Важко зізнаватись в чомусь, особливо якщо це зізнання - це те, чим ти є.

Якщо чесно, я не знаю що робити, не знаю як бути і куди дітись. Не знаю що буде дальше, чим зайнятись і куди себе подіти.
Так багато планів та ідей, а все один і той же бар'єр не дає мені змоги рухатись.
Я застряг, застряг в собі і топчусь на одному місці, кидаючись від одного кута в інший.
Мій великий ворог - моя вразливість. Перша ж невдача чи критика вибиває мене з колії і мій настрій щось робити швидко сягає поділки 0.
Я люблю ставити три крапки, але ніяк не можу поставити одну.
Мій великий тягар - це я. І я не знаю як його нести.
Я боюсь, боюсь помилитись, боюсь виявитись неправим, але найбільше я боюсь осудливих поглядів - тобі не вдалося.
Тобі Не Вдалося! В кожному куточку моєї голови звучить ця фраза. Як касета, що заїла, повторюється без перестанку, повільно в'їдаючись в мій черепок. Каменем летять в мене осудливі погляди - ми думали ти зможеш, думали, що ти кращий. А ти 0.
Знову 0. Великий і жирний, пихатий і гордий собою 0, ноль моїм бажанням, старанням, ідеям, мріям.
Проходить час і все забувається. Мокра мочалка, витирає написану крейдою історію, залишаючи тільки непомітні але болючі царапини на дошці мого життя, але окрилений новою ідеєю я знову піднімаюсь до небес. Вище, ще вище. Сам Ікар поряд зі мною. А далі...