ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце»)
Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо
2024.11.21
22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.11.19
2024.11.16
2024.11.11
2024.11.02
2024.11.01
2024.10.30
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Невільнича поезія (1939) /
Вірші
/
Володимир Сіренко
Володимир Сіренко
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Володимир Сіренко
Маяковський на десерт
Їм у їдальні облвиконкому.
Все, як у рідної мами, як дома.
Затишно, смачно, сяйні обличчя.
Ніжна кухарка сама тебе кличе.
Що забажаеш, те тобі й дасть.
Згадав Маяковського:
«Очень правильная
эта наша
Советская власть».
* * *
Сплять перелякані, зморені люди.
Все до ранкової стихло зорі.
Сиві ялини стоять коло суду.
То правдоборців старі матері.
Тут Береславського змучена мати.
Поряд Сокульського мати стара.
Сняться арешти їм, сняться їм грати,
доля синівська на схилах Дніпра.
Господи, в чому хлопців провина?
За що їх сила нечиста гребе?
Ніч. Ані звуку. Вся Україна -
архіпелаг КДБ.
* * *
Виглядав я з Києва в Камизяку волю
і в суботу рано посадив тополю.
Постелив їй землю і полив водою,
рідний край згадавши, освятив сльозою.
В листячко вбереться, виросте тополя
під вікном казенним, де мені неволя
наплювала в душу, вкоротила віку.
Треба жити б мовчки, а я все базікав.
Не була ні в чому, моя хата скраю.
Все мені боліло. І тепер ось маю -
в чужині, не дома, посадив тополю
і сиджу під нею, виглядаю волю.
У лікарні
Край Каспію. Не місто й не село.
Солончаки. Низькі, убогі хати.
Якому дурню в голову прийшло
мене сюди з хворобами заслати.
Лежу в очеретяній глушині
в міцних обіймах астми і гастриту.
Я тут потрібен лише комарні
та ще адміністрації для звіту.
* * *
Не побивайтесь. І не треба сліз.
Довіримося долі-господині.
Я лише тіло в Камизяк привіз.
Уся душа моя на Україні.
м.Камизяк Астраханської обл. Росії.
Надія
Круті чола зоріють із-за грат
у темряві безвихідного лиха.
Сексот у шию людства нишком диха,
і гільйотину точе ніжний кат.
Неправда ще у шані, ще жива.
Її боронять армії і роти.
Одне лиш слово - ти уже за дротом,
а то й на кахлю бухне голова.
Тваринний страх, коли пощезнеш ти?
Коли тебе з душі людина струсе?
Прокляття шлють з холодних камер Стуси
і Курбаси кричать із мерзлоти.
Ще й досі правда ходе між двома.
Подейкують, що чують навіть стіни.
Світ вже не світ - тісні, забиті сіни,
в яких і вдень німота і пітьма.
За горло відчай інколи хвата
і тягне з мосту кинутись, здуріти.
Та думка блисне: "Як же наші діти?
Чи їм засвітить правдонька свята?"
І хочеться стояти і рости,
щоб перед смертю, а таки діждати,
коли впадуть на всій планеті грати
і видохнуть сексоти і кати.
* * *
Я вистояв - не став сексотом
собі і людям на біду.
Іду людиною з роботи
і громадянином іду.
Гомерова одіссея
(з тоталітарного минулого)
У видавництво дід Гомер
свої поезії припер.
Редактор так сказав Гомеру:
-Не піде, бо нема паперу.
Скипів, образився Гомер
і вірші за кордон відпер.
Там хтось знайшов рулон паперу
і видав книжечку Гомеру.
Щоб був папір, сттарий Гомер
в тайзі рубає ліс тепер
Регіт на палі
Ми не гралися у жмурки
в Кафі, під Царградом,
i за це на палю турки
нас садили задом.
Та дива. На вісті там
ми здіймали кпини
й реготали - аж катам
холодило спини.
Не пропала із віками
українська вдача.
Що б не трапилося з нами,
терпимо, не плачем.
Ми не знаем, чого хочем
i що буде далі,
i регочем, i регочем
на державній палі..
Володимир Сіренко Політв'язень 1985-1988 рр. неволю відбував у м.Камизяк Астраханської обл.
Живе на Дніпропетровщині.
Їм у їдальні облвиконкому.
Все, як у рідної мами, як дома.
Затишно, смачно, сяйні обличчя.
Ніжна кухарка сама тебе кличе.
Що забажаеш, те тобі й дасть.
Згадав Маяковського:
«Очень правильная
* * *
Сплять перелякані, зморені люди.
Все до ранкової стихло зорі.
Сиві ялини стоять коло суду.
То правдоборців старі матері.
Тут Береславського змучена мати.
Поряд Сокульського мати стара.
Сняться арешти їм, сняться їм грати,
доля синівська на схилах Дніпра.
Господи, в чому хлопців провина?
За що їх сила нечиста гребе?
Ніч. Ані звуку. Вся Україна -
архіпелаг КДБ.
* * *
Виглядав я з Києва в Камизяку волю
і в суботу рано посадив тополю.
Постелив їй землю і полив водою,
рідний край згадавши, освятив сльозою.
В листячко вбереться, виросте тополя
під вікном казенним, де мені неволя
наплювала в душу, вкоротила віку.
Треба жити б мовчки, а я все базікав.
Не була ні в чому, моя хата скраю.
Все мені боліло. І тепер ось маю -
в чужині, не дома, посадив тополю
і сиджу під нею, виглядаю волю.
У лікарні
Край Каспію. Не місто й не село.
Солончаки. Низькі, убогі хати.
Якому дурню в голову прийшло
мене сюди з хворобами заслати.
Лежу в очеретяній глушині
в міцних обіймах астми і гастриту.
Я тут потрібен лише комарні
та ще адміністрації для звіту.
* * *
Не побивайтесь. І не треба сліз.
Довіримося долі-господині.
Я лише тіло в Камизяк привіз.
Уся душа моя на Україні.
м.Камизяк Астраханської обл. Росії.
Надія
Круті чола зоріють із-за грат
у темряві безвихідного лиха.
Сексот у шию людства нишком диха,
і гільйотину точе ніжний кат.
Неправда ще у шані, ще жива.
Її боронять армії і роти.
Одне лиш слово - ти уже за дротом,
а то й на кахлю бухне голова.
Тваринний страх, коли пощезнеш ти?
Коли тебе з душі людина струсе?
Прокляття шлють з холодних камер Стуси
і Курбаси кричать із мерзлоти.
Ще й досі правда ходе між двома.
Подейкують, що чують навіть стіни.
Світ вже не світ - тісні, забиті сіни,
в яких і вдень німота і пітьма.
За горло відчай інколи хвата
і тягне з мосту кинутись, здуріти.
Та думка блисне: "Як же наші діти?
Чи їм засвітить правдонька свята?"
І хочеться стояти і рости,
щоб перед смертю, а таки діждати,
коли впадуть на всій планеті грати
і видохнуть сексоти і кати.
* * *
Я вистояв - не став сексотом
собі і людям на біду.
Іду людиною з роботи
і громадянином іду.
Гомерова одіссея
(з тоталітарного минулого)
У видавництво дід Гомер
свої поезії припер.
Редактор так сказав Гомеру:
-Не піде, бо нема паперу.
Скипів, образився Гомер
і вірші за кордон відпер.
Там хтось знайшов рулон паперу
і видав книжечку Гомеру.
Щоб був папір, сттарий Гомер
в тайзі рубає ліс тепер
Регіт на палі
Ми не гралися у жмурки
в Кафі, під Царградом,
i за це на палю турки
нас садили задом.
Та дива. На вісті там
ми здіймали кпини
й реготали - аж катам
холодило спини.
Не пропала із віками
українська вдача.
Що б не трапилося з нами,
терпимо, не плачем.
Ми не знаем, чого хочем
i що буде далі,
i регочем, i регочем
на державній палі..
Володимир Сіренко Політв'язень 1985-1988 рр. неволю відбував у м.Камизяк Астраханської обл.
Живе на Дніпропетровщині.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"С.Грабовський. Друга світова війна: український вимір"
• Перейти на сторінку •
"Леся Степовичка. Пам'ять. Січеславщина"
• Перейти на сторінку •
"Леся Степовичка. Пам'ять. Січеславщина"
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0964 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0964 seconds