Поезія чекає Параклета.
Понура і зажурена, сумна.
Не надиха до творчості Поета:
давно вже ледве дихає сама.

Завжди плела свої Поету сіті
з ниток шовкових, срібних, золотих,
не має він милішої на світі.
А нині щось осунувся притих.

Поезія, одягнута квітасто,
кидає взір у неба глибину.
Надхнення – і для неї – тихе щастя,
а Дух лишив Поезію одну.

Вона, було, творила дифірамби
для того, хто при славі і майні.
Приймав поет подяку як відраду,
бо йдуть йому на захід сиві дні.

І ще вона хвалила можновладців,
а почесті ділила на обох,
і солодко стається їй при згадці.
А нині не співається їй, бо

вже сорок днів мовчить небесний голос,
хоч не живи, не дихай, животій.
А перед Духом, наче Богом, гола,
і соромно від того в серці їй.

Чоло схиляла низько перед ницим,
для забаганок нижчого була.
А Дух зове у небо, наче птицю:
не вистачає довжини крила…

Уся її краса – як на долоні,
і недоречні всі її жалі.
Без неї лопотять крилаті коні,
і крила натирають мозолі.

А Дух – не йде. Їй, судженій одвічно
Йому одному на усі літа –
Його слова носити. Бистротічно
отак проходить доля золота…

Святам Зеленим замаїла хату,
пригадує допущені гріхи.
Як тяжко для Поезії мовчати,
хай більше не поплутає лихий.

Її цілунок збудить віршописця,
і лист порожній виявить слова.
У свято Трійці, між духмяним листям
відродиться Поезія нова.

Вона від зір очей не віднімає,
шукає давні розчерки комет.
Поезія чекає Параклета.
Поезію чекає Параклет.
2015

ПарАклетос - з грецької "утішитель", "захисник", "адвокат". Утішителем є Святий Дух. Спірне питання щодо наголосу в українській - парАклет чи параклЕт?