Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Володимир Висоцький. Про дикого вепра (переклад з російської)
Де ні війн, ні катаклізмів, ні бур,
Десь узявся дикий вепр неймовірний -
Може, буйвіл, може, бик, може, тур.
Сам король мав печію, також астму,
Та ще й кашель лютий ледь його не добив, -
A тим часом нечестивець смугастий
Їв одних, а інших в ліс волочив.
Видає тоді король три декрети:
"Звіра знищити пора нанівець!
А хто наважиться на це, у кареті
Ще й принцесу повезе під вінець".
І в зневіреній до краю державі -
Як увійдеш, навскоси й навпростець -
У зажурі відчайдух жив недбалий,
Кращий з кращих, та опальний, стрілець.
На долівці розляглись люди й шкури,
То співали, то мед-пиво пили -
Засурмили у дворі трубадури,
Хап стрільця - і у палац повели.
Там король йому прокашляв: "Не буду
Я мораль тобі читати, стрілець, -
Та коли застрелиш ти чуду-юду,
То й принцесу поведеш під вінець".
A стрілець: "Так це хіба нагорода?!
Краще взяв би я портвейну відро!
А принцесу під вінець - не погоджусь,
Бо помножу звіра й так на зеро!"
A король: "Кажу тобі, годі!
A як ні, то запру тебе в тюрму!
Королівського вона усе ж роду!.."
A стрілець: "Та хоч убий - не візьму!"
І допоки з ним король сперечався,
Зжер жінок ну майже всіх і курчат
І до замку короля підібрався
Вищезгаданий вже бик-супостат.
Що ж, забрав стрілець портвейн із собою,
Чуду-юду вмить поклав - і, на сміх,
Вкрив принцесу з королем ще й ганьбою -
Хоч опальний, та усе ж кращий всіх.
30.07.15
Оригінал: Владимир Высоцкий "Про дикого вепря" (http://www.bards.ru/archives/part.php?id=15636)
Про дикого вепря
Владимир Высоцкий
В королевстве, где все тихо и складно,
Где ни войн, ни катаклизмов, ни бурь,
Появился дикий вепрь огромадный -
То ли буйвол, то ли бык, то ли тур.
Сам король страдал желудком и астмой,
Только кашлем сильный страх наводил, -
А тем временем зверюга ужасный
Коих ел, а коих в лес волочил.
И король тотчас издал три декрета :
"Зверя надо одолеть наконец!
Кто отчается на это, на это,
Тот принцессу поведет под венец".
А в отчаявшемся том государстве -
Как войдешь, так сразу наискосок -
В бесшабашной жил тоске и гусарстве
Бывший лучший, но опальный стрелок.
На полу лежали люди и шкуры,
Пели песни, пили мёды - и тут
Протрубили во дворе трубадуры,
Хвать стрелка - и во дворец волокут.
И король ему прокашлял : "Не буду
Я читать тебе морали, юнец, -
Вот, если завтра победишь чуду-юду,
То принцессу поведешь под венец".
А стрелок : "Да это что за награда?!
Мне бы - выкатить порвейна бадью!"
Мол, принцессу мне и даром не надо, -
Чуду-юду я и так победю!
А король : "Возьмешь принцессу - и точка!
А не то тебя раз-два - и в тюрьму!
Ведь это всё же королевская дочка!.."
А стрелок : "Ну хоть убей - не возьму!"
И пока король с им так препирался,
Съел уже почти всех женщин и кур
И возле самого дворца ошивался
Этот самый то ли бык, то ли тур.
Делать нечего - портвейн он отспорил, -
Чуду-юду уложил - и убег...
Вот так принцессу с королем опозорил
Бывший лучший, но опальный стрелок.
1966
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)