
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.07
08:14
Додала лише печалі
Перевтомленій душі, –
Несподівано сказала,
Що ми люди вже чужі.
Що мені пора забути
Про все те, що відбуло
І тоді не сяде смуток
На похилене чоло.
Перевтомленій душі, –
Несподівано сказала,
Що ми люди вже чужі.
Що мені пора забути
Про все те, що відбуло
І тоді не сяде смуток
На похилене чоло.
2025.07.06
22:08
Я радію молодій траві.
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
2025.07.06
18:51
Заквітчали мальви літо
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
2025.07.06
16:14
Хто не знає Олександра, що Невським прозвався?
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
2025.07.06
10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
2025.07.06
05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Борис Костиря (1983) /
Проза
Блискавка і пустка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Блискавка і пустка
Юрій Смолець жив у гуртожитку готельного типу. Цей вид оренди житла нагадував СІЗО, бо його мешканці постійно мінялися і невідомо було, на який час їх поселять. Але в Смольця не було іншого виходу, як жити там: через дорожнечу оренди житла в Києві він не міг собі дозволити найняти однокімнатну квартиру.
Спроби познайомитися з дівчатами в гуртожитку для Юрія завершувалися невдачею: очевидно, недовго проживаючи там, вони не бачили сенсу поринати в романи.
Юрко вгледів у коридорі високу постать красивої дівчини, яка прямувала на кухню. Парубок хвилювався, бо його вже стільки разів спіткала невдача. Язик дерев’янів, він не знав, куди подіти руки, йому важко було дивитися в очі. Дівчина погодилася познайомитися. Її звали Надя. Але це ще не перемога. Скільки разів усе зривалося після того, як, здавалося, були зроблені перші успішні кроки! На дівчині була невиразна біла сукня, яка робила її звичайною, буденною. Проте якась невідома енергія змусила хлопця перебувати в напрузі.
Юрко та Надійка домовилися прогулятися. У Наді був син, якого вона взяла з собою на прогулянку. Він був розумово відсталим. Юрій не міг з ними поговорити. Його сповнювала гордість і радість, що нарешті він затребуваний як чоловік, нарешті він сподобався, причому привабливій дівчині. Вони пили пиво на літній площадці та вирушили навколо озера, розташовано в парку, який заколисував після напруженого дня величним спокоєм, мелодією вічності. У ньому здавалося, що час зупинився, ― відчуття, яке Юрій полюбляв найбільше в житті. Воно відвідувало хлопця так рідко і в небагатьох місцях.
Син Надії бурмотів щось незрозуміле. Юрко ішов і вже став боятися, що все могло зірватися у вирішальну мить, що дівчина не дозволить себе поцілувати, а це найчастіше означає початок кінця. Подальші залицяння в такому разі були марними.
― Давай постоїмо, ― запропонував Юрій.
Надійка погодилась.
Вони злилися в першій солодкій єдності. Хлопець здивувався, що дівчина, яка з відстані кількох метрів здавалася такою високою, тепер виглядала такою малою, він був вищим від неї майже на голову, вона з трудом діставала до його губ.
Дівчина дала згоду прийти до хлопця вночі, поклавши спати свого сина. Такого щасливого часу в Юрія вже давно не було. Це був один із небагатьох випадків, коли дівчина, з якою він поєднувався, йому справді подобалася, видавалася привабливою, з нею хотілося злитися в напруженні космічного вибуху ще і ще. Юрія накривав несподіваний великий ураган, про який він так довго мріяв.
За кілька днів Надя поїхала.
Зідзвонившись із дівчиною, Юрій поїхав до неї додому. Вона жила далеко від Києва. Надя зустріла його на залізничному вокзалі, і вони поїхали довгою дорогою до неї додому. Її село розташовувалося далеко навіть від районного центру. Автобус деренчливо їхав, натикаючись на провінційні вибоїни. Раптом він зламався, заглух, і довелося чекати наступного.
Удома він побачив її двох синів, боявся знайомства з матір’ю Надії, проте воно відбулося. Юру засмучувало те, що дівчина приділяє значно більше уваги своїм дітям, ніж йому. Цілий день парубкові довелося дивитися телевізор, що було для нього неабияким випробуванням. У перервах між переглядом телепередач він стежив на прохання Наді за її дітьми, досить неслухняними й важкими.
Наступного дня Надя показала йому свій районний центр, вони відвідали парк чудового санаторію, милувалися виглядом широкої річки, а згодом поїхали до найманої на одну добу квартири.
Юрій і Надія випили чвертку коньяку, поговорили і пішли до зали.
Відбулося єднання у блискавиці пристрастей. Вибухнув шалений грім, який розбив граніт розважливості і кинув у прірву.
Вони лежали розслаблені й знеможені. Юрію здавалося, що на дивані, розташованому в залі біля їхнього ліжка, висвітлюються контури привида. Це могла бути померла тут людина, подумав юнак. Він уявив собі на ньому напіврозкладений кістяк, який може завдати їм шкоди. Малював картину, у якій стінами коло їхнього ліжка повзуть клопи і таргани. Клопи ворушаться під постільної білизною, на якій лежать вони. Але юнак відганяв від себе ці картини. Стали говорити про химерні речі. Ці теми підхопила й Надія. Розповідала про свої сни. В одному з них снилося нашестя чудовиськ на її село. Їй подобалася тема хвороб і смертей, схильність до яких здивувала парубка.
Невдовзі він поїхав до себе додому. Зараз йому здавалося, дівчина часом виявляла до нього грубість, вона йому не підходить. Накочувались хвилі образ, і хлопець вирішив з нею більше не зустрічатися, навіть видаливши її номер телефону.
11 серпня―12 листопада 2013
Спроби познайомитися з дівчатами в гуртожитку для Юрія завершувалися невдачею: очевидно, недовго проживаючи там, вони не бачили сенсу поринати в романи.
Юрко вгледів у коридорі високу постать красивої дівчини, яка прямувала на кухню. Парубок хвилювався, бо його вже стільки разів спіткала невдача. Язик дерев’янів, він не знав, куди подіти руки, йому важко було дивитися в очі. Дівчина погодилася познайомитися. Її звали Надя. Але це ще не перемога. Скільки разів усе зривалося після того, як, здавалося, були зроблені перші успішні кроки! На дівчині була невиразна біла сукня, яка робила її звичайною, буденною. Проте якась невідома енергія змусила хлопця перебувати в напрузі.
Юрко та Надійка домовилися прогулятися. У Наді був син, якого вона взяла з собою на прогулянку. Він був розумово відсталим. Юрій не міг з ними поговорити. Його сповнювала гордість і радість, що нарешті він затребуваний як чоловік, нарешті він сподобався, причому привабливій дівчині. Вони пили пиво на літній площадці та вирушили навколо озера, розташовано в парку, який заколисував після напруженого дня величним спокоєм, мелодією вічності. У ньому здавалося, що час зупинився, ― відчуття, яке Юрій полюбляв найбільше в житті. Воно відвідувало хлопця так рідко і в небагатьох місцях.
Син Надії бурмотів щось незрозуміле. Юрко ішов і вже став боятися, що все могло зірватися у вирішальну мить, що дівчина не дозволить себе поцілувати, а це найчастіше означає початок кінця. Подальші залицяння в такому разі були марними.
― Давай постоїмо, ― запропонував Юрій.
Надійка погодилась.
Вони злилися в першій солодкій єдності. Хлопець здивувався, що дівчина, яка з відстані кількох метрів здавалася такою високою, тепер виглядала такою малою, він був вищим від неї майже на голову, вона з трудом діставала до його губ.
Дівчина дала згоду прийти до хлопця вночі, поклавши спати свого сина. Такого щасливого часу в Юрія вже давно не було. Це був один із небагатьох випадків, коли дівчина, з якою він поєднувався, йому справді подобалася, видавалася привабливою, з нею хотілося злитися в напруженні космічного вибуху ще і ще. Юрія накривав несподіваний великий ураган, про який він так довго мріяв.
За кілька днів Надя поїхала.
Зідзвонившись із дівчиною, Юрій поїхав до неї додому. Вона жила далеко від Києва. Надя зустріла його на залізничному вокзалі, і вони поїхали довгою дорогою до неї додому. Її село розташовувалося далеко навіть від районного центру. Автобус деренчливо їхав, натикаючись на провінційні вибоїни. Раптом він зламався, заглух, і довелося чекати наступного.
Удома він побачив її двох синів, боявся знайомства з матір’ю Надії, проте воно відбулося. Юру засмучувало те, що дівчина приділяє значно більше уваги своїм дітям, ніж йому. Цілий день парубкові довелося дивитися телевізор, що було для нього неабияким випробуванням. У перервах між переглядом телепередач він стежив на прохання Наді за її дітьми, досить неслухняними й важкими.
Наступного дня Надя показала йому свій районний центр, вони відвідали парк чудового санаторію, милувалися виглядом широкої річки, а згодом поїхали до найманої на одну добу квартири.
Юрій і Надія випили чвертку коньяку, поговорили і пішли до зали.
Відбулося єднання у блискавиці пристрастей. Вибухнув шалений грім, який розбив граніт розважливості і кинув у прірву.
Вони лежали розслаблені й знеможені. Юрію здавалося, що на дивані, розташованому в залі біля їхнього ліжка, висвітлюються контури привида. Це могла бути померла тут людина, подумав юнак. Він уявив собі на ньому напіврозкладений кістяк, який може завдати їм шкоди. Малював картину, у якій стінами коло їхнього ліжка повзуть клопи і таргани. Клопи ворушаться під постільної білизною, на якій лежать вони. Але юнак відганяв від себе ці картини. Стали говорити про химерні речі. Ці теми підхопила й Надія. Розповідала про свої сни. В одному з них снилося нашестя чудовиськ на її село. Їй подобалася тема хвороб і смертей, схильність до яких здивувала парубка.
Невдовзі він поїхав до себе додому. Зараз йому здавалося, дівчина часом виявляла до нього грубість, вона йому не підходить. Накочувались хвилі образ, і хлопець вирішив з нею більше не зустрічатися, навіть видаливши її номер телефону.
11 серпня―12 листопада 2013
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію