ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.07
00:36
Народний голос і народна пісня
У душу проникає до глибин,
Твоє предивним щемом серце тисне,
Мов коси розвіває у верби.
І млоїть так у грудях, тихо млоїть,
І скотиться сльоза несамохіть,
І навіть загрубілий в битвах воїн
У душу проникає до глибин,
Твоє предивним щемом серце тисне,
Мов коси розвіває у верби.
І млоїть так у грудях, тихо млоїть,
І скотиться сльоза несамохіть,
І навіть загрубілий в битвах воїн
2026.03.06
21:15
Світлини в підгаєцькому підземеллі
Фірма
З комірки з переляку через лаз
гайнули так, що заблукали враз.
Фірма
З комірки з переляку через лаз
гайнули так, що заблукали враз.
2026.03.06
18:18
Нарешті я збагнув,
хоч це так очевидно -
Нема мені без тебе
наснаги до життя.
За нетривалий час
ти стала мені рідною -
В минуле,
де відсутня ти,
хоч це так очевидно -
Нема мені без тебе
наснаги до життя.
За нетривалий час
ти стала мені рідною -
В минуле,
де відсутня ти,
2026.03.06
17:20
На подвір’ї кляштору містики
Завесніло, наче то переддень,
Коли брили й цеглини
Стають жовтими квітами.
Вчитель, що пізнав виноград,
Що прийшов з глинища снів,
Сказав-напророчив, що вода на столі
Перетвориться в шкаралущу Істини,
Завесніло, наче то переддень,
Коли брили й цеглини
Стають жовтими квітами.
Вчитель, що пізнав виноград,
Що прийшов з глинища снів,
Сказав-напророчив, що вода на столі
Перетвориться в шкаралущу Істини,
2026.03.06
16:15
Зле дівча, повне вроди
Порятунок людського роду
Личко горде
Вільне дівча, лихе дівча
Не батьків твоїх оце дитинча бо
Хай, дівча, гайда кричати
Порятунок людського роду
Личко горде
Вільне дівча, лихе дівча
Не батьків твоїх оце дитинча бо
Хай, дівча, гайда кричати
2026.03.06
16:03
у кожної дороги є поріг...
у квітки -
мати душу кольорову...
є чорна шаль
для кутання зорі...
солодкі сни -
на ніжну колискову
у квітки -
мати душу кольорову...
є чорна шаль
для кутання зорі...
солодкі сни -
на ніжну колискову
2026.03.06
15:55
Життя - безодня,
Безбарвна мить.
Усе сьогодні
Гниє, смердить.
Читати мушу
Я до кінця
Фальшиві душі,
Безбарвна мить.
Усе сьогодні
Гниє, смердить.
Читати мушу
Я до кінця
Фальшиві душі,
2026.03.06
11:48
Анатолій Д’Актиль (1890-1942)
А ми – червоні кінники,
і це про нас
поповнюють билинники
пісень запас –
про те, як днями млистими
й ночами багрянистими
А ми – червоні кінники,
і це про нас
поповнюють билинники
пісень запас –
про те, як днями млистими
й ночами багрянистими
2026.03.06
11:12
Як дні летять! Їх годі зупинити.
І аркуші злітають стрімголов
З календаря, мов невідчутні миті,
Та крізь папери проступає кров.
Зима, весна і літо пронесуться,
Як марення, як навіжений сон.
Крізь них прогляне невмолима сутність,
І аркуші злітають стрімголов
З календаря, мов невідчутні миті,
Та крізь папери проступає кров.
Зима, весна і літо пронесуться,
Як марення, як навіжений сон.
Крізь них прогляне невмолима сутність,
2026.03.06
09:54
березня 1980 року завершив свій земний шлях неповторний майстер новели, письменник трагічної долі, який завжди був «Собою, Особою, себто особливим»…
У нього є пронизлива новела «Дивак». Головний її герой хлопчик Олесь - НЕ такий, як інші. Він полюбляє ма
У нього є пронизлива новела «Дивак». Головний її герой хлопчик Олесь - НЕ такий, як інші. Він полюбляє ма
2026.03.06
07:58
продовження)
Ярослав Саландяк
Наїв! Наїв! Продовжу про наїв —
мистецький напрям, ворог формалізму.
Мене він часто ранив і гоїв
мою з дитинства логіку залізну,
Ярослав Саландяк
Наїв! Наїв! Продовжу про наїв —
мистецький напрям, ворог формалізму.
Мене він часто ранив і гоїв
мою з дитинства логіку залізну,
2026.03.06
06:05
Ранкове затишшя... Півсонні тумани
На луках вологих незрушно лежать, -
Порушує явно світання бажане
Затверджений часом короткий формат.
Подовжує лінощі сяйне проміння
І птиці не пробують ритми й лади, -
Сповиті ще з ночі важким безгомінням,
У моро
На луках вологих незрушно лежать, -
Порушує явно світання бажане
Затверджений часом короткий формат.
Подовжує лінощі сяйне проміння
І птиці не пробують ритми й лади, -
Сповиті ще з ночі важким безгомінням,
У моро
2026.03.06
00:43
Дарую щедро крижані октави
І білосніжні радісні свята.
Вдягну, мов для красивої вистави,
У білі шуби села та міста.
Різдвяна зірка сяє вам ласкаво,
А хуртовина смуток заміта.
Неначе режисер, почую "браво",
І білосніжні радісні свята.
Вдягну, мов для красивої вистави,
У білі шуби села та міста.
Різдвяна зірка сяє вам ласкаво,
А хуртовина смуток заміта.
Неначе режисер, почую "браво",
2026.03.06
00:21
Мовою ворога шукають друзів серед ворогів.
Між політиками і повіями існують взаємоповага і взаємозамінність.
Вічний диктатор – «вічний двигун» московської влади.
Той, хто голосніше кричить, створює ефект чисельної переваги.
Злочинам сприяють б
2026.03.05
19:21
Підгаєцький міф у правдивих живих світлинах
Дійові особи
Голос поза світлинами
Ярослав Саландяк
Іван Банах
Степан Колодницький
Володимир Федорчук
Дійові особи
Голос поза світлинами
Ярослав Саландяк
Іван Банах
Степан Колодницький
Володимир Федорчук
2026.03.05
17:59
Бува, дорветься хтось до влади і вважа,
Що він величніший з правителів усіх.
Що усі люди – то комашки біля ніг,
Він оком кине й всі виконувать біжать.
Що знає він, як всі народи мають жить
І має право шлях указувати їм.
Що за життя ще має стати він
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що він величніший з правителів усіх.
Що усі люди – то комашки біля ніг,
Він оком кине й всі виконувать біжать.
Що знає він, як всі народи мають жить
І має право шлях указувати їм.
Що за життя ще має стати він
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
2026.02.05
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Невільнича поезія (1939) /
Вірші
/
Володимир Сіренко
Володимир Сіренко
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Володимир Сіренко
Маяковський на десерт
Їм у їдальні облвиконкому.
Все, як у рідної мами, як дома.
Затишно, смачно, сяйні обличчя.
Ніжна кухарка сама тебе кличе.
Що забажаеш, те тобі й дасть.
Згадав Маяковського:
«Очень правильная
эта наша
Советская власть».
* * *
Сплять перелякані, зморені люди.
Все до ранкової стихло зорі.
Сиві ялини стоять коло суду.
То правдоборців старі матері.
Тут Береславського змучена мати.
Поряд Сокульського мати стара.
Сняться арешти їм, сняться їм грати,
доля синівська на схилах Дніпра.
Господи, в чому хлопців провина?
За що їх сила нечиста гребе?
Ніч. Ані звуку. Вся Україна -
архіпелаг КДБ.
* * *
Виглядав я з Києва в Камизяку волю
і в суботу рано посадив тополю.
Постелив їй землю і полив водою,
рідний край згадавши, освятив сльозою.
В листячко вбереться, виросте тополя
під вікном казенним, де мені неволя
наплювала в душу, вкоротила віку.
Треба жити б мовчки, а я все базікав.
Не була ні в чому, моя хата скраю.
Все мені боліло. І тепер ось маю -
в чужині, не дома, посадив тополю
і сиджу під нею, виглядаю волю.
У лікарні
Край Каспію. Не місто й не село.
Солончаки. Низькі, убогі хати.
Якому дурню в голову прийшло
мене сюди з хворобами заслати.
Лежу в очеретяній глушині
в міцних обіймах астми і гастриту.
Я тут потрібен лише комарні
та ще адміністрації для звіту.
* * *
Не побивайтесь. І не треба сліз.
Довіримося долі-господині.
Я лише тіло в Камизяк привіз.
Уся душа моя на Україні.
м.Камизяк Астраханської обл. Росії.
Надія
Круті чола зоріють із-за грат
у темряві безвихідного лиха.
Сексот у шию людства нишком диха,
і гільйотину точе ніжний кат.
Неправда ще у шані, ще жива.
Її боронять армії і роти.
Одне лиш слово - ти уже за дротом,
а то й на кахлю бухне голова.
Тваринний страх, коли пощезнеш ти?
Коли тебе з душі людина струсе?
Прокляття шлють з холодних камер Стуси
і Курбаси кричать із мерзлоти.
Ще й досі правда ходе між двома.
Подейкують, що чують навіть стіни.
Світ вже не світ - тісні, забиті сіни,
в яких і вдень німота і пітьма.
За горло відчай інколи хвата
і тягне з мосту кинутись, здуріти.
Та думка блисне: "Як же наші діти?
Чи їм засвітить правдонька свята?"
І хочеться стояти і рости,
щоб перед смертю, а таки діждати,
коли впадуть на всій планеті грати
і видохнуть сексоти і кати.
* * *
Я вистояв - не став сексотом
собі і людям на біду.
Іду людиною з роботи
і громадянином іду.
Гомерова одіссея
(з тоталітарного минулого)
У видавництво дід Гомер
свої поезії припер.
Редактор так сказав Гомеру:
-Не піде, бо нема паперу.
Скипів, образився Гомер
і вірші за кордон відпер.
Там хтось знайшов рулон паперу
і видав книжечку Гомеру.
Щоб був папір, сттарий Гомер
в тайзі рубає ліс тепер
Регіт на палі
Ми не гралися у жмурки
в Кафі, під Царградом,
i за це на палю турки
нас садили задом.
Та дива. На вісті там
ми здіймали кпини
й реготали - аж катам
холодило спини.
Не пропала із віками
українська вдача.
Що б не трапилося з нами,
терпимо, не плачем.
Ми не знаем, чого хочем
i що буде далі,
i регочем, i регочем
на державній палі..
Володимир Сіренко Політв'язень 1985-1988 рр. неволю відбував у м.Камизяк Астраханської обл.
Живе на Дніпропетровщині.
Їм у їдальні облвиконкому.
Все, як у рідної мами, як дома.
Затишно, смачно, сяйні обличчя.
Ніжна кухарка сама тебе кличе.
Що забажаеш, те тобі й дасть.
Згадав Маяковського:
«Очень правильная
* * *
Сплять перелякані, зморені люди.
Все до ранкової стихло зорі.
Сиві ялини стоять коло суду.
То правдоборців старі матері.
Тут Береславського змучена мати.
Поряд Сокульського мати стара.
Сняться арешти їм, сняться їм грати,
доля синівська на схилах Дніпра.
Господи, в чому хлопців провина?
За що їх сила нечиста гребе?
Ніч. Ані звуку. Вся Україна -
архіпелаг КДБ.
* * *
Виглядав я з Києва в Камизяку волю
і в суботу рано посадив тополю.
Постелив їй землю і полив водою,
рідний край згадавши, освятив сльозою.
В листячко вбереться, виросте тополя
під вікном казенним, де мені неволя
наплювала в душу, вкоротила віку.
Треба жити б мовчки, а я все базікав.
Не була ні в чому, моя хата скраю.
Все мені боліло. І тепер ось маю -
в чужині, не дома, посадив тополю
і сиджу під нею, виглядаю волю.
У лікарні
Край Каспію. Не місто й не село.
Солончаки. Низькі, убогі хати.
Якому дурню в голову прийшло
мене сюди з хворобами заслати.
Лежу в очеретяній глушині
в міцних обіймах астми і гастриту.
Я тут потрібен лише комарні
та ще адміністрації для звіту.
* * *
Не побивайтесь. І не треба сліз.
Довіримося долі-господині.
Я лише тіло в Камизяк привіз.
Уся душа моя на Україні.
м.Камизяк Астраханської обл. Росії.
Надія
Круті чола зоріють із-за грат
у темряві безвихідного лиха.
Сексот у шию людства нишком диха,
і гільйотину точе ніжний кат.
Неправда ще у шані, ще жива.
Її боронять армії і роти.
Одне лиш слово - ти уже за дротом,
а то й на кахлю бухне голова.
Тваринний страх, коли пощезнеш ти?
Коли тебе з душі людина струсе?
Прокляття шлють з холодних камер Стуси
і Курбаси кричать із мерзлоти.
Ще й досі правда ходе між двома.
Подейкують, що чують навіть стіни.
Світ вже не світ - тісні, забиті сіни,
в яких і вдень німота і пітьма.
За горло відчай інколи хвата
і тягне з мосту кинутись, здуріти.
Та думка блисне: "Як же наші діти?
Чи їм засвітить правдонька свята?"
І хочеться стояти і рости,
щоб перед смертю, а таки діждати,
коли впадуть на всій планеті грати
і видохнуть сексоти і кати.
* * *
Я вистояв - не став сексотом
собі і людям на біду.
Іду людиною з роботи
і громадянином іду.
Гомерова одіссея
(з тоталітарного минулого)
У видавництво дід Гомер
свої поезії припер.
Редактор так сказав Гомеру:
-Не піде, бо нема паперу.
Скипів, образився Гомер
і вірші за кордон відпер.
Там хтось знайшов рулон паперу
і видав книжечку Гомеру.
Щоб був папір, сттарий Гомер
в тайзі рубає ліс тепер
Регіт на палі
Ми не гралися у жмурки
в Кафі, під Царградом,
i за це на палю турки
нас садили задом.
Та дива. На вісті там
ми здіймали кпини
й реготали - аж катам
холодило спини.
Не пропала із віками
українська вдача.
Що б не трапилося з нами,
терпимо, не плачем.
Ми не знаем, чого хочем
i що буде далі,
i регочем, i регочем
на державній палі..
Володимир Сіренко Політв'язень 1985-1988 рр. неволю відбував у м.Камизяк Астраханської обл.
Живе на Дніпропетровщині.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"С.Грабовський. Друга світова війна: український вимір"
• Перейти на сторінку •
"Леся Степовичка. Пам'ять. Січеславщина"
• Перейти на сторінку •
"Леся Степовичка. Пам'ять. Січеславщина"
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1798 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1798 seconds