Ми з онуком Максимом йдемо головним проспектом, сяючого мирним спокоєм Дніпропетровська. Знайомлю його з художніми полотнами, петриківським розписом, талановитими витворами народних майстрів і безмежно радію, коли наші з ним уподобання співпадають. Підходимо до площі перед оперним театром, де у ці дні проходить Всеукраїнський форум волонтерів і де виставлені зразки сучасного озброєння і бронетехніка. На моє пропозицію піднятися на бронетранспортер, онук заперечливо хитнув головою і відповів: - Я, бабусю, не люблю війну, я хочу, коли виросту, працювати машиністом на залізниці. Потім обережно узяв в руки незаряджений автомат, бо усі хлопчаки навипередки намагалися до нього доторкнутися, і уже радісно до мене: - Бабусю, а він зовсім не важкий. А я дивлюся на цю дітвору, що обліпила бронемашини, на військових, що спокійно і врівноважено, зі знанням справи, пояснюють оточуючим характеристику того чи іншого виду озброєння, на жінок, що плетуть «кікімори» і маскувальні сітки і враження, що це не реальність, а якийсь поганий сон, що відкрию очі і усе буде , як колись, до війни. Підходять знайомі і навипередки про наболіле, і про те, що усе місто уже заполонили передвиборчою рекламою, і що уже нікому немає довіри, і що опозиційний блок, втративши усю совість, знову преться у владу, і що у нинішньої влади рейтинг дуже низький ( а що вони хотіли, коли з олігархами у піддавки, а з народу останню одежину знімають і влаштували справжній геноцид) , і що ніхто за свої злодіяння не покараний, і у армії немає порядку, бо волонтери усе знають, у них прямий зв’язок з військовими, з передовою. Я озвучую, що завтра день пам’яті Іловайської трагедії і бажано якомога більше людей зібрати, щоб перед ними, нашими героями, які віддали своє життя за нас, щоб ми отут мирно споглядали і небо і квіти і чудовий фонтан перед оперним, не було соромно. Одна з жінок тихо проронила,що якщо ми забудемо цю трагедію, то ми уже ніхто на цій землі і нам небо не простить ніколи, а інша додала, що ми повинні усій оцій нечисті, яка з усіх сил знову намагається обілити себе і знову вводить народ в чергову оману, показати свою силу і міць і не дати прихвосням шансу пролізти у владу і знову безпощадно учиняти грабунок у нашїй країні. Я навіть уявити раніше не могла, що у нашому місті стільки патріотів, які щиро вірять у перемогу і усе роблять для того, щоб вона швидше прийшла. І про що б там олігархи поміж собою не домовлялися, і до яких фальшувань не вдавалися, а лід скрес і народ уже знає свою силу і можливості і попри усі муки і зради - він переможе!

28.08.2015р Надія Таршин