Кава, що була такою ненависною колись, зараз ковтається із вдячністю. Усе планувалося зовсім не так. І ти планувався зовсім не таким тоді, в останній рік школи, із пляшкою пива у руках. У ті далекі дні ти хотів стати кимось особливим, а сьогодні, стискаючи гірку каву в уже зовсім інших чужих руках, ти мрієш розрухатися від сонливості та втоми. Уся воля зникла задовго до того, як ти затягнув краватку на горлі, і мрії стали несуттєвими у порівнянні з вигодами респектабельної роботи. Речі перестали бути по-справжньому дорогими, коли кожна почала мати свою ціну. У чорно-білому світі, що зовсім втратив будь-який інший колір у своїй клятій прагматичності, ти той, хто шукає зранку білу сорочку та чорні штани. Як тільки сховав палке серце за купою гарного одягу, тебе стали цінувати саме за відповідність діловому стилю. Ти став таким матеріальним, що вже навряд чи дійсно існуєш у реальності… І замість справжньої людини постала зовсім інша істота, щось розчароване у світі і в самому собі теж. Метелик, що став огиднішим за лялечку. Ти стискаєш у своїх руках гірку каву. Сьорбаєш її у надії прокинутися. Але все доросле життя – то просто сон.
2016