Якщо прислухатись, то можна почути різноманітні звуки, які нас супроводжують все життя: транспорт, який посвюди, голоса людей, шум заводів і дерев, гамір дітей, скрип дверей, гавкіт собак, цвірікання пташок. Якщо прислухатись то можна й почути дитання найдорощої тобі людини, її серцебиття і навіть думки.
Страшно стає коли ти не чуєш нічого.
Тиша огорнула його товстим покривалом, з головою накрило, аж важко дихати. Він біг міняв на ходьбу і не спинявся. Він не чув нічого крім свого панічного голосу в голові:
- Я заблукав.
Очі налились слізьми і він вже й не бачив куди йшов. Все тіло тремтіло, а серце скотилось десь до п'яток і котилось за його дрібненькими кроками.
Потрібно щось робити. Знову біг. Куди?
Він зупинився. Не було сил більше рухатись. Він присів біля великого дерева і заплакав. Тепер він чув більше: додались схлипування і рюмсання. Сонце все швидше покидало цей день і темнота ще більше приглушувала все навкруги.
Він вже не плакав. Сльози закінчились ще пів години тому. Він просто сидів і бездумним поглядом дивився в темний ліс, який захопив його і затягнув в свої володіння. Холодна земля тільки додавала страху - сидіти вже не можна, треба йти, але куди?
Навіщо?
Тихо. Ні вітерця, який би похитнув листя дерев, ні пташок , які б заспівали своєї пісні, ні тваринок, які крадуться за їжею. Нічого. Тільки маленкий хлопчик років шести, який смиренно сидить біля величного дуба, який розкинув своє гілля на добрих 15 метрів в висоту.
Він сидів і прислухався, може все ж почує цей рідний голос, який супроводжував його все життя?
Тиша.
Тиша доповнилась суцільною темнотою і тільки світло від місяця і зірок скупо проривається через листя могутніх і старих дерев.
В нього немає сил навіть думати про щось. Його думки покинули голову і навіть голод і спрага не порушували тишу, яка панувала навколо. Відчай наповнив маленького хлопчика і ніщо не дарувало надії.
Аж раптом між деревами загорівся вогник. Вогник надії запалав і в серці хлопчини.
Він підвівся і тихто видушив з себе:
- Мама?
Сльози залили його очі він знову нічого не бачив, крім вогника, що швидко наближався, він знову нічого не чув, крім найріднішого голосу. Ще мить і він відчув її швидке дихання, її ще швидше серцебиття, її думки: "ти тут. Ти тут, мій найдорощий. Все добре".
В мить все стало таким ясним і світлим, все довкола знову дістало свій звуки, все знову добре.