Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.28
19:15
сидить у мене птекродактиль на даху
і їсть хурму й мішає в голові бурду
і думає свою думу
ухух кажу ухух…
яку воно ото заварює собі уху
бо в птеро лиш одна турбота
режим на ім’є світова скорбота
і їсть хурму й мішає в голові бурду
і думає свою думу
ухух кажу ухух…
яку воно ото заварює собі уху
бо в птеро лиш одна турбота
режим на ім’є світова скорбота
2026.01.28
18:46
Усе сторчма на цім святковім світі.
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
2026.01.28
13:37
Які красиві ці сніги!
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
2026.01.28
11:13
Таємне слово проросте крізь листя,
Крізь глицю і знебарвлену траву.
Це слово, ніби істина столиця,
Увірветься в історію живу.
Таємне слово буде лікувати
Від викривлень шаленої доби.
Воно прорветься крізь сталеві ґрати,
Крізь глицю і знебарвлену траву.
Це слово, ніби істина столиця,
Увірветься в історію живу.
Таємне слово буде лікувати
Від викривлень шаленої доби.
Воно прорветься крізь сталеві ґрати,
2026.01.28
09:49
Це так просто —
не шукати істини у вині,
коли вона прозоро стікає
стінками келишка з «Чачею».
Входиш туди критиком,
а виходиш —
чистим аркушем.
Перша чарка — за герменевтику,
не шукати істини у вині,
коли вона прозоро стікає
стінками келишка з «Чачею».
Входиш туди критиком,
а виходиш —
чистим аркушем.
Перша чарка — за герменевтику,
2026.01.27
20:27
Підвіконня високе і ковані ґрати.
Не побачити сонця за брудом на склі.
Номер шостий на дверях моєї палати –
Аж до сьомого неба портал від землі.
Стіни, білі колись, посіріли від часу,
Сіру стелю вінчає щербатий плафон,
Світло в ньому бліде – та ні
Не побачити сонця за брудом на склі.
Номер шостий на дверях моєї палати –
Аж до сьомого неба портал від землі.
Стіни, білі колись, посіріли від часу,
Сіру стелю вінчає щербатий плафон,
Світло в ньому бліде – та ні
2026.01.27
18:04
січневий день і вітер зимний
ось я закоханий чом би і ні
вітер пройма така причина
гріємося доторки рук твоїх
нумо станцюймо одні
в холоді цеї зими
твоє тепло &
ось я закоханий чом би і ні
вітер пройма така причина
гріємося доторки рук твоїх
нумо станцюймо одні
в холоді цеї зими
твоє тепло &
2026.01.27
13:35
якщо безладно наглядати
за техпроцесами всіма
то виробництво встати може
стійма
коли відкинувши убогість
побути мультиглитаєм
чому б не вкласти капітали
за техпроцесами всіма
то виробництво встати може
стійма
коли відкинувши убогість
побути мультиглитаєм
чому б не вкласти капітали
2026.01.27
11:23
знаєш що там похитується
на гойдалці гілок
його не видно
тільки цей скрип
тільки він бачить напнуті на крони голоси
коли я вдягаю на плечі рюкзак
я хочу хотіти не слухати
на гойдалці гілок
його не видно
тільки цей скрип
тільки він бачить напнуті на крони голоси
коли я вдягаю на плечі рюкзак
я хочу хотіти не слухати
2026.01.27
11:05
Привіт,
невипадковий перехожий!
Не обертайся,
не ховай очей —
зізнайся, хто
твій спокій потривожив?
І що тобі у пам’яті пече?
невипадковий перехожий!
Не обертайся,
не ховай очей —
зізнайся, хто
твій спокій потривожив?
І що тобі у пам’яті пече?
2026.01.27
10:17
Це віршування, ніби вічне рабство,
Важка повинність і важкий тягар.
Воно підность в піднебесся раю,
Штовхає ордам первісних татар.
Це вічний борг перед всіма богами,
Перед землею, Всесвітом, людьми.
І ти не розрахуєшся з боргами,
Важка повинність і важкий тягар.
Воно підность в піднебесся раю,
Штовхає ордам первісних татар.
Це вічний борг перед всіма богами,
Перед землею, Всесвітом, людьми.
І ти не розрахуєшся з боргами,
2026.01.26
21:17
…ти помреш від блюзнірства й жадоби
На акордах брехні і піару.
Бо зачали тебе з перегару,
Що цікаво, ті, двоє, не проти…
У «замовленні» гнулись взірцево…
Для безхатьків потрібна ж іконна?
Якщо ні, то нехай, не «мадонна»…
Якщо так, не спіши, «короле
На акордах брехні і піару.
Бо зачали тебе з перегару,
Що цікаво, ті, двоє, не проти…
У «замовленні» гнулись взірцево…
Для безхатьків потрібна ж іконна?
Якщо ні, то нехай, не «мадонна»…
Якщо так, не спіши, «короле
2026.01.26
18:45
А сатира, критика та гумор –
це пілюлі шоу шапіто,
де карикатури
із натури
вилікують одного на сто.
***
А лінія життя, що на долоні,
це пілюлі шоу шапіто,
де карикатури
із натури
вилікують одного на сто.
***
А лінія життя, що на долоні,
2026.01.26
18:11
Пав король. Бажання випало за ним.
Чи всох, чи здох... пучечком затугим...
Рай-тузи я зминала у пітній руці,
життя не в шоколаді і не в молоці,
ушир розмазувала посміх на лиці,
в той дім ступала, де кальянив дим...
Приспів:
Чи всох, чи здох... пучечком затугим...
Рай-тузи я зминала у пітній руці,
життя не в шоколаді і не в молоці,
ушир розмазувала посміх на лиці,
в той дім ступала, де кальянив дим...
Приспів:
2026.01.26
16:48
Сьогодні сніг колишній втратив присмак.
В дитинстві пах весняною грозою,
Озоном літнім, і сідав зумисно
На губи, щоб розтанути росою,
Та смакуватися у чистих бризках,
І хвастатись- такий бадьоросвіжий,
Що можна з'їсти з нього цілу сніжку!
В дитинстві пах весняною грозою,
Озоном літнім, і сідав зумисно
На губи, щоб розтанути росою,
Та смакуватися у чистих бризках,
І хвастатись- такий бадьоросвіжий,
Що можна з'їсти з нього цілу сніжку!
2026.01.26
16:19
Тут час дрімає на ялинці,
І я блукаю наодинці,
А сніг всміхається - блищить,
Синичка на гіллі сидить,
І раптом пурх і полетіла,
А я сніжиноньки ловила...
Гойдається ялини гілка,
Вже не синиця...Певне білка...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І я блукаю наодинці,
А сніг всміхається - блищить,
Синичка на гіллі сидить,
І раптом пурх і полетіла,
А я сніжиноньки ловила...
Гойдається ялини гілка,
Вже не синиця...Певне білка...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Борис Костиря (1983) /
Проза
Блискавка і пустка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Блискавка і пустка
Юрій Смолець жив у гуртожитку готельного типу. Цей вид оренди житла нагадував СІЗО, бо його мешканці постійно мінялися і невідомо було, на який час їх поселять. Але в Смольця не було іншого виходу, як жити там: через дорожнечу оренди житла в Києві він не міг собі дозволити найняти однокімнатну квартиру.
Спроби познайомитися з дівчатами в гуртожитку для Юрія завершувалися невдачею: очевидно, недовго проживаючи там, вони не бачили сенсу поринати в романи.
Юрко вгледів у коридорі високу постать красивої дівчини, яка прямувала на кухню. Парубок хвилювався, бо його вже стільки разів спіткала невдача. Язик дерев’янів, він не знав, куди подіти руки, йому важко було дивитися в очі. Дівчина погодилася познайомитися. Її звали Надя. Але це ще не перемога. Скільки разів усе зривалося після того, як, здавалося, були зроблені перші успішні кроки! На дівчині була невиразна біла сукня, яка робила її звичайною, буденною. Проте якась невідома енергія змусила хлопця перебувати в напрузі.
Юрко та Надійка домовилися прогулятися. У Наді був син, якого вона взяла з собою на прогулянку. Він був розумово відсталим. Юрій не міг з ними поговорити. Його сповнювала гордість і радість, що нарешті він затребуваний як чоловік, нарешті він сподобався, причому привабливій дівчині. Вони пили пиво на літній площадці та вирушили навколо озера, розташовано в парку, який заколисував після напруженого дня величним спокоєм, мелодією вічності. У ньому здавалося, що час зупинився, ― відчуття, яке Юрій полюбляв найбільше в житті. Воно відвідувало хлопця так рідко і в небагатьох місцях.
Син Надії бурмотів щось незрозуміле. Юрко ішов і вже став боятися, що все могло зірватися у вирішальну мить, що дівчина не дозволить себе поцілувати, а це найчастіше означає початок кінця. Подальші залицяння в такому разі були марними.
― Давай постоїмо, ― запропонував Юрій.
Надійка погодилась.
Вони злилися в першій солодкій єдності. Хлопець здивувався, що дівчина, яка з відстані кількох метрів здавалася такою високою, тепер виглядала такою малою, він був вищим від неї майже на голову, вона з трудом діставала до його губ.
Дівчина дала згоду прийти до хлопця вночі, поклавши спати свого сина. Такого щасливого часу в Юрія вже давно не було. Це був один із небагатьох випадків, коли дівчина, з якою він поєднувався, йому справді подобалася, видавалася привабливою, з нею хотілося злитися в напруженні космічного вибуху ще і ще. Юрія накривав несподіваний великий ураган, про який він так довго мріяв.
За кілька днів Надя поїхала.
Зідзвонившись із дівчиною, Юрій поїхав до неї додому. Вона жила далеко від Києва. Надя зустріла його на залізничному вокзалі, і вони поїхали довгою дорогою до неї додому. Її село розташовувалося далеко навіть від районного центру. Автобус деренчливо їхав, натикаючись на провінційні вибоїни. Раптом він зламався, заглух, і довелося чекати наступного.
Удома він побачив її двох синів, боявся знайомства з матір’ю Надії, проте воно відбулося. Юру засмучувало те, що дівчина приділяє значно більше уваги своїм дітям, ніж йому. Цілий день парубкові довелося дивитися телевізор, що було для нього неабияким випробуванням. У перервах між переглядом телепередач він стежив на прохання Наді за її дітьми, досить неслухняними й важкими.
Наступного дня Надя показала йому свій районний центр, вони відвідали парк чудового санаторію, милувалися виглядом широкої річки, а згодом поїхали до найманої на одну добу квартири.
Юрій і Надія випили чвертку коньяку, поговорили і пішли до зали.
Відбулося єднання у блискавиці пристрастей. Вибухнув шалений грім, який розбив граніт розважливості і кинув у прірву.
Вони лежали розслаблені й знеможені. Юрію здавалося, що на дивані, розташованому в залі біля їхнього ліжка, висвітлюються контури привида. Це могла бути померла тут людина, подумав юнак. Він уявив собі на ньому напіврозкладений кістяк, який може завдати їм шкоди. Малював картину, у якій стінами коло їхнього ліжка повзуть клопи і таргани. Клопи ворушаться під постільної білизною, на якій лежать вони. Але юнак відганяв від себе ці картини. Стали говорити про химерні речі. Ці теми підхопила й Надія. Розповідала про свої сни. В одному з них снилося нашестя чудовиськ на її село. Їй подобалася тема хвороб і смертей, схильність до яких здивувала парубка.
Невдовзі він поїхав до себе додому. Зараз йому здавалося, дівчина часом виявляла до нього грубість, вона йому не підходить. Накочувались хвилі образ, і хлопець вирішив з нею більше не зустрічатися, навіть видаливши її номер телефону.
11 серпня―12 листопада 2013
Спроби познайомитися з дівчатами в гуртожитку для Юрія завершувалися невдачею: очевидно, недовго проживаючи там, вони не бачили сенсу поринати в романи.
Юрко вгледів у коридорі високу постать красивої дівчини, яка прямувала на кухню. Парубок хвилювався, бо його вже стільки разів спіткала невдача. Язик дерев’янів, він не знав, куди подіти руки, йому важко було дивитися в очі. Дівчина погодилася познайомитися. Її звали Надя. Але це ще не перемога. Скільки разів усе зривалося після того, як, здавалося, були зроблені перші успішні кроки! На дівчині була невиразна біла сукня, яка робила її звичайною, буденною. Проте якась невідома енергія змусила хлопця перебувати в напрузі.
Юрко та Надійка домовилися прогулятися. У Наді був син, якого вона взяла з собою на прогулянку. Він був розумово відсталим. Юрій не міг з ними поговорити. Його сповнювала гордість і радість, що нарешті він затребуваний як чоловік, нарешті він сподобався, причому привабливій дівчині. Вони пили пиво на літній площадці та вирушили навколо озера, розташовано в парку, який заколисував після напруженого дня величним спокоєм, мелодією вічності. У ньому здавалося, що час зупинився, ― відчуття, яке Юрій полюбляв найбільше в житті. Воно відвідувало хлопця так рідко і в небагатьох місцях.
Син Надії бурмотів щось незрозуміле. Юрко ішов і вже став боятися, що все могло зірватися у вирішальну мить, що дівчина не дозволить себе поцілувати, а це найчастіше означає початок кінця. Подальші залицяння в такому разі були марними.
― Давай постоїмо, ― запропонував Юрій.
Надійка погодилась.
Вони злилися в першій солодкій єдності. Хлопець здивувався, що дівчина, яка з відстані кількох метрів здавалася такою високою, тепер виглядала такою малою, він був вищим від неї майже на голову, вона з трудом діставала до його губ.
Дівчина дала згоду прийти до хлопця вночі, поклавши спати свого сина. Такого щасливого часу в Юрія вже давно не було. Це був один із небагатьох випадків, коли дівчина, з якою він поєднувався, йому справді подобалася, видавалася привабливою, з нею хотілося злитися в напруженні космічного вибуху ще і ще. Юрія накривав несподіваний великий ураган, про який він так довго мріяв.
За кілька днів Надя поїхала.
Зідзвонившись із дівчиною, Юрій поїхав до неї додому. Вона жила далеко від Києва. Надя зустріла його на залізничному вокзалі, і вони поїхали довгою дорогою до неї додому. Її село розташовувалося далеко навіть від районного центру. Автобус деренчливо їхав, натикаючись на провінційні вибоїни. Раптом він зламався, заглух, і довелося чекати наступного.
Удома він побачив її двох синів, боявся знайомства з матір’ю Надії, проте воно відбулося. Юру засмучувало те, що дівчина приділяє значно більше уваги своїм дітям, ніж йому. Цілий день парубкові довелося дивитися телевізор, що було для нього неабияким випробуванням. У перервах між переглядом телепередач він стежив на прохання Наді за її дітьми, досить неслухняними й важкими.
Наступного дня Надя показала йому свій районний центр, вони відвідали парк чудового санаторію, милувалися виглядом широкої річки, а згодом поїхали до найманої на одну добу квартири.
Юрій і Надія випили чвертку коньяку, поговорили і пішли до зали.
Відбулося єднання у блискавиці пристрастей. Вибухнув шалений грім, який розбив граніт розважливості і кинув у прірву.
Вони лежали розслаблені й знеможені. Юрію здавалося, що на дивані, розташованому в залі біля їхнього ліжка, висвітлюються контури привида. Це могла бути померла тут людина, подумав юнак. Він уявив собі на ньому напіврозкладений кістяк, який може завдати їм шкоди. Малював картину, у якій стінами коло їхнього ліжка повзуть клопи і таргани. Клопи ворушаться під постільної білизною, на якій лежать вони. Але юнак відганяв від себе ці картини. Стали говорити про химерні речі. Ці теми підхопила й Надія. Розповідала про свої сни. В одному з них снилося нашестя чудовиськ на її село. Їй подобалася тема хвороб і смертей, схильність до яких здивувала парубка.
Невдовзі він поїхав до себе додому. Зараз йому здавалося, дівчина часом виявляла до нього грубість, вона йому не підходить. Накочувались хвилі образ, і хлопець вирішив з нею більше не зустрічатися, навіть видаливши її номер телефону.
11 серпня―12 листопада 2013
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
