Народився 11 лютого 1927 р. в с. Велика Воля Миколаївського району Львівської області в родині хлібороба. У рідному селі закінчив початкову школу. Згодом вступив до Львівської торгівельної школи. Будучи студентом, у 1943 р. вступив у ряди ОУН і долучився до підпільної боротьби проти німецьких окупантів.
Після вигнання німців з України в 1944 р. продовжував боротьбу в підпільних рядах ОУН проти більшовицької окупації. Працював на посаді помічника-референта пропаганди повітової екзекутиви. 22 березня 1945 р. натрапив на засідку військовиків МДБ, був поранений і опинився в Дрогобицькій тюрмі. Звідти етапом вивезений до Воркути й ревтрибуналом засуджений на десять років позбавлення волі та п’ять років позбавлення
громадянських прав. Сидів з кардиналом Йосипом Сліпим, поетом Патрусом-Карпатським. У 1954 р. Р. Петріва звільнено, а у 1957 р. знову заарештовано й Львівським облсудом засуджено за ст. 54-10 ч.1 КК УРСР (ст. 54 КК УРСР відповідає ст. 58 КК РРФСР 1938 р.) на десять років таборів у Дубровлазі в Мордовії. У 1961 р. визнаний особливо небезпечним рецидивістом. Постановою ПВР УРСР 1960 р. Термін знижено до шести років. Звільнений 11.01.1963 р.
Каторга, надзвичайно тяжкий фізичний труд у складних кліматичних умовах підірвали здоров’я, але не силу духу й інтерес до життя. Пише про те, що думає, про що болить і співає душа. Тематика різноманітна: окрім написання віршів, перекладає українською Лермонтова, Ахматову, польського поета В. Броневского, з української на російську «Мойсея» Франка.
Пішов із життя 18 січня 2015 р.

Бiлi, бiлi, задубiлi,
Нi шматиночки на тiлi,
А барак — труна.
Дошка в дошку — нi щiлини.
З десять кубикiв ялини,
А труна одна.
Лежать рiвно, штабелями,
Наче знятi з пилорами
Мерзлi горбилi.
Скiльки їх — кому цiкаво?
Ікс — налiво, ікс — направо...
Етап до землi.
А земля тверда, холодна
I прийняти їх не годна,
Каже: ждiть весни.
Вчора зеки, нинi — трупи
Щiльно складенi докупи,
Хтозна-ч’ї сини.
На пальцях фанернi бирки,
Скрiзь нудотний запах сiрки,
Чи, може, гниття.
В грудях вiд пробою дiрки —
Слiд останньої провiрки
На смерть i життя.
Тундра бiла, очумiла...
Нiч на снiжну постiль сiла,
Мiсяць пре в зенiт.
Але сонце править свiтом,
Водить промiнним магнiтом —
Пише Богу звiт.
Воркута, 1953 р.

***
Замерзлий брiд,
Вiд броду слiд —
Кривавий слiд в яругу.
Були бої…
Пройшли свої —
Лишили тiло друга.
Лежить навзнак,
Стиснув кулак,
Напiврозкритi очi,
Немов ще раз
В цей грiзний час
На свiт цей глянуть хоче.
Лежить один —
Чийсь брат, чийсь син,
Надiя й оборона.
Трофейний крiс
Надвоє трiс —
Нi одного патрона.
Вiн тут полiг,
Упав на снiг,
Своїй землi на груди —
I вже нема…
Така зима,
I тиша, тиша всюди…
Лиш вдалинi
По круженi
Злiтаються ворони.
Летять, летять
Псалтир читать,
Справляти похорони.
А потiм нiч
Iз всiх сторiч
Засвiтить в небi душi…
Як вiднайду
Твою звiзду,
Мiй незабутнiй друже?
***
Буває хіть в дозвіллях вечорових
сповільнити ходу, призупинити час,
і в пам’яті поміряти ще раз
на всіх широтах пройдені дороги.
Лінивих буднів каторжні обози
з чужим добром утопій та обман,
пролиту кров, солоний піт і сльози,
гектари цвинтарищів каторжан.
І тут подумаю: для кого
ці дані дикої доби?
Хай час замулює сліди
діяній Молоха страшного.
Хай в пам’яті оптичнім склі
на всіх обновлених дорогах
добрі діла, по волі Бога,
стають оздобою Землі.
Та за хвилину — думка справа
з протестом гнівним: «Схаменись,
мовчати ти не маєш права,
бо суд іде, а ти спізнивсь!..
Твої зізнання в ході справи —
свідоцтво Правди під хрестом,
надійний човен переправи
перед розібраним мостом».
Квітень 1995 р.

***
Летять лелеки, знов летять,
Кружляють над старим потоком,
І горда осінь крок за кроком
Останню косить сіножать.
Дотліли хмари вороні
Та й гаснуть в сонячній пожежі.
Пішли по них лелечі стежі,
За ними — літо по стерні.
Мов по весіллі. Тишина,
Роз’їхались співучі гості...
А на калиновому мості
Чиясь прощається весна.
1969 р.

***
Замовкли побілілі солов’ї, зозулі,
Поміж голим гіллям — синя глушина.
Розписом між пнями — свіжий слід козулі
І крізь сон зітхає згорблена сосна.
Біла казка ночі — місячно і тіні.
Іскриться поляна, мов алмазний тік.
І далеко видно в місячнім промінні,
Хтось бреде снігами — звір чи чоловік?
Пахне зріз ялини, а морозна сфера
Освіжа обличчя, мов вода жива.
І яскраво сяє над Дністром Венера —
Новорічна чічка, зірниця Різдва.
Січень 1976 р.

***
Час у поході.
Ідуть віки...
Все боїться часу.
Люди сортують свої думки
На купки, на купки, на купки
Для націй, партій, класів.
І в тім порядку
Понять, ідей —
Кристал людських натур.
А ось і образ: стоїть Антей,
На шиї у нього —
шнур.

***
Ти ще жива, моя стара шептуне?
А я гадав, що пня вже не знайду.
Ти мріяти мене навчила на біду,
Ворушила поволі серця струни.
І, певно, ждеш, що стану на коліна
Під твій густий, пахучий балдахин
І дам тобі, як в притчі блудний син,
Заглянути в своє сумління?
О ні, не жди! Не той я уже нині,
І серце в мене, певно, не брильянт —
Зотліле зверху, з жаром всередині...
На жертовник Свободи свій талант
Я кинув і спалив без ладану і свічів...
За це життя мені сміється в вічі.
Листопад 1965 р.