Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
23:09
не вистачає часу
якісно перечитати
усе що понаписував
дідим
не переймайся тим
лови свій diem carpe
гуляй допоки світ
засни із ним
якісно перечитати
усе що понаписував
дідим
не переймайся тим
лови свій diem carpe
гуляй допоки світ
засни із ним
2026.11.22
22:27
Пишу я ампулою ці
Такі стражденні вірші.
Стікають кров'ю на лиці
Рядки, осінні, грішні.
Пишу сльозами у собі,
Молитвою і криком.
Спалю на давньому вогні
Такі стражденні вірші.
Стікають кров'ю на лиці
Рядки, осінні, грішні.
Пишу сльозами у собі,
Молитвою і криком.
Спалю на давньому вогні
2026.11.22
18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
2026.11.22
18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
2026.11.22
18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
2026.11.22
17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
2026.11.22
14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
2026.11.22
13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Кориця Медова (1991) /
Проза
Як сміється дощик
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Як сміється дощик
І
Юрко малює. Яскраві квітки спритно вистрибують на папір. Сміються до нього усіма кольорами фарб. Юний художник гордо кладе на підвіконня свій шедевр. «Щоб висох», – каже бабці Гані. Сам сідає до столу. Ласує яблуками та виноградом.
Перемінилося. Вітер, що гуляв на дворі став вітриськом. А грайливі промінчики сонця сховалися за сивою хмарою, котра рясно сипле грубими краплями дощу. Ті, що не долітають до землі вперто лізуть до хати крізь відчинені вікна. Сідають на підвіконня і безжально заливають Юрків мальований букетик.
Намоклий від дощу папір, прилипає до підвіконня.
Юрко обережно відліплює те, що залишилося від його малюнка і як справжній розчарований митець ганьбить Дощ за завдані йому збитки.
ІІ
– Не дочекався твій малюнок сонця! – каже бабця Ганя.
– Та як же тут дочекатися, коли цей мокрий шкідник все навкруги позаливав, – бурчить ображений Юрко.
– Думаю, дощик не навмисне. Дивись як він плаче, напевне шкодує, що зіпсував твій малюнок. – каже бабця Ганя.
Обличчя Юрка загорілося цікавістю.
– Як це плаче? – дивується Юрко. – Виходить, якщо він вміє плакати, то і сміятися вміє. Але ж дощ постійно в сльозах то коли ж він усміхається? – розмірковує хлопчик.
– Усміхається, ще й як усміхається, – цілком серйозно запевняє бабуся.
– І як же це дощ усміхається? – питає Юрко.
– Зараз подивимось. – відповідає бабуся.
Присуває своє крісло ближче до вікна. Уважно вдивляється кудись в небо. Юрко не втримався.
– Куди ти дивишся?– питає він у бабусі.
– На небо, Шукаю усмішку дощу.
– Але ж там нічого не має, – каже Юрко.
– А ти дивись уважно.
Дощик почав стихати. А десь ген далеко в небі вже виднілося змокле сонячне проміння, яке прорізалося крізь хмари на зовні. І тут раптом Юрко як закричить: «Я бачу, бачу усмішку дощу! Онде вона он …. » – тицяючи пальцем в небо показував хлопчик.
І справді увесь горизонт, що виднівся з їхнього вікна перекроїла барвиста райдуга, котра широко усміхалася Юркові.
– Ось бачиш, дощик все ж таки сміється. – мовила бабуся.
А ви бачили як сміється дощик?
2015 р.
Юрко малює. Яскраві квітки спритно вистрибують на папір. Сміються до нього усіма кольорами фарб. Юний художник гордо кладе на підвіконня свій шедевр. «Щоб висох», – каже бабці Гані. Сам сідає до столу. Ласує яблуками та виноградом.
Перемінилося. Вітер, що гуляв на дворі став вітриськом. А грайливі промінчики сонця сховалися за сивою хмарою, котра рясно сипле грубими краплями дощу. Ті, що не долітають до землі вперто лізуть до хати крізь відчинені вікна. Сідають на підвіконня і безжально заливають Юрків мальований букетик.
Намоклий від дощу папір, прилипає до підвіконня.
Юрко обережно відліплює те, що залишилося від його малюнка і як справжній розчарований митець ганьбить Дощ за завдані йому збитки.
ІІ
– Не дочекався твій малюнок сонця! – каже бабця Ганя.
– Та як же тут дочекатися, коли цей мокрий шкідник все навкруги позаливав, – бурчить ображений Юрко.
– Думаю, дощик не навмисне. Дивись як він плаче, напевне шкодує, що зіпсував твій малюнок. – каже бабця Ганя.
Обличчя Юрка загорілося цікавістю.
– Як це плаче? – дивується Юрко. – Виходить, якщо він вміє плакати, то і сміятися вміє. Але ж дощ постійно в сльозах то коли ж він усміхається? – розмірковує хлопчик.
– Усміхається, ще й як усміхається, – цілком серйозно запевняє бабуся.
– І як же це дощ усміхається? – питає Юрко.
– Зараз подивимось. – відповідає бабуся.
Присуває своє крісло ближче до вікна. Уважно вдивляється кудись в небо. Юрко не втримався.
– Куди ти дивишся?– питає він у бабусі.
– На небо, Шукаю усмішку дощу.
– Але ж там нічого не має, – каже Юрко.
– А ти дивись уважно.
Дощик почав стихати. А десь ген далеко в небі вже виднілося змокле сонячне проміння, яке прорізалося крізь хмари на зовні. І тут раптом Юрко як закричить: «Я бачу, бачу усмішку дощу! Онде вона он …. » – тицяючи пальцем в небо показував хлопчик.
І справді увесь горизонт, що виднівся з їхнього вікна перекроїла барвиста райдуга, котра широко усміхалася Юркові.
– Ось бачиш, дощик все ж таки сміється. – мовила бабуся.
А ви бачили як сміється дощик?
2015 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
