Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Сошествие Святого Духа
Творец живет в своем творении.
Подними камень и найдешь Меня,
Расколи бревно _ там снова Есть Я.
О Сошествии Святого Духа
"Прекрасен каждый миг дыхания Любви.
Творец живет в своем творении.
Подними камень и найдешь Меня,
Расколи бревно _ там снова Есть Я."
Какой бы дар тебе Бог ни передал,
Нет ничего важней, чем получив его, суметь хранить,
Чтоб каждый уходящий день
До восхода солнца
Очистить мог ты Существо свое
От всяких суетных и злополучных чувств
И подготовится вечернею порой,
Вступить в обители Бессмертного покоя,
Покуда тело спит в часы ночные,
Чтоб видеть снов Бессмертных череду
И собирать пламена Божьго Духа
Все больше. И тогда, займется только новый день,
Твои энергии, став святостью и чистотой,
Благоухая ароматом веры, как ладан преданности,
Привлекут ко всем, кто другом Света наречен
Чудес сознанья новые дары.
Твоя Судьба _ не суетность и не тревога
Твоя Судьба заключается не в суете и путанице
Но только в Божественной деятельности Бытия
Ты призван свет зажечь _ благое дело.
Но прежде должен ты в себе разжечь ту искру,
Чтоб после и навеки впредь
Передавать сердцам других людей с любовью
Тот дар, несущий возрожденье,
Что дал тебе Отец Предвечный.
А дух Святой, сойдя в твою обитель,
Навечно станет Якорем Вечным,
Связующий сердце твое с Божественным центром.
Иллюзии , тщеславие мирское
Не отвратят тебя от поиска Пути
И Существо твое прожектором вниманья
Высвечивать начнет летящий каждый миг,
Чтобы увидел ты,какие чудеса
Бог разложил перед тобой, благословенный,
Чтобы ты знал: помехи светлым проявленьям_
То просто темные лохмотья, грязь веков,
Которые ты сможешь сбросить, не боясь
И зная, Что отныне голубь белоснежный,
Надежду всем являя, воспарит
На крыльях состраданья в небеса,
Где звук беззвучный раздается,
напев святой Семёрки льется,
Чья Белизна _ покров твой Цельнотканный.
http://www.playcast.ru/view/8427151/cd442a29dce8fadf34c0e723c38c4094af3ee526pl
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
