ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2025.08.21 09:57
Над усе хлопець любив плавать. Одчайдух був і всяким там настановам батьків бути обережним запливав хоч і «по-собачому», надто на спині, далеченько. Аж поки було видно берег. От і цього разу плив і од насолоди аж заплющив очі. І не зуздрився, як потрапи

Віктор Кучерук
2025.08.21 06:10
Які грузькі дороги,
Які слизькі стежки, –
Утратиш осторогу
І гепнеш навзнаки.
Та і нема охоти
Вмоститись десь на схил, –
Зробилися болотом
Усі земні шляхи.

Борис Костиря
2025.08.20 21:49
Скелети дерев - як легіон,
розбитий на полі бою
у битві з безглуздям.
Скелети дерев - як оголений смисл,
позбавлений зайвих слів,
зайвої метушні, театральності,
непотрібних ефектів.
Скелети дерев - як застиглі

Артур Сіренко
2025.08.20 18:16
У кожному дереві –
Мертвому чи квітучому,
Старому чи щойно зміцнілому,
Ховається (до часу) ідол –
Іноді гнівний і невблаганний,
Іноді життєдайний і життєлюбний
(Як теплий весняний дощик).
У кожній камінній брилі –

С М
2025.08.20 10:34
як морський штиль узявся до зброї
а похмурі та зрізані течії
наплодять монстрів
вітрильнику смерть!

ця незграбність
а тоді перша тварина за бортом
ніг шалене биття

Юрій Гундарєв
2025.08.20 09:32
серпня - День народження письменника світового рівня, одного з останніх могікан-шістдесятників,
майстра психологічної і готичної прози, яскравого інтерпретатора українського літературного бароко


Магічна проза - справжній діамант,
це не якась дешев

Віктор Кучерук
2025.08.20 05:55
Я вірю не кожному слову,
Бо сумніви маю, що ти
Сховаєшся в сутінках знову
І зможеш до мене прийти.
А поки збираєшся звідси
Податися в рідні краї, –
Світання блакитного відсвіт
Забарвив зіниці твої.

Артур Курдіновський
2025.08.20 05:02
Я тебе не зустрів, і не треба красивих метафор,
Це заїжджене "потім" нічого мені не дає.
Незачинені двері, забутий опущений прапор,
Приховають сьогодні і щастя, і горе моє.

Я тебе не зустрів. Не судилося. Що тут казати!
У самотності тихо минають

Тамара Ганенко
2025.08.19 22:24
Цвіте сонях,
повитий крученими паничами.
Сонячно й вітряно.
Гойдаються квіти
моєї маленької
України коло хати.
Півколо синього неба
пише серпневу симфонію

Борис Костиря
2025.08.19 21:27
Природа виявила геніальність
У тому, що створила цей шедевр, -
Твою красу, не схожу на банальність,
У миготінні первісних дерев.

Твоя душа, напевно, теж прекрасна,
Як і твоя небачена краса,
Яка мене заглибила у щастя,

Ярослав Чорногуз
2025.08.19 14:42
Не думай люба і кохана,
Я не забув про тебе, ні.
Життям придавлений і гнаний,
Я вірю, вірю в кращі дні.

Я вірю в те, що все печальне,
Облишить нас хоча б на мить.
Хоч горе тисне так навально,

Світлана Майя Залізняк
2025.08.19 13:45
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.

Ассоль

М

Олена Побийголод
2025.08.19 13:10
Із Бориса Заходера

Пішов Сергійко в перший клас.
Школяр, як не крути!
Він рахувати вміє в нас
уже до десяти!

Такий учений, загалом,

Ігор Шоха
2025.08.19 13:02
Лідери думки... оті, що вгорі –
параноїчні тирани-царі
мають ходулі і мешти...
перевзуваються поводирі,
ну і тому є нові і старі
парадоксальні ефекти.

ІІ

Світлана Пирогова
2025.08.19 12:36
Стерня навколо їжачиться,
над нею хмари білі - не знамена.
Ряхтять перед очима числа,
і поступово тане літня сцена.
А далі як? Вітри на гривах
дерев, що скинули плоди додолу,
сиренний сплін, доба розбита?
Вирішує лише ґаздиня-доля.

Юрій Гундарєв
2025.08.19 09:23
Сьогодні легендарний вокаліст культового гурту «Deep Purple», перший виконавець партії Ісуса Христа в рок-опері «Ісус Христос - суперзірка» зустрічає поважний ювілей.
Щиро вітаємо видатного музиканта, який від перших днів війни активно підтримує Україну!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Одександр Яшан
2025.08.19

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Володимир Зоря (1950) / Проза

 Дума про отамана
- Любо, братцы, любо-о,
Любо, братцы, жить…

Песня была созвучна и унылому однообразию выжженной степи, и подавленному настроению Махно. Сидя в коляске, он неотрывно смотрел в небо, где, привлеченный блеском его очков, парил одинокий ворон.
"Вот так же кружит где-то близко и Котовский". Махно был наслышан о его зверствах и чувствовал кожей, что пути их сходятся все ближе.
- О… - он задумчиво покачал головой и заиграл желваками, - рубка будет кровавой.

Ураганный ветер перемен пронесся и над этой, богом забытой станцией, оставив повсюду свои следы: сожженную водокачку и разграбленное депо, наполовину вырубленную полосу старых акаций вдоль шляха, за которой пытался укрыться со своими соратниками Махно.

Частая смена власти одурманила головы обывателей близлежащего местечка, но зато развила у них чувствительность других частей тела.
Сидящий на рельсах (возле станционного сортира, чтобы не привлекать внимания) глухонемой стрелочник украдкой начал сигнализировать флажками. Но что-то в нём не нравилось Махно: "Уж очень старается, не подкуплен ли Котовским?"

Увидев условные знаки, разношерстная толпа в засаде зашевелилась - приближался эшелон. Атаковали молча, на ходу цепляясь за подножки, и отталкивая друг друга локтями. Махно первым оказался на вагоне и тут же принялся за дело.

Когда операция уже заканчивалась и, казалось, опасность позади, раздался душераздирающий крик:
- А ну, бросай мешки! Я Котовский!!!
Махно сжался и осторожно поднял близорукие глаза. Над ним угрожающе раздувал щеки тщедушный мужичок в майке и танковом шлеме. От безысходности, как человек, которому уже нечего терять, Махно начал возмущаться:
- Позвольте, а почему вы не по форме одеты? Я буду…. В следующее мгновенье Котовский откуда-то из-за головы, как ниндзя, с кошачьим визгом выхватил резиновую дубинку, и на спину Махно будто плеснули кипятку.
- Ой, ёлки-палки…
- Котяра, тебе помочь? – раздалось снизу, и Махно подумал: "Их тут целая банда…"

Суетливо вытряхивая мешок, он все же ухитрился оставить в нем два куска угля. Затем повернулся и молча полез из вагона, шевеля лопатками под полувоенной рубахой, как будто там бегали блохи.
"А предчувствие не обмануло", - мелькнула мысль. Последнее, что он увидел краем глаза, были бутылки, которые совали Котовскому в специальную, закамуфлированную под его пятнисто-серые штаны, сумку на поясе. Спускаясь по песчаной насыпи, жаждущий мести Махно тихонько завыл:
- В атаку!.. За мной!.. Ура-а-а!!!
- Что ты скулишь опять, как пес? - укусил чей-то раздраженный голос.
И Махно, с досадой швырнув мешок в пустую коляску, тронул ее с места. Тачка сразу заскрипела всеми тремя своими колесами, наводя на окружающих еще большую тоску.

Станционное здание с облупившейся штукатуркой осталось позади. Теперь Махно шел вдоль высокого, покрытого угольной пылью бетонного забора, за которым располагался "секретный объект". Никто в местечке не знал, что именно привозили сюда огромные самосвалы и вывозили в разные страны большегрузные фуры: так высоки были их борта. Самые любопытные из милиционеров даже подпрыгивали на крышах своих автомобилей, пытаясь заглянуть за забор, но все было тщетно.

Махно не был любопытен и думал сейчас о другом.
Нет, не его это призвание – на поезда нападать. Придя к такому выводу, он почувствовал, как с души сразу свалился огромный камень. Эти побои, этот ежедневный, унижающий достоинство страх. Все! Теперь начнется жизнь, наполненная смыслом: одухотворенная, по совести! Утром зарядка, вечером отбой…

"Вот заработаю как-нибудь денег. А как?" – Махно даже остановился.
Он приблизительно подсчитал, сколько нужно на уголь, и между лопатками опять зачесалось. А воображение рисовало: зима, в доме ледяной холод. Костлявая рука голода вцепилась в детское горлышко… Что-то похожее на это он сегодня уже видел. Так Котовский схватил бутылку самогона. «А почем нынче сахар? Нет… Дорого. Что же делать?! Что же?.."

Лишь сейчас он обратил внимание на стену, которую как мухи, облепили жирные буквы, и так же назойливо лезли в глаза: "Купим за очень большие деньги натуральные не седые волосы от 25 см. Только один день в ДК проездом …"
Такими листовками уже давно был обклеен весь городок, и жена Махно говорила, будто это чей-то дьявольский замысел. Якобы этим текстом зомбируют, постепенно приучают людей к алчности, к деньгам, как к наркотикам; и в дальнейшем, каждый будет готов пойти из-за них на любое преступление.

Махно быстро посмотрел по сторонам, затем по-бараньи нагнул голову и, разведенными пальцами, скосив глаза, стал замерять длину волос. Седых совсем мало, можно и повыдергивать. До заданной длины не хватало всего два-три сантиметра. А на макушке были бы все двадцать пять…. Но что подумают его бывшие ученики, когда увидят лысым (раньше Антон Карпович Махно был школьным учителем по труду, но его сократили, решив, что этот предмет теперь не нужен).

"Неужели гипноз начал действовать? – он, будто очнулся от наваждения и поспешил домой, - может, на "Поле чудес" еще успею".

* * *

Во дворе навстречу хозяину радостно бросился Серко.
- Ну, давай еще целоваться будем! – недовольным тоном осадил его Махно, и пес, опустив голову, побрел в конуру.
"Шкура толстая, как у бегемота. Никаких тебе забот, - позавидовал он собаке. И осторожно открывая дверь в дом, спохватился: А где же цепь? Ну, это мог только свой… Конечно, сосед уже отнес в приемный пункт».

- Батька! Уголь принес? – басом спросил лобастый крепыш лет шести.
- Вовка, ты как отца называешь?! – из тени вышла озабоченная хозяйка, и раздалась звонкая затрещина.
- О, ё-ханый бабай! – Вовка набычился и машинальными движениями начал выщипывать из головы короткую рыжую щетину. Он занимался этим довольно часто, когда задумывался, и надо лбом уже образовалась небольшая лысина. Поначалу родители пытались отучить его от этого детского греха подзатыльниками, но все было напрасно, и они смирились.
- Да ладно, Лена, пускай называет, - Махно положил на шишковатую голову сына тяжелую ладонь. Где жене понять романтичную мужскую душу.


- Ну что, дождался рынка? – миловидная усталая женщина подсела к столу и стала "ласкать" мужа взором. Махно напрягся и потупился, - пиво покупаешь в любое время суток, как и мечтал, да?.. - Махно внимательно рассматривал Вовкин затылок, - и нигде никакой очереди? - продолжала она радостно удивляться, - напился? Вкусно?
- Ну, Леночка, интеллигенты ведь всегда шли на жертвы ради свободы. Нужно подождать еще. Ты ведь знаешь, что демократии сотни лет строились.
«Что за пятно у Вовки над загривком? Неужели от рождения? А может, набили? Знакомый силуэт…" – крутилась мысль у него в голове. На затылке сына в родимом пятне Антон Карпович увидел вдруг фигу. Почти такую же, как на лбу у Горбачева. Только у Генсека кукиш смотрел справа налево, а у Вовки - слева направо.

- А что… - не успел Махно раскрыть рот, как сын пулей вылетел в соседнюю комнату и тут же вбежал обратно, держа на плече резиновую палку.
Махно привычным движением, как боксер в глухой защите, закрыл голову руками, но Вовка пробежал мимо и небрежно бросил на кухонный стол кусок электрокабеля. Махно размахнулся, чтобы дать сыну затрещину, но Рыжий в последний момент наклонил голову, и Антон Карпович только ушиб пальцы. "Затылком видит, что ли?"

- Тебя же могло убить током! Знаешь, сколько на электрослесаря нужно учиться? Учиться, учиться, и еще раз учиться!!! Ты где это взял?!
- Нашел возле дырки в земле, - пробасил Вовка.
- А в дырке что было?
- Мужики матерились…
- Ну ладно, беги, поиграй на улице, - натянуто улыбнувшись, Махно легонько подтолкнул сына к выходу.

Остановившись в дверях, Вовка обернулся и пробурчал:
- Там под поливинилхлоридным пластикатом – металлокорд, - затем, выдернув из головы пару щетинок, строго добавил: - а заземляющую жилу не трожь, она моя! – и вышел.
Оробевшие родители переглянулись. После этого, Махно шваброй достал из тайника под диваном учебный слесарный инструмент, протер от смазки и… работа закипела.

- Помнят, Лена, руки-то, не забыли… - и довольный, прикидывая, сколько он сможет выручить за медь, тихонько запел свою любимую:

- Любо, братцы, любо-о,
Любо, братцы, жить.
С нашим атаманом
Не приходится тужить…

* * *
Черный "Ауди" по-поросячьи завизжал тормозами и замер, как вкопанный. На отполированном капоте волчком вертелся напоминающий гранату небольшой булыжник.
Сосед Махно, угольный бизнесмен Шубин, по кличке Добрый, бросил руль и схватился за пистолет, но стриженая рыжая голова через мгновенье уже затерялась среди цветущих подсолнухов.
- Нинель, чей этот выбл… мальчик?
- Тебе шо, Лёнчик, повылазило? – чуть не плача, жена Шубина терла ушибленный о стекло лоб, – чей… Ленин!

* * *
Наступал ХХІ век.
Народ опускался на следующий виток развития.
Подташнивало.

2001г.






      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2015-11-19 18:19:45
Переглядів сторінки твору 698
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.751
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми САТИРА Й ГУМОР
Автор востаннє на сайті 2023.08.09 21:28
Автор у цю хвилину відсутній