ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Анна Віталія Палій (1965) / Вірші

 Закованому воїнові

«Дорога дороги стримить, ніби меч –
пускайся порогу, предтечо предтеч.»


Василь Стус, «Пісня»

Розтятий надвоє,
зближаєш журбу,
закований воїн.
Життя – як табу,
а світ – перелітний,
живи – не живи.
Відходиш од світу,
собі йдеш «на ви».
Лети, чорногузе,
дорога – літа.
Всіх чорних нагрузять
хрестами. Спліта
павук домовину
прозорих лещат.
І щастя на спину
закинеш, дівчат
зустрінеш в дорозі,
плетуть-бо вінки.
А ти, чорногузе,
легенький такий.
Стожала – у грудях.
Ти знаєш, хто ти.
Півсвіту розбудиш,
хоти – не хоти.
І линеш не криком
од замкнених крил,
а поступом тихим
нетлінних могил,
а леготом серця
в незвіданий біль.
Чи тяжко найпершим?
У вирій – тобі
призначено летом
провадити хід.
Чи білим лелекам
важкий переліт?
У вітер холодний
удариш крильми.
Заради свободи
Ідемо «на ми»,
на снайперські кулі –
беззахисно. Там
у небі зимовім
над нами літав
твій стишений голос
з дороги доріг.
Змордованих вирій
покличе. Усіх
під «Градами» градом
потятих. Сурма
котра прозвучала?
Рахунку нема?
Жнивує прийдешнє,
остання страда.
Рятує від смерті
смертельна хода.
2015




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2015-07-14 13:23:56
Переглядів сторінки твору 2511
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.878 / 5.47)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.863 / 5.48)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.703
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2020.11.26 08:51
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Костюк (М.К./М.К.) [ 2015-07-14 14:03:30 ]
цей світ перелітний...
зворушливо...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анна Віталія Палій (М.К./М.К.) [ 2015-07-15 13:17:07 ]
Але не зникомий, Світлано.)

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Віктор Кучерук (Л.П./М.К.) [ 2015-07-14 19:08:32 ]
Від журби і болю просто задихаєшся...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анна Віталія Палій (М.К./М.К.) [ 2015-07-15 13:20:47 ]
Так, Вікторе. Залишається сподіватися, що читач зрозуміє, що цей стан - тимчасовий. Це - як написання дисертації, потребує особливого напруження...

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2015-07-14 23:17:06 ]
Як Чорногуз, не міг не відгукнутися. у мого родича - птаха дуже нелегка і почесна роль вести за собою народ у бій за правду, тим більше, що Василь Стус - мій земляк. Дякую, Анно, за цей піднесений, самозречений поклик до боротьби. У ній - ми всі, хто справжній.))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анна Віталія Палій (М.К./М.К.) [ 2015-07-15 13:33:10 ]
Дякую, Ярославе. Чорногуз - особливий птах. У назві має слово "чорний", але насправді білого у ньому - більше. А на землі ніхто не є повністю білим.
Лелека - символ світлого. А лЕлик - подібне звучання - символ тільки темного. Цікаво, чому так?
А боротьба у мене - проти себе, а не проти інших...