Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.29
21:57
Серед зими, як горобці поснули,
І пітьма по кімнаті залягла,
Балконні двері стиха прочинились,
І на порозі... батько стали...
Оце так стріча!.. Шукаю все життя...
Ми Брамса слухали удвох
І мені закортіло спитати батька:
«Як так сталось, що на від
І пітьма по кімнаті залягла,
Балконні двері стиха прочинились,
І на порозі... батько стали...
Оце так стріча!.. Шукаю все життя...
Ми Брамса слухали удвох
І мені закортіло спитати батька:
«Як так сталось, що на від
2026.07.29
21:05
Вже втрачаю у Тебе віру,
та й не маю вірити чим, —
мов згоріла душа допіру.
Отче, Отче… А чи вітчим?
Що Ти бачиш отам, із неба?
Як усотує поле кров?
Не усім, не всім як потребу,
та й не маю вірити чим, —
мов згоріла душа допіру.
Отче, Отче… А чи вітчим?
Що Ти бачиш отам, із неба?
Як усотує поле кров?
Не усім, не всім як потребу,
2026.07.29
17:03
Соломон Фогельсон (1910-1994)
Під зливу ввечері, ввечері, ввечері,
коли пілоти бити байдики приречені, –
приземлимось ми за столом,
щоб не скучати загалом,
і нашу пісню заспіваємо гуртом:
Під зливу ввечері, ввечері, ввечері,
коли пілоти бити байдики приречені, –
приземлимось ми за столом,
щоб не скучати загалом,
і нашу пісню заспіваємо гуртом:
2026.07.29
14:40
Баба деда присмотрела
много лет тому назад.
С ним творила что хотела,
дед же не был тому рад.
А когда попалась рыбка
в мрежу ловчего сетей
стала править дедом шибко,
много лет тому назад.
С ним творила что хотела,
дед же не был тому рад.
А когда попалась рыбка
в мрежу ловчего сетей
стала править дедом шибко,
2026.07.29
14:05
Не хочеться зранку вставати
І йти у збурунені дні,
Долаючи стіни і ґрати
І буднів задавнені пні.
Просвітлені янгольські чати
Пробудять тебе у вогні.
Не хочеться зранку вставати
І йти у збурунені дні,
Долаючи стіни і ґрати
І буднів задавнені пні.
Просвітлені янгольські чати
Пробудять тебе у вогні.
Не хочеться зранку вставати
2026.07.29
13:57
Я відчиняю скриню мовчання
Через плече зазирає і блимає
Очима сумними синіми (наче квіти цикорію)
Козлоногий рогатий Пан флейтист,
Що забув яка вона – посмішка,
Бо знає: я ловив зозулю над прірвою:
Не так зозулю, як її крик,
Бачив на вербі зозулині
Через плече зазирає і блимає
Очима сумними синіми (наче квіти цикорію)
Козлоногий рогатий Пан флейтист,
Що забув яка вона – посмішка,
Бо знає: я ловив зозулю над прірвою:
Не так зозулю, як її крик,
Бачив на вербі зозулині
2026.07.29
12:10
Що є загрозою тьюторам* кліру?
Бо на початку ніхто не губився!-
В конях кінця, у потоках ефіру,
Не допускаючи в серце спіритів.
Втім миті меркли … жита колосились…
Потай загорнуті в ковдру яскраву,
Довго дивились на хвилі ковили
Бо на початку ніхто не губився!-
В конях кінця, у потоках ефіру,
Не допускаючи в серце спіритів.
Втім миті меркли … жита колосились…
Потай загорнуті в ковдру яскраву,
Довго дивились на хвилі ковили
2026.07.29
10:14
Вітчизна-мати не усім дається
і наша доля – на її межі
з ворожою армадою у герці
за наші нерушимі рубежі.
Вона живе у зболеному серці
і жевріє у зраненій душі,
не обіцяє золоті покої,
але не має рівної собі
і наша доля – на її межі
з ворожою армадою у герці
за наші нерушимі рубежі.
Вона живе у зболеному серці
і жевріє у зраненій душі,
не обіцяє золоті покої,
але не має рівної собі
2026.07.29
09:47
політ джмеля довкіл граната
у цім солодкім напів сні
свати просили мама й тато
дізнати
а чи світить щось мені
моя любов небесна та пихата
я не подобаюсь її рідні
це все хіба
у цім солодкім напів сні
свати просили мама й тато
дізнати
а чи світить щось мені
моя любов небесна та пихата
я не подобаюсь її рідні
це все хіба
2026.07.29
08:27
Художня мапа сновидінь
В собі тримає білі плями,
А в них небачену глибінь,
На жаль, обмежену краями.
А там якраз небесний плуг.
Це він заорює прогали
Зірок, розкиданих навкруг,
В собі тримає білі плями,
А в них небачену глибінь,
На жаль, обмежену краями.
А там якраз небесний плуг.
Це він заорює прогали
Зірок, розкиданих навкруг,
2026.07.29
05:36
Приснилася жінка безвісна
І щез надокучливий сум,
Бо в тиші почулася пісня
Та запах відчувся парфум.
Помадою змащені губи
Роняли усмішки й слова,
А очі дивились так любо,
Що обертом йшла голова.
І щез надокучливий сум,
Бо в тиші почулася пісня
Та запах відчувся парфум.
Помадою змащені губи
Роняли усмішки й слова,
А очі дивились так любо,
Що обертом йшла голова.
2026.07.29
03:09
Штрих IV: Прихисток на Ринку та Слава Галичини
Музичний супровід:
продовжує тихо звучати Другий концерт (Andante espressivo)
Невдовзі Лемберг капітулював перед ним. Ксавер став головною фігурою тутешнього музичного життя – засновником хорового То
2026.07.28
20:51
Кажи усім, кого зустрів
О, ідімо, зі мною, о так
Кажи усім, кого зустрів
Себе звільніть, зі мною, о так
Кажи, що бігти їм не варто
Усіх можливо позбирати
Візьмімося за руки &
О, ідімо, зі мною, о так
Кажи усім, кого зустрів
Себе звільніть, зі мною, о так
Кажи, що бігти їм не варто
Усіх можливо позбирати
Візьмімося за руки &
2026.07.28
19:35
У світі, бездонному морі скорботи,
Завжди дві стихії - крилата й безкрила.
Весна - це натхненна колиска природи,
А осінь - її неминуча могила.
Беру собі осінь скорботно-барвисту,
Моє ненароджене пізнє кохання.
Про мрію розбиту зажурене листя
Завжди дві стихії - крилата й безкрила.
Весна - це натхненна колиска природи,
А осінь - її неминуча могила.
Беру собі осінь скорботно-барвисту,
Моє ненароджене пізнє кохання.
Про мрію розбиту зажурене листя
2026.07.28
19:02
Вже раки червоні і стало здаватись
Не купиш цілунку у чапель цибатих ! -
В серпневих стодолах омани
Лежать у коноплях прочани.
Люблю я їх комір крохмальний і ніжний
І жито в колоссі і камінь наріжний ,
І гілля айвове над дещо,
Не купиш цілунку у чапель цибатих ! -
В серпневих стодолах омани
Лежать у коноплях прочани.
Люблю я їх комір крохмальний і ніжний
І жито в колоссі і камінь наріжний ,
І гілля айвове над дещо,
2026.07.28
15:01
Легкий гуляє між кущами вітер,
Розносить вправно пахощі, як давню мрію.
Багато сонця і багато світла,
І гарантована аромотерапія.
Лаванди диво - фіолет шовковий,
Як океан, хвилює гармонійно душі.
Від негараздів захищає колір.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Розносить вправно пахощі, як давню мрію.
Багато сонця і багато світла,
І гарантована аромотерапія.
Лаванди диво - фіолет шовковий,
Як океан, хвилює гармонійно душі.
Від негараздів захищає колір.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Надія Таршин (1949) /
Проза
Ціна життя
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ціна життя
Село поволі оговтувалося від війни і усіх трагічних подій, які випали на його долю уже по її закінченні. Зализувало надто болючі рани, бо таких страждань і знущань мої односельці не пам’ятали за усю його давню і славну історію. Усі юнаки і дівчата, кого не встигли мобілізувати, вступили до лав УПА, гідно боролися за волю своєї землі, але і цього разу не судилося здобути омріяну незалежність. Юнаки полягли у нерівному бою з військами НКВД на підступах до села, дівчат заарештували і кинули на знущання до казематів замку у м. Клевань 1. Родини засуджених були виселені у далекий Сибір і Караганду. Мої героїчні односельці, уночі, коли сон важко іде до мене, згадую усіх їх, що жили на нашому кутку і були близькими родичами , або сусідами, про яких розповідала мені мама і сльози глибокого жалю поволі котяться на подушку.
Зривали бідних з обжитих місць і разом з дітками і нехитрим скарбом, який уміщався в декількох клуночках везли у далеку, страшну невідомість. Скільки їх не доїхало і замерзли по дорозі... З нелюдським лементом і риданнями покидали свої домівки, прощалися навіки з тими , хто залишався, а ті, що залишалися, плакали навзрид і намагалися поділитися останньою теплою річчю. Бігли за возами кутали своїх рідних і близьких , щоб уберегти від невідомої лютої зими.
Волелюбний дух народу намагалися знищити з корінням і навіки, щоб нікому і ніколи навіть не мріялося про волю.
Євтушки, Янчуки, Самсонюки, Галайки, Перцови, Бусли,Кардаші, Ботвінчуки, Пікузи, Лозицькі, Кравці, Прокопчуки, Дзвінчуки і ще багато наших односельців, прізвища яких не зберегла моя дитяча пам’ять, їх вклад у боротьбу за незалежність країни безцінний, бо заплатили вони своїм життям, або роками неволі у концтаборах. Усіх їх об'явили «ворогами народу», і про них вголос ніхто у селі не говорив.
На початку п'ятидесятих у село почали надходити з різних місць заслання листи. Там ,у засланні, наші помаленьку гуртувалися, обживалися, звикали до нелюдських умов праці, голоду і холоду. Та головне, що були живі і напруга, і страх за їх життя поволі спадали.
Чоловіків у селі на той час було мало, декотрі повернулися з фронту без ноги, без руки, а деякі з важкою формою туберкульозу і ця недуга на тлі голоду розповсюдилася у селі швидко. Почали хворіти і жінки. Взнаки давалася тотальна бідність усього краю, у якому зробили насильницьку колективізацію, але у такому господарстві хазяйнувати ніхто не вмів , а ще над усіма тяжіли непомірні податки, які неможливо було виконати, але мої односельці пнулися з останніх сил, а податки намагалися сплатити, бо якщо не здаси кількість продуктів, які тобі доведено на твоє маленьке індивідуальне господарство, то кожному загрожувала висилка.
Життя все таки брало своє і після важких трудових днів приходила свята неділя, а у неділю зранку усі ішли у церкву, а потім обідали,відпочивали, поралися по господарству, а надвечір сходилися до клубу.
Клуб був у сусідній з нашою хатою хаті, вивезеного у Сибір Пилипа Самсонюка з сім’єю, а ще раніше там була перша сільська рада. Хата була просторою і добротною складеною з бруса. Пилип був гарним господарем. Не побачив він більше свою хату, помер на чужині.
А біля клубу уже починалися танці під гармонь, до війни у селі був струнний оркестр і усі хлопці грали на музичних інструментах , але їх майже усіх убили.
Жінки поважного віку розсідалися на лавах навкруг танцювального майданчика, а ми, малеча крутилися під ногами і намагалися щось і собі витинати ногами, копіювали дорослих. Як танцював мій батько! Усі молодиці мали за щастя танцювати з ним. Літав по колу , мов на крилах, тільки підметки миготіли, а мама бідкалася за чоботи, щоб не дорвав, бо одні-єдині, ще з війни привезені. Курява була така, що не продихнути, бігли з відром по воду, поливали і через декілька хвили знову танці. Наздоганяли те, що у них відняла війна – свою молодість і раділи життю, бо залишилися живі, а потім наморені всідалися на лави і співали допізна на голоси злагоджено і невимовно гарно і це тоді, коли у сім’ях майже не було у що одягнути і озути діток і хліба не наїдалися вволю. Вони знали уже справжню ціну життя.
16.08. 2015р. Надія Таршин
Зривали бідних з обжитих місць і разом з дітками і нехитрим скарбом, який уміщався в декількох клуночках везли у далеку, страшну невідомість. Скільки їх не доїхало і замерзли по дорозі... З нелюдським лементом і риданнями покидали свої домівки, прощалися навіки з тими , хто залишався, а ті, що залишалися, плакали навзрид і намагалися поділитися останньою теплою річчю. Бігли за возами кутали своїх рідних і близьких , щоб уберегти від невідомої лютої зими.
Волелюбний дух народу намагалися знищити з корінням і навіки, щоб нікому і ніколи навіть не мріялося про волю.
Євтушки, Янчуки, Самсонюки, Галайки, Перцови, Бусли,Кардаші, Ботвінчуки, Пікузи, Лозицькі, Кравці, Прокопчуки, Дзвінчуки і ще багато наших односельців, прізвища яких не зберегла моя дитяча пам’ять, їх вклад у боротьбу за незалежність країни безцінний, бо заплатили вони своїм життям, або роками неволі у концтаборах. Усіх їх об'явили «ворогами народу», і про них вголос ніхто у селі не говорив.
На початку п'ятидесятих у село почали надходити з різних місць заслання листи. Там ,у засланні, наші помаленьку гуртувалися, обживалися, звикали до нелюдських умов праці, голоду і холоду. Та головне, що були живі і напруга, і страх за їх життя поволі спадали.
Чоловіків у селі на той час було мало, декотрі повернулися з фронту без ноги, без руки, а деякі з важкою формою туберкульозу і ця недуга на тлі голоду розповсюдилася у селі швидко. Почали хворіти і жінки. Взнаки давалася тотальна бідність усього краю, у якому зробили насильницьку колективізацію, але у такому господарстві хазяйнувати ніхто не вмів , а ще над усіма тяжіли непомірні податки, які неможливо було виконати, але мої односельці пнулися з останніх сил, а податки намагалися сплатити, бо якщо не здаси кількість продуктів, які тобі доведено на твоє маленьке індивідуальне господарство, то кожному загрожувала висилка.
Життя все таки брало своє і після важких трудових днів приходила свята неділя, а у неділю зранку усі ішли у церкву, а потім обідали,відпочивали, поралися по господарству, а надвечір сходилися до клубу.
Клуб був у сусідній з нашою хатою хаті, вивезеного у Сибір Пилипа Самсонюка з сім’єю, а ще раніше там була перша сільська рада. Хата була просторою і добротною складеною з бруса. Пилип був гарним господарем. Не побачив він більше свою хату, помер на чужині.
А біля клубу уже починалися танці під гармонь, до війни у селі був струнний оркестр і усі хлопці грали на музичних інструментах , але їх майже усіх убили.
Жінки поважного віку розсідалися на лавах навкруг танцювального майданчика, а ми, малеча крутилися під ногами і намагалися щось і собі витинати ногами, копіювали дорослих. Як танцював мій батько! Усі молодиці мали за щастя танцювати з ним. Літав по колу , мов на крилах, тільки підметки миготіли, а мама бідкалася за чоботи, щоб не дорвав, бо одні-єдині, ще з війни привезені. Курява була така, що не продихнути, бігли з відром по воду, поливали і через декілька хвили знову танці. Наздоганяли те, що у них відняла війна – свою молодість і раділи життю, бо залишилися живі, а потім наморені всідалися на лави і співали допізна на голоси злагоджено і невимовно гарно і це тоді, коли у сім’ях майже не було у що одягнути і озути діток і хліба не наїдалися вволю. Вони знали уже справжню ціну життя.
16.08. 2015р. Надія Таршин
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
