Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.25
23:48
Пише дощ рясний верлібр жури на листі.
І калюж дзеркала сиві, бо розбиті.
Загубилось небо знов у крапель дзвонах.
Біжимо кудись із літом в перегонах.
Тягнемо гріхи свої, немов мурахи.
Чорно – білий ранок грає нами в шахи.
Хижаки – думки полюють на
І калюж дзеркала сиві, бо розбиті.
Загубилось небо знов у крапель дзвонах.
Біжимо кудись із літом в перегонах.
Тягнемо гріхи свої, немов мурахи.
Чорно – білий ранок грає нами в шахи.
Хижаки – думки полюють на
2026.08.25
23:04
І. МЕСОПОТАМІЯ
Хто колись тримав у руках і листав сторінки чудової книжки "НА РІКАХ ВАВІЛОНУ",
той впізнає ритми і дух давнього шумеро-аккадського епосу...
"Прахом уста земель не вкрив би..."
(З давніх текстів Стародавнього Шумеру)
***
Хто колись тримав у руках і листав сторінки чудової книжки "НА РІКАХ ВАВІЛОНУ",
той впізнає ритми і дух давнього шумеро-аккадського епосу...
"Прахом уста земель не вкрив би..."
(З давніх текстів Стародавнього Шумеру)
***
2026.08.25
20:58
не тривожить і не бентежить
мовби необережний зачин
що здавалось твоїм і авжеж-бо
паралельно було нічиїм
при обставинах темних і грізних
на задвірках великих подій
у нон-стопі глобальної кризи
крижанім вітровії нуднім
мовби необережний зачин
що здавалось твоїм і авжеж-бо
паралельно було нічиїм
при обставинах темних і грізних
на задвірках великих подій
у нон-стопі глобальної кризи
крижанім вітровії нуднім
2026.08.25
20:24
ти — таємниця скритна
ти — неба даль блакитна
ти — снігопад у квітні
ти — теплі ночі літні
ти — сонячний промінчик
ти — в бархаті камінчик
ти — усмішки дитячі
ти — сум-сльоза невдачі
ти — неба даль блакитна
ти — снігопад у квітні
ти — теплі ночі літні
ти — сонячний промінчик
ти — в бархаті камінчик
ти — усмішки дитячі
ти — сум-сльоза невдачі
2026.08.25
16:01
До осені от-от...Чекають Перешори,
Смакуючи красу останніх літніх днів.
Давно там Чикаленко - меценат ходив,
І літо теж щезало світлом метеора.
Там дихав степ, вклонялися фортуни зорі,
Журливо серпень, ніби вечір тихо млів.
До осені от-от...Чекают
Смакуючи красу останніх літніх днів.
Давно там Чикаленко - меценат ходив,
І літо теж щезало світлом метеора.
Там дихав степ, вклонялися фортуни зорі,
Журливо серпень, ніби вечір тихо млів.
До осені от-от...Чекают
2026.08.25
15:29
Появляється холод смеркання
І втішається горем чужим, -
Дай же руку мені на прощання,
Або правду у вічі скажи.
Пролетіла нечувано швидко
Неповторна пора теплих див, -
Вже усмішок на лицях не видко
І звучить невеселий мотив.
І втішається горем чужим, -
Дай же руку мені на прощання,
Або правду у вічі скажи.
Пролетіла нечувано швидко
Неповторна пора теплих див, -
Вже усмішок на лицях не видко
І звучить невеселий мотив.
2026.08.25
13:26
Дешеве срібло висне із дахів,
Важливе щось промовити нам хоче.
Це витвори прихованих гріхів,
Які прийдуть нечутно серед ночі.
Прозорий страх, розкаяння і блуд,
Прозора пристрасть бачиться узимку.
Вони впадуть на зледенілий брук.
Важливе щось промовити нам хоче.
Це витвори прихованих гріхів,
Які прийдуть нечутно серед ночі.
Прозорий страх, розкаяння і блуд,
Прозора пристрасть бачиться узимку.
Вони впадуть на зледенілий брук.
2026.08.25
06:42
Позникали сни тривожні,
В тиші мліє літня ніч, -
Височіє місяць можний
І сіяє увсебіч.
Час іде, але не спиться,
Через поблиски ясні, -
За зірницею зірниця,
Мов, підморгує мені.
В тиші мліє літня ніч, -
Височіє місяць можний
І сіяє увсебіч.
Час іде, але не спиться,
Через поблиски ясні, -
За зірницею зірниця,
Мов, підморгує мені.
2026.08.24
23:14
національна незалежність
народні танці рідний спів
ще поки на правобережжі
живеш одвертий всім усім
природна мов буденна річ
на місці вірнім і почеснім
у радощах або журбі
цей спіх автівок і причепів
народні танці рідний спів
ще поки на правобережжі
живеш одвертий всім усім
природна мов буденна річ
на місці вірнім і почеснім
у радощах або журбі
цей спіх автівок і причепів
2026.08.24
20:56
Випадають з обойми живих.
Наче кулі, свистять імена
І лягають на серце болем.
Нам з тим болем судилось ходить,
Доки безбіль не стане і нашою долею.
Якщо хтось там і грався в життя,
То не ми це були, друже,
І не тому, що відти нема вороття.
Наче кулі, свистять імена
І лягають на серце болем.
Нам з тим болем судилось ходить,
Доки безбіль не стане і нашою долею.
Якщо хтось там і грався в життя,
То не ми це були, друже,
І не тому, що відти нема вороття.
2026.08.24
18:10
Матуся" іспанською буде "mamita"...
З Тобою так хочеться поговорити!
Закреслити відчай, хворобу, розлуку
Та поцілувати Твою ніжну руку.
У тиші глухій я плачу долі мито.
"Матуся" іспанською буде "mamita".
Від згубного сну я повільно відходжу
З Тобою так хочеться поговорити!
Закреслити відчай, хворобу, розлуку
Та поцілувати Твою ніжну руку.
У тиші глухій я плачу долі мито.
"Матуся" іспанською буде "mamita".
Від згубного сну я повільно відходжу
2026.08.24
14:59
Все за звичаєм у Феодосії,
Навіть море там Чорне і досі є.
Та якби з тих країв
Дідько взяв москалів,
Як би гарно було в Феодосії.
Партизани в горах Дагестану
У капкан упіймали шайтана.
Навіть море там Чорне і досі є.
Та якби з тих країв
Дідько взяв москалів,
Як би гарно було в Феодосії.
Партизани в горах Дагестану
У капкан упіймали шайтана.
2026.08.24
13:14
Ніщо не є важливішим за кокон! -
Щось раптом виникає і зоріє,
Та крок ніяк не зробиш у ефірі
Бо сили всі вже витратив на мрії...
Кінець всьому вночі можливий тільки,
А день до того, мов кімвал дзвенячий,
Де мудрість непомітного Сатурну
Щось раптом виникає і зоріє,
Та крок ніяк не зробиш у ефірі
Бо сили всі вже витратив на мрії...
Кінець всьому вночі можливий тільки,
А день до того, мов кімвал дзвенячий,
Де мудрість непомітного Сатурну
2026.08.24
12:45
Про що розмови в нас? Про часовиння
Про сенси існувань, невідворотного,
Про роздуми, що проростають з тім’я,
Про світло, темноту, про необхідність
Любові.
Але здається, що в цій явності,
Ті ж самі вигуки і пошуки,
І розірветься мить заслоною
Про сенси існувань, невідворотного,
Про роздуми, що проростають з тім’я,
Про світло, темноту, про необхідність
Любові.
Але здається, що в цій явності,
Ті ж самі вигуки і пошуки,
І розірветься мить заслоною
2026.08.24
12:33
Фінал. Останній крок Лагіди
«Історія запам'ятає її як коханку Риму.
Мені ж вона залишить право
бути його єдиним незавойованим ворогом».
З уст царівни Єгипту Арсіної, наймолодшої з Лагідів
Римський офіцер стоїть на відстані удару меча.
2026.08.24
12:14
Не заганяй себе у кут
чи розпачу, чи безнадії.
Доцільніш тупцювання тут —
ну хоч би крок, хоч спроба дії.
Нерідко помилка — урок.
Його засвоїш — рухайсь далі
на вищий досвіду виток
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...чи розпачу, чи безнадії.
Доцільніш тупцювання тут —
ну хоч би крок, хоч спроба дії.
Нерідко помилка — урок.
Його засвоїш — рухайсь далі
на вищий досвіду виток
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Невільнича поезія (1939) /
Вірші
/
Володимир Сіренко
Володимир Сіренко
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Володимир Сіренко
Маяковський на десерт
Їм у їдальні облвиконкому.
Все, як у рідної мами, як дома.
Затишно, смачно, сяйні обличчя.
Ніжна кухарка сама тебе кличе.
Що забажаеш, те тобі й дасть.
Згадав Маяковського:
«Очень правильная
эта наша
Советская власть».
* * *
Сплять перелякані, зморені люди.
Все до ранкової стихло зорі.
Сиві ялини стоять коло суду.
То правдоборців старі матері.
Тут Береславського змучена мати.
Поряд Сокульського мати стара.
Сняться арешти їм, сняться їм грати,
доля синівська на схилах Дніпра.
Господи, в чому хлопців провина?
За що їх сила нечиста гребе?
Ніч. Ані звуку. Вся Україна -
архіпелаг КДБ.
* * *
Виглядав я з Києва в Камизяку волю
і в суботу рано посадив тополю.
Постелив їй землю і полив водою,
рідний край згадавши, освятив сльозою.
В листячко вбереться, виросте тополя
під вікном казенним, де мені неволя
наплювала в душу, вкоротила віку.
Треба жити б мовчки, а я все базікав.
Не була ні в чому, моя хата скраю.
Все мені боліло. І тепер ось маю -
в чужині, не дома, посадив тополю
і сиджу під нею, виглядаю волю.
У лікарні
Край Каспію. Не місто й не село.
Солончаки. Низькі, убогі хати.
Якому дурню в голову прийшло
мене сюди з хворобами заслати.
Лежу в очеретяній глушині
в міцних обіймах астми і гастриту.
Я тут потрібен лише комарні
та ще адміністрації для звіту.
* * *
Не побивайтесь. І не треба сліз.
Довіримося долі-господині.
Я лише тіло в Камизяк привіз.
Уся душа моя на Україні.
м.Камизяк Астраханської обл. Росії.
Надія
Круті чола зоріють із-за грат
у темряві безвихідного лиха.
Сексот у шию людства нишком диха,
і гільйотину точе ніжний кат.
Неправда ще у шані, ще жива.
Її боронять армії і роти.
Одне лиш слово - ти уже за дротом,
а то й на кахлю бухне голова.
Тваринний страх, коли пощезнеш ти?
Коли тебе з душі людина струсе?
Прокляття шлють з холодних камер Стуси
і Курбаси кричать із мерзлоти.
Ще й досі правда ходе між двома.
Подейкують, що чують навіть стіни.
Світ вже не світ - тісні, забиті сіни,
в яких і вдень німота і пітьма.
За горло відчай інколи хвата
і тягне з мосту кинутись, здуріти.
Та думка блисне: "Як же наші діти?
Чи їм засвітить правдонька свята?"
І хочеться стояти і рости,
щоб перед смертю, а таки діждати,
коли впадуть на всій планеті грати
і видохнуть сексоти і кати.
* * *
Я вистояв - не став сексотом
собі і людям на біду.
Іду людиною з роботи
і громадянином іду.
Гомерова одіссея
(з тоталітарного минулого)
У видавництво дід Гомер
свої поезії припер.
Редактор так сказав Гомеру:
-Не піде, бо нема паперу.
Скипів, образився Гомер
і вірші за кордон відпер.
Там хтось знайшов рулон паперу
і видав книжечку Гомеру.
Щоб був папір, сттарий Гомер
в тайзі рубає ліс тепер
Регіт на палі
Ми не гралися у жмурки
в Кафі, під Царградом,
i за це на палю турки
нас садили задом.
Та дива. На вісті там
ми здіймали кпини
й реготали - аж катам
холодило спини.
Не пропала із віками
українська вдача.
Що б не трапилося з нами,
терпимо, не плачем.
Ми не знаем, чого хочем
i що буде далі,
i регочем, i регочем
на державній палі..
Володимир Сіренко Політв'язень 1985-1988 рр. неволю відбував у м.Камизяк Астраханської обл.
Живе на Дніпропетровщині.
Їм у їдальні облвиконкому.
Все, як у рідної мами, як дома.
Затишно, смачно, сяйні обличчя.
Ніжна кухарка сама тебе кличе.
Що забажаеш, те тобі й дасть.
Згадав Маяковського:
«Очень правильная
* * *
Сплять перелякані, зморені люди.
Все до ранкової стихло зорі.
Сиві ялини стоять коло суду.
То правдоборців старі матері.
Тут Береславського змучена мати.
Поряд Сокульського мати стара.
Сняться арешти їм, сняться їм грати,
доля синівська на схилах Дніпра.
Господи, в чому хлопців провина?
За що їх сила нечиста гребе?
Ніч. Ані звуку. Вся Україна -
архіпелаг КДБ.
* * *
Виглядав я з Києва в Камизяку волю
і в суботу рано посадив тополю.
Постелив їй землю і полив водою,
рідний край згадавши, освятив сльозою.
В листячко вбереться, виросте тополя
під вікном казенним, де мені неволя
наплювала в душу, вкоротила віку.
Треба жити б мовчки, а я все базікав.
Не була ні в чому, моя хата скраю.
Все мені боліло. І тепер ось маю -
в чужині, не дома, посадив тополю
і сиджу під нею, виглядаю волю.
У лікарні
Край Каспію. Не місто й не село.
Солончаки. Низькі, убогі хати.
Якому дурню в голову прийшло
мене сюди з хворобами заслати.
Лежу в очеретяній глушині
в міцних обіймах астми і гастриту.
Я тут потрібен лише комарні
та ще адміністрації для звіту.
* * *
Не побивайтесь. І не треба сліз.
Довіримося долі-господині.
Я лише тіло в Камизяк привіз.
Уся душа моя на Україні.
м.Камизяк Астраханської обл. Росії.
Надія
Круті чола зоріють із-за грат
у темряві безвихідного лиха.
Сексот у шию людства нишком диха,
і гільйотину точе ніжний кат.
Неправда ще у шані, ще жива.
Її боронять армії і роти.
Одне лиш слово - ти уже за дротом,
а то й на кахлю бухне голова.
Тваринний страх, коли пощезнеш ти?
Коли тебе з душі людина струсе?
Прокляття шлють з холодних камер Стуси
і Курбаси кричать із мерзлоти.
Ще й досі правда ходе між двома.
Подейкують, що чують навіть стіни.
Світ вже не світ - тісні, забиті сіни,
в яких і вдень німота і пітьма.
За горло відчай інколи хвата
і тягне з мосту кинутись, здуріти.
Та думка блисне: "Як же наші діти?
Чи їм засвітить правдонька свята?"
І хочеться стояти і рости,
щоб перед смертю, а таки діждати,
коли впадуть на всій планеті грати
і видохнуть сексоти і кати.
* * *
Я вистояв - не став сексотом
собі і людям на біду.
Іду людиною з роботи
і громадянином іду.
Гомерова одіссея
(з тоталітарного минулого)
У видавництво дід Гомер
свої поезії припер.
Редактор так сказав Гомеру:
-Не піде, бо нема паперу.
Скипів, образився Гомер
і вірші за кордон відпер.
Там хтось знайшов рулон паперу
і видав книжечку Гомеру.
Щоб був папір, сттарий Гомер
в тайзі рубає ліс тепер
Регіт на палі
Ми не гралися у жмурки
в Кафі, під Царградом,
i за це на палю турки
нас садили задом.
Та дива. На вісті там
ми здіймали кпини
й реготали - аж катам
холодило спини.
Не пропала із віками
українська вдача.
Що б не трапилося з нами,
терпимо, не плачем.
Ми не знаем, чого хочем
i що буде далі,
i регочем, i регочем
на державній палі..
Володимир Сіренко Політв'язень 1985-1988 рр. неволю відбував у м.Камизяк Астраханської обл.
Живе на Дніпропетровщині.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"С.Грабовський. Друга світова війна: український вимір"
• Перейти на сторінку •
"Леся Степовичка. Пам'ять. Січеславщина"
• Перейти на сторінку •
"Леся Степовичка. Пам'ять. Січеславщина"
Про публікацію
