Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.27
23:18
про що було воно тоді
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
2026.10.27
21:29
Шарудить ще...знеможене листя кленове,
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.
Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.
Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св
2026.10.27
17:19
Сни стрімкі, недавні, полохливі,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
2026.10.27
15:53
Кебеті можна дорікнути
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
2026.10.27
13:24
Самотня вишня край паркану
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
2026.10.27
06:09
Прибоєм днів утомлені роки
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
2026.10.26
23:08
Ніщо не намарне.
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
2026.10.26
19:16
Як плинуть сльози, хустинкою їх витирають,
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
2026.10.26
19:13
що ви читаєте
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
2026.10.26
18:21
Коли поїду я із цих країв,
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
2026.10.26
16:51
Перетвори мій вірш на попіл чорний,
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
2026.10.26
13:45
Лягаючи о третій ночі,
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
2026.10.26
08:57
Коли народ очолюють балбеси,
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
2026.10.26
06:35
Мете по вулиці безлюдній
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
2026.10.25
23:51
У російському місті Коврові
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
2026.10.25
23:05
Хапає знов мене дорога, наче здобич.
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Надія Таршин (1949) /
Проза
Ціна життя
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ціна життя
Село поволі оговтувалося від війни і усіх трагічних подій, які випали на його долю уже по її закінченні. Зализувало надто болючі рани, бо таких страждань і знущань мої односельці не пам’ятали за усю його давню і славну історію. Усі юнаки і дівчата, кого не встигли мобілізувати, вступили до лав УПА, гідно боролися за волю своєї землі, але і цього разу не судилося здобути омріяну незалежність. Юнаки полягли у нерівному бою з військами НКВД на підступах до села, дівчат заарештували і кинули на знущання до казематів замку у м. Клевань 1. Родини засуджених були виселені у далекий Сибір і Караганду. Мої героїчні односельці, уночі, коли сон важко іде до мене, згадую усіх їх, що жили на нашому кутку і були близькими родичами , або сусідами, про яких розповідала мені мама і сльози глибокого жалю поволі котяться на подушку.
Зривали бідних з обжитих місць і разом з дітками і нехитрим скарбом, який уміщався в декількох клуночках везли у далеку, страшну невідомість. Скільки їх не доїхало і замерзли по дорозі... З нелюдським лементом і риданнями покидали свої домівки, прощалися навіки з тими , хто залишався, а ті, що залишалися, плакали навзрид і намагалися поділитися останньою теплою річчю. Бігли за возами кутали своїх рідних і близьких , щоб уберегти від невідомої лютої зими.
Волелюбний дух народу намагалися знищити з корінням і навіки, щоб нікому і ніколи навіть не мріялося про волю.
Євтушки, Янчуки, Самсонюки, Галайки, Перцови, Бусли,Кардаші, Ботвінчуки, Пікузи, Лозицькі, Кравці, Прокопчуки, Дзвінчуки і ще багато наших односельців, прізвища яких не зберегла моя дитяча пам’ять, їх вклад у боротьбу за незалежність країни безцінний, бо заплатили вони своїм життям, або роками неволі у концтаборах. Усіх їх об'явили «ворогами народу», і про них вголос ніхто у селі не говорив.
На початку п'ятидесятих у село почали надходити з різних місць заслання листи. Там ,у засланні, наші помаленьку гуртувалися, обживалися, звикали до нелюдських умов праці, голоду і холоду. Та головне, що були живі і напруга, і страх за їх життя поволі спадали.
Чоловіків у селі на той час було мало, декотрі повернулися з фронту без ноги, без руки, а деякі з важкою формою туберкульозу і ця недуга на тлі голоду розповсюдилася у селі швидко. Почали хворіти і жінки. Взнаки давалася тотальна бідність усього краю, у якому зробили насильницьку колективізацію, але у такому господарстві хазяйнувати ніхто не вмів , а ще над усіма тяжіли непомірні податки, які неможливо було виконати, але мої односельці пнулися з останніх сил, а податки намагалися сплатити, бо якщо не здаси кількість продуктів, які тобі доведено на твоє маленьке індивідуальне господарство, то кожному загрожувала висилка.
Життя все таки брало своє і після важких трудових днів приходила свята неділя, а у неділю зранку усі ішли у церкву, а потім обідали,відпочивали, поралися по господарству, а надвечір сходилися до клубу.
Клуб був у сусідній з нашою хатою хаті, вивезеного у Сибір Пилипа Самсонюка з сім’єю, а ще раніше там була перша сільська рада. Хата була просторою і добротною складеною з бруса. Пилип був гарним господарем. Не побачив він більше свою хату, помер на чужині.
А біля клубу уже починалися танці під гармонь, до війни у селі був струнний оркестр і усі хлопці грали на музичних інструментах , але їх майже усіх убили.
Жінки поважного віку розсідалися на лавах навкруг танцювального майданчика, а ми, малеча крутилися під ногами і намагалися щось і собі витинати ногами, копіювали дорослих. Як танцював мій батько! Усі молодиці мали за щастя танцювати з ним. Літав по колу , мов на крилах, тільки підметки миготіли, а мама бідкалася за чоботи, щоб не дорвав, бо одні-єдині, ще з війни привезені. Курява була така, що не продихнути, бігли з відром по воду, поливали і через декілька хвили знову танці. Наздоганяли те, що у них відняла війна – свою молодість і раділи життю, бо залишилися живі, а потім наморені всідалися на лави і співали допізна на голоси злагоджено і невимовно гарно і це тоді, коли у сім’ях майже не було у що одягнути і озути діток і хліба не наїдалися вволю. Вони знали уже справжню ціну життя.
16.08. 2015р. Надія Таршин
Зривали бідних з обжитих місць і разом з дітками і нехитрим скарбом, який уміщався в декількох клуночках везли у далеку, страшну невідомість. Скільки їх не доїхало і замерзли по дорозі... З нелюдським лементом і риданнями покидали свої домівки, прощалися навіки з тими , хто залишався, а ті, що залишалися, плакали навзрид і намагалися поділитися останньою теплою річчю. Бігли за возами кутали своїх рідних і близьких , щоб уберегти від невідомої лютої зими.
Волелюбний дух народу намагалися знищити з корінням і навіки, щоб нікому і ніколи навіть не мріялося про волю.
Євтушки, Янчуки, Самсонюки, Галайки, Перцови, Бусли,Кардаші, Ботвінчуки, Пікузи, Лозицькі, Кравці, Прокопчуки, Дзвінчуки і ще багато наших односельців, прізвища яких не зберегла моя дитяча пам’ять, їх вклад у боротьбу за незалежність країни безцінний, бо заплатили вони своїм життям, або роками неволі у концтаборах. Усіх їх об'явили «ворогами народу», і про них вголос ніхто у селі не говорив.
На початку п'ятидесятих у село почали надходити з різних місць заслання листи. Там ,у засланні, наші помаленьку гуртувалися, обживалися, звикали до нелюдських умов праці, голоду і холоду. Та головне, що були живі і напруга, і страх за їх життя поволі спадали.
Чоловіків у селі на той час було мало, декотрі повернулися з фронту без ноги, без руки, а деякі з важкою формою туберкульозу і ця недуга на тлі голоду розповсюдилася у селі швидко. Почали хворіти і жінки. Взнаки давалася тотальна бідність усього краю, у якому зробили насильницьку колективізацію, але у такому господарстві хазяйнувати ніхто не вмів , а ще над усіма тяжіли непомірні податки, які неможливо було виконати, але мої односельці пнулися з останніх сил, а податки намагалися сплатити, бо якщо не здаси кількість продуктів, які тобі доведено на твоє маленьке індивідуальне господарство, то кожному загрожувала висилка.
Життя все таки брало своє і після важких трудових днів приходила свята неділя, а у неділю зранку усі ішли у церкву, а потім обідали,відпочивали, поралися по господарству, а надвечір сходилися до клубу.
Клуб був у сусідній з нашою хатою хаті, вивезеного у Сибір Пилипа Самсонюка з сім’єю, а ще раніше там була перша сільська рада. Хата була просторою і добротною складеною з бруса. Пилип був гарним господарем. Не побачив він більше свою хату, помер на чужині.
А біля клубу уже починалися танці під гармонь, до війни у селі був струнний оркестр і усі хлопці грали на музичних інструментах , але їх майже усіх убили.
Жінки поважного віку розсідалися на лавах навкруг танцювального майданчика, а ми, малеча крутилися під ногами і намагалися щось і собі витинати ногами, копіювали дорослих. Як танцював мій батько! Усі молодиці мали за щастя танцювати з ним. Літав по колу , мов на крилах, тільки підметки миготіли, а мама бідкалася за чоботи, щоб не дорвав, бо одні-єдині, ще з війни привезені. Курява була така, що не продихнути, бігли з відром по воду, поливали і через декілька хвили знову танці. Наздоганяли те, що у них відняла війна – свою молодість і раділи життю, бо залишилися живі, а потім наморені всідалися на лави і співали допізна на голоси злагоджено і невимовно гарно і це тоді, коли у сім’ях майже не було у що одягнути і озути діток і хліба не наїдалися вволю. Вони знали уже справжню ціну життя.
16.08. 2015р. Надія Таршин
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
