуку. Дід – Бог пересів з краю дивана на крісло напроти, уже почуваючись повним господарем у кімнаті Федора Петровича. А ти знаєш що міг би ще трохи пожити, звичайно якщо зміниш свій спосіб життя. Скільки? Пробелькотів Федір Петрович. Ну наприклад до сто чотирьох . Федір Петрович знову поперхнувся. Враховуючи що ти більшість свого життя жив ледащо, то тепер тобі прийдеться надолужити. Ти маєш робити найважчу роботу. Допоки будеш робити, допоки будеш і жити. А перестанеш робити і начнеш знов ледарювати, то зразу ж і помреш. Тепер Федір Петрович уже навіть не ставив під сумнів того що тільки – що сказав дід – Бог. А дід – Бог подивився ще раз на Федора Петровича, на цей раз уже строгіше, і зник.
Федір Петрович відкрив очі. Телевізор показував якесь нове шоу.
Рука тут – же натиснула на кнопку пульта і виключила телевізор. Федір Петрович думав. Якщо це Бог, а сумніватися в цьому він уже не міг, то все аж надто серйозно.
Помирати аж ніяк не хочеться, отже потрібно жити так, як сказав дід Бог. Тай інших варіантів просто нема. Це не той випадок коли можна сказати і не зробити, іншими словами, надурити. І відкладати на потім теж не можна. Федір Петрович почав думати конкретно. Для початку треба знайти роботу. Як виявилося, це не так просто. Роботи звичайно за час його бездіяльності накопилося чимало. Але тут є ще фактор того , що робота має бути найважчою.
А то раптом дід – Бог подумає інакше. Після довгих роздумів Федір Петрович дійшов до думки, що потрібно робити огорожу довкола подвір’я. Огорожу йому вже доводилося за життя робити кілька разів. Так, як дерево має властивість гнити, то штахети витримують років десять – п'ятнадцять. Можливо він був би дожив свій вік і з цією огорожею. Але тепер, після всього що сталося аж ніяк. То ж шанс дожити до сто чотирьох років він тепер не упустить. На другий день, зранку, Федір Петрович одів нову спецівку і заходився демонтувати ще досить пристойну огорожу. Перехожі і сусіди здивовано позирали на Федора Петровича, а той працював, та так як ще ніколи. Для себе Федір Петрович вирішив що замінити огорожу дерев’яну на бетонну, це якраз та робота, важчої за яку вже нема. Отже він буде жити спокійно і з чистою совістю перед дідом Богом і перед собою. Тим більше, що бетонну огорожу потрібно буде робити чимало часу.
Скоро стара огорожа була успішно демонтована. Федір Петрович заказав Камаз шутру, цементу і взявся за роботу. Спочатку робота видалася майже непосильна для привиклого ледарювати тіла. Болі прошивали кожен мускул. Федір Петрович дочекавшись вечора, зразу падав на диван і до ранку спав як убитий. Такого з ним раніше ніколи не було. Уже років десять мучила безсонниця. Отож проснувшись ранком, Федір Петрович згадував діда – Бога, дякував йому за прожиту ніч, на швидко снідав і брався за роботу. Скоро тіло адаптувалося до нового режиму життя, мускули перестали боліти. Разом з бетонною огорожею виростали і біцепси на руках Федора Петровича. Сусіди і просто перехожі проходячи мимо говорили Бог в поміч і заздрісно любувалися Федором Петровичем.
Місяців через три доокола подвір’я Федора Петровича стояла новенька бетонна огорожа, а Федір Петрович стояв і задоволено усміхався. Живу, радісно подумав, уже в думці підшукував нову для себе роботу, і дякував діду – Богу що дав такий шанс.
2015р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
