« Жив-був хлопчик », - букви лягали на папір бадьоро і обіцяли цікаву історію. Але про що, Мамкін не уявляв собі навіть приблизно. Напередодні в місті він записався на курси «Як написати оповідання», де вчителька звеліла в першому завданні для початку взяти саме ці слова. Але все почалося ще раніше, зі злощасної друкарської машинки, подарунка від доньки в день його виходу на пенсію (потім виявилося, що нею розплатилися з зятем в конторі лісництва).
«Ось батьку, будеш тепер мемуари писати. Все краще, ніж думами маятися». Сп'яну Мамкін і сам повірив у свою здатність написати так, що зачитаєшся. «І про те, як« на рибі »в країну Чилі заходили, мало не втопивши там старпома ... І як в Армії німцям бензин продавали ... А в шахті!? Як зі Снігурем взимку в обледенілій «кліті» висіли!? О-о-о ... Та, що ти! .. »

Раніше Мамкін обдумував оповідання, лежачи з олівцем і аркушем паперу, поки не засинав. Тепер він навчився спати сидячи. Час підтискав. Дружина дозволила писати тільки до весняних робіт, а з дахів вже капало. І до друкування було ще далеко. Тому курси письменників Мамкін сприйняв як подарунок. Але ентузіазм скоро вичерпався. Оповідання не йшло, як зачароване.
- Жив-був хлопчик, - читав Мамкін вже вголос, різними голосами, змінюючи вираз обличчя. Думки в голові то завмирали, то вертілися дзигою, але вхолосту, як шестерні без зчеплення. «Який хлопчик? Де жив? ». Мамкін спробував згадати своє дитинство. Ось він на руках у батька біля комбінату шахти (в той день ховали Сталіна). Потім провал в пам'яті, і вже лунає тріск ляпасу від матері за першу цигарку.

Увечері, нагодувавши собаку, він вбіг у будинок і вихором, до смерті налякавши дружину, промчав у свій «кабінет». «Хлопчик» - це кличка прикордонної собаки! А там уже ... Але «жив-був» все псував.

Вночі Мамкін двічі вставав, як сновида, і записував уривки снів, однак вранці всі стер. Їв він тепер на самоті, щоб дружина не збивала з думки дурними розмовами.
Але читала ж Людмила Іванівна перед класом його твір «Як я провів літо»!

На другий день Мамкін написав: «Жила-була дівчинка» - це було йому ближче. Опівдні додав: «а в сусідньому будинку жив хлопчик». У голові час від часу починало щось булькати. «З даху капає?» Ні, там текло вже щосили. Горобці на підвіконні за склом грілися на сонці і нахабно витріщалися в рукопис.
- Ну що, написав оповідання? - заглянув у двері Валєрка Снігур. З вулиці долинув стукіт лому покамінню. Дружина довбала лід - заливало льох.
«Все, - подумав Мамкін. Не встиг ... »

* * *
Закривши лапки, чолов'яга перечитав написане, олівцем почухав сиву потилицю і переможно крякнув. Тої миті з вулиці долинув стукіт лому по камінню.

2008 р.