ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.04.29 07:10
Мов сонця промінь із туману,
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...

хома дідим
2026.04.28 21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи

Тетяна Левицька
2026.04.28 19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі

Костянтин Ватульов
2026.04.28 19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.

Далеко-

Охмуд Песецький
2026.04.28 16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.

У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот

Володимир Невесенко
2026.04.28 15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:

«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,

Вячеслав Руденко
2026.04.28 11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!

Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,

Тетяна Левицька
2026.04.28 10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.

Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці

Борис Костиря
2026.04.28 10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.

Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми

Ольга Олеандра
2026.04.28 08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.

Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.

Віктор Кучерук
2026.04.28 06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.

Володимир Бойко
2026.04.28 00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.

Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну

Іван Потьомкін
2026.04.27 22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні

Світлана Пирогова
2026.04.27 21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.

За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.

С М
2026.04.27 20:50
Як голова завертиться, на землю дивись, якщо вийде
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно

Немає часу любити, і себе розкрити

Володимир Невесенко
2026.04.27 19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»

Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Федір Паламар
2025.05.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Борис Костиря (1983) / Проза

 Блискавка і пустка
Юрій Смолець жив у гуртожитку готельного типу. Цей вид оренди житла нагадував СІЗО, бо його мешканці постійно мінялися і невідомо було, на який час їх поселять. Але в Смольця не було іншого виходу, як жити там: через дорожнечу оренди житла в Києві він не міг собі дозволити найняти однокімнатну квартиру.
Спроби познайомитися з дівчатами в гуртожитку для Юрія завершувалися невдачею: очевидно, недовго проживаючи там, вони не бачили сенсу поринати в романи.
Юрко вгледів у коридорі високу постать красивої дівчини, яка прямувала на кухню. Парубок хвилювався, бо його вже стільки разів спіткала невдача. Язик дерев’янів, він не знав, куди подіти руки, йому важко було дивитися в очі. Дівчина погодилася познайомитися. Її звали Надя. Але це ще не перемога. Скільки разів усе зривалося після того, як, здавалося, були зроблені перші успішні кроки! На дівчині була невиразна біла сукня, яка робила її звичайною, буденною. Проте якась невідома енергія змусила хлопця перебувати в напрузі.
Юрко та Надійка домовилися прогулятися. У Наді був син, якого вона взяла з собою на прогулянку. Він був розумово відсталим. Юрій не міг з ними поговорити. Його сповнювала гордість і радість, що нарешті він затребуваний як чоловік, нарешті він сподобався, причому привабливій дівчині. Вони пили пиво на літній площадці та вирушили навколо озера, розташовано в парку, який заколисував після напруженого дня величним спокоєм, мелодією вічності. У ньому здавалося, що час зупинився, ― відчуття, яке Юрій полюбляв найбільше в житті. Воно відвідувало хлопця так рідко і в небагатьох місцях.
Син Надії бурмотів щось незрозуміле. Юрко ішов і вже став боятися, що все могло зірватися у вирішальну мить, що дівчина не дозволить себе поцілувати, а це найчастіше означає початок кінця. Подальші залицяння в такому разі були марними.
― Давай постоїмо, ― запропонував Юрій.
Надійка погодилась.
Вони злилися в першій солодкій єдності. Хлопець здивувався, що дівчина, яка з відстані кількох метрів здавалася такою високою, тепер виглядала такою малою, він був вищим від неї майже на голову, вона з трудом діставала до його губ.
Дівчина дала згоду прийти до хлопця вночі, поклавши спати свого сина. Такого щасливого часу в Юрія вже давно не було. Це був один із небагатьох випадків, коли дівчина, з якою він поєднувався, йому справді подобалася, видавалася привабливою, з нею хотілося злитися в напруженні космічного вибуху ще і ще. Юрія накривав несподіваний великий ураган, про який він так довго мріяв.
За кілька днів Надя поїхала.
Зідзвонившись із дівчиною, Юрій поїхав до неї додому. Вона жила далеко від Києва. Надя зустріла його на залізничному вокзалі, і вони поїхали довгою дорогою до неї додому. Її село розташовувалося далеко навіть від районного центру. Автобус деренчливо їхав, натикаючись на провінційні вибоїни. Раптом він зламався, заглух, і довелося чекати наступного.
Удома він побачив її двох синів, боявся знайомства з матір’ю Надії, проте воно відбулося. Юру засмучувало те, що дівчина приділяє значно більше уваги своїм дітям, ніж йому. Цілий день парубкові довелося дивитися телевізор, що було для нього неабияким випробуванням. У перервах між переглядом телепередач він стежив на прохання Наді за її дітьми, досить неслухняними й важкими.
Наступного дня Надя показала йому свій районний центр, вони відвідали парк чудового санаторію, милувалися виглядом широкої річки, а згодом поїхали до найманої на одну добу квартири.
Юрій і Надія випили чвертку коньяку, поговорили і пішли до зали.
Відбулося єднання у блискавиці пристрастей. Вибухнув шалений грім, який розбив граніт розважливості і кинув у прірву.
Вони лежали розслаблені й знеможені. Юрію здавалося, що на дивані, розташованому в залі біля їхнього ліжка, висвітлюються контури привида. Це могла бути померла тут людина, подумав юнак. Він уявив собі на ньому напіврозкладений кістяк, який може завдати їм шкоди. Малював картину, у якій стінами коло їхнього ліжка повзуть клопи і таргани. Клопи ворушаться під постільної білизною, на якій лежать вони. Але юнак відганяв від себе ці картини. Стали говорити про химерні речі. Ці теми підхопила й Надія. Розповідала про свої сни. В одному з них снилося нашестя чудовиськ на її село. Їй подобалася тема хвороб і смертей, схильність до яких здивувала парубка.
Невдовзі він поїхав до себе додому. Зараз йому здавалося, дівчина часом виявляла до нього грубість, вона йому не підходить. Накочувались хвилі образ, і хлопець вирішив з нею більше не зустрічатися, навіть видаливши її номер телефону.

11 серпня―12 листопада 2013

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2015-12-18 16:41:26
Переглядів сторінки твору 788
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.729 / 5.34)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.699 / 5.32)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.800
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2026.04.28 11:09
Автор у цю хвилину відсутній