Коли Юля прокинулася вранці, то побачила у своїй кімнаті незвичну істоту. З вигляду загадкова гостя нагадувала дівчинці біленький клубочок. А ще у тої істоти були ручки та ніжки. Ручки були у вигляді маленьких крилець, що дозволяли швидко літати. А ніжки за формою трохи нагадували людські, але за розміром були набагато більші.
Загадкова гостя спочатку довго кружляла по кімнаті граючись з Юлиними ляльками. А потім впала знесиленою на підвіконні.
Юля тихенько підійшла ближче:
– Ти хто? – здивовано запитала дівчинка.
Загадкова гостя заметушилася і з переляку сховалася під стіл.
– Не бійся, я тебе не скривджу. Я дуже люблю гостей. – привітним голосом сказала Юля.
Гостя, ще з пересторогою, але вже сміливіше вигулькнула з-під столу. Та й каже до дівчинки:
– Я Хмаринка. Крізь вікно я побачила, що у тебе дуже гарні ляльки і мені захотілося погратися ними.
– Ой, як же чудово Хмаринко, що ти до мене прилетіла. В мене ще ніколи не було таких незвичних гостей. – каже Юля. – Хмаринко, давай гратися разом?!
– Давай!
До самісінького вечора гралися вони ляльками. І так весело було Юлі і Хмаринці, що час пролетів непомітно.
Аж раптом за вікном зірвався вітер. Небо затягнулося сірими Хмарами.
До кімнати Юлі крізь відчинене вікно долинав голос: «Хмаринко, де ти?... Хмаринко, відгукнись …».
Хмаринка почула, що її гукають і глянула на годинник:
– Мені вже час летіти!
– Залишся у мене. Нам так весело разом! – просить Юля.
– Я б залюбки, але не можу, бо мама і татко дуже сумуватимуть за мною, – каже Хмаринка.
– Глянь-но у вікно, он який вітрисько здіймається, та й хмари сірі затягують небо. Куди ж ти полетиш в таку погоду? – вмовляє Юля свою гостю.
А Хмаринка лише усміхається: «Та це ж мій татко прилетів зі своїми друзями».
– Хмаринко, а хто ж твій татко? – запитала Юля.
– Он бачиш найбільшу Сіру Хмару?– Хмаринка показує у небо за вікном.
– Ну, бачу.
– То це і є мій татко.
– Оооооого, який він у тебе грізний!
– Та він насправді дуже добрий, але коли переживає або сердиться, то зривається вітер, а потім ще й дощем може сипанути – пояснила Хмаринка. – Мені дуже сподобалося гратися з тобою. Але на жаль я маю летіти.
– І коли ти повернешся? – запитала дівчинка.
– Наступної весни!
– Хмаринко, я хочу щоб ти взяла в дарунок від мене одну з моїх ляльок!
– Дякую, ти справжня подруга – відповіла Хмаринка і вилетіла у вікно з Юлиною лялькою.
– До побачення Хмаринко – кричала дівчинка їй у слід.
– До побачення, чекай мене наступної весни – крикнула Юлі Хмаринка.

P.S: Тож якщо після дощу ви побачити на небі Хмаринку, яка грається із лялькою, обов’язково передайте їй привіт від Юлі і скажіть, що вона її дуже чекає.

© Кориця Медова, 2015